Середа, 22 травня

Нещодавні результати опитування КМІС щодо покращення ставлення українців до Росії та росіян викликали неабиякий резонанс. Хтось із таким дослідженням погодився, інші – заговорили про маніпуляції та «руку Москви». Opinion дізнався, чи слід довіряти таким дослідженням, навіщо вони проводяться, чи є в них необхідність, та чому взагалі можливе зростання позитивного ставлення до ворога?

Чи варто довіряти результатам дослідження?

Олексій Буряченко, політичний експерт і голова правління Регіональної експертно-юридичної асоціації впливу, пояснив Opinion, що КМІС, як і будь-який соціологічний центр, у своєму дослідженні використовує класичні методики. Різнитися можуть хіба що формулювання запитань, охоплення респондентів, їхня кількість, вік, місце проживання тощо.

«Формула проста – чим більше охоплено респондентів загалом і за різними критеріями зокрема, тим якісніше дослідження і, відповідно, менша соціологічна похибка. У зазначеному дослідженні, як КМІСу так і “Левада-Центр”, охоплення респондентів не значне (2042 респонденти), тому, відповідно, і значення похибки досить високе (на рівні 3-4 %).

Проте я переконаний, що такі дослідження містять у собі багато корисного навантаження для можливості проводити подальші багатосекторальні дослідження. До них можна ставитися по-різному, але не враховувати результати, зважаючи на їхню публічність і резонансність, було б досить легковажно», – наголошує фахівець.

Про те, що результатам дослідження можна довіряти, розповів нашому виданню політичний експерт, міжнародник та магістр державного управління Володимир Воля.

«Результатам опитування можна довіряти. Показник доброго ставлення до Росії виявився таким високим, тому що поняття “Росія” є комплексним, узагальненим. Такою собі середньою арифметичною величиною. Воно містить у собі і ставлення до влади Росії (вкрай негативне через низку конфліктів, агресивну позицію щодо України), до народу Росії (обумовлене традиційно масштабними людськими та діловими контактами), до рівня життя в Росії, до рівня економічного та наукового розвитку. Результати опитування в розрізі регіонів цілком відображають ту специфіку ставлення до Росії, яка існує усі роки незалежності України», – запевнив експерт.

Не бачить причин, через які можна було б не довіряти результатам цього соціологічного дослідження, і Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук».

«Для недовіри потрібно мати вагому причину. Наразі я таких причин не маю, не бачу, кому може бути вигідно підробляти результати саме такого опитування. Тим паче, результати аж ніяк не виглядають неймовірними. Результати не дуже сильно відрізняються від попередніх років, тенденції цілком зрозумілі та мають об’єктивні причини. Незначна зміна в результатах цілком може бути пов’язаною з виборами президента», – пояснює спікер.

Навіщо проводяться такі опитування, та чи є в них необхідність?

На думку Лілії Брудницької, експертки Центру структурної політології «Вибір», необхідність у подібних дослідженнях дійсно є, оскільки ми ризикуємо зіткнутися із серйозною ідеологічною кризою.

«З одного боку, влада тримається на антиросійській риториці. З іншого, корупційні скандали та певні економічні процеси підірвали довіру до влади, а отже, і до агресивної антиросійської риторики. Показово, що такий тренд відкриває ще одну серйозну проблему: в Україні, звісно, є поділ на умовно більш схильні до лояльності до росіян регіони, але насправді зв’язки між державами міцніші на побутовому рівні. І ось цей побутовий рівень розірвати не вдалося навіть з огляду на величезні жертви України та українців, та, мабуть, і не вдасться. Це є не стільки загроза, скільки чинник, на котрий треба зважати при побудові геополітичних планів та моделюванні української реакції на зовнішні загрози», – вважає Брудницька.

Погоджується з необхідністю проведення таких досліджень і Дмитро Сінченко.

«Подібні дослідження є дуже корисними, адже дозволяють мати об’єктивну картину настроїв населення з важливих для країни питань. Очевидно, що війна з Росією є дуже важливим та актуальним питанням для України. Війна безпосередньо вплинула на мільйони життів українських громадян. Інформація про ставлення українців до ворога дозволяє оцінити масштаби його інформаційного впливу на наше населення та виробити дієві механізми з його нейтралізації», – переконаний голова ГО «Асоціація політичних наук».

Натомість Олексій Буряченко наголосив: результати таких досліджень чи не найбільш важливі для політичних проектів проросійського спрямування. Особливо враховуючи, що практично одразу за президентською стартуватиме парламентська кампанія, котра для всіх політичних сил є найбільш важливою.

«Політичним силам, які роблять ставку на мешканців Півдня та Сходу, потрібно чітко розуміти, наскільки вони є лояльні як до Росії загалом, так і до пересічних росіян зокрема. Враховуючи вищесказане, зрозуміло, чому деякі питання для респондентів сформульовані саме так. Наприклад, “Якими б ви хотіли бачити відносини України з Росією?” Варіант відповіді: “Україна й Росія мають об’єднатися в одну державу”».

Необхідно зауважити, що у даному дослідженні розведена лояльність українців – до РФ загалом (57 %) та до керівництва РФ зокрема (13 %). Ба більше, наведений відсоток лояльності до громадян Росії (77 %), і він надзвичайно, навіть неправдоподібно, високий, враховуючи фактичну війну на Донбасі та анексію Криму», – зауважив експерт.

Чому ставлення до Росії та росіян може покращуватись?

На думку Володимира Волі, зростання показників доброго ставлення могло статися з кількох причин. Зокрема, експерт називає певну «деполітизацію» свідомості українців, «втому» від політики, міграцію заради заробітків тощо.

«По-перше, зростання трудової еміграції з України. Хоча переважна більшість заробітчан орієнтуються на Захід, значна кількість поїхала працювати до Росії. По-друге, “велика війна” на Донбасі стихла. І хоча у воєнному плані конфлікт жевріє, він вже не має тих негативних наслідків (тієї кількості жертв, страждань, руйнувань), які були у 2014-2015 роках. По-третє, жителі України перестають сприймати інформацію про конфлікт із Росією через те, що про це говорять дуже багато впродовж декількох років. Відбувається своєрідна “девальвація” (“знецінення”) негативного ставлення до Росії через те, що державні діячі, політики говорять про російську агресію та “руку Кремля” дуже багато, нерідко у випадках, коли Росія ні до чого.

По-четверте, війна десь далеко, а анексія Криму повсякденного життя більшості не торкається. З кожним роком до цих тем зростає байдужість. Зокрема, завдяки тому, що прогресу у врегулюванні немає і не бачиться в осяжній перспективі. По-п’яте, відбувається певна “деполітизація” свідомості жителів України. Через “втому” від політики, політичних скандалів, багаторічного повторення одних і тих самих слів і тем. Тому і рівень “політичного” ставлення до Росії зменшується, поступаючись іншому. Показово, що зростання “доброго” ставлення почалося після запровадження блокування сайтів, складання списків нев’їзних, заборонених книг, фільмів тощо. Такі дослідження є нормальною практикою у світі», – вважає політичний експерт.

Натомість Олексій Буряченко припускає, що такі результати дослідження можуть бути спровоковані підривом довіри до державних інститутів та недовірою до влади. Фахівець також додає, що такі умови є «родючим ґрунтом» для проросійських політиків в Україні.

«Такі дані дослідження акцентують нашу увагу на тому, що росіяни – це не Росія і тим паче не керівництво Росії, і що українці потенційно готові для налагодження мирного процесу через публічний простір, а не кулуарно (на рівні керівництва країн).

Тези ці досить контрверсійні, але частково дійсно відображають поточний стан речей. Тому що, окрім публічної міждержавної дипломатії (політики), є ще звичайні громадяни як Росії, так і України, які відчувають, що вони є лише об’єктами політики, а не суб’єктами, як це є в цивілізованих країнах.

Рівень недовіри українців до влади нині є досить високим, про що свідчить і високий рейтинг альтернативного кандидата ЗЕ, і дискредитовані різноманітними резонансними розслідуваннями державні інститути. Така ситуація стає своєрідним “родючим ґрунтом” для опозиційної, зокрема проросійської, риторики українських політиків.

Послаблення державних інститутів через підрив довіри до їхньої діяльності, небажання самих цих інститутів еволюціонувати – усі ці фактори в комплексі й призводять до підвищення лояльності серед пересічних українців до РФ», – розмірковує експерт.

А ось Дмитро Сінченко вважає, що причиною таких результатів, зокрема, можуть бути й недостатні зусилля України в інформаційній війні та нейтралізації міфів про «добрих росіян». Експерт наголошує: ворогом України є не лише її керівництво, а вся РФ та кожен її громадянин, який не протестує та не бореться проти системи. 

«Маємо розуміти, що у будь-якій державі є частина населення, яка симпатизує ворогам своєї держави і готова сприяти його політиці. Така категорія громадян має конкретне визначення – “колаборант”. Україна, звісно, не є виключенням. Причому деякі колаборанти у нас діють абсолютно відкрито, гуртуються в організації, створюють ЗМІ, пропагують свої погляди. Чимало таких і серед кандидатів у президенти. Змагаючись за свого виборця, ці кандидати конкурують між собою у пропаганді своїх поглядів, і тому ця пропаганда стає в рази потужнішою.

На жаль, Україна не докладає достатньо зусиль в інформаційній війні для нейтралізації міфів про “добрих росіян і злого царя”, а деякі представники влади ще й свідомо цей міф просувають, бо самі у тому щиро переконані. Така лінія поведінки ідеально лягає на кремлівську матрицю про “трієдіний народ” та тези про “поганих політиків, які нас розсварили” та “наживаються на війні, яка їм вигідна”.

Правда ж полягає у тому, що звичайні росіяни, підтримуючи свого президента, підтримують і його злочини. Власне, Путін – лише виразник волі свого народу. Він робить те, чого від нього очікують. А імперський світогляд російських підданих вимагає нових територіальних завоювань. Тому наш ворог – не тільки Путін, наш ворог – вся Російська Федерація і кожен її громадянин, який не веде боротьбу за національне визволення свого поневоленого народу. І цю просту істину необхідно чітко пояснювати українським громадянам», – підсумував Дмитро Сінченко.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар