Вівторок, 20 серпня

До президентських виборів лишається не так багато часу, а тому кандидати змушені відшукувати нові методи та технології у завоюванні прихильності електорату. Однак чи всі з них дозволені? Opinion дізнався, що забороняє кандидатам українське законодавство, чи є місце в цих перегонах для етики та моралі, що робити з популізмом та які дії можуть зіграти на руку… конкурентам.

Що заборонено кандидатам українським законодавством?

Батьківські комітети розбрату: «інструмент» для збору грошей чи необхідний елемент шкільної роботи?Про межу між юридично дозволеним та забороненим Opinion розповів адвокат Дмитро Богуславський. За словами експерта, реальна відповідальність існує, приміром, за підкуп виборців. Також є ряд технічних обмежень, а ось обмежити фейки та маніпуляції на практиці, як правило, практично неможливо.

«Передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати “за” або не голосувати за певного кандидата на пост Президента України. І здійснюватися вона може в різних формах, зокрема “в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України”, тобто “у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України”.

Стосовно обмежень встановлена безумовна заборона підкупу (безкоштовного надання товарів / послуг), за здійснення якого Законом встановлена відповідальність аж до кримінальної (ст. 160 КК) з максимальною санкцією до семи років (у випадку повторності). “Для початку” (перший раз) обмеження волі до трьох років. До речі, виборець, який погодився “продати голос за гречку” може отримати обмеження волі до двох років.

Існують технічні обмеження:

– які стосуються кандидатів: оплачувати агітацію винятково за рахунок виборчого фонду, надавати зразки друкованих матеріалів до ЦВК, розміщувати на друкованих матеріалах інформацію щодо накладу, замовника та установи, що здійснила друк.

– для ЗМІ (зокрема електронних): встановлювати однакові для всіх розцінки друкованої площі (ефірного часу), повідомляти про них за 100 днів до дати голосування та надавати всім кандидатам рівні можливості розміщуватися на цих умовах (крім партійних ЗМІ). Стосовно некоректної реклами (фейки, маніпуляції) її практично неможливо обмежити, якщо не йдеться про розміщення відверто недостовірної інформації.

Якщо таку (недостовірну) інформацію розміщено існують два способи реагування:

  1. Судовий. У виборчому процесі встановлено скорочені строки судового розгляду, тому судове рішення цілком можливо отримати оперативно.
  2. Звернення до ЦВК. Головним інструментом суду є зобов’язання спростувати інформацію в той же спосіб, у який її було розміщено. Повноваження ЦВК є досить обмеженими. Найбільша санкція – попередження кандидату, яке публікується в ЗМІ. Крім того, безумовно, буде встановлено факт некоректної поведінки кандидата й цю інформацію можна розповсюджувати з негативними наслідками для останнього», – пояснює адвокат.

А як щодо етики та моралі?

Сергій Биков, політичний консультант і голова аналітичного центру «ІНПОЛІТ», переконаний, що говорити про етичність у виборчий період не варто, принаймні ніхто з кандидатів не порушуватиме загальноприйняті норми власноруч.

«Виборча кампанія – це війна. Як я люблю казати, у політиці немає срібних медалей. Є перемога та поразка. Тож у виборчий період казати про етичність методів перемоги не варто. Звісно, жоден із кандидатів не буде робити неетичних кроків по відношенню до свого опонента власними руками. Для цього існують інші підконтрольні політики, журналісти, активісти та купа інших людей», – пояснює Opinion експерт.

Неетичною вважається і брехня про опонентів, однак це не зупиняє охочих заплямувати один одному репутацію. Поза тим, Сергій Биков переконаний, що чи не на кожного політика можна відшукати чимало невигідної інформації, більшість із якої знаходиться у відкритому доступі. Утім, існують випадки, коли реальну інформацію практично неможливо відшукати.

«Не можна назвати етичною й відверту брехню про кандидата, але загалом таке відбувається. Постійно політики третього ешелону, активісти та інші “корисні ідіоти” займаються подібним. Тут можна пригадати ще одну рекламну кампанію з білбордами “біжи, кролику, біжи”. Тоді ж було скликано кілька мітингів під будівлею уряду, аби змусити Арсенія Яценюка залишити прем’єрське крісло. Інколи, коли “чорнуха” надмірно брехлива, вона випускається від анонімного джерела.

Зазвичай, на кожного політика є інформація, що буде виставляти його в невигідному світлі. Зазвичай, близько 80 % такої інформації на політика можна знайти у відкритих джерелах. І я кажу не тільки про “чорнушні” матеріали чи звинувачення на адресу політика. Це можуть бути також відео, аудіозаписи, фотографії. Із відкриттям держреєстрів багато цікавої інформації можна знайти в реєстрі судових рішень не тільки особистих, але й щодо бізнесу політиків. Політики першого ешелону витрачають купу коштів для знищення негативної інформації про їхнє особисте життя в інтернеті. Але й така практика не завжди призводить до результату. Зрештою, відео можна й заново опублікувати. Дуже ефективно над інформацією про особисте життя попрацювала команда Олега Ляшка. Сьогодні доведеться витратити велику купу часу, аби знайти хоч щось правдоподібне проти цього політика», – наголосив фахівець.

Про те, що етичні та моральні принципи під час виборів відходять на другий план, розповів Opinion і Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук». За його словами, кожен із кандидатів ладен вдаватися до будь-яких можливих методів, котрі здатні наблизити перемогу. Відтак умова до охочих перемогти має бути лише одна – не порушувати законодавство.

«Скажу, імовірно, не дуже популярну річ, але моральність чи етичність не можуть бути складовими виборчої кампанії. Політики, які реально, а не декларативно користуватимуться такими принципами, апріорі програють. Тому всі політичні сили використовують будь-які доступні методи, які можуть допомогти здобути перемогу.

Це те саме, що війна. Хіба морально й етично працювати шпигуном? Чи диверсантом? Адже їм доводиться брехати, маніпулювати, а інколи доводиться і вбивати… Проте є один простий принцип – те, що роблять “наші” – це добре. Те, що робить ворог, – це зло. Власне, у політиці практично те саме.

Звісно, можна говорити про “чесні вибори», підписувати різні меморандуми, і забувати про свій підпис одразу після того, як журналісти залишать залу, де ці підписи ставилися. Проте маємо розуміти, що щирості в таких підписаннях ніколи не було. Єдине, чого не повинні собі дозволяти кандидати та їх команди – це порушувати законодавство», – розмірковує Дмитро Сінченко.

Які технології можуть зіграти злий жарт із самим кандидатом?

Як рекламувати та просувати свою кандидатуру так, аби не нашкодити власному рейтингу, – над цим питанням, напевно, замислювався чи не кожен охочий зайняти президентське крісло. На переконання Дмитра Сінченка, проти самого кандидата можуть зіграти як непрофесійні дії власних політтехнологів, так і швидка реакція конкурентів.

«Це можуть бути або ті технології, які вчасно й ефективно будуть “відбиті” конкуруючими штабами, або невдалі технології, через непрофесійність чи зі злим умислом “втюхані” кандидату політтехнологами, або ті, які й мали на меті “викликати обурення у суспільстві та зіграти злий жарт із тим чи іншим кандидатом”. Адже вдалу політтехнологію звичайний виборець взагалі не помітить, точніше, не зрозуміє, що це і є політтехнологія.

Офіційна виборча кампанія стартувала нещодавно, тому прикладів небагато, проте, якщо брати до уваги неофіційний період – тут прикладів вдосталь. Скажімо, білборди Ігоря Шевченка про те, що він шукає дружину, які безперечно збурили суспільство й одразу зробили його посміховиськом в очах виборця. Або заява про висування в Президенти Володимира Зеленського в новорічну ніч. Тут кандидат мав на меті збурити суспільство, і йому це чудово вдалося. У когось він викликав захоплення, у когось агресію, у когось зневагу, проте майже нікого не залишив байдужими. Але чи вважати це “злим жартом” – навряд. Технологія була вдалою і стовідстоково досягнула мети. Злим жартом може обернутися для України хіба що його випадкова перемога», – розмірковує  голова ГО «Асоціація політичних наук».

Утім, невдала технологія може не лише зіграти злий жарт із її умовним замовником, але й покращити позиції конкурентів. Про це у своєму коментарі розповів Сергій Биков.

«Періодично буває, що неетична “чорнуха” спрацьовує на користь самої жертви. Так перед одним із форумів у рамках “Нового курсу України” по Києву було розміщено білборди із зображенням жінки похилого віку та написом “останній шанс бабусі”. Біглборд було стилізовано під рекламу форумів, які ініціювала Юлія Тимошенко. Після цієї рекламної кампанії було зафіксовано зростання рейтингів Тимошенко у столиці на додаткові 3 %. Тобто, план посміятись із Тимошенко мав дуже болючий ефект для його замовників», – розповідає політичний консультант.

Чужі здобутки у власній агітації – норма?

Долучення до своєї кампанії волонтерів, ветеранів АТО, громадських діячів чи представників культури – такі кроки кандидатів, здається, не дивують уже нікого. Однак чи можуть політики у власній промоції апелювати до чужих успіхів та здобутків? Дмитро Сінченко переконаний, що це – норма, тим більше, якщо зважати на головну мету будь-якого кандидата: здобути нових прихильників, та не втратити старих.

«Можуть і постійно використовують. І це норма, адже кандидат намагається використати для своєї перемоги будь-які засоби. Усі ці прийоми будуть позитивно сприйняті його прихильниками й негативно – противниками, у будь-якому випадку, і це не матиме особливого значення. Під час кампанії кандидат має дві головні мети – здобути нових прихильників, і не втратити старих. Що думають про нього прихильники конкурентів, кандидата хвилювати не повинно», – поділився Сінченко.

Натомість Сергій Биков пояснив, що використання, наприклад, ветеранів АТО у кампанії того чи іншого кандидата – це спосіб донести певну інформацію до цільової аудиторії.

«Якщо ми кажемо про долучення ветеранів сьогодні – це цільова група. І її використання необхідне, аби донести інформацію про кандидата до військових та волонтерів. Якщо порівняти з останньою парламентською кампанією, там природа була інакша. Загальна мілітаризованість суспільства спонукала, аби в кожній партії були військові та лідери добробатів. Високою ефективністю, як ми побачили згодом, вони не вирізнилися», – зазначає експерт.

Батьківські комітети розбрату: «інструмент» для збору грошей чи необхідний елемент шкільної роботи?Адвокат Дмитро Богуславський додає, що систематичне залучення ветеранів АТО до агітації може розцінюватися як використання коштів, джерелом якого є не виборчий фонд.

«Долучення до агітації ветеранів можливе. Єдине, що їх систематичне (регулярне) долучення можна оцінити як використання в агітації інших коштів (окрім коштів виборчого фонду), якщо таке долучення вимагає витрат (транспорт, проживання, харчування тощо)», –  зазначає юрист.

Що робити з популізмом?

Боротьбу з популізмом нерідко порівнюють із вітряками, котрі безуспішно намагався здолати герой Сервантеса. Однак це зовсім не означає, що опір чинити неможливо. Як пояснив Opinion Дмитро Сінченко, головне – ставити під сумнів кожну тезу кандидата, сумніватися та оцінювати передвиборчі програми, а не гасла з рекламних щитів.

«Тут усе просто – якщо кандидат апелює до емоцій, а не до логіки, уникає відповідей на прямі запитання, говорить речі, які суперечать одна одній – очевидно, що це маніпуляції. Якщо кандидат говорить недостовірні речі – він бреше. Щоб не потрапити під дію маніпуляцій, виборцю необхідно робити вибір головою, а не серцем. Необхідно ставити під сумнів будь-які тези кандидата. Не заперечувати, а сумніватися, бо якщо сумніваєшся – тоді ти перевіряєш факти, тоді ти оцінюєш аргументи, тоді ти зберігаєш свій розум холодним і мислиш тверезо.

Я би радив робити вибір на основі кількох речей: по-перше, оцінити біографію кандидата. Чи має він необхідний досвід, уміння, таланти, історії успіху. По-друге, чи має він ідеї. Тут варто оцінювати не гасла з білбордів, а передвиборчі програми; я зазвичай оцінюю їх за критеріями SMART – конкретна, вимірювана, досяжна, доцільна, обмежена в часі. Вважається, що відповідність завдань наведеним критеріям значно збільшує ймовірність їх виконання та досягнення загальної мети. Також важливо розуміти, чи відповідають повноваження посади, яку кандидат збирається обійняти, тим цілям, які він запланував. І по-третє, команда – із ким він збирається реалізувати свою програму», – ідеться в коментарі.

Політтехнолог Сергій Биков порадив навчитися розрізняти популізм і звичайну брехню. Так, якщо кандидат обіцяє щось, не передбачене його програмою, – то це обман, а не просто солодкі обіцянки.

«Головний ворог логіки – емоція. Головний ворог емоції – логіка. Якщо кандидат у президенти дає якісь дуже солодкі обіцянки, але в його програмі немає інструментів її виконання, тоді це брехня, а не популізм. На одних тільки гаслах побудувати кампанію складно, але можливо», – констатував фахівець.

Батьківські комітети розбрату: «інструмент» для збору грошей чи необхідний елемент шкільної роботи?Однак адвокат Дмитро Богуславський зазначає, що механізмів на законодавчому рівні, які б дозволили боротися з популізмом, нині не існує, адже в реальності провести межу між політичною програмою та брехнею… неможливо.

«Із популізмом на законодавчому рівні боротися майже неможливо, оскільки неможливо провести грань між політичною програмою та відвертою брехнею:
“Не можна знизити ціну на газ в 100500 разів? А я зможу. Технічно неможливо? А я і не знав(ла)”».

До того ж незрозуміло які мають бути санкції. Штраф? Скажуть, що «бариги грабують кандидатів з народу». Скасування реєстрації? Це занадто, як на мене. Публікація від імені ЦВК, що кандидат Х є популістом? Таких публікацій і зараз вистачає. Тому я вважаю, що відповідальність тут має бути політична», – впевнений юрист.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар