Четвер, 29 жовтня

Кіно прикордонних станів

На півдні Херсонської області, неподалік від кордону з окупованим Кримом, серед степу застрягає автомобіль зі спостерігачами ОБСЄ. Водія-фіксера на ім’я Лукас (Сергій Степанський) відправляють за допомогою. Коли він повертається на попутному «Камазі», то виявляє, що машина разом з пасажир(к)ами зникла. Далі він знаходить притулок у місцевого дивака Вови, потрапляє в неприємності, втрачає гроші, документи й у певному сенсі самого себе. Але, зрештою, здобуває не менше.

Свій ігровий повнометражний дебют «Вулкан» Роман Бондарчук, 37-річний херсонець, що давно живе в Києві, почав знімати через фатальний збіг обставин. Спочатку збирався зробити документальний портрет колишнього директора рибгоспу райцентру Берислав, артистичного балакуна Володимира Арсієнка, проте останній помер за нез’ясованих обставин наприкінці 2016 року. На основі зібраного матеріалу був написаний ігровий сценарій.

Кіно прикордонних станів

Кадр із фільму «Вулкан»

Вова (Віктор Жданов) у «Вулкані» так само екс-директор рибгоспу. Розлучений, живе у будинку на березі Каховського водосховища з матір’ю (Тамара Соценко) й дочкою (Христина Дейлік), може затримати дихання під водою не менш ніж на 10 хвилин, перебуває в пошуку вірного заробітку: то продає «молекулярний клей», то викопує старі залізяки з міношукачем. Стриманого й зосередженого Лукаса він сприймає як шанс вибратися з остогидлого степу.

Зі свого боку Бондарчук не приховує зачарованості рідними краєвидами, довго показує в увертюрі пливучий під медитативний спів корабель, з будь-якого приводу переносить героїв у степ, зупиняє камеру на випалених сонцем руїнах і травах, знову й знову впускає в кадр море, яке насправді і не море зовсім, а гігантське водосховище, що збило цю місцевість з пантелику раз і назавжди.

Кіно прикордонних станів

Кадр із фільму «Вулкан»

Локації ведуть власну повість, і чудасії в них різноманітні починаючи від шестиметрової скульптури кавуна й закінчуючи власне вулканом / курганом, який, до речі, з’являється всього на кілька секунд без будь-яких сюжетних наслідків.

Тут Дике Поле, уточнює Вова. Пристосовуєшся живеш. Не пристосовуєшся не живеш.

Дике Поле, Дикий Захід – це фронтир, тобто кордон між цивілізацією та неприборканими племенами. Фронтир – базовий сюжет вестерну та супутніх жанрів. Бондарчук переосмислює цей прийом у потрібному для себе напрямі. Як правило, колізія фронтиру запускається появою чужого, який загострює вже наявні конфлікти чи провокує нові. А Лукас чужий подвійно: і географічно, і класово. Його весь час приймають за німця і один раз навіть звертаються до нього по-німецьки. Німець у східнослов’янській традиції фігура настільки ж літературна, як і примарна. І це не останній містичний поворот тут.

Кіно прикордонних станів

Насильство (постійні бійки, як годиться на фронтирі) й метафізика генеруються краєвидом так само, як і характери, що в ньому діють. Зникнення тут мотив і візуальний, і драматичний. Зникають спостерігачі ОБСЄ. Зникають документи й гроші, телефонний і транспортний зв’язок зі світом, рибгосп і його будови, зникають цілі села, затоплені водосховищем, маса місцевих живуть без документів, тобто юридично не існують.

Закономірно, порожнеча заповнюється міражами: буй, що блукає, коли хоче, з’являється, коли хоче, зникає, хор із села Мілового дев’ять жінок у традиційних біло-зелених вбраннях співають тужливих пісень то вночі біля автовокзалу, то вдень ​​у голому степу; нарешті, саме Мілове у фіналі одноповерхові будиночки на дні несправжнього моря.

Кіно прикордонних станів

Пейзаж двічі майже поглинає й самого Лукаса. Посварившись із Вовою, він їде працювати на поле до бандитів і після жорстокого побиття опиняється в ямі-зіндані посеред апокаліптичної рівнини з висохлими соняшниками. З триденного пекла його визволяє Вова і з цього моменту Лукас стає своїм. А в прикінцевому епізоді саме буй, що блукає, відправляє героя під воду: збиває з катера, на якому вони з Вовою вирушили на чергове полювання за скарбами. Лукас опускається на дно. У пронизаній сонцем глибині видно білі мазанки село, хор з якого не знаходить спокою. На допомогу, як завжди, приходить Вова. Лукас повертається до життя вже на човні. І зустрічає самого себе, двійника, що вибирає сіть, звичайного місцевого рибалку.

Вижити у вулкані. Підкорити Дике Поле. Стати непереможним як привид.

 Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

1 комментарий

  1. Pingback: Кіно прикордонних станів

Залишити коментар