Середа, 19 червня

У дитинстві він мріяв стати священиком та подобатися жінкам. Він не жартує на тему політики та переконаний, що найбільше нам не вистачає терпіння. Він допомагає нашим захисникам, однак до останнього відмовлявся від ордену «Народного героя». Про дитинство та перші кроки на телебаченні, «чАйник» та українську мову, волонтерство та ідеального президента – зі слів Сергія Притули в рубриці «Хто це» на Opinion.

Про яскраве дитинство та мрії стати священиком

Згадуючи дитячі роки, Притула з усмішкою зізнається: усе його дитинство було яскравим. Зрештою, прекрасним та обласканим воно було від першого дня народження й до сьогодні, адже для своєї мами Сергій і досі дитина.

«Я мав абсолютно прекрасне, обласкане дитинство, із першого дня народження й до сьогодні, бо для своєї мами я й досі дитина. Роки, проведені у Вишнівці, за 30 кілометрів від Збаража, у дідуся й бабусі, були прекрасними! Якось після концерту в Хмельницькому приїхали до моєї мами о 12-тій годині ночі: стіл накритий, ліжка застелені. Це також яскравий спогад, який я можу віднести до свого дитинства».

Поза тим, малими ми часто мріємо про професії, які іноді виявляються зовсім протилежними нашому вибору в дорослому житті. Будучи ще дитиною, Сергій Притула не замислювався над майбутнім актора чи телеведучого. Він мріяв бути… священиком.

Хто такий Сергій Притула?

«Мій дідусь свого часу доклав багато зусиль та часу для того, щоб зберегти Призамкову Вознесенську церкву в селі Вишнивець на Тернопільщині. Він домовився з верхами, щоб вони не руйнували той храм 1530 року. Коли я був маленький, то завжди приходив у цю церкву зі своєю родиною. І мій дідусь завжди допомагав місцевому священику; він практично виконував дияконські обов’язки. Дивлячись на його приклад, я в дитинстві мріяв бути священиком».

Щоправда, роздуми про майбутні професії з роками змінюються, утім дещо для Притули залишалося стабільно незмінним – дуже хотілося подобатися дівчатам. Зрештою, він мріє про це й зараз, адже жінки «найвідданіші глядачі, якщо їм сподобатися, то за чоловіків і дітей можна не хвилюватися».

Про початок роботи та «чАйник»

Під час одного з інтерв’ю у Притули запитали, на кого він рівнявся, починаючи працювати на телебаченні. Не в сенсі гумору, а просто як телеведучий. Тоді шоумен зрозумів: не рівнявся ні на кого, бо головним завданням на початку телевізійної кар’єри було навчитися говорити… «чАйник».

«У першому випуску програми “Було ваше, стало наше” я був у гостях в Іллi Ноябрьова, який на той момент уже був мастодонтом українського телебачення. Я коло нього був просто блошка, мікроб. І під час зйомки цієї програми я 11 разів сказав “чайнИк”. Тому що в Збаражі я говорив “чайнИк”. Сім разів це змогли вирізати, але чотири залишилося, тому що ми грали на “чайнИк”. І це неможливо було вирізати. Тому на початку кар‘єри ти не задумуєшся над тим, на кого маєш рівнятися. Ти задумуєшся над тим, як тобі правильно говорити слова. Тут не до мавпування якихось кумирів. У гуморі в мене немає якогось чіткого орієнтира».

Про те, що допомагає втриматись у «нон-стоп» режимі роботи

Відповідаючи на це запитання, актор спочатку жартує: мовляв, змушує втримуватися Катерина Вікторівна – дружина. Потім стає більш серйозним і додає: сім’я дійсно є великим джерелом поповнення енергії в робочих процесах.

Хто такий Сергій Притула?

«А по-друге, ми ж працюємо не на камери у нас у залі сидить глядач, а глядач до нас приходить досить вдячний, і він дуже добре реагує, дуже щиро підтримує; навіть якщо в нас там десь технічна зупинка, якийсь форс-мажор під час зйомки, глядачі максимально показують свою лояльність. Попри те, що це люди, які заплатили гроші, вони можуть бути достатньо вимогливі, але всі розуміють, що зйомка телевізійної версії це не концерт, тому вони нам дуже висловлюють свій “супорт”».

