Неділя, 26 травня

Ефект бананової шкірки: навіщо фільтрувати свою діяльність в інтернеті

Рік тому я була закохана. Знаєте, таке підсліпувате почуття, коли дрібні непорозумійки у спілкуванні списуєш на труднощі перекладу, бо він – іноземець, а трохи дивні вчинки – на різницю культурних середовищ. Так ось, сюди ще можна сміливо доплюсувати різницю релігій, вплив патріархатів. Можна вигороджувати об’єкт пристрасті, посилаючись на неточності в гороскопі друїдів і ретроградний Меркурій. І так до нескінченності. Але потім об’єкт бажання раптом розміщує в себе на Facebook-сторінці посилання: «Якщо втирати на молодий місяць бананову шкірку в шкіру обличчя, то можна помолодіти на…». І ось уже твоя любов, послизнувшись на банановій шкірці, летить мордою обличчя в калюжу власних ілюзій.

Наші власники бізнесів, генеральні директори й боси теж не особливо фільтрують свою діяльність в інтернеті. Прошарку з прес-секретарів і вилизаних релізів для преси тут немає, тому пишуть, ретельно дотримуючись заповіту Петра Першого «говорити власними словами, щоби дур кожного видно було».

За цими постами можна пізнати людину, порівняти декларовані і справжні цінності компанії. І назавжди зруйнувати той бездоганний образ, який талановито створюється найнятими за хороші гроші піарниками. Бо інтернет-юзери – люди прості, натицяють за комір без зайвих церемоніалів і за безкоштовно. «Навчальна ситуація», гортайте далі.

От, наприклад, не може зрозуміти один власник бізнесу в харчовій промисловості, чого тим людям не вистачає. Якісь же там гроші отримують? Отримують! То чому під секонд-хендами стоять? Гидота яка, позорисько для Києва. Його щодня везуть на роботу повз оті магазини, а вони все стоять. Що, не можете купити собі штани на базарі? Зачинили «7 кілометр»? Із Хмельницьким відмінили сполучення? Китайські швачки припинили роботу в підвалах Піднебесної? «Работать нє пробовалі?» – припечатує аргументом.

Чому ж не пробували. Мій колишній колега має чудову й стрімку кар’єру – із журналістики в IT. Вибрав шлях простий і цікавий, може працювати з будь-якої точки світу, а зимує виключно в Таїланді. У нього хороша зарплата й можливості, зручні подерті джинси, а найбільша стаття розходів – електронні книги. Він був помічений у всіх вітчизняних акціях, що стосуються екології й збереження планети, а якось самотужки проплатив азійський старт-ап, пов’язаний зі спасінням популяції рідкісного жучка. І так, він одягається в секондах, бо років із десять тому безповоротно зіскочив з гачка споживацтва і вважає це чи не найбільшим досягненням свого життя. Але власникові бізнесу нецікаві коментарі на цю тему. Він уже пише про сортування сміття – який молодець.

Або ще один відомий своєю безмежною любов’ю до України підприємець. У вузьких колах, щоправда. Точніше – на сторіночці Facebook. Бо коли йдеться не про розвішування жовто-блакитних та ідеологічно правильних речей, а про власний бізнес, то його він веде виключно мовою сусідів і за правилами сусідів. Я нічого не маю проти жодної з мов, але тобі несуть гроші за задеклароване, переплачують, а бажаного не отримують. Обурюються в інтернетах, а ти розводиш руками: «It’s Just Business» та блокуєш незадоволених десятками.

Поки ти помахуєш прапорцем і прославляєш країну далеко у світі, дівчатка у твоєму гостинному офісі місяцями чекають зарплати. І це теж про любов до України, чи не так? І отут – як у ситуації з трусами і хрестиком. Або пишайся, або не декларуй.

Хоча розумію, складно не декларувати, якщо інтернет-серфінгісти, твоя сестра, мама і просто решта підлиз із оточення, уже розчохлили свої лайкомети і клеять тобі «лайки». І ось уже ти, наче на штучно надутій подушці власної компетентності підносишся до рівня справжнісіньких лідерів думок. А звідтіля ще легше любити Україну.

Є ще в моїй стрічці один юрист, поважний і компетентний – має власну компанію, софт-скілс, емоційний інтелект й оці всі сучасні переваги. Принаймні так заявляє. А на сайті приписка про найголовнішу цінність його команди – людський ресурс. І він щоденно в усіх постах це підкреслює. Ледве забовваніло на горизонті 8 березня – як він уже на фото з тюльпанами й мімозами всміхається всім жінкам своєї компанії. Ще день землероба за два дні, а він уже з соняхами в полі у накрохмаленій сорочці стоїть, вітає.

«Меньше жрать не пробовала? Спорт по тебе плачет», – читаю його зауваження під постом про якусь новоявлену співачку. На фото дівчина X-size, а загалом – дівчина як дівчина. Під коментом одразу з’являється з десяток злих смайликів, переважно від жінок. І кілька коментів підтримки від таких же нікчем.

Він ще спробував написати повчальний пост про те, як важливо жінці слідкувати за собою і що дівчина повинна гарно виглядати. То френди прийшли й ще раз розказали про його животик, що відвис, про бодійшеймінг, про те, хто що кому повинен і куди йому забиратися зі своїм «емоційним інтелектом». Мусив, зрештою, той пост знести.

Можна нескінченно підтирати коментарі на своїй сторінці й навіть найняти для цього спеціально навчених людей. Але хтось прийде і знову напише, що немає нічого огиднішого, аніж коли ти ведеш бізнес і водночас відступаєш від тобою ж задекларованих цінностей. Жалюгідніше виглядає лише колись жаданий чоловік, що на молодий місяць втирає в шкіру обличчя бананову шкірку, аби не постаріти.

Ольга Гембік