П'ятниця, 18 жовтня

10 уроків після першого туру виборів

Після оприлюднення результатів екзит-полів увечері 31 березня я уважно вислухала виступи учасників виборчих перегонів – тих, хто посідає перші два місця, і тих, хто в аутсайдерах. Я не збираюсь аналізувати їхні спічі. Нехай це роблять політтехнологи кандидатів. Мені хочеться тут зафіксувати кілька комунікаційних уроків, які я винесла з процесу виборчих перегонів.

Урок перший. Мікс телевізора й інтернету – переміг просто телевізор. І підтвердив тезу, що світ стає віртуальним – те, що ви говорите, часто важливіше за те, що ви робите. Інтернет – це не лише фейсбук. А ще інстаграм, ютуб, де проста мова, зрозумілий візуальний ряд, відчуття «своєї» аудиторії й відповідність її очікуванням. Затребуваними виявилися саме такі формати. Без розмов про економіку й візію майбутнього країни.

Урок другий. Досвід і колишні заслуги – не працюють. Нам це продемонстрували. Відповіді на запитання – тут і зараз. Виборці втомилися від обіцянок почекати ще трохи. З виборцями до цього розмовляли з точки зору колишньої «злочинної влади» й обіцянок майбутнього «прекрасного життя». Все, про таку риторику треба забути. Бажано назавжди.

Урок третій. Молоді виборці ходять на вибори. Раптом виявилося. Голосують і стоять у черзі. Але всі, окрім одного кандидата Зеленського, проігнорували розмови з молоддю у форматі розмов із молоддю – з точки зору молоді й мовою молоді. На брифінгу, після оголошення результатів екзит-полу, Петро Порошенко, звертаючись до молодих, застеріг їх від вибору вітчизняного «Петросяна». Серйозно? Це саме те, що молодь хотіла почути? Молодих виборців лякати Петросяном? Та вони просто не знають, хто це!

Урок четвертий. Якщо ви об’єднуєте лідерів думок із надією, що вони точно візьмуть на себе комунікацію зі своїми прихильниками на своїх комунікаційних майданчиках, то не тіште себе ілюзією, що ви вже завоювали світ. Красномовний приклад з ДемОрдою/Демсокирою. Мітингування серед своїх, висміювання і знущання над потенційними прибічниками, які раптом щось прокоментували «не в ногу», щастя від того, що кличуть в АП і не дозволяють / дозволяють фоткатися, а ще самозакоханість із прицілом на парламентські вибори закінчилися великим пшиком. На мій погляд, лідери думок, які активно ходили на приємне спілкування з чинним президентом України, займалися більше своїм просуванням, аніж усім іншим. Це варто визнати. І зробити висновки.

Урок п’ятий. З людьми таки потрібно розмовляти. Люди розуміють і відчувають чесну розмову. Зеленський це продемонстрував своєю відірваною космічністю. Як би не було, це образливо визнавати. «Так, ось такий, і не соромлюсь цього». Люди виявилися готовими об’єднуватися навкруги відсутності смислів. Просто в піку тому, що відбувалося і що вони не сприймали і не розуміли.

Урок шостий. Усі промахи й невдачі мають комунікуватися відразу. Не наступного ранку. Не після того, як поміряють середню температуру по країні. Не після того, як вийдуть усі розслідування на всі теми. Не після того, як гумовими свинями закидають усі площі країни. І так, я про комунікацію, а не про дії. Діями займаються органи, які мають це робити за повноваженнями. Запізнилися з поясненнями на годину – запізнилися назавжди.

Урок сьомий. На жаль, більше не працюють розмови про небезпеку й війну. У нас були переповнені ресторани ще в 2014 році, коли в Іловайську гинули добровольці. До всього звикають. Така людська природа. Втомленість і бажання не чути цієї дражливої теми – превалюють. І я не маю відповіді на запитання, що з цим робити.

Урок восьмий. Більше не працюють технології підтримки мерами міст-мільйонників чинної влади. Мери нічим не ризикують, проголошуючи тексти про підтримку «курсу президента». Електорат мерів розуміє, що це просто така гра – щоб не приколупувався Київ і не заважав. Мери розуміють, що в рамках децентралізації й виборної посади вони не ризикують майже нічим. Та й публічна риторика на одну тему, а непублічне комунікування зі своїми командами на іншу – дві великі різниці, як кажуть у нас в Одесі.

Урок дев’ятий. Більше не спрацьовують «тусовки для своїх», підготовлена публіка, заклики прийти на дебати й розповісти про розвиток країни, висміювання кандидата. Чим більший тиск, тим більший супротив. Багато кандидатів зі своїми штабами працювали у площині нівелювання суперників. І, як виявилося, з невеликими успіхами в цьому напрямку.

Урок десятий. Виборці шукають простих і зрозумілих рішень. І Зеленський відповідає очікуванням, розвісивши борди про те, що «весною пора саджати». Люди хочуть не грошей, а справедливості.

Урок-підсумок. Виборці, як діти, відбігли на безпечну відстань і показали колективний фак.

Зоя Казанжи

4 комментария

  1. Хліб і видовища — ось що потрібно людям. Очевидно, українці за останні 5 років черевце наїли солідне, що голосували за видовища.

  2. Вікторія on

    На щастя, не працюють історії про війну. Адже, якщо б та війна була зовсім близько й літали кулі, то розмови б і відчуття безпеки були б зовсім іншими.

  3. Наїлися… так всі наїлися, що вже просто нудить! Кінці з кінцями звести не можемо, в боргах по саме не хочу. Тотальне безробіття. І при всьому цьому намагаємося допомагати армії, хтось останніми грошима, хтось консераацією. А хтось на крові наших хлопців, цвіту нації, робить бізнес! Це не пробачається!

Залишити коментар