Про розвиток українського гумору

Навряд чи у когось викличе здивування те, що змінюється й розвивається все. І гумор зокрема, тим більше – український. Та сам Сергій в одному з інтерв’ю наголошує: зараз він знаходиться десь на етапі брунькування. Наші почали множитися проекти, а гегемонія «95 кварталу» була порушена: наприклад, «Дизель-Шоу» та «Вар’ятами».

«І той, й інший проекти за час свого існування знайшли свого глядача, отримали успішну телеверсію та гастрольний графік, який практично не переривається. “Дизелі” запустили паралельно з основним шоу ще й скетч-шоу, яке регулярно тримається в трійці лідерів у рейтингах каналу. Само собою, що до потужного кіновиробництва, яким завжди славився “Квартал”, нам ще пахати й пахати, але, думаю, це теж питання часу. Зараз, коли російський ринок дистрибуції “накрився”, практично всі поставлені в однакові умови: знімати для внутрішнього споживача бюджетні повнометражні фільми. Загалом я бачу на горизонті ще близько 3-4 цікаві гумористичні проекти, із яких 1-2 у найближчі 1,5-2 роки можуть “вистрілити”. Насамперед це структури, які розвивають гумор у форматі “stand-up”. Український глядач поступово доростає до цього продукту, і кількість стендап-проектів по великих і не дуже містах України підтвердження цього. Хто перший акумулює в себе критичну масу толкових стендаперів, той і зірве куш».

Про жарти на тему політики

Шоумен твердо переконаний: жарти про політику, як і жарти з матюками – це шляхи найменшого опору для гумористів. Щодо лайки, усе стало зрозуміло ще за часів популярності «Камеді клабу»: якщо мініатюра несмішна, просто встав у неї один матюк – і вона набуде зовсім інших барв.

«А про політику – це в нашому заполітизованому суспільстві у 90 % пряме попадання в сміх. Але кон’юнктура ринку зараз така, що пиріг великий і людей вистачає на всіх. Я маю фідбек від нашого глядача – вони дякують нам за те, що ми не ліземо в політику. Тому ми не страждаємо. А про політику я жартую у вузькому колі друзів чи десь в інших програмах “Нового каналу”».

Хто такий Сергій Притула?

Насправді про політику жартують чи не всі українські шоу та проекти, окрім «Вар’ятів». Це перетворилося в справжній мейнстрім і, здається, що не закінчиться ніколи. Утім Сергій щодо цього має власну думку: закінчиться й тоді, коли стабілізується економічна ситуація в державі.

«У багатьох європейських країнах, навіть пострадянських, політика широкому загалу нецікава. Якось я був на гастролях у Ризі. Організатори, які нас приймали, навіть не знали, як звати прем’єр-міністра в їхній країні. Їм нецікаво. Сказали, що коли порушуватимуться умови ведення бізнесу чи почнуться утиски свободи слова, тоді вони підуть на вибори й поміняють владу. А так їх усе влаштовує. Незвична для пересічного українця апатія».

Про журналістику та лідерів думок

Сьогодні Притула погоджується: журналістика стала більш відкритою, і це очевидно. За його словами, на відміну від часів президентства Януковича, тепер працівникам ЗМІ дозволяють… аж надто багато.

«Ми вже проходили цей етап за часів правління Віктора Ющенка, який дозволив робити все, що вони хотіли. Журналісти, які працювали за Кучми, Януковича, боялися зайвий раз щось сказати. А коли “Українська правда” опублікувала інформацію про те, що син Ющенка їздить на дорогому BMW, рейтинги Президента різко впали. Журналісти в ті роки так розійшлися, що коли після Ющенка до влади прийшов Янукович, вони за інерцією ще трошечки “погавкали”, але їм дуже швидко позакручували гайки. Тепер в української журналістики відкрилося нове дихання. Наразі в Україні відсутня якась домовленість між ЗМІ та політиками. Правила гри ще не випрацювані остаточно».

Хто такий Сергій Притула?

