Середа, 24 квітня

Дебати на стадіоні, аналізи, виклики, провокації – це лише частина того, із чим цьогоріч довелося зіткнутися бажаючим очолити країну. Однак чи потрібен нам… президент? Opinion спробував відповісти на це питання з допомогою експертів.

Чи потрібен сучасній Україні президент?

Останні тижні вся увага українці прикута до виборів президента країни. Однак… чи потрібна нам ця посада? Думки експертів розділилися. Наприклад, Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук», наголошує: там, де відповідає більше одного, не відповідає ніхто.

«Тому посада Президента в Україні – це реалізація головного принципу управління. Посада легітимного загальнообраного керівника держави – це, по-перше, українська традиція. Наша держава була успішною лише за такої форми правління. По-друге, Президент потрібен будь-якій воюючій країні як головнокомандувач. Відповідальність не ділиться, це персональна якість, тому з обов’язками й функціями керівника держави не може впоратися Парламент чи будь-який інший колективний орган влади».

А ось Лілія Брудницька, експертка центру структурної політології «Вибір», виступає за ліквідацію посади президента, наголошуючи, що вона розбалансовує систему влади. 

«Навіть у Конституції 1996 року було закладено натяки на те, що ця посада, імовірніше, із часом зникне: це обмежене коло повноважень, відсутність вертикалі влади “під президента” та наголос на представницькій функції. Із політреформою 2004 року функціонал президента був обмежений, але можливості для маневру та концентрації влади розширені, – через коаліцію президент міг стали одноосібним владарем. Президенти бути лише гарними обличчями держави не хотіли – почали дублювати органи влади. Що є РНБО? За суттю, дорадчий орган при Президентові України, який дублює силовий блок Кабміну. Чим являється Рада реформ? Експертне зібрання без відповідальності, але зі своїм впливом. Кожен президент вважав, що йому замало влади, і кожен намагався розширити її прямо чи опосередковано: чи то шляхом дублювання різних органів влади, чи то непрямо – шляхом шантажу.

Відповідно, замість думати про розвиток та перспективи країни всі президенти починали змагатися за владу, гребти під себе реальні та й формальні повноваження. Скажімо, у Конституції України відсутня посада “представник президента у ВР”, але де-факто посада є та людина присутня на Погоджувальній раді. Це лише один із низки прикладів. Такі змагання призводять до серйозних, у нинішніх умовах – загрозливих, дисбалансів».

Юрій Шуліпа, директор міжнародної спілки «Інститут національної політики», переконаний, що поки що ми маємо зберегти президентську посаду та наявну форму державного правління. На переконання правника, в умовах війни такі зміни не припустимі.

«В Україні, за Конституцією, – Президент є Верховним Головнокомандувачем. Президенту підпорядковані: генпрокуратура, СБУ, військова розвідка, збройні сили, а головне РНБО. Через РНБО забезпечується координація та взаємодія збройних сил і правоохоронних органів для захисту національної безпеки, територіальної цілісності від російської агресії. Наявність інституту президента надає можливості для оперативної взаємодії та координації всіх силових і мілітаризованих структур.

Україна вже більше п’яти років перебуває у стані вимушеної необхідної оборони від зовнішньої та внутрішньої російської агресії. В умовах російської військової, політичної, економічної та гуманітарної агресії, коли частина суверенних територій тимчасово окупована Росією, Росія веде проти України віроломную кровопролитну війну, зміну форми державного правління з парламентсько-президентської на суто парламентську неприпустимо ні за яких обставин».

Чи існує необхідність парламентської форми правління в Україні?

Із меседжами про перехід до парламентаризму виступало чимало представників влади, як у минулі роки, так і цьогоріч. Так повну підтримку цієї ідеї висловив міністр МВС Арсен Аваков, запевнивши, що завжди виступав за усунення дуалізму державних функцій.

«Президент не має займатися всім – від енергетики до дипломатії. Навіть цей парламент, на мій погляд, готовий підтримати парламентську республіку. Парламентаризм – комфортніший для всіх. У найближчі п’ять років, на мій погляд, він – майже неминуча конструкція. Якщо цього, не дай Боже, не станеться, у нас погані перспективи для розвитку. Головне гальмо – навіть не відсутність структурних реформ, а дуалізм влади».

До слова, тоді слова Авакова різко розкритикували. Політолог Валентин Бушанський назвав її небезпечною та такою, що радо буде підтримана Медведчуком та Путіним.

«Я думаю, що почувши таку думку Авакова, Медведчук був дуже задоволений. Адже ідея парламентської республіки для України – це головна ідея Медведчука, яку завжди підтримує і Путін. Дискусії з приводу того, що краще: президентська, парламентська чи змішана республіка, значною мірою є надуманими. Адже насправді успішно може працювати будь-яка система. Питання не в тому, що є якась одна специфічна і краща модель державного управління, а в тому, як відбувається відбір політиків і вищих державних чиновників до цієї системи».

Натомість чинний президент Петро Порошенко ще кілька років тому запевнив, що нинішня форма правління є найбільш оптимальною: «Не бачу жодних підстав ставити під сумнів зафіксовану в чинній редакції Конституції форму правління. Парламентсько-президентська модель – це один із наслідків Революції гідності, так само як й індикатор нашої причетності до європейської політичної культури».

Дмитро Сінченко пояснив Opinion, що парламентська форма правління не притаманна Україні та, більше того, може виявитися шкідливою для держави на цьому етапі.

«Ми можемо згадати уроки історії, коли Українська Народна Республіка була парламентською республікою, на чолі із Центральною Радою. Діяльність ЦР призвела до втрати нашої незалежності ще в її зародку. Спершу парламентарі не могли проголосити незалежність, потім не могли створити армію, а далі – не змогли втримати контроль над своєю територією.

У часи незалежної України ідею переходу до парламентської форми правління просували лише проросійські сили – Компартія та “Український вибір” Медведчука. І це не дивно, адже Україну з парламентською формою правління легше перемогти».

Зовсім іншої думки – експертка Лілія Брудницька. За її словами, в Україні, на відміну від РФ, самовладці не «приживаються», а посада президента у багатьох випадках є зайвою та шкідливою.

«Історично ми є між двома цивілізаційними регіонами, у нас, на відміну від Росії, банально не приживаються самовладці. Такий менталітет: як і кожен народ, який перебуває на вістрі цивілізаційного конфлікту, ми критично мислимо та навряд чи готові бути під царем, гетьманом чи якимось святим. Навіть у складі СРСР Україна залишалася бунтівною і, за суттю, остаточно не скореною. Тому нам потрібно не копіювати когось, а покластися на “колективний розум” парламенту, де балансуються інтереси всіх груп суспільства. Мені можуть заперечити, що нинішній парламент перетворився на те, на що перетворився. Відповім: у симбіоз дитячого садка та божевільні Верховну Раду послідовно й планомірно перетворювали якраз прихильники “сильних рук” та владних амбіцій. Нам потрібно перейти до парламентської республіки, тому що, досвід 28 років показав непотрібність, зайвість і шкідливість посади президента в тому вигляді, у якому її розуміють усі українські президенти».

А чи існують передумови до таких змін?

На переконання Дмитра Сінченка, єдиною передумовою для переходу до парламентської форми правління може стати обрання недієздатного чи неадекватного президента, який замість відстоювання інтересів України почне… здавати їх.

«І така імовірність, на жаль, теж існує. Деякі заяви ймовірних претендентів на найвищу посаду в державі свідчать про те, що вони можуть зрадити Україну та піти на колаборацію з ворогом у тій чи іншій формі. Звісно, якщо обирати між шкідливим президентом і відсутністю президента, то відсутність буде кращою. Але перевибори буде простішим й ефективнішим шляхом для вирішення такої проблеми з одночасним призначенням виконуючого обов’язки – голови ВРУ. Такий досвід ми вже мали у 2014 році, і він був доволі успішним».

Лілія Брудницька і взагалі вбачає лише один сценарій для подібних змін у країні.

«У нинішніх реаліях це можливо тільки за одним сценарієм: той, хто перемагає на виборах, на інаугурації скасовує посаду президента, Рада голосує і йде на дострокові вибори. Або ухвалює закон про референдум і через плебісцит реалізує конституційні зміни. Передумов більш ніж достатньо».

Юрій Шуліпа вважає, що попри будь-які передумови, питання про зміну форми державного правління може обговорватися лише після вступу України до НАТО та ЄС і набуття, формування політичної культури.

«Україна може дозволити собі класичний парламентаризм лише під парасолькою військової безпеки в складі НАТО й парасолькою економічної безпеки у складі Європейського Союзу. Варто врахувати, що багато в чому, зокрема й у політичному плані Україна, перестала бути колонією московської лише із 20 лютого 2014 року, після перемоги Євромайдану.

Справжній український парламентаризм зовсім молодий; за історичними мірками, він – ще немовля. Це, по суті, наймолодший парламентаризм у всій Європі. Немовлячість українського парламентаризму, зовнішня й внутрішня російська агресія, слаборозвинена економіка, високий ступінь корумпованості, продажності й безпринципності осіб, що впливають на формування парламенту, не дають можливостей для постановки питання на офіційному рівні про перехід до парламентської форми державного устрою.

Для становлення українського парламентаризму мають пройти роки, необхідне створення партій нових формацій на основі ідеології демократії та розвитку загальновизнаних цінностей розвинених цивілізованих країн».

Які ризики та переваги?

Дмитро Сінченко, вважає, що переваг насправді не існує, натомість ми маємо посилювати президентську посаду.

«Як на мене, нам потрібно навпаки посилювати посаду президента, зробивши його безпосереднім керівником виконавчої влади – Уряду. При цьому необхідно передбачити чіткі процедури усунення від влади президента, що втратив довіру суспільства, наприклад, вчинивши злочин або зрадивши Україну. Нам потрібен якісний закон про імпічмент, про який уже давно йдуть дискусії та який досі не можуть прийняти».

Натомість парламентська форма, на переконання експерта, може принести клопоти.

«Парламентська форма правління обмежує можливості президента приймати оперативні рішення для оборони країни, узалежнює керівника держави від інтересів депутатів та їх фінансово-промислових груп, ускладнює процес реформування країни».

Натомість Лілія Брудницька переконана, що парламентська форма допоможе збалансувати інтереси різних груп населення. Утім, ризики все ж існують. Щонайменше тому, що парламентаризм в Україні ще незрілий.

«Особливо останнє скликання. Утім, коли потрібно, Верховна Рада, навіть така, демонструє сплеск відповідальності, як це було з воєнним станом. Те, що там були “тушки”, голосування купляються, – лише часткова правда. Кожен, хто хоча б сесію відпрацював у Верховній Раді, знає, що важливі рішення не ухвалюються без балансування інтересів різних груп. Які ці групи, окреме питання. Кого люди обирають, такі й депутати, і фракції. Тому ми, можливо, втратимо темп реформ, натомість набудемо їхню продуманість та наближеність до українських реалій. Замість президента представлятиме Україну прем’єр-міністр, і він не інтригуватиме, не захоплюватиметься “грою на дошках”, а вестиме більш приземлені бесіди, підніматиме економічні теми. Зрештою, до таких представників країни і ставлення серйозніше, і результати відчутніші».

Тим часом, згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та КМІС у березні цього року, парламентську форму правління підтримують лише 6 % громадян України. За перехід до президентської виступають 14 %, а більшість (58 %) вважає найбільш прийнятним варіантом поєднання форм президентської та парламентської республіки.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар