Середа, 22 травня

Мораторій на продаж землі продовжено ще на рік. Проте в законі, де це було затверджено, сказано, що до 1 березня 2019 року Кабмін повинен подати у парламент законопроект про ринковий обіг сільгоспземель, який дасть реальний старт земельній реформі. Проте експерти сумніваються, що це буде зроблено вчасно. Тож Opinion вирішив з’ясувати, що найбільше стримує ухвалення цього закону і де знаходиться ота «золота середина», яка дасть змогу і реформу запустити, і не розпродати українські чорноземи іноземцям, чого найбільше побоюються його супротивники.

 Проблема давно перезріла

У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України кажуть, що запровадження ринку землі, за оцінками Світового банку, створило б можливості для зростання ВВП України щороку на додаткових 0,6-1,6 відсоткових пунктів і дало б змогу залучати ще майже 1,5 млрд доларів інвестицій на рік, що підштовхнуло б розвиток, зокрема, і сільського господарства. Перспектива приваблива, якби не кілька серйозних «але». Тож заборона на відчуження сільськогосподарських земель (а цей захід був потрібний для забезпечення нормативного врегулювання і створення інфраструктури ринку землі), яку вперше було запроваджено 2001 року, а потім багато разів продовжено, 2020 роком може не обмежитися.

Експерти зазначають, що якщо урядовий законопроект щодо обігу сільгоспземель не буде подано у парламент вчасно, це може стати причиною ще одного відтермінування запуску ринку землі. З одного боку, бажання вберегти українські чорноземи від продажу іноземцям (так, кажуть прихильники мораторію, можна втратити Україну без будь-якої війни) цілком логічне й виправдане. З іншого, власники паїв, якщо вони того справді хочуть, повинні мати змогу не тільки здавати свою землю за копійки в оренду (нині за гектар їм у кращому разі за рік платять 3 тис. грн) чи передавати у спадок, як це відбувається зараз, коли паї здебільшого здають великим агрохолдингам на 49 років, а й продавати її за ринковою ціною.

Окрім того, хочемо ми того чи ні, а питання продажу землі в Україні – після того як Європейський суд з прав людини розглянув справу «Зеленчук та Цицюра проти України», – вийшло на міжнародний рівень, а мораторій рішенням ЄСПЛ торік у травні визнаний таким, що порушує права людини. Цілком можливо, що з літа цього року – через рік після набуття чинності рішення ЄСПЛ, – якщо до того часу Верховною Радою не буде ухвалено закон про обіг сільгоспземель, ті українці, яким конче треба продати свою землю, теж почнуть звертатися до Європейського суду.

Захистити власника паю і інтереси країни

«Продовження мораторію до 2020 року – на сьогодні вимушений крок, – пояснює Opinion член Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин народний депутат Сергій Лабазюк, – тому що ситуація дуже непроста. З одного боку, поки не ухвалено закон про ринок землі, в якому мають чітко прописуватися всі механізми його функціонування, продавати і купувати землю ні юридично, ні фізично неможливо. Але знаючи, що в нашій країні не завжди дотримуються законодавства, ми розуміємо, що якщо не буде такої формальності, як продовження мораторію, можуть знайтися юристи, нотаріуси, реєстратори, які проведуть відповідні дії щодо відчуження землі. І хоч це буде протизаконно, але такими сірими чи чорними схемами введуть в оману власників земельних паїв. Тож допустити цього не можна було».

На думку народного депутата, не можна забувати, що зазвичай перед виборами – які б вони не були, чи президентські, а чи парламентські, – політики люблять маніпулювати важливими для людей темами. Тож противники земельної реформи легко підігрівають у суспільстві певні настрої. «Нині думка щодо того, треба дати людям змогу продавати землю чи не треба, у суспільстві чітко розділилася, – каже Сергій Лабазюк. – Так, старше покоління у своїй переважній більшості проти такого продажу, хоч навряд чи хтось може аргументовано пояснити, чому саме проти. Пояснюється це дуже просто: людям за стільки років існування мораторію вклали в голови, що земля продаватися не повинна, тож вони сприймають це як аксіому. А от молоде покоління здебільшого вважає, що треба мати змогу продавати і купувати землю. Чому так? Тому що вони – навіть якщо володіють паями – зазвичай самі землю не обробляють, а здають в оренду. А ще якщо живуть у місті, то й навіть їздити щороку за цією орендною платою не дуже цікаво. А якби мали змогу цю землю продати за нормальною ринковою ціною, то могли б ці кошти інвестували чи то у своє навчання, чи в іпотеку, чи у вирішення інших важливих питань. Тому треба дати людям змогу скористалися своїм правом, але в межах чинного законодавства, яке ми повинні врегулювати».

