Понеділок, 26 жовтня

Відповідь на результати першого туру виборів

Чим ми можемо відповісти на результати першого туру президентських виборів 2019? Спочатку – коротко й у відповідній послідовності.

Перше – заспокоїтися усім і визнати результати голосування в першому турі. Теж усім.

Друге – усім разом (експертам та політикам) розібратися у причинах саме такого вибору українців.

Третє – швидко зробити (це вже лише для політиків) висновки. Ідеально, якщо встигнути до другого туру президентських виборів. Необхідно мінімально – до початку парламентської кампанії.

Отже, перше. Слава Богу, ми живемо в країні, де вибори уже є звичайною суспільно-політичною практикою. Де заміна одних політиків на інших після голосування є доволі банальною та часто навіть трохи марудною справою. Після кожних виборів хтось із гравців назавжди закінчує свій політичний шлях, натомість з’являються зухвалі новаки. Часом вони навіть відносно (як для загалом підстаркуватої української політики) молоді. Запит на нових політиків (нову політику) нині величезний, тому дивуватися результатам Зеленського чи Смешка просто дивно.

Про причини говорять нині усі, і в кожного своя правда. Тому говоритиму про найважливіше для мене.

Причина поразки Порошенка – це спроба консервувати країну, заморозити її у вигідному, як здається владі, стані. Так, значна кількість людей прямо пов’язує чинного президента із ціннісним вибором «віра, мова, армія». Так, завжди будуть вагомі відсотки тих, хто «за стабільність». Так, когось ще можна знову, укотре вже, налякати тим, що «Путін нападе». І навіть знайдуться ті, хто повірить, що надбавка у 2 400 гривень до пенсії – це частина обіцяного «життя по-новому». Але, як з’ясувалося вчора, таких людей сукупно ледь-ледь більше 15 %.

Не спрацювала ставка на відданість регіональних еліт. (Захід не зміг забезпечити підвищеної активності виборців, а Південь і Схід, усі ці Труханови й Кернеси, просто, схоже, «кинули» президентську команду). Не допомогли Порошенку тисячі появ на усіх можливих телеканалах, включно з медведчуківськими та «Інтером», вакханалія ЛОМів у Фейсбуці та рекламні бюджети в інтернеті. Не допомогли сумні мітинги за рознарядкою в регіонах та нескінченні перерізання стрічок.

Проти Порошенка відкрито виступив міністр внутрішніх справ Аваков, а чільний прокурор (і вчорашній улюбленець) Кулик порушив кримінальні справи проти найближчого бізнес-оточення президента. Журналісти-розслідувачі шокували активну частину суспільства злочинами партнерів Порошенка, а добре організовані активісти систематично нагадували президенту (й усім українцям) про смерть Катерина Гандзюк…

І головне – Порошенко не дав Україні привабливої картинки майбутнього.

А Зеленський – дав.

Можна скільки завгодно критикувати переможця першого туру (і я переконаний, переможця виборів загалом). Але його кампанія відповіла на головне для кожного виборця питання: як ми разом будемо жити? Ця відповідь пролунала зрозумілою для кожного мовою. Хтось прочитав ліберальні економічні посили, хтось у серіалі побачив повагу до поглядів інших. Більшість роздивилися виразну зневагу та презирство до сучасної «еліти». Усіх захопила перспектива розсадити по камерах усіх 450 народних депутатів (і байдуже, що зараз їх менше).

Тому результат другого туру очевидний і час вирішувати третє питання: що робити? Що робити в першу чергу політикам, які найбільше доклалися до такого результату виборів президента й найбільше залежать від змін у ближчі кілька місяців, до осінніх виборів у парламент?

Перше й найшвидше – змінити закон про вибори до Верховної Ради. Мажоритарка як система корупційної феодалізації політики має зникнути. Чи будуть це відкриті списки чи закриті, чи буде знижений поріг із нинішніх 5 % до 3 % – наприклад, можна швидко домовитися. Тим більше, новий виборчий закон уже проголосувала Рада в першому читанні.

Друге – у Верховній Раді має бути створена нова, справжня, жива владна коаліція. Коаліція, яка візьме на себе відповідальність за стан справ у країні на період від обрання президента й до осінніх виборів. Коаліція, яка зможе швидко провести пакет реформаторських законів, зокрема й ініційованих новим президентом. Коаліція, яка зможе перетрусити кадри на верхівці влади, очистивши її (владу) від корупціонерів та колаборантів. Ці кадри, натомість, мають забезпечити соціально-економічну стабільність у країні.

Третє – у проміжку між виборами мають бути створені (перезапущені) основні політичні сили майбутніх парламентських перегонів. Очевидно, що з політичної сцени зникне Блок Петра Порошенка; серйозні випробування чекають на «Народний фронт» та «Батьківщину». Як зможуть об’єднатися демократи під парасолькою Гриценка (Садового? Когось ще?) – цікавий процес, як і рухи проросійської опозиції. Найбільше інтрига зараз – доля партії «Слуга народу». Хто, як і якими смислами буде цю (найрейтинговішу нині) політичну силу наповнювати – велика загадка. Чи з’являться нарешті справжні ліберали та що буде з націоналістами? Це важливі запитання. Виборці чекають.

Що для мене є очевидним абсолютно? Країна змінюється, а це завжди – на краще!

Дмитро Сіманський

Редакція може не поділяти думку колумніста й подає наданий текст без редакційних змін.

Залишити коментар