Четвер, 27 червня

Міленіали по-українськи

«Ось так виглядає кінець світу, − написав у Twitter Метт Фуллер, репортер The Huffington Post, − це не вибух, а купка міленіалів, які не знають, як відсилати листи». За останні десятиліття термін «міленіали» використовували для опису того, що так чи не так із молоддю. Але 2019 року міленіали остаточно подорослішали: наймолодшим – 22, найстаршим − близько 38 років. Більша частина рис, приписуваних міленіалам, − ознаки однієї соціальної групи людей, переважно білих американців, народжених із 1981 по 1996 роки, на формування яких вплинули соціальні та культурні зсуви.

Син надіслав непоганий матеріал з цієї теми: «Почитай про себе». Я уважно опрацювала й зрозуміла: не сходиться. Чому в цій концепції портрет міленіала схожий на мене, як фоторобот на розшукуваного − так само приблизно?

Американці пишуть, що батьки міленіалів – молодші представники покоління бейбі-бумерів 1940–1960-х років і старші представники покоління Х, тобто народжені у 1960−1980 роках. Дитинство американських міленіалів пройшло у період відносної політичної та економічної стабільності. Ці діти зростали під посиленим контролем батьків. Ризик-менеджмент став головною стратегією виховання. Сьогодні по всьому цивілізованому світові дитячі ігри контрольовані, дозвілля сплановане дорослими до години, дитині вийти з дому без мобільного − немислимо. Старших міленіалів, які росли у 80-ті, це ще майже не зачепило («Ми грали на фортепіано для забави, а не для майбутнього»), молодші вже стикнулися.

Серед ключових слів у пошуку, що описують покоління міленіалів, такі: прокрастинація, лінь, розпещеність, претензії до всіх, скарги на інших міленіалів за те, що псують їм репутацію тощо.

Едалтінг (adulating) – слово, що вигадали міленіали на позначення узагальнених завдань самодостатнього існування. Виявляється, за комуналку треба сплачувати. Виявляється, на роботу треба ходити. Виявляється, їжу треба готувати самотужки і щодня.

Звиклі бути контрольованими, американські міленіали відмовляються дорослішати, відмовляються брати на себе відповідальність, відмовляються боротися з труднощами, уникають складних рішень. Важко – зміни роботу. Нецікаво – йди з професії. Набридло все – їдь до Таїланду на рік.

Українські міленіали натомість пережили розпад імперії, становлення незалежності України, кримінально-голодні 90-ті. Наше покоління знає безліч способів оптимізуватися, навчатися, самовдосконалюватися. Ми вміємо йти вперед попри все і «лупати сю скалу».

Очевидно, поступ України із зрозумілих історичних причин загальмовано рівно на одне покоління: у них уже народжувалися міленіали, доки ми тут руйнували Радянський Союз, вони ще говорили про економічну стабільність, доки ми тут міняли рублі на купони тощо.

Певно, що покоління мого сина – це і є українські міленіали, себто діти, народжені у кінці дев’яностих. Умовно кажучи, перші люди, яким купили мобільний ще у дитинстві, − міленіали в Україні.

Це вони тепер розмірковують про необов’язковість вищої освіти (ми-таки її здобули), звільняються з роботи за першої ж неприємності (у наших і їхніх трудових рівна кількість записів), впадають у сплін і серйозно говорять про депресію (ви свої алкогольно-дискотечно-безбашенні 20 років пам’ятаєте?).

Словом, відішлю посилання назад. З темою: «Почитай про себе».

Тетяна Монахова

2 комментария

  1. Pingback: Міленіали по-українськи

  2. послідовники вертера, любителі вандерфогельства, «сердиті молоді люди» — принципово відмінності немає. найбільша умовність — виставлення якихось часових меж і обмеження за віком, хоча — наскільки загальним місцем стало твердження про розмитість того самого вікового цензу для реалізації в тому / іншому. це я, грубо кажучи, про те, що «міленіал» — це те ж саме що й «інді», «панк» та «натурист». соціологія намагається дати відповідь про покоління (і тим семим регулятивний інструмент), але не уникає похибки та «еліпсу розсіювання», намагаючись охопити якомога більший фронт об»єктів (бо як інакше вона може довести свою доцільність?). принципове питання критерію залишається за лапками))

Залишити коментар