Понеділок, 27 травня

З 2014 року російська влада видала 360 тис. паспортів українським громадянам, але тепер у них стали приписувати окуповані території до Росії. Для багатьох мешканців пострадянських країн це вже давно не новина: вони живуть із цим багато років. Що ж саме на нас чекає, і чи можна досвід Молдови та Грузії транспонувати на українські реалії?

«Двоголову» епідемію можна зупинити

Декому здалося, що Путін вирішив роздавати російські паспорти українцям одразу після перемоги на виборах Володимира Зеленського. Насправді ж така ідея з’явилася в Москві вже давно, і до її реалізації довго готувалися. Наприклад, Луганськ до Ростовської області російські прикордонники приписали ще у 2017 році.

А 19 липня 2017 року Держдума прийняла поправку до закону, згідно з якою для отримання російського паспорта тепер не треба відмовлятися від українського й надавати довідку про це від державних органів України. У поправці написано, що «документом, який підтверджує відмову громадянина України від наявного в нього громадянства, є нотаріально завірена копія його заяви». Наприкінці квітня цього року росіяни вже відкрили центр видачі паспортів для українців із так званої «ЛНР» у містечку Новошахтинськ Ростовської області. Пишуть, що за спрощеною процедурою там видаватимуть до 200 документів на день.

Судячи з усього, у Росії на українців великі плани. Уже на етапі обговорення цієї поправки заступник міністра внутрішніх справ Росії Олександр Горовой сказав, що 600 тис. українців, які перебувають на території Росії «дуже чекають на вирішення цього питання». Йшлося, звісно, про біженців, але немає сумнівів, що паспорти даватимуть усім, хто забажає, бо так уже було не раз.

Для самої російської влади роздавання «двоголових» паспортів на окупованих чи контрольованих територіях – процес давній. Сотні тисяч громадян Молдови та Грузії, землями яких спокусилася Росія, уже давно такі паспорти мають. У Кремлі розуміють, що вкрадене колись доведеться повертати, тому роблять процес цього повернення максимально складним та незручним: ну, що робити із, припустімо, сотнею тисяч співгромадян, які своєю волею захотіли стати громадянами іншої країни, залишаючись у своїх домівках? У Кишиневі та Тбілісі це питання зовсім не гіпотетичне.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко каже, що, на відміну від Росії, яка може роздавати свої паспорти і на своїй території, і на окупованих чи контрольованих територіях Криму та ОРДЛО, Україна може видавати свої паспорти мешканцям цих територій лише тоді, коли вони з них виїдуть.

Це схоже на те, що відбулося в Криму, але там паспорти видавали вже на офіційно окупованій території, а тут видаватимуть на території, яка де-юре вважається територією України. «І тут виникає питання, а які ж права матимуть ці нові громадяни Росії? – цікавиться Олександр Павліченко. – Чи матимуть вони право голосу на виборах? Чи користуватимуться вони системою соціального забезпечення: пенсіями, допомогою по безробіттю та іншим?»

На думку Олександра Павліченка, російський паспорт у будь-якому разі стане інструментом для шантажу. До того ж тут є світоглядний момент. «Мешканці окупованих або ж захоплених територій не вважають себе окупованими, – каже виконавчий директор УГСПЛ. – Вони вважають, що вони звільнилися. Але для повноцінного “звільнення” їм не вистачає документів, бо внутрішні паспорти “ЛНР” та “ДНР” не визнаються майже ніде, окрім Росії».

В Україні вже почали погрожувати покараннями тим, хто отримає російський паспорт, хоча жодного закону, який передбачав би кримінальне покарання, немає. Просто другий (наприклад, російський, паспорт) визнається на території України нелегітимним: по суті, це не документ узагалі. Але навіть якщо покарання і введуть, то Олександр Павліченко вбачає тут, насамперед, проблему ідентифікації. Наприклад, неможливо буде проконтролювати, чи справді власник російського паспорта колись був громадянином України. Це потрібно буде доводити.

Замість покарання за російський паспорт краще вдаватися до інших дій. Зокрема, робити український паспорт набагато привабливішим за російський. Ідеться не лише про те, що у Глобальному рейтингу паспортів Україна знаходиться на 28-му місці, а Росія – на 43-му, бо там досі закритий безвізовий в’їзд до країн ЄС. Мешканці окупованих та непідконтрольних територій мають усвідомити, що жити в Україні набагато приємніше та вигідніше, ніж у Росії, а для цього потрібно розвивати нашу економіку та ринок праці. «Поки що Україна не запропонувала цим людям якісно вищого рівня життя, – вважає Олександр Павліченко. – Якщо ми за п’ять років наздоженемо хоча би Польщу, то російські паспорти вже не викликатимуть у них такого ентузіазму».

Олександр Павліченко не згадав про те, що варто також лібералізувати мовну політику: адже українська мова є досі перешкодою для декого з цих людей. Якщо раніше російська пропаганда лякала їх поширенням української мови, то тепер потрібно показати, що в цьому немає нічого страшного.

У Молдові проживають 200 тис. «росіян»

У Молдові російські паспорти почали роздавати ще в 1990-х, коли на території цієї країни утворилася «Придністровська Молдавська Республіка» – перший експеримент Москви зі створення в нових незалежних державах маріонеткових анклавів. Звісно, ситуації в Україні та Молдові різні, але багато в чому й схожі. Настільки, що можна до певної межі припустити, що Молдова сьогодні – це Україна через 20-30 років. Такий сценарій дуже неприємний, адже «ПМР» досі існує, і її громадяни досі мріють про приєднання до Росії. Що ж нам робити, аби уникнути такого сценарію?

Популярний молдовський твітер-блогер Румынская сотня Андрій Дянку каже, що точна кількість громадян Молдови, які мають російські паспорти, наразі невідома, але за деякими непрямими ознаками можна говорити про цифру 100-200 тис. людей. Це не дуже багато – приблизно 5 % від усього населення країни, але близько 50 % від населення ПМР. Більша частина цих «росіян» мешкає саме в окупованому Придністров’ї, де молдавський, український, російський і навіть болгарський паспорти є вікном у зовнішній світ, бо жоден документ «ПМР» за її межами не визнається.

У Молдові до «росіян» ставляться байдуже. «Війна у Придністров’ї закінчилася 27 років тому, і за ці роки правий та лівий берег уже звикли жити окремо, – каже Андрій Дянку. – Переважна кількість правобережних ніколи не були на лівому березі й не прагнуть туди потрапити, бо нічого цікавого на цій території, яка застрягла наприкінці 1980-х, немає. Частина молдован внутрішньо готові визнати відокремлення “ПМР”, частина – відверто ворожа до нього, але більшість узагалі байдужа і до проблеми Придністров’я, і до російської паспортизації».

На території Молдови живе тільки декілька тисяч громадян із російськими паспортами, а вони погоди не роблять і жодної загрози не становлять. Але у проблеми іноземної паспортизації є також і інший бік: значна частина молдован має право на відновлення румунського громадянства, яке вони втратили проти своєї волі під час радянської окупації 1940-х років. За різними оцінками, кількість громадян Румунії в Молдові нині складає від 500 до 800 тис. – майже чверть населення країни. Звісно, румунський паспорт значно привабливіший для свого власника, ніж російський.  

Грузія заохочує громадянство потайки

Російські паспорти у Грузії видавали з кінця 1990-х років, коли почався конфлікт між урядом у Тбілісі й самопроголошеною владою Південної Осетії, де Росія поруч із прискореною паспортизацією почала розгортати ще й свої військові бази.

Політичний експерт та екс-прес-секретар посольства Грузії в Україні Бачо Корчилава вважає, що роздавання російських паспортів на окупованих територіях впливає на закріплення та поглиблення конфлікту. «98 % населення одного з грузинських регіонів Абхазії є громадянами Росії, – каже він. – А в Південній Осетії їх 95 %. Ці люди себе більше відчувають громадянами Росії, ніж Грузії, а на окупованій території відбувається ефективне керування органами влади Російської Федерації (тобто здійснюється судова влада, вибори та інше – прим. авт.). Те ж саме чекає й на Україну».

Подвійне громадянство у Грузії дозволяється тільки у виняткових випадках за особистим рішенням президента країни. Але жодного покарання за володіння російським паспортом у Грузії немає. Навпаки: влада Грузії зацікавлена в тому, щоб якомога більше «росіян» Абхазії та Південної Осетії отримали грузинський паспорт, навіть потайки від російської окупаційної влади. «Росіяни спеціально створюють такі умови, що без російського паспорта на захоплених у Грузії територіях неможливо ані працювати, ані навчатися – нічого, – пояснює Бачо Корчилава. – Російська влада на окупованих українських територіях також створить подібні умови».

Бачо Корчилава радить Україні розвивати свою економіку та сектор безпеки й чекати вікна можливості, коли ці території знову можна буде повернути під контроль.

Колишній народний депутат парламенту Грузії (2012-2015), а також екс-заступник генпрокурора України та за сумісництвом прокурор Одеської області (2015-2016) Давід Сакварелідзе також зауважує, що головним фактором, який впливав на вибір російського паспорта грузинами, був економічний. «Ми не могли цьому протистояти, бо люди, які отримували російські паспорти мали більше торгових відносин із Росією, ніж із Грузією. Ми старалися розвивати інфраструктуру, лікарні, школи, щоб вони більше приїжджали до нас, інтегрувалися до Грузії, встановлювали тут економічні та бізнес-зв’язки. Я гадаю, що економічне зближення є більш ефективним, ніж покарання за російські паспорти».

Давід Сакварелідзе радить постійно тиснути на російську владу на міжнародному рівні, регулярно актуалізувати цю тему в розмовах під час зустрічей та міжнародних перемовин. «Крім того, ви маєте всіма засобами збільшувати зростання політичної вартості українського паспорта», – радить він.

Довідка:

Громадяни Росії мешкають не лише на захоплених та окупованих територіях. На середину 2010 року вони складали 1,5 % населення Латвії, 0,35 % населення Литви і цілих 6,5 % населення Естонії (у 2019 році їх уже було 7,7 %). У цій країні їх так багато тому, що 25,1 % мешканців Естонії є етнічними росіянами. Станом на 1 січня 2019 року в Естонії мешкало 88 785 громадян Російської Федерації. За рік їхня кількість скоротилася на 948 осіб. До 2003 року росіяни навіть мали в естонському парламенті свою партію.

Усі поради з Молдови та Грузії для України поки що малоефективні, оскільки між Україною та її захопленими регіонами на Сході триває збройне протистояння, а тому жодна економічна інтеграція за таких умов не здається навіть можливою. Що вже казати про Крим, який Росія приготувалася захищати всіма наявними силами. Залишається тільки сподіватися на те саме казкове «вікно можливостей», яке відкриється для нас, коли в Росії виникнуть проблеми серйозніші, ніж утримання захоплених територій сусідів.

Текст: Олег Шинкаренко

Залишити коментар