Неділя, 26 травня

Езотеричний туризм – що це? Для кого? Коли людина, об’їздивши півсвіту, прагне нарешті наблизитися до… самої себе. І повертається додому, на рідну землю, шукає вищого сенсу, зазирає у власну душу, набирається наснаги в місцях сили. Скільки їх по всій Україні, поряд із нами, на пагорбах та лісових галявинах, у безлюдних степах та великих містах – прадавні капища та кургани, храми та монастирі, печери, скелі й інші природні та рукотворні дива. Навіть скептик схилить голову перед красою природи або генієм людської творчості.

У це можна вірити або не вірити, цьому можна шукати раціонального пояснення, але далеко не завжди знайдеш. Певно, кожен із нас хоч раз у житті відчув особливу атмосферу «місця сили», коли, затамувавши подих, переживаєш унікальний психічний досвід долучення до чогось таємничого, сакрального й незбагненного. Про цей феномен ми поговоримо з журналісткою, письменницею, дослідницею українських чарівників – мольфарів та характерників, мандрівницею, авторкою книги «Знаки карпатської магії», а також донькою відомого українського письменника-фантаста Олеся Бердника Громовицею Бердник. Знайшовши власну нішу в туристичній сфері, Громовиця ділиться з читачами своїм досвідом мандрів і розумінням, що ж таке «місця сили».

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Ми зустрілися в Києві на схилах Дніпра, у місці, яке призначила Громовиця, – на території Видубицького монастиря.

Чому саме тут?

Видубицький монастир – незвичайне місце, одне з найпотужніших місць сили в столиці. Окрім архітектурних принад (на території монастиря збереглася церква ХІ століття, а також декілька храмів доби українського бароко) людей вабить сюди особлива атмосфера гармонії, спокою, умиротворення. До того ж, це місце оповите таємницями.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Є така теорія – Лик Києва. Один київський архітектор (Геннадій Куровський), вивчаючи ландшафт Києва, виявив, що правий берег, уся історична частина від Видубицького монастиря до Сирця (історичний район Києва) нагадує профіль людини. Потім я почала сама розбиратися й побачила, що на ключових точках цього Лику, – основні святині, побудовані в княжу добу. І власне на тім’ї, де в людини знаходиться Сахасрара, верхня чакра, стоїть Видубицький монастир. Тобто це точка зв’язку з космосом, одне з найсвятіших місць Києва. Тут відчувається момент якогось особливого зв’язку. Проте навіть людина, яка скептично ставиться до таких явищ, буде причарована красою та витонченістю архітектурного ансамблю, гармонійним «вписуванням» у ландшафт.

Уся територія монастиря є місцем сили, але найдужче сакральна енергетика відчувається біля Свято-Михайлівської церкви.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Свято-Михайлівська церква – перша будівля, зведена з каменю на території монастиря (до того всі споруди були дерев’яні). Князь Всеволод, син Ярослава Мудрого, заклав її 1070-го року на честь народження довгоочікуваного сина. Названа вона була на честь Архістратига Михаїла, захисника від водної стихії (зокрема, від буремного норову Дніпра). Тут збиралася княжа дружина перед тим, як виступати в похід, щоб отримати благословення. Можливо, саме тому Архістратиг Михаїл став покровителем Києва.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Що таке, на Вашу думку, місця сили?

Місце сили – це місце, де сходяться два світи: наш земний і той Горній світ, інший, тонкий, у якому живуть боги, духи, космічні сили, у якому зароджуються події та явища. Я їх розділяю на два типи – це природні місця, де розлита особлива енергія в силу певних геологічних, тектонічних та інших особливостей – розломи, каньйони, наприклад. Вони такими створені, у них прихована глибинна природна космічна сила, і людина, яка це відчуває, може прийти й цією силою обмінятися, взяти для себе або щось залишити.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

А є другий тип місць – сакральні, священні, намолені. Найпростіший приклад – це християнські церкви, монастирі, обителі. Багато з них збудовані на місцях старих святилищ, дохристиянських капищ. З одного боку, можна сказати, що християнська релігія таким чином стверджувала свою владу, зруйнувавши одне та збудувавши інше. Але можна сказати й по-іншому, – святе місце порожнім не буває. Яка б не приходила релігія, як би не змінювалися егрегори, вони притягуються туди, де є ця природна сила.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Один священик показав мені дуже потужне місце в Михайлівській церкві (вона двох’ярусна), на другому поверсі, де збереглася старовинна кладка. Там залишки старих брусів, ще ХІ століття. І якщо стати між стінами й торкнутися цих брусів, то відчувається дещо особливе.

Раніше зодчі дуже прискіпливо вибирали місця для будівництва, постували, просили вищі сили про інсайт, просвітлення, знак, дослухалися до «шостого чуття», щоб знайти найбільш підходяще місце для тої чи іншої споруди (крім того, що вони чудово розумілися на технічних, інженерних тонкощах будівництва). Місце, яке підходить для культової споруди, не підходить для житла – мешкати в ньому буде дуже нелегко. Зараз зводять багато сучасних храмів, а вибору місця не надають належної уваги – тож вони «не працюють» енергетично так, як стародавні церкви.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Чим ще це місце цікаве?! Коли мій батько Олесь Бердник писав роман «Зоряний Корсар», він саме Видубицький монастир вибрав як місце дії фінального епізоду, коли відбувається остання битва добра і зла у духовному вимірі, а в матеріальному світі проявляються Горіор і Аріман для того, щоб вирішити свою суперечку. Можливо, він інтуїтивно вибрав це місце, одне з найпотужніших у Києві, відчув його.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Які ще споруди, окрім Видубицького монастиря, за вашими спостереженнями вписуються в «Київський лик»?

Якщо прослідкувати, то всі святині княжої доби – Видубицький монастир, Лавра, Золоті ворота, Софія, Михайлівський собор, Кирилівська церква – усі вони вписані в ключові точки цього обличчя, у цей профіль. На місці «третього ока» (де центр духовного бачення і знання) знаходиться Лавра. Із точки зору езотерики, доки ключові місця будуть під контролем сторонніх структур, нам буде перекрито духовне бачення, візія свого майбутнього, свій індивідуальний шлях розвитку.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

А якщо подивитися на карту України, то чи простежується якийсь взаємозв’язок місць сили?

Дослідження цього питання і є метою мого проекту «Спіраль Сили». Я хочу скласти карту місць сили, потім провести лінії й подивитися, що буде.

Місце сили само по собі вже має енергетику, але коли людина підтримує цю силу своєю молитвою, піклуванням, то воно посилюється.

Чим унікальна людина як явище – тим, що вона здатна усвідомлено спрямовувати свою думку, керувати своїми намірами, ухвалювати рішення, здійснювати їх. Місця сили є самі по собі, живуть у своєму ритмі, власним життям і стосуються людей тільки опосередковано. Але коли людина приходить до місць сили, вона може їх підсилити своєю вірою в тому сенсі, що вони працюватимуть для людей. До цих місць треба ставитися з великою повагою. Адже, крім «містичного» аспекту, майже всі вони є природними, архітектурними, історичними або археологічними пам’ятками.

Красномовний приклад заповідника в с. Буша у Вінницькій області. Знаменитий скельний храм, аналогів якому немає у Європі. На скелі зображений олень, дерево, на ньому півень, під ним людина. Учені досі не можуть розгадати, кому або чому був присвячений цей культ.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Фото: busha.com.ua

Буша – місце дуже потужне і красиве навіть у природному плані: скелі, яри, річка, ліс… Ентузіасти своєї справи, родина Пірняків, перетворили цей закинутий об’єкт, про який знали лише археологи, спершу на Бушанський історико-культурний заповідник, а тепер ще й на туристичний рай. Зараз вони його бережуть і розвивають інфраструктуру – туристи, мандрівники можуть приїхати і зручно розташуватися.

Деяким місцям дуже не вистачає такого піклування та облаштування. Наприклад, заповідник «Кам’яна Могила» у Запорізькій області – місце унікальне, оповите багатьма нерозгаданими ще таємницями, безумовне місце сили, куди приходили поклонятися древнім богам впродовж тисяч років. Тут виявлено стародавні петрогліфи та інші сліди життєдіяльності людини – 65 місцезнаходжень, датованих 24 тис. до н. е.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Це нагромадження каміння серед степу в мене завжди викликає відчуття, що це священна, міфічна гора Меру, точка зв’язку, як своєрідна вісь між світами. Але там інфраструктури немає зовсім. Можливо, це добре, бо натовпи людей просто зруйнували би цю унікальну пам’ятку, розтягли б на шматочки. Зараз навіть найголовніші петрогліфи засипані землею, щоб якось їх вберегти від плюндрування сучасними вандалами.

Як назвати те, чим ви займаєтеся: езотеричний туризм?

Я це називаю «мандри Сили». Це не зовсім туризм. Пізнаючи Україну або світ, бо наші подорожі не тільки Україною, мандрівники краще пізнають самих себе. Вони не тільки відвідують культурні чи природні пам’ятки, але досліджують свій внутрішній світ, краще пізнають себе. Це усвідомлені мандри, мандри зі смислом, із внутрішнім сенсом. Їдеш кудись далеко, щоб наблизитися до себе.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Мандрівка передусім розвиває нас самих. Так само й наша реакція на інші країни, культури говорить більше не про країну, яку ми відвідуємо, а про нас самих. Якщо людина не вміє, приїхавши в іншу країну, в іншу культуру, сприйняти її належним чином, із повагою, відкритися інакшому досвіду, то це багато говорить про рівень її виховання, внутрішньої культури. Тому ці «мандри Сили» спрямовані на те, щоб зрозуміти щось про себе: хто ти є, ким ти можеш стати, ким ти готовий стати, або, навпаки, не готовий.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Кожна мандрівка має своє завдання, на якому я прошу зосередитися. Наприклад, до Буші ми їздили на день Незалежності України, і я попросила, щоб ті, хто буде медитувати в цих місцях, візуалізували, якою вони хочуть бачити Україну. І в усіх були дуже цікаві відчуття.