Та зміни відбулися не лише у сфері ЗМІ, але й у контексті появи лідерів суспільної думки. За словами Сергія, тепер таких людей доволі багато, та в основному це блогери. Утім декого нам не вистачає і досі.

«І я вважаю, що це абсолютно нормально. Завдяки соціальним мережам українці отримали платформу для висловлення власних думок. Я знаю блогерів, які прийшли в політику із соціальних мереж. Але проблемою українського політикуму та ЗМІ була й залишається відсутність української еліти. Бракує “батька нації” – людини, яка би вийшла й задала тренд. Не вистачає людей, які би показували, що українська – це модно. У нас немає яскравих лідерів, але я сподіваюся, що вони ще вчаться в якомусь Львівському політехнічному».

Про те, що хвилює та бентежить в Україні

Найбільше телеведучого хвилює війна. І ще більш прикро – що від нас не так багато залежить, оскільки «м’ячик не на нашій половині поля», багато що впирається в керівництво Росії. Утім це не єдине, над чим замислюється Притула.

«Бентежить, що після Революції гідності була велика ейфорія. Багато людей із приватного сектора вирішили допомогти країні та пішли на державну службу. Залишилося їх там небагато. На жаль, схеми залишилися. Система ламає людей, а не навпаки. Усюди зручні усталені правила гри. Ніхто не хоче це змінювати. Існує кругова порука. Ворон ворону око не виклює. Наприклад, історія з копачами бурштину. Тисячі людей займаються незаконним промислом, убивають екологію, не платять податки. Силовики звітують, що наведуть порядок, відправляють туди загони нацгвардії. Люди їх б’ють, перекидають машини, відчувають безкарність, бо їх кришують депутати.

Щоб зламати систему, має бути політична воля найвищого керівництва країни. Активність громадського суспільства зросла в рази. Люди проводять розслідування, ставлять владі незручні питання. Але говорити – одна справа, а боротися із цим – зовсім інша».

Про те, чого найбільше не вистачає країні

А найбільше ми потребуємо, на думку Сергія, терпіння. Мовляв, треба усвідомити: важливі справи не робляться «з бухти-барахти», і ми маємо ще дуже молоду країну. Порівняно з іншими, ми ще лежимо в пелюшках і присипані тальком. Треба пройти шлях помилок, набивання гуль, здобуття досвіду.

«Людина отримує сіру зарплату в конверті, не платить податки та хоче, щоб уже зараз стало краще, обкладаючи матом державу. Цирк на дроті. Ми заслуговуємо на таку владу. Це ж не інопланетяни прилетіли і привезли нам депутатів і міністрів. Багато людей усе ще голосують не розумом, а шлунком і холодильником. Можемо скільки завгодно нарікати на бабусь, які продаються за гречку. Але я з особистого досвіду знаю, студенти не далеко від них пішли. Молодь апатична й інертна до виборчих процесів. А з тих, хто таки йде на вибори, багато не цураються продати свій голос за нещасних 300 гривень. Пробухають потім їх у найближчі вихідні. І цим вони визначають, який упирь буде представляти інтереси цілого округу найближчі пять років.

У великих промислових містах, де є бюджетоутворюючі підприємства з тисячами працівників, виходить “червоний” директор і прямим текстом говорить, за кого голосувати. Усі покірно опускають голівцю й виконують.

Дехто думає: ми прості люди – нічого не вирішуємо. Українцям бракує самоповаги й віри у свої сили. Ну що значить ми нічого не вирішуємо? А хто тоді? Вони ж не самі себе обирають. Внутрішня імпотенція в усвідомленні себе громадянином – біда. Це бісить».

Хто такий Сергій Притула?

Про оцінку результатів Революції Гідності

Відповідаючи на це запитання журналістів, актор наголошує: об’єктивно ми не могли стартувати галопом. Хоча б тому, що в країні почалася війна, порушилися більшість економічних зв’язків, ми були змушені переорієнтуватися на інші ринки.

«Але не все зводиться до економіки. Перший рік покладали великі надії на люстрацію та реформи. Сподівалися, що чиновники часів Януковича більше ніколи не матимуть влади. У “Свободи” був свій генпрокурор в уряді. Потім “свободівці” розказували, що він пішов від них і вони не несуть за нього відповідальності. Але пан Махніцький (із 24 лютого до 18 червня 2014 року виконував обов’язки генпрокурора – прим. ред.) мав можливість увійти в історію, довести до пуття розслідування розстрілу Небесної сотні. Ні він, ні його наступники цього не зробили. У мого шкільного вчителя фізкультури Володимира Голоднюка син Устим загинув на Майдані. І уявіть його почуття, коли він приїжджає зі Збаража до слідчого в Київ, а в того справа навіть не зшита. Це виглядає як саботаж».

Чимало проблем шоумен вбачає у низькому коефіцієнті корисної дії парламенту.

«Мій товариш Борислав Береза (позафракційний народний депутат – прим. ред.) часто щоп’ятниці виставляє у Facebook фото з парламентської зали. Там видно, скільки народних обранців були присутні на робочому місці. Зазвичай від 12 до 18. Будь-який інший працівник не прийде на роботу його виженуть. Є пять прогулів без поважної причини треба забирати мандат. Хай іде собі гуляти далі. Засікли на кнопкодавстві те саме. Польські депутати, коли приїхали до нас із візитом, знімали на телефони, як наші “зайчики” стрибали по сесійній залі й тикали на кнопочки. Лютий сором. Вони роблять ми стидаємося. Проблема в тому, що саме депутати й мають прийняти нові правила. Але вони ж не дурні, щоб собі в ногу стріляти».

Хто такий Сергій Притула?

Про ідеального президента

Тут Притула одразу наголошує: яким він має бути – прописано в законі «Про вибори Президента України». Інша справа, що ідеальних не буває в принципі.

 «У нас люблять цитувати Лі Куан Ю. Він казав: щоб був порядок, треба не боятися посадити трьох друзів. За правління хорошого президента тюрми мають поповнитися не тільки бухгалтерами із приватних підприємств, а й чиновниками найвищого рівня з горами золота й мощами святих у сейфах. Якщо людина все життя на держслужбі з установленою зарплатнею, але має купу дорогого майна має це пояснювати. Досить ліпити історії про бабусь із комерційною жилкою, щасливих власниць двох заводів. Президент має свою вертикаль від себе й до губернаторів і голів райдержадміністрацій. Поставивши на ці посади незамазаних у корупційних схемах людей, уже багато чого можна поміняти». 

Про волонтерську діяльність

Притула займається благодійною діяльністю ще з 2007 року, почавши з підтримки дитячих будинків. Тоді благодійні організації часто просто відмивали гроші, тепер ми можемо радіти: з’явились організації з вузькою спеціальністю. Хтось опікується дітьми, хтось – пенсіонерами тощо. Сам Сергій уже не перший рік допомагає нашим захисникам. Та водночас він переконаний: будь-якого волонтера люди сприймають позитивно, допоки він не йде у владу.

«Хороший волонтер дійсно корисний на своєму місці. Як тільки він лізе в політику чи перетворюється на радника президента, прем’єр-міністра і вже не так адекватно люди його сприймають, бо влада в державі вона апріорі завжди “погана”. Буває таке, що ти дійсно хороша людина, та як би ти не розпинався, що б не робив – люди бачать що ти влада, а значить… ти автоматично чмо».

Поза тим, коли актор лише починав збирати гроші на допомогу армії, за перші три дні завдяки одному лише допису небайдужі перерахували два мільйони.

«Ми почали зазнавати великих втрат, почали прилітати снаряди цивільним й усім знову стало страшно. І коли я опублікував пост: “Люди давайте скинемося, бо треба те, те й те…”, за три дні мені тільки гривнями перерахували два мільйони. Я не встигав особисто зустрічатися з людьми, які призначали мені зустрічі, бо коли ти передаєш 10 тис. доларів, тобі це трохи стрьомно робити через банк».

За свою волонтерську діяльність Сергій у 2016-му році був нагороджений орденом «Народний Герой». Утім вже тоді, коментуючи це на своїй сторінці, Притула наголосив: це нагорода кожного, хто написав листа бійцю, передав гроші чи пачку цигарок.

Хто такий Сергій Притула?

«Друзі, учора нас нагородили орденом. Нас – це усіх, хто впродовж останніх двох із гаком років долучається до моїх волонтерських потуг із забезпечення наших підрозділів тим, чого їм бракує. Це нагорода кожного з Вас, хто приносив пачку чаю чи цигарок, теплий одяг чи ліки, хто надсилав на волонтерський рахунок 20 гривень чи передавав у руки $ 10 000, хто переганяв машини з-за кордону й рихтував їх в Україні, хто писав бійцям листа чи супроводжував наші виїзди в зону бойових дій добрим словом і молитвою».

Однак згодом шоумен розповів журналістам, що це… найгірша нагорода, яку він бажав у своєму житті. Найгірша з усіх. Ба більше, актор до цього відмовлявся він ордену, допоки йому не «маякнули» захисники та не підтримали інші волонтери.

«За яких обставин я отримав цю нагороду, за що отримав, за роботу свою якусь? Ні. За те, що просто під час війни десь допомагаю хлопцям. Першопричина появи цієї нагороди робить мене вкрай сумним й уразливим. Я б із задоволенням отримав статуетку “Найгірший актор” чи “Найгірший гуморист” цієї країни, із більшим задоволенням, чим отримати цей орден.

Я від нього відмовлявся. Мені хотіли його вручити ще 2014-му чи 2015-му році, не пам’ятаю точно. Я відмовлявся, бо мав на те свої причини. А потім мені маякнули хлопці з 8-го полку спецназу, а це були мої улюбленці у 2014-2015 роках. Я дуже часто до них приїжджав і дійсно дуже багато їм допоміг. Вони мені кажуть: “Дмитрович ми тебе виставили, а ти вже сам собі дивись”. Потім мені передзвонили ще кілька волонтерів, думкою яких я дорожу, і сказали, що “не будь козлом і перестань випендрюватися”. І я подумав, що дійсно це буде якось негарно, якщо я буду пафосно казати: Ні”. Я взяв цю нагороду з великим задоволенням і виставив у Facebook для всіх тих людей, які мені допомагають бути волонтером».

Про українську мову

Розмірковуючи над питанням мови, Притула слушно зауважує: є певні очевидні речі. Наприклад, Конституція чітко визначає українську як єдину державну в Україні. Тому, якщо ти – державний чиновник, отримуєш гроші від держави, – будь ласкавий відповідати тим нормам, які тобі визначає «головна інструкція».

«Насправді це просто смішно, коли держслужбовець найвищого рівня в незалежній Україні не може українською й двох слів зліпити. Смішно, коли депутат ВРУ просто не вміє розмовляти українською. Тут виникає питання: як він взагалі громадянство отримав, якщо попереднє в нього було, скажімо, російське?! Є у нас і таке. Я не знаю такої цивілізованої країни у світі, де ти можеш отримати громадянство без знання локальної мови, а бажано ще й історії країни, громадянином якої ти хочеш стати».

Хто такий Сергій Притула?

Утім телеведучий переконаний: у побуті ніхто й ніколи не завадить українцям спілкуватися й іншими мовами: із батьками, дітьми, друзям. Однак між побутом та державною посадою існує велика різниця. Загалом же Притула вважає, що питання мови – одна з тих сфер, де «чистити рибу» потрібно з голови, бо саме звідти вона починає гнити.

«Ми маємо розуміти, що в нас немає таких політичних еліт, які б були для інших прикладом. Ні для кого не секрет, що весь український політикум між собою спілкується російською. Немає якогось батька нації, який би вийшов і сказав: “Українці, діти мої, а ну давайте всі дружньо поговоримо українською”. Тобто в нас немає такого популярного політика, який би зробив із цього тренд.

Ось ця відсутність справжнього лідера – зараз найбільший клопіт України. І те, що відбувається на Донбасі, у Криму – усе виключно через те, що в нас ніколи не було проукраїнських еліт. А воно ж усе йде в комплексі: і мова, і любов до держави, а не тільки до свого гаманця».

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації. 

Залишити коментар