Середа, 22 травня

Політика, мистецтво й чорно-біла сенсація

До найголовнішого вечора в кіноіндустрії США, та що там казати – й усього світу, лишилися лічені дні. Уже 24 лютого в театрі «Долбі» (Голлівуд, Лос-Анджелес) вручать «Оскари».

Хто переможе? Рівень непередбачуваності рішень Американської академії кіномистецтв цього року – один із найвищих за останній час. Спробуємо зрозуміти, чому.

Спочатку нагадаємо претендентів. Маємо 24 номінації. Головна, звісно – «найкращий фільм». До неї ввійшли «Чорна Пантера» (Black Panther, режисер Раян Куглер), «Чорний кланівець» (BlacKkKlansman, Спайк Лі), «Богемна рапсодія» (Bohemian Rhapsody, Браян Сінгер, Декстер Флетчер), «Фаворитка» (The Favourite, Йоргос Лантімос), «Рома» (Roma, Альфонсо Куарон), «Народження зірки» (A Star Is Born, Бредлі Купер), «Влада» (Vice, Адам Маккей).

«Найкраща чоловіча роль»: Крістіан Бейл («Влада»), Бредлі Купер («Народження зірки»), Віллем Дефо («Ван Гог. На порозі вічності»), Вігго Мортінсен («Зелена книга»), Ремі Малек («Богемна рапсодія»).

«Найкраща жіноча роль»: Яліца Апарісіо («Рома»), Гленн Клоуз («Дружина»), Олівія Колман («Фаворитка»), Леді Гага («Народження зірки»), Мелісса Маккарті («Чи зможете ви мене пробачити?»).

«Найкраща чоловіча роль другого плану»: Махершала Алі («Зелена книга»), Адам Драйвер («Чорний кланівець»), Сем Еліот («Народження зірки»), Річард Е. Грант («Чи зможете ви мене пробачити?»), Сем Рокуелл («Влада»).

«Найкраща жіноча роль другого плану»: Емі Адамс («Влада»), Марина де Тавіра («Рома»), Реджина Кінг («Якби Біл-стріт могла б заговорити»), Емма Стоун («Фаворитка»), Рейчел Вайс («Фаворитка»).

«Найкраща режисура»: Спайк Лі («Чорний кланівець»), Павєл Павліковскі («Холодна війна»), Йоргос Лантімос («Фаворитка»), Альфонсо Куарон («Рома»), Адам Маккей («Влада»).

«Найкращий фільм іноземною мовою»: «Капернаум» (Надін Лабакі, Ліван), «Холодна війна» (Павєл Павліковскі, Польща), «Робота без авторства» (Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк, Німеччина), «Рома» (Альфонсо Куарон, Мексика), «Магазинні злодюжки» (Хірокадзу Корееда, Японія).

«Найкращий оригінальний сценарій»: «Фаворитка» (Дебора Девіс, Тоні Макнамара), «Щоденник пастора» (Пол Шредер), «Зелена книга» (Нік Валлелонга, Браян Гейєс Каррі, Пітер Фарреллі), «Рома» (Альфонсо Куарон), «Влада» (Адам Маккей).

«Найкращий сценарій-адаптація»: «Балада Бастера Скраггса» (Джоел та Ітан Коени), «Чорний кланівець» (Спайк Лі, Чарлі Вахтел, Кевін Віллмотт), «Чи зможете ви мене пробачити?» (Ніколь Холофсенер, Джефф Вітті), «Якби Біл-стріт могла б заговорити» (Баррі Дженкінс), «Народження зірки» (Ерік Рот, Бредлі Купер, Вілл Феттерз).

Решта номінацій теж важливі, але реальний вплив на розвиток індустрії матимуть рішення саме у вищеназваних категоріях.

Насамперед, кидається в очі дуже незвичайний «артхаусний» акцент короткого списку. Адже кількісними лідерами стали не патетичні історичні атракціони, не напхані спецефектами блокбастери, а позначені нестандартністю режисерського мислення камерні драми «Фаворитка» й «Рома» – по десять номінацій у кожної, а також радикальний політичний трагіфарс «Влада» – вісім категорій.

Політика, мистецтво й чорно-біла сенсація

Кадр із фільму «Чорна Пантера»

Але і з блокбастерами не так усе просто. Уперше у провідну категорію потрапив фільм-комікс, ще й культової компанії «Марвел». Це ще одне свідчення, наскільки важливе для Кіноакадемії те, що можна назвати соціальним замовленням – «Чорна Пантера» зібрала минулого року найбільшу касу – мільярд доларів. Популярність історії про те, що можна назвати Black Power (Чорна сила, Чорна влада), втіленої чорношкірими супергероями та вигаданою процвітаючою африканською країною Вакандою, не могли не помітити – тож фільм Раяна Куглера має сім номінацій.

