Понеділок, 20 травня

Деякі культурні традиції з часом помирають або стають частиною історії, артефактом у просторі музею. У ХХ столітті до такого зникнення наближалося мистецтво витинання, яке зустрічалося в різних культурах світу (Центральна та Східна Азія, Західна та Східна Європа, Китай, Персія, Туреччина) з V ст. до н. е.

Витинанка – це ажурні та силуетні рисунки, вирізані на будь-якому матеріалі (тканина, папір, шкіра, сукно), наскрізні отвори на якому створюють візерунки. Композицією є зображення побуту та народних звичаїв, за допомогою геометричних, антропоморфних та зооморфних, рослинних, символічних форм. Предмети витинання завжди використовували в декоруванні житла й одягу.

Сьогодні витинання отримало новий поштовх для розвитку завдяки старанням багатьох майстрів, серед яких і українська майстриня Дарія Альошкіна. Вона професійний скульптор; її роботи прикрашають міста України. Також Дарія захоплюється крижаними скульптурами. Працювала режисеркою театру. Нині своїми роботами відроджує та осучаснює мистецтво витинання, розширює його використання в повсякденні.

Витинанки Дарії зберігаються в різних країнах світу: Австрії, Білорусії, Бельгії, Італії, Канаді, Німеччині, Південній Кореї, Північній Америці, Польщі, Франції, Японії. Виставки її робіт проходили в Німеччині, Польщі, Франції, Південній Кореї, Литві. «Завжди люди захоплено реагували – це тішило», – пригадує майстриня. Під час проведення виставок Дарія особисто оформлює композиції в залі та обов‘язково присутня на монтажі й демонтажі витинанок, оскільки «від цього залежить чи “виживуть” вони для інших виставок» – ділиться вона.

Саме після великих виставок за кордоном Дарія відчула, що відродження та осучаснення витинання було правильним творчим шляхом: «Мене почали цінувати в Україні, тоді і прийшов знак – я на правильному шляху. Є великий попит – значить я працюю далі!».

Дарія не обмежується виготовленням витинанок тільки для оселі в різноманітних елементах декору (у формі світильників, фіранок, картин).

Також витинанка у виконанні майстрині зображена на обкладинці українського перекладу книги бразильського письменника Жоржа Амаду «Дона Флор та двоє її чоловіків». А ще вона розробила паперову інсталяцію для бренда «Cartier» в Україні. «Це був чудовий проект співпраці. Я надихалася старовинними відомими прикрасами бренду» – пригадує вона.

Фахівці сперечаються стосовно походження та функціонального призначення витинанки. Для Дарії, як людини, яка створює нові візерунки, витинанка є «універсальною річчю, застосовувати її можна в найрізноманітніших цілях. Традиційно використовувалася колись у мене вдома на Поділлі – як швидке оздоблення житла, у першу чергу, також як один із видів мистецтва, через який можна реалізувати творчі задуми».

Виготовляти витинанки Дарію навчили батьки в дитинстві. Свою першу витинанку вона вже не пам’ятає, з усмішкою намагається пригадати – скоріш за все, то була сніжинка. Дарія випробувала нові техніки вирізання паперу, доки не вдосконалила власний метод.

У процесі виготовлення витинанки Дарія дотримується традиційної схеми складання паперу вдвоє – витинанки виходять симетричними. Папір обирає твердий щільністю від 160 грам, щоб витинанка була міцною і швидко не псувалася. Також майстриня постійно експериментує з іншими матеріалами, синтетикою, тканиною. На виготовлення однієї витинанки витрачає від трьох до п’яти днів, невелику витинанку робить дві-три години. Найвідповідальнішим у виготовленні витинанки Дарія вважає саму якість витинання. Узагалі, побачити процес створення витинанок можливо у відео на сторінках соціальних мереж Дарії.

Поступово дитяче хобі перетворилося на роботу та «врятувало творчість у десятирічному декреті», коли Дарія виховувала трьох дітей. «Спочатку я просто працювала, бо це було зручно вдома з дітьми, потім почали надходити замовлення, попит – і я розвивала це все більш і більш масштабно», – пригадує вона.

Так заняття скульптурою поступилося витинанню. Дарія зазначає: «Діти привели мене до витинанки, я вважаю, – усе, що не робиться, то на краще. Але до скульптури я повернуся».

Прикладом витинанок, які надихнули працювати в цьому напрямку, для Дарії, перш за все, були роботи її батьків та інших митців: Миколи Теліженка, Андрія Пушкарьова, Олени Турянської. Також на мисткиню вплинули слова дослідника Михайла Станкевича, який наголосив на тому, що витинанка як мистецтво вимирає в Україні. «Саме це підштовхнуло з більшою силою цим займатися й робити це по-сучасному», – пригадує Дарія.

Однією з перших професійних витинанок була кольорова робота під назвою «Сонцепоклонники» в 2010 році. Дарія полюбляє використовувати колір – це особливо помітно в її ранніх та невеликих за розміром роботах. Уроки з кольорознавства та особистий смак допомагають підбирати кольори відповідно до зображеного сюжету витинанки. Можна побачити білі, чорні, фіолетові, зелені витинанки.

На витинанках зображені рослини, тварини, люди. Багато витинанок у формі кола, які майстриня трансформувала у віяла для власної фотосесії – для відтворення таємничого жіночого образу.

Тлумачення цих зображень різняться. Для Дарії головне, щоб символ мав позитивне значення та візуалізацію. Деякі глядачі шукають певний сенс композиції витинанки, замислюються над тим, що зображено. Дарія вважає, що витинанка «має бути, у першу чергу, емоційно приємною – для мене це має якусь історію, яку кожен потрактує по-своєму».

Обираючи тематику та композицію витинанки, Дарія відштовхується від теми замовлень: «Якщо це творча робота – то тут треба класну ідею знайти. Або спочатку я придумую назву, іноді навіть короткий вірш».

Працюючи режисеркою Театру тіней «Див» у Львові, Дарія майже в усіх виставах використовувала витинанки, які на сцені заворожували грою тіней. Витинанки є частиною декорацій або прикрасою костюмів акторів (крила метелика, корона, прикраса). У театрі режисера Євгена Худзика витинанки декорували виставу, створену за поезією Богдана-Ігоря Антонича «Зелена Євангелія». Такі декорації допомогли привернути глядацьку увагу та зануритись у прочитання сенсу віршів. Також витинанки прикрашають головні убори акторів львівського гурту «Курбаси», який зараз подорожує світом та знайомить мешканців інших країн із українськими музичними традиціями.

Дарія реалізує свої творчі поштовхи в мистецтві витинання, скульптурі й театрі. У майбутньому вона планує декілька виставок за кордоном та мріє «заробити мистецтвом на власний простір, що дасть нові можливості, яких бракує в маленькій кімнатці, де я працюю». Для цього Дарія багато працює, підкорюючись шаленому ритму сучасного життя – «натхнення приходить не завжди тоді, коли можеш працювати. Тому працюю з ним у режимі «за викликом», тобто планово й щоденно. За графіком змушуючи себе», – ділиться майстриня.

Творчість Дарії Альошкіної – це яскравий приклад поваги до традицій українського мистецтва, прагнення його осучаснення та популяризації у світі. Витинанка стає не тільки елементом декоративного мистецтва, а й поштовхом для розвитку різноманітних форм сучасного мистецтва.

Текст: Олена Скалацька

Фото: Микола Тис

Залишити коментар