Я хочу скласти карту місць сили й путівник, але не просто про місця, куди можна поїхати, а ніби описати власний шлях певного етапу свого життя через призму цих місць. Це індивідуальний досвід помножений на досвід, отриманий від співпраці з іншими людьми. Мені цікаво дослідити, як місця сили вкладуться в певну схему.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Хто ті люди, яким цікавий такий вид мандрів?

Це люди, які вже бували скрізь – в Африці, Азії, усю Європу об’їздили, а тепер почали пізнавати Україну. Раніше в нас туризм був переважно зовнішній – тобто всі їхали шукати осяянь у чужих краях: езотеричні подорожі в Індію, Тибет, Непал, у пошуках одкровень і духовних інсайтів. І тільки останні кілька років наші люди почали усвідомлювати, що в Україні теж є енергетично сильні місця.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Із чим ви це пов’язуєте?

Про ці місця почали дізнаватися завдяки відкритості інформаційного простору. З’явилися перші мандрівники, які туди поїхали і сказали, що це класно, описали свій досвід у блогах, соціальних мережах, статтях. Хто знав про той Бушанський рельєф або Кам’яну могилу? Тільки вузькі дослідники, які займалися археологічними дослідженнями. А зараз світ стає відкритим. Люди пишуть навіть про маленькі села, про ті цікавинки, які там є. Так, скажімо, і я дізналася про Красноїльську Маланку в Чернівецькій області випадково від друзів-блогерів.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Дуже захоплююся Красноїльськими маланкарями саме тому, що вони не дозволяють собі опуститися до туристичного кітчу – вони це роблять для себе. Вони могли б уже готелі побудувати і глінтвейни розливати, і сувенірами торгувати – проте глінтвейну немає, готелю немає, але є ці костюми нереальні, і хлопці, які на одну ніч перетворюються на «хранителів світу». І в цьому кайф, енергія. Тм ніби потрапляєш у міфічну реальність, яку вони створюють. Або самобутній обряд Мошула в Орлівці, в Одеській області.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

При всій повазі, у Вашківцях (Чернівецька область) на свято Маланки цього відчуття немає. Ще 10 років тому там була традиція – автентичні маски, переберія, зберігався давній звичай, коли кутки змагалися за кращу Маланку. За 10 років туризму це все трансформувалося, «осучаснилося», і мені як дослідниці, етнографу там уже нічого дивитися.

Дві сторони медалі – з одного боку, цікаво дізнаватися про народні звичаї, з іншого популяризація їх убиває.

Це не популяризація, а опошлювання, «кічізація». Мій проект у тому й полягає, що я намагаюся мандрівникам наголосити: дивіться, торкайтеся, пізнавайте й намагайтеся зрозуміти – що довше обряд збережеться в первинному вигляді, то краще для місця і для всього світу.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Місця сили – це точки, де з’єднуються два світи, де ми маємо доступ до Горнього світу й можемо звідти принести якусь енергію, яка може нам допомогти жити в цьому світі. Так само й ці обряди, що зберігаються, тримають рівновагу між світами – якщо вони зникнуть, зникне наш світ. У Карпатах кажуть: доки будуть коляду колядувати й писанки писати, буде світ стояти.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Часто носії обрядів не розуміють їхнього сенсу, сакрального підтексту, а просто роблять так, як це заведено з діда-прадіда, споконвіку, «ізпрежд віку». Коли вони це роблять для себе, то дотримуються традиції. Коли ж вони бачать, що з’являється інтерес приїжджих, на цьому можна заробити (як у Вашківцях), то обряд стає кон’юнктурним видовищем, втрачаючи свою оригінальність і цінність. Можливо, до них самих треба доносити цю думку – люди, збережіть автентичність!

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Отже, такі подорожі корисні не тільки для мандрівників, які їдуть, щоб пізнати себе, але також допомагають носіям традицій, обрядовості чи мешканцям місць сили зрозуміти їхню цінність, унікальність, важливість. Бувають випадки, коли розтягують каміння архітектурних чи археологічних пам’яток на будівництво, вирубують ліс, розорюють кургани – знищують те, що представляє інтерес для інших людей і для світової культури загалом… Зазвичай люди, які щодня живуть у красі, її не помічають; вона стає для них буденністю.

Мандри місцями сили: у пошуках себе

Одне з завдань, яке я ставлю собі в цій діяльності – підкреслити, що я побачила унікального та що я ціную в людях, які бережуть ці місця і звичаї. Дуже важливо людей піднімати, наголошувати на важливості їхньої місії, заохочуючи інших прикладом таких подвижників і хранителів, як родина Пірняків у Буші чи хлопців у Красноїльську чи Орлівці. Мені хотілося би, щоб мій проект «Спіраль Сили» пробуджував в українцях почуття самоповаги, самоідентичності, причетності до великої культури, яка існувала на цих землях, усвідомлення того, що магія, розлита в місцях сили, придатна для того, щоб створювати своє гідне життя.

Думки героїв не обов’язково збігаються з думкою редакції.

Розмову вела Дар’я Гармидер

Фото: Юлія Крижевська

Залишити коментар