Неділя, 25 жовтня

Нагадування про другий паспорт, якщо такий є, наші можновладці сприймають із вдаваним подивом і роздратуванням, мовляв, подвійне громадянство в Україні не визнається. Щоправда, кілька років тому коло цієї цнотливої позиції розірвав екс-голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський, заявивши про свої… три паспорти. Він цинічно пояснив, що Конституцією України не дозволене подвійне громадянство, але ж не потрійне.

МЗС – «за»

Насправді закон про місцеві держадміністрації не просто забороняє чиновнику мати кілька паспортів – це пряма підстава звільнити його з посади голови ОДА. Тоді ж для пана Коломойського все обійшлося. А чому він нині не може ступити на рідну землю – інша тема. Колись наробив шуму панамський паспорт Павла Лазаренка, порушувалася тема російського та ізраїльського громадянств окремих посадовців.

Нині, схоже, тема подвійного-множинного громадянства виходить із підпілля. Можливо, не за горами день, коли й пересічний українець матиме два-три паспорти. Власне, сотні тисяч українців уже мають іноземне громадянство, але питання легалізації зависло. Його намагається зрушити міністр закордонних справ Павло Клімкін. У лютому він заявив, що МЗС працює з окремими депутатами ВРУ над законопроектом про подвійне громадянство, за винятком українсько-російського.

Подробиці про врегулювання питання у вітчизняному законодавстві, необхідність легалізації, угорські паспорти закарпатців та закордонний досвід – у нещодавній публікації Opinion. А в цій статті – наскільки реально ввести подвійне громадянство, як бути з діаспорою, чому більшість українських емігрантів не можуть проголосувати на виборах?

«Тема подвійного громадянства потребує нагального законодавчого вирішення, – повідомила Opinion Ірина Верещук, президентка Міжнародного центру Балтійсько-чорноморських досліджень. – Але в наявних політичних реаліях, коли в парламенті відсутня воля і здатність до виважених, консолідованих рішень, а вибори цьогоріч не сприяють знаходженню консенсусу і з більш важливих безпекових питань, доцільно було б розпочати діалог серед експертних і аналітичних кіл, глибоко напрацювати два-три варіанти реального закону “Про громадянство в Україні”. До обрання нового складу парламенту провести необхідні обговорення та дебати і вже тоді ухвалити цілісний закон. Пан Клімкін правильно акцентує увагу на необхідності дискусії, але не пропонує нічого реалістичного і дієвого».

Можливість ощасливити подвійним громадянством залежить не лише від думки профільного міністра, а передусім від законодавців. Голова Комітету ВРУ у закордонних справах Ганна Гопко переконана: не можна заплющувати очі на те, що чимало наших громадян мають водночас паспорти іноземних держав. Окрема категорія – іноземці українського походження, які хотіли б отримати наш паспорт, але не готові відмовитися від громадянства, наприклад, США чи Канади.

«Ставлення до ідеї легалізації подвійного громадянства часто полярне, про що свідчить і зміст більше десятка законопроектів на цю тему, зареєстрованих у ВРУ, – пояснила Opinion пані Гопко. – Більшість із них пропонують не лібералізацію, а навпаки, жорсткіші заходи реагування держави на факти подвійного громадянства. Адже з ним пов’язані не лише можливі переваги, а й реальні загрози. Наприклад, у якій армії має служити громадянин двох держав? Чи може носій двох паспортів мати допуск до державної таємниці? Бути депутатом парламенту чи міським головою? Думаю, відповіді даватиме вже наступний склад парламенту після серйозної дискусії та досягнення консенсусу, враховуючи національні інтереси».

Діаспора і мігранти

У березні Павло Клімкін заявив на радіо «Культура», що він за подвійне громадянство для українців діаспори. На думку глави МЗС, Україна втрачає тисячі осіб, які могли б працювати не лише в держорганах чи бізнесі, а й у сфері культури.

Утім, треба розрізняти проблему діаспори – людей, які народилися за кордоном, і мігрантів – народжених в України осіб, що виїхали за кордон і не перервали спілкування з батьківщиною. Якраз необхідність забезпечити конституційні права нашим мігрантам, які мають інше громадянство, – значно важливіше питання. Така позиція ініціаторки Глобального українського руху «Моя Україна» Віолети Москалу.

«Ніхто нічого не порушує, і ст. 25 Конституції вказує, що позбавити громадянства неможливо, – зазначила Opinion пані Віолета. – Від 10 до 20 % ВВП України забезпечується фінансовими переказами від заробітчан. Тобто внесок мігрантів, які працюють за кордоном, в економіку країни дуже великий. А це менше бідності та безробіття в Україні, недопущення соціальної кризи, стабільний курс гривні. Їхні гроші йдуть на споживання переважно в Україні, відповідно, держава поповнює свій бюджет».

До 10 млн мігрантів (майже третина виборців) народилися в Україні і мають український паспорт. Незважаючи на те, де саме вони проживають, тимчасово чи постійно працюють або навчаються, їхні громадянські й конституційні права має забезпечити Українська держава. Однак мігранти за кордоном не мають своїх прямих представників у ВРУ, не голосують за мажоритарників у закордонному окрузі.

«Маємо аж 101 виборчу дільницю в 72 країнах, пропускна спроможність яких достатня для того, щоб змогли проголосувати не більше 2 % українських мігрантів, – продовжила пані Москалу. – Із цим миритися ніхто не буде, і ми почали моніторити, як пройде перший тур президентських виборів по цих нещасних 101 виборчих дільницях, будемо фіксувати всі порушення. Вимагаємо просту річ – впровадити вже до парламентських виборів дистанційне голосування поштою за кордоном, як у багатьох західних країнах».

Треба забезпечити права особам, що мають українське і, можливо, інше громадянство, – вважає Віолета Москалу. – Ця категорія людей, зокрема, не може влаштуватися на держслужбу. За обраного Україною європейського вектору інтеграції така дискримінація недопустима. Якщо ж людина щось порушила, то її слід притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Довідка:

14 березня 2019 року Оксана Білозір та низка інших нардепів зареєстрували законопроект № 10153 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державної підтримки українців за кордоном». Документ передбачає створення картки українського мігранта, Фонду добробуту мігрантів, що існуватиме завдяки сплаті їхніх внесків. Ініційовано дискусії, але окремі експерти вже занепокоєні тим, що за гаслами захистити українців за кордоном у законопроекті приховані й важелі втручання в їхні права.

З Росією – ні!

На двох варіантах вирішення проблеми в питанні впровадження подвійного громадянства наголосила Opinion Ірина Суслова, голова підкомітету з питань гендерної рівності й недискримінації Комітету ВРУ з питань захисту прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин: «Перший – впровадити його можливість для українців. Ті представники діаспори, країни яких передбачають можливість подвійного громадянства, зможуть отримати й українські паспорти. Наш Комітет уже розглядав проект закону, який пропонував запровадити в Україні інститут подвійного громадянства, але не підтримав його. Крім того, у висновку науково-експертне управління ВРУ зазначило: документ протирічить нормам Конституції України. Тобто для цього слід змінити Конституцію. Другий варіант – змінити законодавство так, щоб для кожного власника другого паспорту наступала невідворотна відповідальність за порушення закону. Слід чітко прописати норму про вступ і вихід із громадянства України та процедуру її реалізації».

Усі розмови про ймовірну лібералізацію порушеного питання пробуксовують при згадці про Росію. Парламентарії й експерти однозначні: не може бути й мови про подвійне громадянство з РФ. Але ж чимало мешканців Криму отримали російські паспорти. Що робити з тими, хто вже має громадянство країни-агресора?

«Ст. 25 Конституції України забороняє будь-кого позбавляти українського громадянства, – розповіла Ганна Гопко. – Утім, так само ця стаття забороняє будь-кого й позбавляти права змінити громадянство. Очевидно, вихід лежить у площині законодавчого визначення, які дії громадянина свідчать про його свідоме рішення змінити громадянство. Щодо окупованого Криму, то Україна не визнає російських паспортів, виданих кримчанам після окупації. Вони всі громадяни України, а нормативні акти і документи окупаційної влади нікчемні».

«Про нове набуття подвійного українського та російського громадянства і мови бути не може. В умовах війни це неприпустимо! – категорична Оксана Юринець, голова підкомітету з питань регіонального та транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС Комітету ВРУ з питань євроінтеграції. – Що робити з людьми, які вже мають українські та російські паспорти? Питання у площині законодавчих змін, які потребують детальнішої фахової дискусії. Єдине, на чому особливо хотіла б наголосити, громадяни в Криму, які отримали російські паспорти, залишаються громадянами України! Ми не визнаємо нелегальних і безпідставних папірців РФ».

Для вирішення проблеми з громадянством держави-агресора слід, передусім, повернути Крим, врегулювати збройний конфлікт на Сході. За словами Ірини Верещук, необхідно ухвалити Державну стратегію деокупації та реінтеграції вказаних територій, передбачивши так звану «процедуру повернення до громадянства» і встановивши чіткі правила та юридичну відповідальність за їх порушення.

«Навіть якщо закон про подвійне громадянство буде ухвалено, то його навряд чи можна застосовувати щодо РФ, адже Москва пороздає російські паспорти населенню прикордонних з нею областей України, а потім захоплюватиме їх нібито на законній основі “захисту” російських громадян, – вважає політолог Віктор Каспрук. – Можливо, на перехідний період доцільно надавати подвійне громадянство представникам української діаспори на Заході, утримавшись від цього щодо діаспори в РФ».

Багато іноземців, які доволі легко отримали українське громадянство, так і не інтегрувалися в наше суспільство: не вивчили державної мови, не цікавляться культурою. На думку Віктора Каспрука, основними вимогами для отримання подвійного громадянства мали б стати складання іспиту на знання української мови, звичаїв і культури нашого народу.

А вам треба?

Opinion дізнався про ставлення відомих українців до подвійного громадянства.

Микола Несенюк, журналіст:

«Мені особисто подвійне громадянство не потрібне. Але для інших громадян України це може бути актуально. Тим паче, що за фактом воно вже існує: і подвійне, і потрійне… Наш уряд розумний – хоче узаконити те, що вже існує».

Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації:

«Ніколи не думала про друге громадянство. Свого часу не скористалася можливістю залишитися в одній із європейських країн, бо вважала, що більше потрібна в Україні. Подвійне громадянство – надзвичайно болісне питання: з одного боку, маємо безпрецедентно велику кількість тих, хто виїхав на заробітки, а з іншого – країну-агресора, яка може скористатися нашим ліберальним підходом у цьому питанні. Потрібна зважена і компетентна дискусія, без політиканства, аби знайти правильні рішення».

Ескендер Барієв, керівник Кримськотатарського ресурсного центру:

«Відповідно до ст. 3 ЗУ “Про закордонних українців”, іноземці й особи без громадянства, які мають українське етнічне походження чи походження з України, що досягли 16-річного віку і не є громадянами України, мають право отримати статус і посвідчення закордонного українця. Такий статус намагаються отримати представники кримськотатарської діаспори із Туреччини, адже їхні предки з Криму – території сучасної України. Наскільки відомо, два представники отримали такий статус. Надання можливості отримати громадянство України представникам, які мають українське і кримськотатарське етнічне походження чи походження з України, – важливий процес зміцнення зв’язків України з представниками багатомільйонної діаспори, збереження їхньої культурної ідентичності й мотивація їх до позитивних дій для нашої держави. І, звісно, коли представники наших діаспор будуть почуватися повноцінними громадянами країни-походження, то активніше відстоюватимуть інтереси нашої держави в країнах свого постійного проживання».

Марина Гримич, письменниця, антрополог:

«Не маю однозначної відповіді. З одного боку, дуже багато громадян України мають подвійне громадянство де-факто. Тобто добре було б узвичаєну ситуацію узаконити, а не сором’язливо закривати на це очі. З іншого – нині не час, бо це може бути використано не на користь Україні. У мене ж потреби в цьому немає».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар