Середа, 21 серпня

25 гривень на книжки

Саме стільки, за приблизними підрахунками, витрачає середньостатистичний мешканець України на купівлю книжок за ВЕСЬ рік. А на алкоголь, наприклад, за даними Державної служби статистики, українці щомісяця в середньому витрачають 93 гривні, на сигарети – 162.

Якби такі суперечки, як про голосування на виборах, в Україні відбувалися б із приводу читання книжок, ми були би притомною країною з притомним населенням.

Людей, які регулярно читають книжки, меншість. Група читачів – майже секта, каста, закритий клуб. Щоправда, цей клуб ще приймає до своїх лав нових членів, і, кажуть, є невелика, але все ж таки тенденція до зростання. І все одно тих, хто читає книжки – паперові, електронні, – значно менше, аніж тих, хто не читає взагалі.

Я бачила багато флешмобів, заходів, рухів, які переймалися підвищенням інтересу до читання. Але це не мало системи, було епізодичним і не дуже ефективним. Заклики читати лунали на адресу людей, які й так читають.

Я не бачила жодного серйозного й актуального дослідження про те, що саме читають українці, як змінилося книговидання, яким є книжковий ринок країни тощо. Можливо, такі дослідження існують десь за секретними грифами, а я добросовісно шукала у відкритих джерелах.

Єдине, що знайшла, – це цифри з дослідження початку 2000-х років, які проводила компанія «ПроМова» на замовлення ГО «Форум видавців» (фінансування ЄС «Східне партнерство»). Книжки читають не більше 40 % респондентів, а 50 % не купують їх узагалі. У Польщі цифра тих, хто читає, дорівнює 34 %. Наші дослідники стверджують, що польська цифра чесніша, оскільки українці традиційно лукавлять із приводу читання книжок – соромно зізнаватися, що ти не читаєш.

У 2012 році книжок продали на 2 мільярди гривень. У 2017 – на 1 мільярд. Щорічний обсяг продажів книжок в Україні дорівнює обсягу одного московського видавництва «Ексмо». Їхні книжки продовжують контрабандою потрапляти, наприклад, на «Петрівку» чи відому одеську «Книжку» – ринок у центрі міста, де обмінюють валюту та торгують книжками й іншим товаром.

Симптоматично, що країна, яка налічує три десятки мільйонів дорослих громадян, має книжкові наклади дві-три тисячі примірників. Десятитисячний наклад – то грандіозний успіх.

Паперову книжку хоронять уже давно. Так само, власне, хоронили театр, який почав видозмінюватися, пропонувати нові формати й нові сенси. Водночас і традиційні спектаклі досить затребувані й конкурентоздатні. Тому надія є.

Я знаю, що у великих містах і в деяких містечках бібліотеки перетворюють на коворкінги, намагаючись організувати простір таким чином, щоб людям було важливо приходити і проводити там час, брати книжки, читати, розмовляти про прочитане. Десь вдається, десь ні. Інколи люди приходять, щоб отримати безкоштовний wi-fi. Але принаймні формуються майданчики, де події обертаються навколо книжок і читання.

У лютому 2016 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження «Про схвалення Концепції державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року». Потім у березні 2018 року скасували це розпорядження іншим розпорядженням…

У нас немає ні підтримки, ні промоції читання на державному рівні. Лише останні роки почалися рухи з організації роботи Українського інституту книги, минулого року за державний кошт закупили нарешті книжки для поповнення бібліотечних фондів.

Зростає кількість книжкових фестивалів у країні. Окрім Форуму видавців у Львові, «Книжкового Арсеналу» в Києві та «Зеленої хвилі» в Одесі, у 2017 році почали проводити «БукФест» у Чернівцях та VinBookFest у Вінниці, у 2018 році започаткували Книжковий фестиваль Book Space у Дніпрі. Ще є кілька книжкових толок в інших містах країни. Є запит, є рух, є незаповнені ніші.

Але якщо ви подивитеся перелік різноманітних фестивалів, які відбуваються в Україні, то побачите, що книжкових у нас навіть менше, аніж кулінарних.

Ми стаємо нацією, яка втрачає звичку читати. Процес читання напряму пов’язаний з іншими процесами, які відбуваються в країні. Зокрема і з виборами. Розумні люди, які мислять, не обирають погану й дурну владу. Не ведуться на популізм і телевізійну жуйку. Не мислять примітивними категоріями й минущими моментами сьогодення.

Читання треба популяризувати. Робити його модним. Проводити багато різних зустрічей із письменниками по всій країні, доїжджаючи до найвіддаленіших містечок і сіл. Йти в школи. Організовувати книжкові клуби. Виготовляти соціальну рекламу, де авторитети в різних галузях звернуться до потенційних читачів. Видавати якісну літературу. Підтримувати на рівні держави книжкові магазини-клуби там, де їх немає, а вони мають бути. Однією фразою – мати бачення й комплексний підхід на рівні державних інституцій. За людський мозок можна спробувати поборотися.

І моє, печальне: у мільйонній Одесі немає жодного великого книжкового магазину, немає книжкового видавництва, яке працює власне як видавництво, а не просто як друкарня на замовлення за гроші нечисленних авторів, які можуть собі дозволити заплатити за право бачити своє прізвище на обкладинці.

У нас популяризують пиво, стимулюють купувати нові холодильники, нагадують жувати жуйку після їжі, закликають правильно харчуватися й займатися спортом.

Країні потрібні стрункі здорові люди, які жують жуйку, п’ють пиво й купують холодильники. Думати при цьому – не обов’язково.

Зоя Казанжи

3 комментария

  1. Pingback: Ми стаємо нацією, яка втрачає звичку читати – Зоя Казанжи

Залишити коментар