Субота, 20 липня

Мрій!

Найкраще в своєму житті я вмію мріяти. Здається, із дитинства усе своє життя я тільки те й робила, що мріяла. Я мріяла вночі перед сном, під час сніданку, на шкільних уроках, на перервах, по дорозі додому та навіть могла над вечерею скам’яніти, занурившись у якусь нову й цікаву мрію. Мої мрії були сміливими. Оооо саме в них ким я тільки не побувала. І капітаном великого вітрильника, і директором заводу, і байкером, і водолазом, і водієм величезної вантажівки, і навіть балериною.

Так, у ті часи я ще не знала, що навіть доволі опасисті такі жіночки можуть теж бути балеринами, тому моя мрія підлітка-товстячка була надзвичайно сміливою. Мої мрії були моїм порятунком і тією потужною силою, яка штовхала до дій. Наприклад, начитавшись Нестайка, я мріяла теж стати таким от письменником із вмінням збирати до купи звичайні слова так, щоб потім ставало дуже смішно. І саме ця мрія народила ідею завести блокнотик, щоб у ньому виписувати усі хоч десь почуті смішні слова. У тому блокнотику я вчилася навіть із звичних слів творити смішнючі «перевертні». Нестайком я так і не стала, але блокнотик той лежить досі в мами та я не перестаю мріяти й зараз.

Мама і тато весь час підсміювалися із цього мого стану постійної замріяності, а одна родичка і взагалі пропонувала мене кудись здати, щоб відучили мріяти. А то бачте, у всіх діти як діти, а ця зранку сказала, що буде археологом і знайде забуту і втрачену цивілізацію десь під Пилиповичами, а ввечері вже каже що буде трактористом, щоб на світанку орати поле. Ну де це таке бачено, щоб діти й оце таке собі дозволяли?

Добре, що в ті часи постійних дитячих обмежень батьки таки лишили мені право мріяти. Хоч це і приносило постійні втрати. Колись я так замріялася про те, як стану пілотом, і мов Емілія Екхарт літатиму крізь хмари, через континенти й океани, бачитиму світ мов на долоні. Так от у тій мрії я десь промріяла свій портфель із підручниками. І от ввечері тато мене відчитує, і такий: «Ну от що ти робила, як загубила його?». А я: «Мріяла». А він: «Ну про що можна так мріяти, щоб із школи вийти з портфелем, а додому принести пусті руки?». А я: «Про небо».

Своїми мріями я іноді заражала й татка, і тоді ми сідали й разом уголос мріяли про подорожі в далекі світи, про ненаписані книжки, про неймовірні шпигунські пригоди. Наші мрії не мали меж і кордонів. Іноді вони перетворювалися в ідею. І зараз, коли сідаю писати якусь замітку, колонку, статтю, і раніше, коли працювала над новинами, я завжди посміхаючись згадувала, як ми з татом домріялися до журналістики, а я сказала, що дівчатка із такою зовнішністю як у мене, із такого маленького селища не стають журналістками. І тато тоді таки переконав, що дівчатка з маленьких сіл, селищ, містечок із різною зовнішністю змінювали й можуть змінювати світ – для цього треба тільки впертість і сміливість. І через роки, коли іноді було важко продертися через перепони, я згадувала про різних дівчаток із маленьких сіл і містечок, які змінювали цей світ і йшли вперед.

Мої мрії привчили мене не боятися змін. Адже завжди є якісь варіанти. Коли під ногами провалюється земля, то можна злетіти. Десь так це і працює. Невдача для мрійника породжує нові ідеї і нові можливості.

Коли в день народження мені бажають: «Хай усі мрії збуваються», я завжди сміюся. Бо раптом усі мої мрії збудуться – й ви не впізнаєте світ?!

Сьогодні в моєї дитини одна з найулюбленіших розваг – це гра в «а що якби…». І ми тепер мріємо разом. І вже вона, обговоривши мрію про подорож на найпівденніший в Південній Америці Мисс Горн, питає: «А що треба зробити, щоб туди потрапити?». І я страшенно втішена, що в сьогоднішніх дітей така малесенька відстань між мрією й ідеєю. Засівайте в сьогоднішніх малюках мрії. Давайте їм мріяти далекими світами, новими зірками, нереальними швидкостями, фантастичними машинами. Хай у своїх мріях вони будуть ким завгодно. І потім хай із десяти один, але таки перейде до реалізації мрій та ідей про нові обжиті світи. Мрійники змінюють світ. Мрійники неможливе перетворюють у реальність. Мрійники відкриватимуть майбутнє, у якому будуть жити прагматики. І тому, коли дитина малює фіолетового кота, не поспішайте їй говорити, що все не так. У мріях може бути ще й не таке…

Татуся Бо

3 комментария

  1. Pingback: Мрій! Мрійники змінюють світ

  2. Це точно! Без мрійників ми б зупинилися у розвитку. Ніколи не можна припиняти мріяти, хто б що не говорив і як би не забороняв)

Залишити коментар