Середа, 21 серпня

Від якості вищої освіти залежить рівень економічного розвитку країни, а відтак і добробут її громадян. Реформування галузі розпочалося з ухвалення влітку 2014 року закону про вищу освіту, проте Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) запрацювало тільки зараз. Головою агенства призначили Сергія Квіта. Opinion поспілкувався зі щойно призначеним головою про те, чим займатиметься структура, на запуск якої давно чекали в освітянському середовищі.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

Пане Сергію, вас призначено на посаду голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а саме агентство можна вважати вашим дітищем. Із чого ви починатимете свою роботу?

Казати, що тільки моїм, буде неправильно. Ідею Національного агентства ціла робоча група заклала у проект Закону «Про вищу освіту» ще 2012 року. Це були важкі часи, із Табачником, який очолив МОН у 2010 році й одразу вирішив провести власний закон «Про вищу освіту». Ситуація була вкрай несприятливою, але в листопаді 2010 року Києво-Могилянська академія висловила публічну незгоду із презентованим так званим міністерським законопроектом. Пізніше широкій громадськості через всеукраїнські акції в рамках «Анти-табачниківської кампанії» та кампанії «Проти деградації освіти» вдалося його зупинити. Проблема була в тому, що Дмитро Табачник хотів запровадити в українській системі вищої освіти російський принцип управління.

Ідеться про так звану сильну владну вертикаль?

Так, від президента України до міністра освіти, далі персонально до кожного ректора – і ніякої університетської автономії. Ми в Києво-Могилянській академії вважали, що це забетонувало б усі стосунки у вищій освіті щонайменше років на 10. Фактично це був закон, який регламентував численні повноваження МОН за рахунок обмеження і так ілюзорних прав закладів вищої освіти. Однак в Україні почалися масові протести проти діяльності Табачника. На цьому вкрай негативному для тодішньої влади політичному тлі спеціальним рішенням уряду було створено робочу групу, що повинна була розробити закон про вищу освіту «від академічної громадськості». Паралельно йшла робота над законопроектом «від політичної опозиції». Але фактично обидві групи працювали в одному концептуальному річищі.

Хто входив до цієї робочої групи?

Досить багато людей, які регулярно збиралися у Київській політехніці. Переважно це були представники від різних стейкхолдерів: від університетів, академій наук, студентів, профспілок, працедавців та інші. Ми тоді розглянули біля чотири тисяч пропозицій, які приходили різними шляхами, зокрема звичайною й електронною поштами. Тобто створення законопроекту було дуже відкритим і демократичним процесом. Що ж до концепції Агентства із забезпечення якості вищої освіти, то ми запозичили цю ідею із західноєвропейської практики. Важливий принцип його роботи – професійна незалежність, зокрема від МОН. Натомість до 2013 року в Україні відбувалися протилежні процеси концентрації всіх повноважень в одних руках. Вища атестаційна комісія фактично стала підрозділом Міністерства. Навіть у сталінські часи ВАК інституційно мав більш незалежний статус.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

І нарешті воно запрацювало… Що будете робити?

Будемо займатися акредитацією освітніх програм, інституційною акредитацією закладів вищої освіти (ЗВО), акредитацією спецрад із захисту дисертацій, також акредитацією інших агентств, що, у свою чергу, так само будуть займатися акредитацією. Як бачите, акредитація – це найбільший напрямок нашої роботи.

Але ж не єдиний…

Так, ще до сфери нашої відповідальності належить дотримання академічної доброчесності, створення критеріїв якості освітньої діяльності, запровадження внутрішньої системи забезпечення якості освіти, формування різноманітних законодавчих пропозицій, створення університетських рейтингів, підготовка щорічного звіту про стан вищої освіти в Україні згідно з головними завданнями суспільного розвитку тощо.

Можете конкретизувати, досвід якої саме країни згодився найбільше?

Можливо, Великої Британії й континентальних європейських країн, зокрема й колишнього «соціалістичного табору». Наша мета – не лише перевірка освітніх програм на відповідність стандартам вищої освіти, але також допомога в розвитку ЗВО, надання своєрідних консалтингових послуг, діалог і співпраця з освітянським середовищем. Звичайно, йдеться про співпрацю з тими закладами вищої освіти, які будуть зацікавлені у такій співпраці.

Коло цих послуг уже відоме?

Передусім ми хочемо повністю відмовитися від паперової роботи. Зараз це дуже забюрократизована система, і людям, які живуть у різних містах, доводиться по кілька разів возити туди-сюди валізи і «кравчучки» з теками паперів. Скажімо, підготували пакет документів, привезли, а в ньому знайшли якусь помилку чи неточність. І доводиться виправляти, а потім привозити ці документи ще раз. І так може бути по кілька разів. На жаль, часто вони не мають достатньої інформації, як саме повинні готуватися акредитаційні документи.

Коли буде підходити час акредитації якоїсь освітньої програми, ЗВО повідомлятиме нас про це. Справа в тому, що іноді програма може працювати і без акредитації, але тоді заклад освіти видаватиме тільки власний сертифікат. Якщо ж університет хоче мати акредитацію освітньої програми, він про це повинен повідомити. Ми плануємо створити такий електронний ресурс, на якому цей ЗВО буде реєструватися і вносити про себе відповідну інформацію. Наші експерти спочатку її вивчатимуть, і на основі цього відбуватиметься подальша співпраця. Далі експертна група відвідує університет, працює там за визначеною процедурою та формує свої висновки. Для нас важливо, щоб освітяни відразу відчули практичну користь і допомогу від агентства.

Тобто, вам доведеться ще набрати потрібну кількість експертів, адже вишів в Україні багато?

Так, я б сказав, що занадто багато. І ще потрібно розібратися, якої якості послуги усі вони надають. Бо свого часу ліцензії роздавалися всім, хто хотів, й університети в 90-х роках минулого століття з’являлися навіть у приміщеннях квартир і дитячих садочків.

Тому спочатку ми проведемо відкриті конкурси експертів, організуємо відповідне навчання й сертифікацію. Роботи багато. А сама акредитація матиме різні ступені: від відмінного до незадовільного. Також кілька перехідних ступенів, коли можна буде усунути виявлені недоліки чи зреагувати на одержані поради. Наявність певної кількості освітніх програм, акредитованих на «відмінно», даватиме змогу в перспективі цьому ЗВО самому здійснювати таку акредитацію. Однак усе це буде не так просто. Вимоги будуть серйозними; багато з них – цілком новими. Наприклад, наявність внутрішньої системи забезпечення якості освіти.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

Як ви плануєте співпрацювати з Міносвіти?

На засадах рівноправного партнерства. І ця плідна співпраця вже є. Важливо, що Міністерство має право законодавчої ініціативи, тому може ініціювати створення потрібної нормативної бази. Скажімо, якщо йдеться про документи, що мають прийматися на рівні урядових рішень і постанов, або внесення змін до чинних законів, то це ініціює саме МОН. Важливо, що за Міністерством залишається ліцензування. Тому ми вже узгоджуємо різні вимоги, щоб вони корелювалися з пізнішою акредитацією.

Як фінансуватиметься Нацагентство, адже без грошей будь-які, навіть найкращі, наміри можуть залишитися на рівні ідей?

Сподіваюся, що із часом грошей буде стільки, скільки потрібно, а поки що ми фінансуємося лише з держбюджету. На цей рік закладено мінімум – тільки на зарплати. Ми також маємо право мати спецфонд, пов’язаний безпосередньо з нашою діяльністю. Працюємо з донорами.

Тобто, університети за акредитацію будуть платити якісь кошти?

Так.

Приміщення вже маєте?

Агентство мало запрацювати ще в 2015 році, та тоді я його «забанив» через порушення під час виборів. Потім була ще одна спроба запустити його у 2016-му, тоді ж був створений секретаріат агентства й виділено приміщення за адресою: вул. Бориса Грінченка, 1. Хоч, найімовірніше, деякі наші підрозділи буде розміщено за іншими адресами.

Люди, із якими плануєте працювати, нові?

У принципі так. Але, як виявилося, у секретаріаті вже протягом тривалого часу також були оформлені на роботу якісь співробітники. Тобто маємо таку дивну ситуацію: секретаріат, що має обслуговувати діяльність Нацагентства, було створено, але ж саме агентство до початку 2019 року не працювало. Тому мені цікаво, що робили люди, які працювали в секретаріаті? Якщо йдеться про технічних співробітників, це зрозуміло: будь-яка юридична особа повинна мати, наприклад, головного бухгалтера чи людину, яка відповідає за кадри. А решта? Щойно мене було призначено й ми сюди прийшли, ці дивні люди спочатку пішли у відпустку, тепер вони переховуються на лікарняних. Мені цікаво, як довго вони це робитимуть. Адже занадто тривалий термін лікарняного неодмінно переростає в потребу переходу на інвалідність.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

Таких працівників секретаріату багато?

Ну, тих, кого би я обов’язково хотів запитати, чим вони займалися, щонайменше п’ятеро (у відпустках і на лікарняних нині перебувають четверо). Це загалом схоже на якусь схему – коли люди, нічого не роблячи, тривалий час одержували державну зарплату. А колишній виконуючий обов’язки керівника секретаріату навіть самочинно зареєстрував себе в Єдиному державному реєстрі як голову НАЗЯВО. Інших співробітників, очевидно, це влаштовувало. Як і те, що в авторефераті дисертації їхнього керівника ще в 2016 році було виявлено 80 % плагіату. Тепер вони всі об’єднали свої зусилля й у вільний час судяться проти Нацагентства, намагаючись перешкодити нашій діяльності. Мабуть, із метою продовження терміну свого фіктивного оформлення на роботі, адже вони в нас лише «числяться». Ці кумедні факти окреслюють обставини, у яких нам доводиться починати свою роботу.

А люди, які почали працювати з вами, це справді команда чи ті, хто випадково опинився в одному човні?

Звичайно, ідеться про нову команду. Насамперед це весь склад агентства, до якого ввійшли відомі фахівці, представники різних стейкхолдерів, відібрані спеціально створеною міжнародною комісією. Усі ми різні, із відмінним професійним досвідом; нам цікаво працювати разом. Потім уже всім колективом було обрано голову, тобто мене, і чотирьох моїх заступників, які працюють на повній зайнятості: Івана Назарова, Андрія Бутенка, Олену Єременко й Наталю Стукало. У нас також є обраний агентством керівник секретаріату. Це Михайло Винницький, який був активним ще в робочій групі законопроекту «Про вищу освіту» в 2012-2013 роках. Нові люди поступово поповнюють склад секретаріату. Це справді зовсім нова й саме команда.

Один із напрямків роботи НАЗЯВО – створення Національного рейтингу вишів. Якими тут будуть критерії відбору?

Поки ці критерії ще не сформовано, але вони не надто відрізнятимуться від тих, за якими рейтингують університети у світі. Обов’язкові компоненти, без яких не обійдемося й ми, – об’єктивні показники, пов’язані з навчальними досягненнями, випускниками, результатами наукової діяльності, рівень студентського самоврядування, наявність системи внутрішнього забезпечення якості, відповідність заявленій місії.

Систему внутрішнього забезпечення якості однією з перших запровадила Києво-Могилянська академія…

Так, вона зробила це першою. Туди належать багато компонентів. Наприклад, регулярні онлайн-опитування студентів (перед кожною сесією), опитування випускників і працедавців, професійний розвиток викладачів тощо. Насправді йдеться про цілий алгоритм, як університет переглядає і покращує свої освітні програми, навчальні курси, як дотримується принципів академічної доброчесності. Усе впирається в наявність унікальної внутрішньої культури, яка уможливлює такі підходи.

