Субота, 24 серпня

Жарти задля уникнення відповіді, анекдоти про (та проти) своїх опонентів і простий гумор без жодних підтекстів. Поки країна ще оговтується від непростих та вкрай важливих вихідних, Opinion пропонує поглянути на наших політиків із зовсім іншого боку.

А почнемо з культового анекдоту про (і водночас від) першого президента України Леоніда Кравчука. Цей короткий жарт про здатність політика «ходити між крапельками» свого часу став справжньою класикою та візитівкою екс-очільника країни, тому й сам Кравчук постійно його цитує. Щоправда, здається, вкладає у нього набагато більш позитивний смисл.

А ось спроба перевести питання на жарт від екс-президента-утікача Віктора Януковича. Без контексту може здатися, що це просто один із «перлів» «легітимного», та насправді за кілька секунд до цього Савік Шустер запитав, яким чином тодішній кандидат у президенти збирається реалізовувати свою програму, якщо прем’єр-міністром стане Тимошенко. Янукович швидко відповів, що такого ніколи не станеться, а потім і спробував пожартувати. Тільки ось жодного сміху чутно так і не було.

Полюбляє пожартувати й Юлія Тимошенко. Утім, думати, що її анекдоти – це просто загравання з електоратом, було б великою помилкою. Вони також мають чітких адресатів, і сама екс-прем’єрка цього не приховує. Наприклад, вірусний ролик «про білочку і зайчика», у котрих ніяк не народжувались діти, бо обидва були… хлопчиками, був присвячений спробі СПУ, КПУ та «Партії регіонів» у 2006 році створити коаліцію. Цікаво, що «соціалісти» намагалися створити коаліцію і з партією Тимошенко. Однак на цю спробу в Юлії Володимирівни анекдотів не знайшлося.

Щоправда, лідерка «Батьківщини» за останні роки переключилася на більш різкі жарти. Наприклад, «анекдот» про Гройсмана та Порошенка, котрі вирішили підвищити заробітну плату суддям у кілька разів більше, ніж вчителям. Тоді Тимошенко в ефірі проросійського телеканалу NewsOne запевнила, що в школу вони вже не підуть, а «в суди їм іти доведеться». Чого у цьому «жарті» більше – гумору чи популізму – вирішувати вам.

Але анекдоти від українських політиків – це не завжди закиди проти опонентів. Іноді за допомогою жарту, вочевидь, легше й простіше донести якусь ідею чи пропозицію. Так, наприклад, Петро Порошенко, виступаючи перед аудиторією, спробував порівняти процес євроінтеграції України з анекдотом про непрацьовитих кубинців, котрі навіть заклик «Давайте працювати, самбі – ні» перетворили на мотив для танцю. Цим жартом гарант намагався пояснити, що країні потрібні не танці, а «спільна воля та спільні перемоги». Але ж ви не сумнівались, що у російських виданнях це відео публікували під заголовком «Порошенко станцював перед українцями»?

Однак чи здатні такі прийоми хоча б якось замотивувати аудиторію – питання, напевно, риторичне. Принаймні саме так виглядав анекдот від голови Верховної Ради Андрія Парубія, котрий спробував дорікнути нардепам за прогули засідань. Вийшло зовсім не смішно, а сумно. Та й відвідуваність після цього, здається, ніяк не зросла.

Іноді жартує і Юрій Луценко. Уже будучи на посаді генерального прокурора України, у гримерці одного з телеканалів він розповів анекдот про літак, що падав, у якому єдиною людиною, котра вміє «саджати», виявився пасажир, котрий працював прокурором. Можна було б вважати непоганим жартом, якби кінцівка не прочитувалася з перших рядків.

Утім, схоже, що в арсеналі Луценка це далеко не єдиний жарт про прокурорів. Ще у квітні 2013-го, будучи на той час засудженим, політик у перерві між розглядом його касації, потішив групу підтримки ще одним анекдотом. Ймовірно, це був такий собі «привіт» Рінату Кузьміну, тодішньому заступнику генпрокурора. Варто додати, що після призначення Луценка на посаду генерального прокурора цей жарт, ніби бумеранг, почав вже «грати» проти нього.

Специфічним гумором володіє і Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України. Хоча оцінювати, безумовно, вам.

Не обійшлося без «гумору» і від кандидатів у президенти під час передвиборчої кампанії цього року. Анатолій Гриценко, завітавши до одного з телеканалів, спробував потішити глядачів коротким жартом, котрий практично одразу перевів на звернення та обвинувачення в бік Порошенка. Інакше кажучи, доволі часто анекдоти, що лунають із вуст політиків, є радше інструментом. По-перше, вони привертають увагу глядача, по-друге, допомагають перевести тему в потрібний фокус.

А ще можуть допомогти опинитися в центрі чергового скандалу. Так, як це трапилося з нардепом Олегом Ляшком два роки тому. Тоді «радикал» із зали Верховної Ради також розповів анекдот. Все б нічого, якби політик обійшовся без ненормативної лексики. Реакція не забарилася: нардеп Сергій Лещенко звернувся до регламентного комітету з вимогою відсторонити Ляшка на п’ять засідань без збереження заробітної плати. Відео з очевидних причин не додаємо, але нагуглити його вкрай просто.

Однак це не єдиний випадок, коли «радикал» не втримав язика за зубами. І якщо спершу ми казали про ненормативну лексику, на цьому відео Ляшко дозволив собі доволі вульгарно пожартувати над прізвищем віце-прем’єр-міністерки Іванни Климпуш-Цинцадзе.

Поза тим, анекдот – ще й чудова можливість розповісти свою біографію так, аби хоча б хтось її запам’ятав. Ось, наприклад, «опоблоківець» Вадим Рабінович жартома поясняює, яким чином потрапив у політику.

Може виглядати дивним, але нардепи іноді… вимагають розповісти їм анекдот. Так сталося в ефірі одного з телеканалів, коли нардеп Антон Геращенко запропонував своєму опоненту розповісти принаймні один анекдот про нову поліцію, натякаючи, що, порівняно зі старими «даїшниками», про реформовану правоохоронну систему вже не жартують. Утім, вийшло без гумору.

І наостанок. Іноді наші політики вміють жартувати і так, без надії на мотивацію, поступки, докори опонентам та звинувачення. Це відео з травня минулого року, коли Володимир Гройсман привів на засідання уряду дітей, пожартувавши, що деякі з них схожі на теперішніх та колишніх урядовців.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар