П'ятниця, 24 травня

Стильно одягнений чоловік років під сорок звертається до мене з рекламного відео зі словами: «Якщо бачив світ – є з чого обирати». Від одеського оперного театру він прямує до морвокзалу, стрибає у нову «Теслу», посміхається до мене з відкритого вікна автомобіля. Він говорить про те, що міг би жити на Ібіці, Кіпрі та в Дубаї, але завжди знаходить вагомі причини, як-от втома від вечірок, брак прекрасних жінок та нудьга, щоб не бути там. «Ті, хто бачив світ, обирають Одесу, – каже він, – адже тут є абсолютно все для щастя». І наостанок – «Модно жити біля моря». Цуценя і рожевий костюм доповнюють імідж щасливого одеського космополіта, що крокує Французьким бульваром.

Мені хочеться, щоб камера, як у фільмах Фінчера і Куарона, впритул наблизилася до окулярів героя відео, пройшла крізь них і показала нам те, що герой бачить своїми очима. Відображення в рожевих лінзах. І щоб життєрадісний лаунж на фоні поступився місцем гуркоту будівельних робіт.

Останнім часом здається, що всі шукачі щастя почули цю просту формулу героя нашого часу і мобілізували забудовні резерви на фронт боротьби із депресією і браком моди у своєму житті. Адже зараз на Французькому бульварі відбувається щонайменше вісім будівництв багатоповерхових будинків, і частина з них розташована в рекреаційній зоні міста. Судячи з усього, це лише початок.

20 березня Одеська міська рада схвалила рішення про передачу приватним компаніям в оренду та експлуатацію сімох ділянок на Французькому бульварі та на Трасі здоров’я на термін від п’яти до двадцяти років. Особливий резонанс викликала інформація про передачу в оренду території колишнього заводу шампанських вин, збудованого у 1898 році. Завод припинив роботу в листопаді 2018-го. Тоді з’явилися перші чутки щодо передання території в оренду компанії-забудовнику, на рахунку якої гігантський «мурашник» на околиці Одеси. Справжня урбаністична катастрофа з логістичною кризою і гарантованою непозбувною бентегою від одного тільки зовнішнього вигляду для кожного, хто наважиться там жити. Залишалося чекати на весну.

Також під загрозою опинився санаторій «Молдова», розташований в Аркадії. У вересні минулого року в мережі з’явилися фотографії плану забудови його території. Але цього разу питання щодо нього було знято з порядку денного.

Та чи надовго? «Особливий резонанс» по-одеськи це тисячі гнівних коментарів в соцмережі й від сили 150 людей, що зібралися на мітинг під міськрадою. Тотальна пасивність і зневіра містян дивно споріднені з цією відвертою, якоюсь хворобливо-еротичною беззахисністю паркових зон, санаторіїв, пам’яток архітектури. Покинуті, розірвані на шматки ресторанами й дачами, нереставровані десятиріччями, вони простяглися у своїй безсилій колишній красі на квадратні кілометри до абсурду неефективної за сучасними мірками площі. Неначе міська божевільна в старомодному вбранні, беззахисна, бідна і відверта, вона панічно чекає на того, хто вчинить насильство над нею, поки інші проходять повз.

А на черзі тисячі молодих і амбітних, тих, хто хотів би жити модно тут і зараз. Не всі вони вдягнені в рожеві піджаки, але всі до одного впевнені що мають право на найкращий краєвид з вікна в цьому місті. І хто їм скаже, що це не так? Етичне питання «Чи нормально жити на території санаторію, архітектурної пам’ятки, чи, скажімо, ботанічного саду?» заміщується вульгарно-естетичною, статусною схемою, що її треба відігравати перед чорним дзеркалом самозамилування у ванній кімнаті з мармуровою плиткою. Благо, у цьому місті знайдеться багато тих, хто готовий боротися за право її збудувати і облицювати.

Відтепер кожного разу, коли я чутиму про чергову ділянку землі, що матиме, наче Попелюшка, перетворитися на багатоповерхову дачу в «елітному районі з чистим повітрям і зеленою зоною навкруги», я уявлятиму, як відколюється і глухо падає одна бетонна пелюстка з фонтанної чаші біля оранжереї Маразлі. Допоки її не знесуть.

Текст і фото: Саша Населенко