Діяльність агентства також пов’язують із боротьбою з плагіатом. Це реально – поставити надійний заслін для плагіату?

Плагіат є одним із порушень академічної доброчесності. Це також питання внутрішньої академічної культури. Ефективність цієї боротьби вимірюється не тим, як ловити за руку, а насамперед як змінювати саму культуру, підходи до розв’язання проблеми. Починати тут потрібно зі школи, продовжувати – в університетах. Приходять першокурсники – їх одразу треба долучати до відповідних кодексів честі, вчити, що таке академічне письмо, що таке плагіат і як його слід уникати.

Водночас є багато засобів, зокрема й технічних, як можна визначати плагіат. Відповідні політики і процедури – і стосовно акредитації, і щодо академічної доброчесності – невдовзі буде сформульовано нашим агентством, і вони стануть доступними онлайн.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

Скандали, пов’язані з виявленням плагіату в дисертаціях, уже були. Ви перевірятимете наукові роботи, які захищено вже давно?

Тут потрібно дати відповідь на низку питань: із якого часу приймати скарги на плагіат? Як їх можна буде подавати? Як саме ми ідентифікуватимемо плагіат? Важливо також, як університет ставиться до написання курсових і дипломних робіт своїми студентами. Чи дотримується він усіх необхідних процедур, чи дбає належним чином про свою внутрішню культуру? До речі, усі члени агентства, співробітники секретаріату й експерти, які з нами співпрацюватимуть, будуть підписувати спеціальну декларацію академічної доброчесності. Доброчесність тих людей, які тут працюють і з якими ми маємо справу, – це також важлива кваліфікаційна характеристика.

Нещодавно в Харкові було виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань науки й освіти, у якому ви брали участь. Зокрема на цьому засіданні йшлося про потребу створення Національного електронного інформаційного ресурсу зайнятості. Чи братиме агентство, у складі якого є також і роботодавці, участь у цьому процесі?

Так, це дуже важливий напрямок, оскільки потреби ринку праці часто не збігаються з тією кількістю фахівців у різних галузях, яких випускає вітчизняна система освіти. Працедавці, які входять у структуру Національного агентства, а їх у нас троє, дуже активні. Вони братимуть участь в організації освітнього процесу, а ми реагуватимемо на їхні запити й потреби. Така співпраця – одне з головних завдань НАЗЯВО.

Зараз у ВР лежить законопроект № 8385, яким хочуть внести поправки до закону про вищу освіту 2014 року в частині зміни системи управління вищими навчальними закладами…

Будь-який закон потребує розвитку, тому що життя постійно вносить якісь корективи. Взяти до прикладу питання самого агентства: ідею ми заклали у 2012 році, але тоді нікому не спало на думку, щоб належним чином прописати процедуру виборів і вимоги до членів агентства, тому були проблеми з його формуванням. Тоді ми дбали про захист університетів від свавілля МОН, але потім ситуація докорінно змінилася. Тому пізніше було внесено поправки в Закон «Про вищу освіту» в частині НАЗЯВО. Тепер і вимоги до його членів, і процедуру виборів прописано досить чітко. Так само є ще низка інших положень, що їх потрібно змінювати на вимогу життя. Я нічого страшного в цьому не бачу.

Але в цьому законопроекті йдеться про надання майже необмежених повноважень наглядовим радам. Якщо його буде ухвалено в такому вигляді, чи це не нашкодить системі вищої освіти загалом?

Такі пропозиції справді виглядають нереалістичними. Подібно до ідей про обмеження віку ректора. Це несерйозно. Поясню чому. Якщо ми хочемо, щоб на посади ректора приходили представники нової генерації, із новим мисленням, кращою підготовкою, знанням іноземних мов й управлінських практик, для цього нам спочатку треба змінити економіку вищої освіти. Закон, який ми маємо зараз, дуже прогресивний. Його головна концепція – усебічна університетська автономія, яка містить академічну, фінансову й організаційну автономію. Академічну автономію в українських університетах, як і в будь-яких західних, уже запроваджено повною мірою. І вони можуть показувати свою унікальність на ринку освітніх послуг, ставати більш конкурентоздатними.

Проблема в тому, що наші ЗВО не можуть капіталізувати свої здобутки, тому що вони не мають фінансової автономії. Академічна автономія в таких умовах часто сприймається не як відкриття нових можливостей, як нові проблеми. Фінансова автономія передусім передбачає зміну економіки вищої освіти. Поважний вік значної кількості ректорів – не причина, а наслідок проблеми. Українськими університетами керують люди, які знають систему та дають раду важливим викликам. Якщо ми хочемо оновити ректорський корпус, потрібно не дискримінувати керівників за віковою ознакою, а змінити саму систему, тобто економіку вищої освіти.

Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт: про завдання НАЗЯВО, боротьбу із плагіатом і фінансову автономію для університетів

Це якось пов’язано із держзамовленням?

Так, нам треба відмовитися від державного замовлення й запровадити базове фінансування для тих ЗВО, що відповідатимуть належним критеріям якості. Для тих, хто одержує базове фінансування, мають бути відкриті й інші джерела надходження ресурсів. Адже національні інтереси полягають в якості випускників та якості наукових досліджень, у тому, щоб університет дійсно мав змогу стати господарюючим суб’єктом. Втручання в операційні процеси не має ніякого сенсу.

Ці економічні зміни дуже важливі. Наше агентство може допомогти їх впроваджувати, тому що ми будемо визначати критерії якості, оперувати статистикою, готувати річні звіти. Змінити економіку вищої освіти необхідно також тому, що держава має і розвивати галузь, і витрачати кошти ефективно.

А розширення повноважень наглядових рад як тут може зарадити?

Поки що ніяк. Наглядова рада у нас не може мати таких повноважень, як, наприклад, у Сполучених Штатах. Там вoard of trustees може будь-коли прийняти радикальні рішення, наприклад, зняти ректора і призначити іншу людину. Тому що в США наглядова рада приносить в університет усі ресурси. А в українських університетах ресурси переважно державні, оскільки більшість закладів вищої освіти, зокрема найбільш якісні з них, мають державну форму власності. На жаль, приватні ЗВО поки що не складають їм належної конкуренції. Наглядова рада не може приймати якихось відповідальних рішень, пов’язаних із коштами і майном: в Україні як у пострадянській країні за все персонально несе відповідальність ректор.

Зміна економіки вищої освіти, натомість, вплине на розуміння управлінського лідерства: якщо в Україні воно досі пов’язане з харизматичними рисами одноосібного лідера, то на Заході лідерство є командним поняттям. Усі члени університетської громади мають забезпечувати лідерство в межах свого кола відповідальності. Тільки коли українські університети отримають фінансову самостійність, коли з’явиться більше джерел фінансування, ніж зараз, тоді наглядова рада матиме більший вплив. А поки що вона не може мати таку вагу, як на Заході, де все працює інакше.

Але якщо відмовлятися від держзамовлення, то де брати ці та інші джерела фінансування?

Тут треба розуміти, що відмова від держзамовлення й запровадження фінансової автономії зовсім не означає відмови від державного фінансування вишів загалом. Мені тут найбільше імпонує британський досвід. Навпаки, держава повинна фінансувати університети, зокрема в частині наукових досліджень, значно в більших обсягах, ніж вона це робить зараз. Ідеться про ефективне використання державних коштів, заохочення ініціативи і самоврядності. Адже концептуально університетська автономія відповідає надзвичайно успішній українській політиці децентралізації. Поглиблення державно-приватного партнерства, податкове заохочення приватних інвестицій, розвиток реальних ринкових стосунків, із виходом на міжнародну арену – це наше майбутнє в сенсі розвитку економіки вищої освіти.

Текст: Лариса Вишинська,

Фото: Олена Усенко

Залишити коментар