Політика, мистецтво й чорно-біла сенсація

Кадр із фільму «Рома»

Загалом, «уперше» – це слово-пароль для нинішнього «Оскара». Ідеться, звісно, про лідерство «Роми». Такого у премії, цілковито зосередженій на англомовному продукті, ще не було. Попередній схожий прецедент – китайськомовний «Тигр підкрадається, дракон ховається» (2000) тайванця Енга Лі, теж висунутий у десяти категоріях і відзначений у підсумку чотирма статуетками, але цей фільм був якраз комерційним, цілковито орієнтованим на Голлівуд історичним бойовиком, цілком побудованим на батальних сценах в антуражі середньовічного Китаю: мечі, бамбукові палиці, акробатика з мордобоєм. А тут – іспаномовна, негучна, ще й чорно-біла картина про життя служниці в родині середнього класу в Мехіко на початку 1970-х. І шанси в неї чималі, враховуючи два «Золоті глобуси»: за найкращу режисуру і за найкращий фільм іноземною мовою, головний приз Гільдії режисерів США (проміжна між «Глобусом» і «Оскаром», але дуже вагома нагорода), а також те, що права на прокат і рекламу «Роми» у США викупив такий потужний гравець, як Netflix.

Політика, мистецтво й чорно-біла сенсація

Кадр із фільму «Фаворитка»

Ще одна яскрава колізія в дусі «американської мрії» – з «Фавориткою». Її автор теж іноземець – грек Йоргос Лантімос. З 2015 року він успішно знімає англомовні фільми. Але «Фаворитка» – це його прорив на цілковито нову територію, адже Лантімос навіть близько не підступався до історично-костюмованого жанру. Цей своєрідний дебют цілком удався: режисура, сценарій, візуальна витонченість кадру, вражаюча Олівія Колман у ролі королеви Анни, Рейчел Вайс і Емма Стоун в образах фавориток герцогині Мальборо та Абігейл Гілл – усе на найвищому рівні.

Ще одне узагальнення, яке напрошується саме собою: значна частина сценаріїв ґрунтується на біографічному матеріалі. Окрім «Фаворитки», це ще й «Чорний кланівець», «Чи зможете ви мене пробачити?», «Влада», «Ван Гог. На порозі вічності», «Зелена книга», «Богемна рапсодія». Звісно, градус актуальності цих сюжетів достатньо високий. Наприклад, «Зелена книга» й «Чорний кланівець» порушують проблему расизму, причому в формі похмурої комедії. Глядач реагує активно, бо американське суспільство зараз переживає правління Трампа з неприємним побічним ефектом у вигляді загострення ксенофобії. Так само близька до викликів сьогодення «Влада» – історія сходження в Білий дім відомого політика, віце-президента часів адміністрації Буша-молодшого Діка Чейні – однієї з найбільш зненавиджених постатей республіканського істеблішменту США. Адам Маккей навмисне провокативним фіналом зв’язує політичні звичаї, вироблені Чейні, із сьогоденням. До речі, Крістіану Бейлу, що з моторошною переконливістю перевтілився у свого героя, «Оскар» практично гарантовано.

Політика, мистецтво й чорно-біла сенсація

Кадр із фільму «Богемна рапсодія»

Раніше скидалося на те, що найкращим фільмом стане «Богемна рапсодія». Кінобіографія Фредді Мерк’юрі здається космічно далекою від проблем, які в тій чи іншій формі зачіпають «Зелена книга», «Чорний кланівець» чи «Влада», але тут знов-таки працювало «народне голосування»: «Рапсодія» не просто стала касовим хітом, а й зачепила за живе дуже багатьох людей незалежно від віку, призвела до поновлення культу Мерк’юрі, освіжила увагу до ЛГБТ-проблематики. А втім, на початку лютого вибухнув грандіозний скандал: режисера «Рапсодії» Брайана Сінгера звинуватили в педофілії. Сінгера одразу виключили зі списку номінантів на премію Британської академії кіна й телевізійних мистецтв (BAFTA), а також із переліку номінантів ЛГБТ-премії GLAAD. Тож, вочевидь, шанси на успіх у цієї музичної мелодрами різко впали.

За багатьма ознаками головну статуетку може отримати «Рома». Якщо це станеться, матимемо небувалий прецедент, вибухову сенсацію. Ніколи ще неангломовна картина не ставала володарем головного призу, для всіх таких передбачене гетто «найкращий фільм іноземною мовою». Але в цьому «Оскарі» багато нестандартного, нетипового, незвичайного. І знов-таки, настрої в суспільстві можуть зіграти не останню роль: згадаймо, що Трамп будує свою політику на потужній антиімігрантській риториці, передусім спрямовуючи її проти заробітчан із Мексики, з маніакальною пристрастю рветься побудувати стіну на південному кордоні. Дати приз саме мексиканській картині було би прекрасним приводом добряче шпигнути теперішнього президента та його ультраправих сипматиків. І тут якраз рідкісний випадок, коли актуальність і мистецькі якості збігаються практично ідеально.

Непроста справа – роздавати «Оскари».

Але, можливо, вперше за весь час існування цієї премії політичне, мистецьке й комерційне набудуть ідеальної рівноваги. І це буде справжній «Оскар» ХХІ століття.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар