Середа, 24 квітня

Зустрічаємося з давно по-справжньому народною, але офіційно поки тільки заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською в непретензійній гримерці Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька. Увечері там відбудеться благодійна вистава «Оскар і Рожева Пані», а до цього, зранку, у пані Ірми вже було п’ять зустрічей із шанувальниками: бібліотека, навчальні заклади, телебачення, прес-конференція. При нас замовляє їжу, першу за день, салат, уточнює – будь-який салат. Ні омарів із ананасами, ні руколи. Дістає гаманець – розрахуватися… Ні ця гримерка, ні скромність пані Ірми геть не корелюються з тим, що перед нами чи не найтитулованіша й найзатребуваніша акторка України.

Відомою й улюбленою пані Ірма стала давно, завдяки образу рудої бестії Лесі з комедійного серіалу «Леся+Рома». Але сьогодні в її доробку не тільки десятки складних кіно- й театральних ролей, а й успішне продюсування й волонтерство. Акторка не стоїть осторонь проблем у країні, повністю відмовилася від участі в російських проектах, не скаржиться, не квилить і не шукає винуватих, а самотужки активно все вирішує.

Про те, де й ким сформована ціннісна система координат, про ролі, які позначилися на характері, про можливість відчути себе вдвічі старшою, а ще про те, як «полізла» з неї на сцені її бабця, про зону, яка проходить через усю країну і в якій не хочеться жити, про те, як довго ми боїмося травмувати одне одного болючими темами, про непроговореність важливого й недомовленість щодо державотворчих постулатів, про громадянське суспільство та країну мрій – читайте в інтерв’ю Ірми Вітовської-Ванци для Opinion.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Пані Ірмо, ви активно публічно висловлюєте свою громадянську позицію. А де саме сформувалися ваші погляди й цінності? Хто найбільше вплинув на ваш світогляд?

Ну, звичайно, що це Львів – моє студентське життя. Саме там і з’явилася громадянинка Вітовська, це сталося десь ближче до третього курсу. До цього були якісь обдумування, вибір шляху, пошук інформації, на третьому році цей хребет уже сформувався остаточно.

Коли я переїхала зі Львова в Київ, то потрапила в не зовсім акторське коло. Переважно письменники, журналісти, художники. Ті, хто творить сьогодні культурний простір. Ті, хто були активними на Майдані.

А от певні фундаментальні речі я отримала в родині: ті, що на рівні біблійних принципів. Найперше, вдячна своїм батькам, дідусям, бабусям за заохочення до читання. Я закохалася у книги, і десь уже в садочку читала на складніші теми. Ішла попереду програми з літератури. І це, звичайно, теж позначилося, бо книги збагачують, змушують аналізувати. Це вирізняло мене з-поміж однокласників: я завжди шукала першопричину всього. Завжди намагалася аналізувати. Мама розказувала, що коли я була мала, то завжди старалася дійти аж до першопричини: «Це вітер? А що таке вітер? А де вітер починається?». Так мій мозок побудований. Так я працюю й зараз при розборі матеріалу, вчинку персонажа, і тільки далі – уже професійна складова. Мені потрібно знати, чому так, а не інакше. Усе треба з’ясувати, дійти до самого народження і зрозуміти, як зростав мій персонаж, яка його соціальна позиція, походження, звички, пріоритети – саме так я його і створюю.

А персонажі, яких ви грали, змінювали вас? Мали аж такий вплив на вашу особистість?

Зважаючи на те, які саме це були вистави. У моєму досвіді багато було образів, створених для того, щоб люди могли гарно провести дозвілля. Вони, скажімо, радше розважають. Але, звісно, що є й сильні вистави, які несуть певні посили, змінюють людей, і мене зокрема. Останнім часом я більш зосереджена на тому, щоби створювати якісний контент. І це вже органічна моя потреба.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Мені цікавий складний контент, складна література. І я це завжди намагаюся впроваджувати в усі свої проекти. І як моя героїня каже: «Темна свічка – це багато смутку». Це дуже мене засмучує. Я вже не можу без цього, тому мені важче погоджуватися на якісь компроміси щодо контенту – він часто несе для України некорисну історію.

Зараз часто можна почути від акторів, що культура – поза політикою. Ви ж руйнуєте цей міф. Захоплюючись із дитинства складною літературою й маючи аналітичне мислення, чому ви обрали саме акторство? Чи усвідомлювали ви вже тоді, що за допомогою мистецтва можна впливати на велику кількість людей?

Акторство – це моє. Щойно почала займатися, зрозуміла, що використовуючи художній прийом, можна достукатися до аудиторії і зробити багато корисних речей. Цим ми й займаємося: у виставі «Оскар і Рожева пані» говоримо про паліативний рух, паліативну дитячу систему. У «Сталкерах» і «Брамі» – зачіпаємо тему Чорнобиля. Але важливо, що це не стільки про техногенну катастрофу, як про зону, що пересікає всю Україну. Нас перш за все цікавить, чи є можливість вийти з цієї зони? Це про весь наш біль, наше набуття, усі історичні та контраверсійні теми, про те, чи зайдемо ми нарешті у вільний світ, у якого покоління ця можливість з’явиться?

Також це можуть бути такі речі, де ми бавимося формами провокативними, як у «Афродизіаку» в цирку, за яким теж стоїть багато сенсу, про те, як небезпечно піддаватися негативним впливам. Мені важливо говорити про це.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Для мене театр – це віддзеркалення суспільства. Дуже люблю активний театр. Важливо, щоб люди прийшли й відпочили, посміялися. Але все одно, навіть у таких виставах намагаюся розставити важливі акценти, притаманні соціальному театру.

Сьогодні гуманітарний сектор, який був страшенно запущений і раніше фінансувався за залишковим принципом, тільки почав відроджуватися. Усвідомлюю, що наше суспільство досі не знає, у якій країні живе. У нас мало мотивованих громадян, які усвідомлюють фундаментальні для країни речі, для яких власний добробут вторинний. Зрозуміло, що добробут – це важливо, але фундаментальні речі громадянського суспільства не обговорюються! Якщо досі дискутують і ставлять під сумнів теми мови, незалежності, курсу країни –  то це ще незріле суспільство.

Часто акторки з дорослішанням бояться вікових ролей. Досі можна побачити на сцені, як дорослі жінки грають юних дівчат. Ви ж у театрі й у кіно зіграли складну роль баби Прісі, яка вдвічі старша за вас. Як ви погодилися постаріти?

Як я погодилася? Я ж розумна актриса. Я розумію, що це не просто треба зіграти жінку – це зіграти сутність, справжню національну героїню. Тому що баба Пріся – це національний герой насправді.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Що вам допомогло впоратися з цією контраверсійною роллю, адже на досвід тут покладатися не можна було?

Тут, окрім акторського ремесла, потрібні певні знання больових точок людини в часі. Я просто витягаю їх із підсвідомості. Навіть коли баба Пріся говорить примітивно й коротко, я точно вставляю туди енергетику жаху, чи бачення, чи цинізму, і розмальовую ситуацію. І глядач це вловлює. А що стосується зовнішнього – це техніка. У театрі я ж без гриму граю. Тому це і пластична техніка, і розуміння темпоритму старих людей, затримок певних, як вони повертаються, як їх тіло підводить, а вони його тримають. У мене хороша школа – мені ремесло дав Богдан Козак, тому я не думаю, що тут є питання. Важливіше було накачати образ цим важливим змістом і подавати через неї певні знання. Знання про те, що вона говорить, навіть якщо вона говорить дуже поверхово.

А реальний прототип у баби Прісі був?

Я брала, можливо, реакції своїх бабусь. Та баба Пріся, що в театрі – це більше татова – Іванка, а та, що в кіно – це бабуся Надя, яка вилізла з мене саме там. Якось передалися рухи, жести, реакції, сміх – я все це використала.

Але ця роль – це насправді джек-пот. Про це кожен хороший актор мріє: зіграти щось таке. Вийти в молодому віці, півжиття вперед, та ще такий дуже травмований персонаж: виживаючий, стильний, харизматичний, баба-дідо, абсолютно гендерно неоднозначний, маю на увазі, що вона бере на себе чоловічі функції. Але насправді після війни так і було. Тож утілювати цей образ було цікаво.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Мені вже не страшно – я себе побачила старшою. Але сподіваюся, що буду таки в капелюшку, блондиниста і з парасолькою. Я побачила, як би я старіла, якби жила в складні часи.

А вам не прикро, що інколи ви своєю роботою витягуєте ті кінопроекти, які шкутильгають на обидві ноги за іншими параметрами, і ваша робота певним чином нівелюється, бо фільм такий, на який не йдуть люди?

Ви про «Петлюру»? Зі Спиридонивичем мене пов’язує давній шлях співпраці ще з тих часів, коли в Україні майже ніхто не знімав. А він знімав «Нескорених», «Залізну сотню» і скрізь мене залучав до співпраці. Є така річ, як колегіальна етика, розуміння важливості постаті. Я знала, що він естетично бачить це саме так. Ну, я ж давно знаю його як режисера, як усе в нього вибудовується. З мого боку була спроба все ж таки оживити свого персонажа. Актори завжди переконані, що зможуть дати більше.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

А з іншого боку, цей фільм теж має свою аудиторію. Старші люди звикли до такого естетичного подання. І на Сході, і на Півдні фільм сприйняли. Це ми з вами звикли й дивимося інакші картини.

Та й сама постать Петлюри була контраверсійною. Цей фільм на меті мав передусім освітню функцію. Люди на Сході та Півдні відкривали для себе по-новому цю багатогранну постать. Більше того, ця постать дозволяє підійти до нього безліч разів. Бо, по-перше, Петлюра театральний критик; можна робити кіно через це. І коли він водив за собою гарнізон, то водив і театр. Це цікавіше дивитися, ніж коли одразу дають пласку постать. Це естетичне бачення самого режисера. Треба зрозуміти та знайти в цій естетиці певну історію.

А в театральній роботі ви теж слухаєтеся режисера? Як складаються робочі взаємини із Ростиславом Держипільським, наприклад?

Прекрасно! Взагалі ми куми. Так, це кумівство, але приємне таке кумівство. Це продуктивне кумівство.

Він надзвичайно катарсисний. Факт у тому, що він може витягнути на емоцію, яка потім породжує думку. Він, як і я, любить складні теми.

«Оскар і Рожева пані», наприклад, це перш за все просвітницька історія про те, що таке паліативна дитяча система. Підіймаємо надзвичайно важливу соціальну тему. Прагнемо, щоб люди з підвищеними потребами не були ізольовані. Також на виставах збираємо кошти. Це той приклад, коли театр може бути інструментом впливу в тій чи іншій больовій точці суспільства. Це хороший приклад, бо від Івано-Франківська прокладаємо маршрути через усю країну до Миколаєва та назад. Для мене це дуже важливо. Позавчора у Львові був повен зал; ми зібрали 81 тис. гривень за вечір.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Ви зі своїми виставами активно їздите країною й, мабуть, підтвердите, що на сьогодні маємо надзвичайно поляризоване суспільство, нас укотре технологічно поділили на два табори. Вони, як мінімум, ображають одне одного, а під час війни нового типу це особливо небезпечно.

Звісно, небезпечно, особливо коли не закінчена війна й немає рішень щодо багатьох тем. Так сталося, бо провідні фахівці, на жаль, не мали медійного виходу на суспільство. Ми, якщо чесно, не працювали з просвітницькою метою на великий загал, перш за все, боячись травмувати одне одного старими болями. Але, мені здається, що це треба було робити. Щоб на цьому не спекулювали вороги. І це не питання територіальної приналежності – це питання цінностей, світоглядне, смакове. У нас немає сучасного якісного контенту для молодого покоління, він просто не напрацьований. А потреба є. Україномовного розважального ігрового контенту немає. Це просто така хронічна проблема, давно запущена. Але мені здається, що це все можна виправити, якщо ми науку, освіту, культуру поставимо в ТОП.

Культура, освіта, наука занепадали в нас тривалий час. В один момент повернути втрачене ми не зможемо, хоча маємо цього прагнути. А ось уже зовсім скоро – 21 числа – відбудуться вибори. І нам, виборцям, які підтримували різних кандидатів, завтра жити в одній країні. Навколо яких цінностей ми можемо об’єднатися?

Об’єднуватися й домовлятися треба було раніше, узявши за основу першочергові постулати, які, незалежно від перемоги того чи іншого кандидата, мають залишитися незмінними: це, перш за все, безпековий статус країни – зрозуміло, що Україна не може залишатися сам на сам із агресором, нам потрібно кооперуватися. Звичайно, нам потрібна цивілізаційна корпорація, із тими об’єднаннями, де шанують права людини, де держава передовсім для людини. Ми визначаємося, що українська нація не має інших материнських країн. Тому статус української мови має бути узаконений. Нам ніхто не створюватиме україномовного контенту, ніхто не розвиватиме нашу мову. Без української мови ця територія – ніщо. Ми не можемо дозволити мові й надалі залишатися музейною, примітивізованою. Ми повинні її модернізувати, щоб вона стала спроможною, конкурентоздатною в будь-якій галузі, де представлені українці.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Обов’язково домовитися з меншинами, щоб ніщо не загрожувало розвитку їхніх мов, але й не загрожувало державності України. У нас багато живе етносів: і греки, і угорці, і болгари. Я не кажу, що ми маємо віддати українцям усе, а про них забути. Я маю на увазі, що в нас зараз на належному рівні не розвинене своє: досі я не бачу ні якісного українського глянцю, ні ігрової продукції на каналах…

У нас багато заручників старої інформації. Навіть діалогу нормального не було всі ці роки, аби проговорити в суспільстві всі больові точки. Це провал гуманітарного сектора. І конфлікт затяжний. Будь-яка тема, яку не візьми, буде конфліктною, бо досі складне й болюче не проговорене. І зараз ми пожинаємо ці наслідки.

