Неділя, 25 жовтня

Довгоочікуваний закон про мову нарешті ухвалили! Якщо охарактеризувати настрій мережі одним словом – то це перемога. Але ясна річ, що знайшлося і декілька Вілкулів зі своїми п’ятьма (чи «пятью»?) копійками. Що і як в українському фейсбуці – розповідаємо у реакціях.

Почнемо з чинного президента України Петра Порошенка. Каже, що ухвалення закону – це справді історичне рішення, яке стоїть поряд із відновленням нашої армії та отриманням томосу. Словом, віра, мова та армія нарешті воз’єдналися, як би там не виступали численні скептики.

У другому, більш розлогому, дописі президент пообіцяв, що підпише закон, як тільки він надійде на підпис. Також гарант зауважив, що ухвалення закону було свідомо винесено за рамки виборчої кампанії, адже йшлося не про вибори, а про мову.

А от наступний президент України Володимир Зеленський пообіцяв… проаналізувати закон після вступу на посаду, оскільки він начебто не виносився на обговорення із громадськістю та й взагалі виглядає як заручник політичної риторики. Поза тим, вже (?) екс-шоумен запевнив, що єдина державна мова – українська, і в цьому питанні компромісів бути не може.

Так, а тепер швиденько до Вілкулів. У двох словах: представник «Опозиційного блоку» та регіонал у минулому Олександр Вілкул вирішив, що закон порушує Конституцію та суперечить європейським нормам права (вжух – і пан Вілкул перетворився на суд, який ухвалює такі рішення, хе-хе). Відтак нардеп вирішив подати в Раду проект постанови, котрий блокує підпис ухваленого закону спікером парламенту та президентом.

Гриземо нігті та скасовуємо перемогу? Та, думаю, не варто. Перша заступниця голови Верховної Ради Ірина Геращенко запевнила, що провокація Вілкула не вдасться, адже наступного сесійного вівторка парламентарі першим питанням розглянуть цю постанову, в якої… немає шансів пройти. А після цього пан Парубій швиденько підпише закон і передасть на підпис Порошенку, який пообіцяв, що не зволікатиме із власним автографом. Бем!

Про те, що жодний Вілкул підписання закону заблокувати не зможе, повідомив і один із співавторів мовного закону Микола Княжицький. Ще й обіцяє, що надалі перемог буде багато.

Ще одна співавторка закону, нардепка Ірина Подоляк, подякувала всім причетним до цієї перемоги та закликала допомагати один одному, любити один одного та поважати один одного. Адже це закон можливостей для всіх, хто знає українську мову та хто хоче її вивчити.

Нардепка Ірина Луценко, а за сумісництвом і дружина генерального прокурора України, наполягла, що ухвалений закон сприятиме національній єдності та впровадженню європейських стандартів ставлення до прав меншин. Так, пане Вілкуле, тут виникає питання….

Слова підтримки ухваленого закону висловив і Саід Ісмагілов, один із мусульманських духовних лідерів України. Він переконаний: в Україні державною має бути лише українська мова.

До слова, напередодні голосування на підтримку закону виступив і очільник Української православної церкви Митрополит Епіфаній, зазначивши: українська церква – за українську мову.

Громадський активіст Сергій Стерненко прогнозує чудернацькі метаморфози серед тих, хто принципово мову не вчив. А якщо більш серйозно, активіст наголошує: тепер головне планомірно та твердо відстоювати дотримання цього закону.

Подякував усім причетним до закону про державну мову і письменник та перекладач Андрій Любка. За його словами, «треба було 28 років і війну, щоб суспільство й держава нарешті усвідомили важливість української мови».

Не відмовчався на цю тему і співак Святослав Вакарчук, нагадавши про Емський указ, котрим заборонялися українські книги, театри та пісні. І ось квітень 2019-го, коли українська мова отримала належний статус. За словами співака, закон про мову – це майбутнє української нації.

Політик, дипломат і один з авторів Конституції України Роман Безсмертний привітав усіх із прийняттям закону, наголосивши, що не просто підтримує його, але й підтримує деякі зі статей, котрі в результаті були вилучені із законопроекту. Наприклад, про мовних інспекторів. На думку Безсмертного, вони потрібні. Як мінімум задля того, аби контролювати чистоту мови в політичній рекламі.

Блогерка Олена Добровольська також подякувала всім, хто роками вимагав, стояв на своєму та не відступав, аби врешті цей закон було ухвалено. Однак зупинятися на цьому не варто.

А ось письменник Андрій Бондар адресував свій допис критикам та ненависникам закону про мову, зазначивши, що демократія – це не просто голосування раз на п’ять років, але й участь у політичних акціях та загалом у житті країни. А тому всі «хейтери» мали щонайменше два роки на формування антимовного фронту, на власні пропозиції, зміни, доповнення. Чи скористалися вони цим правом? Питання риторичне.

Збирав реакції та думав, як там Шуфрич, Степан Коза

Залишити коментар