У профільному парламентському комітеті вважають, що важливо захистити власника земельних паїв, який повинен отримати можливість продати свою землю саме за ринковою ціною, а не з відкриттям ринку бути ошуканим шахраями. І не менш важливим є питання продовольчої й державної безпеки загалом. Йдеться про те, що земля не тільки повинна грамотно оброблятися, а й про те, що ринок землі не повинен бути хаотичним, бо це потягне за собою багато негативних моментів. «В такому разі передусім зменшиться вал виробництва продукції, кількість робочих місць, а кінцеві наслідки навіть важко уявити, – вважає Сергій Лабазюк. – Хочемо ми це визнавати чи ні, але українська земля – ключовий ресурс держави, тому держава повинна мати змогу тією чи іншою мірою впливати на політику на ринку землі. Якщо сьогодні втратити контроль над цим ресурсом, то ми ризикуємо й без війни втратити дуже багато».

У профільному Міністерстві поки відмовчуються

Оскільки до березня часу залишилося зовсім небагато, а урядовий законопроект, який доручено розробити фахівцям Міністерства аграрної політики та продовольства України спільно з колегами з Мінекономрозвитку, Мінфіну та Держгеокадастру, в аграрному комітеті парламенту поки не бачили, цікавимось цим питанням саме у профільному Міністерстві. Та як з’ясувалося, чиновникам Мінагрополітики зараз не до розроблення законопроекту. В усякому разі, як пояснили Opinion у прес-службі, через зміни, які відбулися у самому Міністерстві (подав у відставку Максим Мартинюк, який виконував обов’язки міністра агрополітики, і на його місце тимчасово призначено заступника з питань євроінтеграції Ольгу Трофімцеву – прим. авт.), «запит на розгляді у керівництва», тож нам відповісти поки не можуть, хоча, звісно, над цим працюють.

Тим часом суспільство, передусім, цікавить, на якій стадії готовності перебуває цей законопроект і чи встигнуть його подати у парламент до 1 березня, як планує уряд, про що було сказано на одному із останніх засідань Кабміну, адже створення такого серйозного документу потребує багато часу. А також хто матиме, за нормами урядового законопроекту, переважне право на придбання землі й у яких обсягах її можна буде купувати? Як і ким буде проводитися оцінка землі? Чи знайшла підтримку в урядовців ідея земельних електронних аукціонів? Який чиновники пропонують варіант розв’язання проблеми щодо продажу української землі іноземцям, адже саме цей момент є основним стримувальним чинником загалом для запуску ринку землі, тощо? Та скільки ще запит перебуватиме на «розгляді у керівництва» Міністерства – незрозуміло, тож наші питання поки так і залишилися без відповіді.

Зберегти підприємства, які вже працюють ефективно

В Українській аграрній конфедерації тривалий час виступали за скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, підтримуючи впровадження ринку землі. «Мораторій треба скасовувати, але це не можна робити будь-якою ціною, тобто не тоді, коли закон про обіг земель є тільки на концептуальному рівні, а готового тексту, внесеного на розгляд парламенту, немає, – зазначає у коментарі Opinion генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. – Хоч насправді у Верховній Раді є декілька зареєстрованих законопроектів, але вони важко сприймаються і не розглядаються комітетом.

Окрім того, на сьогоднішній день законопроект розробляється робочою групою при комітеті ВР з аграрної політики і земельних відносин, над яким працюють також експертні осередки, зокрема й закордонні фахівці, і профільним Міністерством. Ці документи можуть бути внесені як різні законопроекти. Я є членом робочої групи при комітеті, там робота ведеться, напрацьовано певні матеріали. Але робота складна, оскільки йдеться не лише про законопроект щодо обігу землі, а й про пакет змін, передусім до Земельного кодексу. Тому було б доцільно, якби у підсумку на розгляд парламенту потрапив об’єднаний законопроект, який потім буде доопрацьовано у комітеті».

Що при цьому потрібно насамперед врахувати? Павло Коваль каже, що Українська аграрна конфедерація підтримуватиме розумні помірковані рішення щодо зняття мораторію і впровадження ринку землі, тобто йдеться про низку серйозних обмежень, без яких запускати ринок землі не можна, якщо не хочемо опинитися не те що перед розбитим коритом, а без нього зовсім. «Важливе питання, скажімо, який обсяг земель повинен бути у власності й у користуванні в одного господарюючого суб’єкта, – пояснює експерт. – Я переконаний, що це питання потрібно регулювати на рівні громади, хоч конкретні цифри ще будуть дискутуватися. Далі є пропозиції, щоб визначати в межах району. Ми вважаємо, що у користуванні в одного суб’єкта в межах району може бути не більше, ніж 25 % земель». За словами Павла Коваля, нині є райони з єдиним господарюючим суб’єктом, тому треба дивитися, як це все врегулювати, щоб була конкуренція, без якої годі чекати позитивних ринкових змін.

Наступне обмеження, на якому наполягатиме Українська аграрна конфедерація, на рівні області, й четвертий рівень обмежень концентрації – у межах усієї країни. «У межах країни не повинно перевищувати 1-1,5 %, але це теж буде дискусійне питання, – пояснює гендиректор УАК, – бо якщо взяти 42 млн га землі, які є на сьогодні, то 1 % – це десь 400-420 тис. га на одного суб’єкта. Зараз є компанії, в яких сконцентровано такі площі. І якщо ці підприємства функціонують ефективно, у них відпрацьовано сівозміни, машинно-технологічні станції з прив’язкою до земельних кластерів, немає потреби цим законом руйнувати їхню виробничу структуру».

Іноземний чинник в українській формулі земельного ринку

Переймаються в УАК і стратегічним питанням, яке насправді є наріжним каменем земельної реформи. Йдеться про найбільший ризик, тобто про те, хто матиме право купувати землі. Соціологи хоч і відзначають, що відкриття ринку землі підтримує все більше українських громадян, кажуть, що чимало українців досі проти продажу земель (майже 45 %, хоч раніше було 70 %), оскільки вважають, що якщо зробити землю товаром, то її скуплять іноземці – й від України нічого не залишиться. «Щоб цього не сталося, ми наполягаємо, що в найближчі 10 років впровадження ринку землі про допуск до нього іноземних суб’єктів йтися не може, – зазначає експерт. – А потім потрібно буде повертатися до цього питання. До речі, такий шлях пройшли всі центральні та східноєвропейські країни. Окремі країни, наприклад, Угорщина, потім ще продовжили це правило недопуску іноземних нерезидентів до купівлі земель. Причому наполягають на такій позиції навіть попри те, що мають судові справи, які розглядає ЄСПЛ».

Павло Коваль прогнозує, що масовий продаж не варто чекати в будь-якому разі, але навіть наші найбагатші аграрії за умов допуску американських, китайських чи арабських інвесторів не зможуть з ними конкурувати, бо іноземці прийдуть з великими сумами грошей і виграють конкуренцію за будь-якої ціни. Тому обмеження щодо іноземців щонайменше на 10 років – необхідна умова. Далі, пояснюють в Українській аграрній конфедерації, ми подивимося обмеження, тренди, як формуватиметься пропозиція, яку частку із загальної кількості приватних і державних земель буде виставлено на продаж, як формуватиметься ціна, у кого є ці гроші, як зміниться макроекономічна ситуація навколо цієї землі та які наслідки це потягне за собою, й тільки тоді можна буде повернутися до розгляду питання щодо допуску іноземних громадян чи компаній до ринку землі в Україні.

«Інвестиції не підуть сюди так швидко, а просто купувати землю для спекулятивних цілей неприпустимо, – вважає гендиректор УАК. – Ба більше, ми вважаємо, що власниками і користувачами нашої землі повинні, насамперед, українці. А якщо через 10 років стане зрозуміло, що нам необхідні додаткові інвестиційні ресурси, що ми вже відпрацювали процедури купівлі-продажу, обміну, оренди, що в цій галузі зникли корупційні ризики, що ми навчилися боротися з рейдерством, от тоді й повернемося до дискусії про допуск іноземців до цього ринку».

Як бачимо, і в Кабміні, й у Верховній Раді, й у профільних асоціаціях переконані, що запуск ринку землі відкладати годі. Проте перш ніж робити такий крок, слід розробити механізми, які дадуть змогу захистити права власників землі, не допустять її скуповування однією чи кількома людьми і захистять інтереси країни загалом. Та чи встигне уряд подати такий серйозний законопроект, та ще й підготовлений належним чином, до березня – питання, як на мене, риторичне.

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар