Четвер, 21 березня

Українці, що довгі роки живуть за кордоном, стикаються з проблемою збереження культурної ідентичності. А особливо гостро – із формуванням її коренів у дітей. Центром консолідації нерідко в такому випадку стає церква. Якщо громада досить ініціативна, то на її базі відкриваються школи або дитячі садки. Цим шляхом іде й українська громада в Маґдебурзі, місце зборів якої – Українська греко-католицькa парафія Св. Василія Великого. Кожного першого та третього тижня місяця о третій годині тут проводить службу священик, що спеціально приїжджає з Берліна. Після неї частина парафіян збирається у приміщенні, де за чашкою чаю обговорює проблеми громади або України, а інша частина – у сусідній кімнаті попри німецький акцент чистою українською розповідає про свята та канікули в дідуся. Ця недільна українська школа заснована два роки тому молодою родиною Ніколайчук. Нині її відвідують до 15 дітей, наймолодшій із яких п’ять років.

У Маґдебурзі ми зустрілися та поспілкувалися із засновницею школи Надією Ніколайчук про роботу школи, яку відкрили під час декретної відпустки чоловіка, про те, як вдається зберегти українську мову та прищепити її дітям, які хитрощі для цього використовують, чому діти комплексують через «ненімецький» акцент на уроках із російської мови, а українські жінки «здають позиції», про «дитячу відпустку» в Україну та багато іншого.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Донька Надії Ніколайчук, Веремійка, на святкуванні її дня нарождення

Наша школа розпочала свою роботу два роки тому. Почав її організовувати мій чоловік. На той час у нас народилася четверта дитина. Тож він був у відпустці, а ми мали вільний час – от і почали. Ідея та мотивація були давно, та не було достатньо дітей. А четверта дитина – це ще один відвідувач (сміється).

Ви маєте на увазі декретну відпустку чоловіка?

Так. У Німеччині можна взяти відпустку на три місяці, на півроку. У цей час він отримував 3 / 4 його зарплатні. Держава зацікавлена, щоби батьки брали участь у вихованні дитини.

Але виховувати одну дитину – це одне, а групу дітей – зовсім інше. Декретної відпустки було достатньо, щоб поставити все на рейки?

Після закінчення її терміну чоловік вийшов на роботу, і нам довелося на деякий час припинити діяльність школи. До того ж, була проблема з відвідуванням і підготовкою занять для дітей різного віку. Але з минулого року, після перерви, ми знову інтенсивно взялися за роботу. Зараз батьками по черзі, через два рази, готуємо урок, замовили зошити з України, склали приблизний план того, чого хочемо навчити. Перша ланка – це українська мова: навчити писати, читати. Друга – українські традиції та символи, до речі, це й тема останніх двох занять. Третя ланка – духовна. Плануємо домовитися зі священиком про недільні заняття. Він їх проводить, наприклад, у Берліні – зокрема, готує дітей до сповіді та першого причастя.

Я так розумію, у навчанні вкрай важлива церковна складова?

Так, поєднання з релігійною, церковною складовою – бо все ж громада основана на базі церкви. Українська мова та духовність – це дуже важливо. Ми шукали й досі шукаємо вчительку молодших класів, яка могла б регулярно проводити заняття. Але поки що важко знайти таку людину, бажано із громади, якій був би близький наш підхід, яка могла би розказати, що таке, наприклад, посвята, чому треба йди до церкви, оскільки діти цього ще не розуміють.

Чи є у школи джерела фінансування, благодійники?

Особливих витрат нині в нас немає, оскільки ми самі проводимо уроки. Якщо б ми найняли вчительку, витрат було б більше, але ми й на це згодні. Підтримки від якоїсь організації, благодійників чи держави на сьогодні немає. Це тільки самоорганізація.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Олеся Шкіряк із донькою, справа – старша донька Надії Ніколайчук, Божена

Перша ланка – українська мова, але тижневих занять навряд чи достатньо для вільного володіння. Є в дітей спілкування за межами церкви, школи?

Спілкування є. Вони розмовляють – хто краще, хто гірше. Був у групі хлопець, чиї батьки говорять винятково російською, але хочуть навчити його української. Ми з чоловіком обоє україномовні, тому із цим простіше.

Це насамперед робота батьків. Усі мої четверо дітей були народжені в Німеччині, але вдома звучить тільки українська мова. Лише тоді, коли до нас приходять німці, переходимо на німецьку. Удома лунає українська музика, дивимось українські мультфільми, а коли їдемо додому, скуповуємо книжки.

А як добре ви говорили німецькою, коли приїхали сюди? Бо незнання мови середовища батьками може відштовхувати дитину від вивчення рідної мови. Наприклад, тому що, на відміну від них, вона хоче більш успішної інтеграції.

Я приїхала до чоловіка, який тут навчався, практично без знань німецької мови. Чоловік дуже добре володіє мовою. Наші діти до трьох років були вдома та спілкувалися винятково українською, а німецьку починали вчити тільки в садочку. Звичайно, третій дитині вже було простіше, бо вона частіше чула німецьку через друзів старших дітей.

Але коли старша дитина, Боженка, пішла у садок, то я писала для вихователів переклад слів, які найчастіше вживала моя дитина. Наприклад: «пити», «туалет».

Та ми із самого початку вирішили: нехай діти вчать від нас правильну українську, а від середовища – німецьку, тоді й краще прочують ці мови.

Чоловік зайняв сувору позицію – коли діти говорили німецькою, удавав, що не розуміє. Тоді їм доводилося шукати слова, щоб пояснити українською.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Надія Ніколайчук із молодшою донькою

А яку позицію обирають батьки, для яких українська не є рідною? Іншими словами – як складається ситуація в інтернаціональних родинах?

Це в нас така ситуація (вступає в розмову Олеся Шкільняк, мама однієї з учениць), у мене чоловік – німець, і вдома ми спілкуємося винятково німецькою мовою. Так, коли ми наодинці з донькою, то говоримо українською. Та наш діалог неможливо назвати українським, бо їй важко шукати слова – вона їх практично вже забуває. Дитина оточена німецькомовним середовищем – цілий день у школі, із подругами. Я, насправді, буквально борюся з нею за цю мову.

У дітей іноді є комплекс у німецькомовному середовищі, що вони не такі, як усі. Однокласники знають, що вони українці, і з цікавості просто запитують чи просять: «Скажи, як це буде українською?», «Розкажи віршик або заспівай». А вони комплексують. Але ж треба пишатися. Навпаки, це плюс, бо ти відразу знаєш дві мови.

Думаю, наші діти відчують перевагу у п’ятьому або шостому класі, коли їм почнуть викладати російську мову, а вони на той час, як мінімум, будуть знати букви.

Російська мова – це обов’язкова дисципліна у школах Маґдебурґа?

У нашій школі (приватна) вивчають російську як другу іноземну з першого класу. Не всі батьки цим задоволені, адже багато хто вважає пріоритетнішою французьку. Але важко сказати, що знання української допомагає їм. Спочатку Божена (старша донька) отримувала за предмет лише «відмінно», але потім почала комплексувати через акцент, який відрізнявся від інших, тому старалася говорити так, як говорять німці російською, а не так, як ми. Учителька цікавилася, що сталося з дитиною. А вона просто вирішила пристосуватися до середовища.

Тому я дуже тішуся, що в нас є українська громада, церква. Наші діти з самого народження приходили сюди. Боженці скоро буде 11 років, і вона 11 років у громаді. Добре, що зараз стало більше діток, це їх мотивує; вони бачать – я не один такий, є ще Леся чи Юрчик.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Доньки Олесі та Надії

А чи не поширений цей комплекс серед батьків – пристосування до середовища на шкоду ідентичності?

Знаю сім’ю, де мама – українка, а батько – німець. Він вважає, що говорити українською не потрібно, це смішно; і мама, як би вона не хотіла, мириться із цим, бо не хоче конфлікту. Але драма починається, коли ця дитина приїжджає в Україну й не може спілкуватися з бабусею та дідусем. Це дуже й дуже сумно, і це помилка наших українських жінок, які не стоять на своєму. Узяти випадок Олесі: чоловік – німець, але нічого не заперечує, хоч і не розуміє української, але привозить щонеділі їх до церкви, школи. Живуть вони під Маґдебурґом.

А є й багато українців, які розмовляють російською, у них немає зацікавленості вчити дітей української.

Так, у Маґдебурзі можна нерідко зустріти російськомовних людей. Тут ефективно функціонують центри російської культури, наскільки я знаю.

Так, діють досить ефективно. До них, до речі, примикає все більше українців, зокрема, до «Мерідіану», де вивчають мову, проводять різні вечори. Там інший масштаб та рівень організації.

Чи є у вас думки повернутися в Україну?

Є бажання, але чи воно буде реалізоване – дуже важко сказати. Діти й зараз готові їхати. Вони бувають там на канікулах. У їхньому уявленні життя в Україні – це суцільна відпустка.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Доньки Олесі та Надії

Наскільки легко, на ваш погляд, їм буде там адаптуватися? Наприклад, до системи освіти?

Мені здається, що нашим дітям, які виросли тут, буде дуже важко реалізувати себе в реаліях українського навчального середовища. Дуже відрізняється підхід вихователів. Судячи з розповідей моєї сестри, в українських садочках, навчальних закладах ставлення до дітей донині зверхнє. Для порівняння – тут професор може запросити студентів додому на вечерю.

Олеся Шкіряк: Моя дитина в українському садочку плакала, а коли пішла в німецький – не знала жодного слова. Але це зовсім не було проблемою. Спочатку, певно, їй було некомфортно, але дітки швидко адаптуються. Зокрема, тому що вихователі дуже привітні. Усе для дітей – якщо дитина не хоче їсти, їй не смакує, вони не мають права змушувати. Немає принципу «ти мусиш це зробити». Навпаки, поважають вибір дитини.

Надія Ніколайчук: У той же час я знаю випадки, коли в українському дитячому садку дитині говорили: «Закрий рота», чи могли звинуватити у крадіжці. У німецькому таке важко уявити. Навіть якщо дитина помочилася у школі або в дитячому садочку, незалежно від віку, вона не стане об’єктом глузувань. Навпаки, вихователь запропонує разом прибрати. А в закладі буде запасний одяг – зокрема, для таких випадків.

Які поради ви б дали українським батькам, що виховують дітей білінгів за кордоном?

Займатися дітьми. Ні щоденна, ні недільна школа не замінять роботи батьків, бо вона основна. Наша Веремійка в чотири рочки знала всі українські літери, хоча тоді школа ще не функціонувала. У школі ми займаємося раз на тиждень одну годину. Зрозуміло, що не можемо дати стільки інформації, скільки дитина могла б отримати вдома. Хоча колективна праця їх набагато краще мотивує.

Українська недільна школа в Маґдебурзі: інтерв'ю із засновницею Надією Ніколайчук

Доньки Надії.

Важливо, щоб до трьох років у мами була можливість побути з дитиною вдома – це важливий етап становлення та сприйняття мови. Так, діти можуть не зрозуміти багатьох українських слів, але нічого – ми підказуємо. Головне, що вони говорять. Перший раз виправимо, а наступного – уже знатимуть. До речі, погано, що слова, яких ми не застосовуємо в побуті, вони знають тільки німецькою – наприклад, назви птахів. Тому беремо цю тему й розмовляємо про солов’їв, горобців, дятлів та синичок.

Враховуючи ті умови, які ви створили, діти усвідомлюють свою приналежність до українського народу? Вони не запитують у вас: а чому не живемо в Україні?

Питають, але лише тоді, коли ми в Україні. Улітку ми поїхали туди на шість тижнів. Спочатку вони не хотіли, бо тут друзі, а потім і повертатися не хотіли, бо й там уже друзі. Бо в селі у бабці – воля, гори, річка, ліс, жодного контролю, роби, що хочеш. Коли поверталися в Німеччину, просто гірко плакали. Із нетерпінням чекають наступної поїздки в Україну.

Ці поїздки бувають часто?

Так, як би тяжко нам не було, дітям по півроку, але ми саджали їх у авто й цілу ніч їхали до бабусі. Аби вони бачили, що таке українське Різдво, Великдень. Бо тут не завжди відчуваєш той самий Святий Вечір. Звичайно, і тут намагаємося підтримувати традицію святкування, але це не те, локально, у сім’ї. А свята – це передусім про родинні зв’язки.

Текст і фото: Діана Манучарян

Залишити коментар