Люди постійно перебувають у поганих новинах. Просто не бачать перспективності, не бачить змін. І не стільки тому, що їх немає, а й тому, що вони поза цим інформаційним полем. А зміни є! Вони тривають! Скільки нових команд у музиці ми побачили! Скільки фільмів почали знімати, нарешті кіно й театр почали розвиватися, фінансуватися державою. Можливо, реформування відбувається повільніше, ніж ми хочемо, але воно триває в усіх галузях.

Що має зробити саме громадянське суспільство, щоби зміни на краще тривали й надалі?

Громадськість має все контролювати. Чому на захист важливих проблем виходять тільки активісти? Чому навколо не об’єднується громада? Чому навколо суцільна пасивність?

Нам потрібно зрозуміти, що держава – це «Я». Почати з малого: ти хочеш, щоб у тебе щось було – зроби! Учити берегти природу треба змалечку. А освіту діти мають здобувати в гарно побудованих сучасних школах. Створювати маємо спільними зусиллями. Влада має шукати інвестиції, створювати робочі місця, давати можливість їздити світом. Ми не маємо права ізолюватися. Повинні розвиватися. І в жодному випадку не провернутися назад. Не думаю, що хтось проти цього.

Ірма Вітовська: «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано»

Але питання в тому, що багато ображених, не вмотивованих пройти тяжкий шлях змін. Мотивація – це усвідомлена громадянська позиція: пройти шлях разом із країною. Катастрофа в тому, і я зараз не кажу про того чи іншого кандидата, що часто людина не може обґрунтувати свого вибору. Бо цей вибір, швидше за все, емоційний. Не може чітко обґрунтувати, бо вона не знає фундаментальних законів побудови держави. Як можна обирати, коли ти навіть не знаєш конституційних повноважень президента? Люди не читають навіть найменшого – програм. Тому, якщо ми виберемо навіть Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано, розумієте? Людина чекає дива й не хоче нести відповідальність. Тому, хто більше пообіцяв, до того вона й тягнеться.

Треба зробити виборче право для громадянина усвідомленим. Це новий шлях, але нам потрібно спершу зрозуміти, де в нас проблеми. Я розумію, що пізно ми зараз сіли це обговорювати. Це треба було робити раніше, треба було йти в люди.

У мене немає рецепта, що робити прямо зараз. Я очікую, що буде розуміння фінансових еліт, бо ризик хаосу нікому не потрібний.

Як виглядадає країна мрії, у якій мав би зростати ваш син?

Я хочу таку країну, щоб до нас хотіли приїжджати іноземці, щоб не було різниці в тому, як живемо ми і громадяни Франції, Німеччини, Британії. Щоб діти могли жити там, там і там, щоб не бачили для себе якогось дискомфорту. Хочу державу, яка для людини, де природа, екологія, культура, наука – на світових позиціях. Я дивлюся, що Катар зараз півмільярда доларів вкачує в інтерактивний музей. В Естонії, країні, яка теж була колонією, є амбіція стати першою країною, яка зробить пересадку мозку. Я хочу в такій країні жити! Я не хочу постійно воювати, шукати ворогів, знищувати інакодумців. Я не хочу жити в зоні, взагалі не хочу, щоб зони були. І я хочу цього і для росіян, щоб у них змінилася країна, щоб вони теж знали, що немає нікого вищого й нижчого, а всі рівні, усі можуть жити в гарних добросусідських відносинах. І не можна поглинати, треба себе зробити самому, щоб не тільки у великих містах, а й у маленьких люди добре жили. Я багато хочу? Чи це несправедливо?

Розмовляла Світлана Бондар

Фото: Дмитро Журавель

2 комментария

  1. Истинная цель кукловодов, проталкивающих в президенты Зе — это дискредитировать Украину как государство, скомпроментировать институт президента как таковой. Шут — наилучшая кандидатура для этого (на украинском — блазень). Поэтому именно его и выбрали закулисные режиссёры. Задача этого блазня — опустить страну на мировой арене, что, собственно он начал делать задолго до выборов, в своих якобы юмористических постановках. Как только институт президента будет достаточно скомпроментирован, стоящая за блазнем клика инициирует отмену поста президента. Народ потеряет возможность выбирать лидера всенародным голосованием. Останется только парламент — закрытое акционерное общество, подконтрольное олигархату, с прикормленными депутатами-слугами. Зе — не слуга народа, а зе-маскированный враг. Результат выборов и проценты — уже не самое главное. Единственно возможный выбор патриота Украины — оппозиция зе-ко-режиму. Зе-политтехнологи охмурили народ, надо открывать людям глаза. Ждать результатов выборов не имеет смысла. Зекоманде нужен блицкриг, они спешат, так как с каждым днём всё больше людей прозревают и перестают верить Зе. Поэтому зе-ки уже сейчас говорят о досрочных выборах Верховной Рады. Они стараются действовать быстро, поэтому медлить — значит отдать им Украину на растерзание. Максимальный репост!

Залишити коментар