Середа, 5 серпня

Студентам, яким не поталанить вступити на бюджет, готують дуже неприємний сюрприз: якщо уряд прийме постанову, якою буде запроваджено індикативну собівартість для контрактної форми навчання, із 2020 року вчитися за контрактом стане набагато дорожче. Ідеться про те, що для ВНЗ встановлять межу, нижче якої опускати вартість контракту не можна. Та чи принесе цей крок у наші виші більше грошей та до чого він може призвести загалом, спробував з’ясувати Opinion

За словами директора департаменту вищої освіти МОН Олега Шарова, сума, яку може виділити держава на навчання студента-бюджетника (ідеться про 30 тис. грн на рік), порівняно з європейськими стандартами дуже мала, але значно більша за середню вартість річного контрактного навчання. Мовляв, держава зараз неспроможна збільшити ці видатки, тому потрібно шукати шляхи виходу зі скрутної ситуації. Водночас, саме недофінансування галузі, на думку чиновників із профільного Міністерства, одна з головних причин низької якості вищої освіти в Україні.

Щоб підняти рівень фінансування вишів, пішли трохи дивним шляхом, – вирішили ще більше залізти в не надто товсті гаманці батьків майбутніх студентів, які з певних причин не зможуть потрапити на бюджет. Так трапляється не тільки через те, що молода людина чогось недовчила й недобрала балів під час ЗНО. Знаю випадок, коли юнак-киянин вступив на бюджетну форму навчання в юридичну академію в Харкові, проте на родинній раді вирішили обрати навчання за контрактом в одному з київських вишів. Як сказав батько хлопця: і дах над головою є, і миска борщу, а витратити, якщо відпустити сина в Харків, доведеться не менше, аніж у Києві за контрактне навчання.

Закон і наслідки

До речі, проект постанови «Про деякі питання запровадження індикативної собівартості», яку можна побачити на сайті МОН у розділі «Громадське обговорення», розроблений Міністерством на виконання закону про держбюджет на цей рік. Тобто «підтягнути» вартість навчання за контрактом до тієї розрахункової суми, яку держава витрачає в рік на одного студента-бюджетника, уряд вирішив ще торік. У прикінцевих положеннях цього закону лише одне речення: запровадити механізм індикативної собівартості (в обсягах мінімального розміру вартості навчання за кожною спеціальністю (спеціалізацією) відповідно до ліцензійних умов). Ідеться про всі спеціальності без винятку. Проте з міністерської постанови вимальовується дещо інша картина.

По-перше, пропонують певний перехідний період: у 2020 році вартість контрактного навчання має бути не меншою ніж 60 % вартості навчання на бюджеті (без урахування стипендій і соціальних допомог дітям-сиротам тощо). У 2021-му – мінімальна вартість уже на рівні 70 %, а з 2022 року – на рівні 80 % вартості навчання на бюджеті в попередньому році, причому не навчальному, а календарному. При цьому більш демократичні умови пропонують для вечірньої, заочної й дистанційної форм навчання: індикативна собівартість для вечірньої форми зменшується на 25 %, для заочної й дистанційної – наполовину. А от вивчитися на магістра буде ще дорожче, оскільки індикативну собівартість тут хочуть збільшити ще на 30 %.

Професії, до яких обмежать доступ

А тепер найцікавіше, тобто те, що йде врозріз із законом про держбюджет-2019, але, за словами чиновників, спрямоване на благородні цілі, – запропонований постановою перелік спеціальностей, які прогнозовано мають подорожчати. Чому врозріз? Тому що законом визначено запроваджувати індикатив для усіх, а постановою хочуть ускладнити життя тим, хто обирає найпопулярніші спеціальності. Визначено 12 галузей знань, де вартість контракту мають намір прив’язати до вартості бюджету. Це культура й мистецтво, гуманітарні науки, соціальні й поведінкові науки, журналістика, управління й адміністрування, право, будівництво й архітектура, ветеринарна медицина, охорона здоров’я, сфера обслуговування, публічне управління й адміністрування та міжнародні відносини.

А в межах цих галузей ідеться про 34 спеціальності. Тут вам і дизайн, і іноземні мови (виняток пропонують зробити тільки для української мови та літератури, кримськотатарської мови та літератури, класичних мов та літератур і фольклористики), і економіка, і політологія, і психологія, і соціологія, і менеджмент із маркетингом, фінанси й банківська справа, архітектура та містобудування, геодезія й землеустрій тощо. Найбільше ж дісталося охороні здоров’я, де пропонують запровадити індикативну собівартість аж для дев’яти спеціальностей. І якщо намір обмежити таким чином кількість стоматологів чи фармацевтів ще якось можна зрозуміти, то прагнення зробити дорожчим навчання на таких спеціальностях як медсестринство, технології медичної діагностики й лікування та педіатрія, наштовхує на певні висновки. Скажімо, якщо в нас так багато медичних сестер, які, до речі, як отримували за свою каторжну працю копійки, так й отримують, то чому навіть у київських поліклініках досі працюють жінки, вік яких – за 70 років? Тобто ми хочемо зробити так, щоб медсестер не було зовсім? Бо викликає великий сумнів, що хтось платитиме ще більше за навчання, якщо робота за спеціальністю потім не даватиме фінансової стабільності.

Отримаємо ще більше розшарування суспільства

Контрактне навчання – не для українських гаманцівНе дуже сприйняли ідею визначити нижню фінансову межу контрактного навчання і в самих вишах. Скажімо, в. о. ректора Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Володимир Казарін у коментарі Opinion зазначив, що за тієї ситуації, у якій нині перебуває країна загалом і заклади вищої освіти зокрема, ми досягнемо ще більшого соціального розшарування наших громадян – на тих, які можуть собі дозволити вищу освіту за гроші, і тих, які не можуть. «І ще один не менш важливий аспект, – пояснює очільник Таврійського університету, – цим ми тільки посилимо потік тих, хто їде вчитися за кордон, де дуже багато різноманітних програм, які сприяють навчанню іноземців. Приміром, для тих, хто готовий вчитися польською чи словацькою мовами, у цих країнах зменшують або й зовсім скасовують оплату. Є чимало й інших варіантів, у результаті яких наші діти отримують європейські дипломи й інші перспективи. Тобто виходить, що нашим дітям за кордоном буде вчитися дешевше й вигідніше, бо там про них дбають більше, ніж удома».

На думку Володимира Казаріна, нині справді є проблема неврегульованості між потребами ринку праці й кількістю спеціалістів, яких випускають виші. І починати потрібно саме з неї, а не з обмеження для молоді доступу до вищої освіти. «Ми повинні правильно реагувати на запити ринку праці, – каже він. – Є різні форми. Скажімо, закладам вищої освіти було б корисно тісніше працювати з асоціаціями роботодавців: для того, щоб їхні представники, як це робиться за Заході, починали працювати зі своїми майбутніми співробітниками уже з другого курсу. А найуспішнішим студентам вони могли б зокрема оплачувати навчання, допомагати їм додатково, забираючи до себе на практику тощо». Тож, за словами Володимира Казаріна, нині вишам потрібно налагоджувати зв’язки з роботодавцями й формувати той перелік спеціальностей, який ними затребуваний. Та поки що такий зв’язок працює хіба що в окремих університетах, та й то досить куцо.

Контрактне навчання – не для українських гаманцівНатомість у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де контрактне навчання й так дуже недешеве (приміром, юристи-контрактники за рік уже зараз платять понад 50 тис. грн), зовсім не бачать проблеми в тому, щоб запровадити нижню межу вартості навчання за контрактом. «Запровадження індикативної собівартості – це абсолютно нормальна річ, – пояснює Opinion проректор із науково-педагогічної роботи цього вишу Володимир Бугров, – зрештою, як може вища освіта коштувати якісь копійки? Ну даруйте, про яку якість у такому випадку йдеться?»

Загроза для регіональних вишів

Проректор із Університету Шевченка називає ще одну причину, яка підштовхнула до запровадження індикативної собівартості для контрактної форми навчання. Ідеться про те, що регіональні виші, щоб якось утриматися на плаву, часто демпінгують, при цьому зовсім не зважаючи на якість. На думку Володимира Бугрова, починати слід із того, що нині зовсім не обов’язково кожному мати вищу освіту. «Вища освіта здобувається на конкурсних засадах, і якщо дитина толкова, талановита, склала ЗНО, то вона отримає місце з фінансуванням за державне замовлення, – пояснює він. – Якщо ж вона погано склала ЗНО, то потрібно подумати, чи потрібна в такому випадку цій молодій людині вища освіта».

Такий підхід до вирішення проблеми вважають неприйнятним, наприклад, у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського. У цьому виші створили проект звернення депутатів Кременчуцької міськради з вимогою доопрацювати згадану постанову. Щойно місцеві депутати його розглянуть й ухвалять (а це має відбутися у квітні), документ надішлють прем’єр-міністру, у Міносвіти, і навіть у Верховну Раду. На думку декана одного з факультетів цього університету, депутата Кременчуцької міськради Андрія Почтов’юка, впровадження цієї постанови в тому вигляді, у якому вона є зараз, без одночасних глобальних змін у системі фінансування вищої освіти, спричинить тільки негативні наслідки. А основна ідея самого звернення цілком співзвучна з думкою очільника Таврійського університету про те, що набір на найзатребуваніші спеціальності «стане можливим тільки для забезпечених абітурієнтів», а це може призвести до напруження в суспільстві. «Настільки завищена ціна на навчання змусить майбутніх абітурієнтів бідніших регіонів (значної частини України) від’їжджати за кордон, до найближчих європейських вишів (Польщі, Чехії, Угорщини, Німеччини), де вони зможуть і навчатися, і працювати. А ми ж втратимо молоде працездатне населення, – ідеться у зверненні. – Зависока ціна призведе до закриття майже всіх регіональних ВНЗ, які виконують запити промисловців саме свого регіону».

Прозора арифметика, якої не помічають

Контрактне навчання – не для українських гаманцівЯк бачимо, освітяни вказують щонайменше на кілька наслідків, до яких призведе необдумане запровадження індикативу для контрактного навчання. Серед них – подальше розшарування суспільства й недоступність вищої освіти для незаможних громадян, а також загроза закриття вищих навчальних закладів у регіонах. «Сьогодні ситуація така, – зазначає у коментарі Opinion ректор Національного університету біотехнологій і природокористування, міністр освіти і науки України (2005-2007 років) Станіслав Ніколаєнко, – недофінансування галузі є. І я погоджуюся з тим, що шукати шляхи виходу з неї потрібно. Але запроваджувати індикативну собівартість на тлі загальної бідності переважної частини населення – дуже недалекоглядно. Щоб це зрозуміти, варто провести підрахунки, які може зробити школяр».

Станіслав Ніколаєнко запропонував узяти до уваги кілька показників: мінімальну зарплатню, середню зарплатню по Україні й середню вартість навчання. Зважаючи на те, що мінімалку отримують дуже багато людей, тоді як до середньої теж багато хто не дотягує (кому не зрозуміло, то її ми отримали з урахуванням і таких зарплат, як в окремих керівників окремих державних підприємств, із якими ніяк не можуть розійтися без фінансових втрат), ці розрахунки дуже актуальні. «Якщо в батька мінімальна зарплатня, множимо її на 12 місяців і вираховуємо податки, вийде, що в рік він чистими отримає близько 40 тис. грн, якщо середня – 96 тис., – пояснює ректор НУБіП. – А тепер зважте на те, скільки потрібно буде заплатити за навчання дитини на контракті: навіть при середній зарплатні це важко, бо ж дитину ще потрібно вдягти-взути й нагодувати, не кажучи про мінімальну зарплатню, коли це зовсім неможливо. А батькам теж потрібно за щось жити, комунальні платежі платити, лікуватися. Тобто, якщо із цього боку подивитися, то питання в тому, що ми просто викинемо наших дітей із університетів, а куди вони підуть – поїдуть учитися за кордон, підуть у приватні виші чи зовсім не вчитимуться, то вже інше питання».

На думку екс-міністра освіти і науки, якщо вже встановлювати індикативну собівартість, то робити це слід не просто прив’язуючись до середньої вартості навчання бюджетника, а фактично «середньої температури по лікарні», а з урахуванням регіональних особливостей, ситуації тощо. «Якщо ціни за контракт підвищать, частина абітурієнтів відразу піде в приватні виші, яким ніхто не має наміру встановлювати нижню межу вартості навчання, – акцентує Станіслав Ніколаєнко. – А агронома, зоотехніка, ветеринара, землевпорядника, інженера, енергетика приватні виші замінити не зможуть, тому заберуть до себе тільки юриста, економіста, журналіста і психолога. Усі ж технічні спеціальності прямим чином виштовхнуть за кордон. Ми цим фактично знищимо вищу освіту. Тому потрібно діяти не поспішаючи, враховувати всі чинники, а не тільки пропозиції тих, кому це може бути вигідно».

Що цікаво, досі ніхто до пуття не пояснив, за якою формулою чиновники рахують вартість навчання студента-бюджетника, адже за одними даними – це 29-30 тис. грн на рік, за іншими – усі 45, а брати чиїсь слова на віру сьогодні принаймні наївно. Це перше. Друге: батьки, із якими вдалося поспілкуватися, побоюються, що в такому випадку вчити дітей за контрактом стане неможливо. Мовляв, якщо донька мріяла стати дизайнером одягу чи син – ландшафту, то хіба таким шляхом можна змусити молоду людину обрати спеціальність учителя чи інженера? Це зовсім не той шлях, який підвищить престиж таких професій.

Водночас у батьків тих студентів, які вже навчаються за контрактом, одразу з’явилося запитання, чи будуть переглядати вартість контрактів їхніх дітей, якщо постанову приймуть. Проте цей момент на сьогодні просто випустили з уваги. Потім же, найімовірніше, його віддадуть на відкуп конкретним університетам. Та в будь-якому випадку на тлі тотальної бідності в державі запровадження індикативної собівартості для контрактного навчання навряд чи дасть той ефект, на який розраховують у МОН, якщо не буде змінено систему фінансування вищої освіти загалом.

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар