Субота, 24 серпня

Він вірить у повернення Криму та робить усе заради цього, однак зізнається: коли це станеться – невідомо. Він багато говорить про півострів, окупацію та спротив агресору і набагато менше – про себе. Він не боїться називати речі своїми іменами і підтверджує: нині Крим – це півострів страху. Про долю півострова, кримськотатарську автономію, розпад імперії та фейсбук – зі слів голови Меджлісу Рефата Чубарова у рубриці «Хто це» на Opinion.

Про кримських татар в окупації

Чубаров наголошує: кримським татарам на території анексованого півострова набагато складніше, ніж іншим українцям.

«Адже ми на початку публічно і дуже масово продемонстрували неприйняття російського вторгнення. Маю на увазі великі мітинги 14 березня, за два дні до так званого референдуму, коли 50 тис. осіб вийшли ланцюгом по усіх дорогах Криму. Тоді окупанти зрозуміли, що кримські татари є цілком нелояльним до них населенням. Так і є насправді, і саме тому вони першими відчувають на собі системні дискримінації. Втілюючи їх у життя, окупанти ставлять перед собою одразу два завдання: якомога швидше розчавити кримських татар та показати усім іншим, що з ними буде так само, якщо ви будете не лояльні до влади».

Виокремлює лідер Меджлісу і три системні проблеми, з якими кримські татари, перебуваючи в окупації, стикаються щоденно.

«Перша – це відсутність можливості вільно висловлювати свою думку і відстоювати її публічно, не нариваючись на репресії. Фактично це заборона на публічне висловлювання правди. Друга – це постійний пошук можливості забезпечити свої родини, не йдучи на поклін до окупанта. Це виявилось дуже важко. Дуже багато людей працюють у бюджетній сфері, йдеться, зокрема, про вчителів, медиків, працівників культури. Російська влада вимагає від них постійного підтвердження лояльності, й тому багато хто змушений був переформатувати своє життя. Це виклик, з яким люди постійно стикаються, і він фактично перетворився на щоденну проблему. Третя системна проблема – це постійне очікування на кардинальну зміну ситуації у Криму, точніше, на те, що окупанти підуть. Але це очікування достатньо болісне, зважаючи на те, що воно не підтверджено належним чином підтримкою з материкової України і від світу. Реальна ситуація довкола Криму не відповідає часто цим очікуванням».

Хто такий Рефат Чубаров?

Фото: Сергій Нуженко / Радіо Свобода

Про створення кримськотатарської автономії

Політик переконаний: право на самовизначення на власній землі має кожен народ, утім водночас є і безліч додаткових факторів.

«27 лютого 2014 року Росія вторглася на півострів як на територію України. 45-мільйонна країна не змогла дати відсіч.

Тепер уявімо, що 300 тис. кримських татар завтра оголосять там свою державу. Але вони на півострові не одні – є ще росіяни, українці. Та уявімо, що й вони погодилися. Та чи зможе Крим відбутися як незалежна держава в оточенні набагато потужніших? Маючи Росію за сусіда?

Говорити треба про інше. Про кардинальну зміну політико-правового статусу кримської автономії. Сама її наявність має витікати з права корінного народу півострова на самовизначення. При цьому треба дотримуватися і забезпечувати права інших народів Криму.

І раніше на півострові найбільшої дискримінації зазнавали кримські татари й етнічні українці. Ми про це казали всі роки незалежності. Але політичний Київ не хотів розуміти небезпеку такого стану речей. Його помилка була в тому, що пріоритети надавалися лише етнічній більшості. А це були росіяни».

Однак на питання про те, чи не викличе створення автономії тривоги в суспільстві, народний депутат заперечує, адже за останні роки ситуація в українському суспільстві суттєво змінилася.

«Останнє соціологічне дослідження показує, що 54 % респондентів висловлюються на підтримку національно-територіальної автономії кримських татар у Криму. Для кримських татар це колосальний прорив проти того, що було до окупації Криму. Тобто українське суспільство заново осмислює Крим, і в цьому українському осмисленні кримські татари – корінний народ Криму. Шкода, що український політикум завжди сильно відстає від українського суспільства».

Розвінчує Чубаров міф і про те, що у статусі кримськотатарської автономії півострів начебто ризикує швидко стати турецьким.

«Така ситуація точно неможлива. Якщо навіть гіпотетично уявити, що завтра кримські татари зіллються з Туреччиною, це означає лише те, що в максимально короткі терміни, буквально за п’ять-десять років, кримські татари абсолютно втратять свою мову і свою культурну особливість. Наші культури і мови настільки близькі, що ми просто розчинимося у турецькому соціумі. Це перше. Друге: для нас дуже важливо, щоб на нашій рідній землі були умови, які дозволяють нам зберегтися і розвиватися. Будь-які катаклізми, а вони неминучі, якби ми раптом почали вимагати самовизначення через відділення, нескінченно б ускладнили ситуацію в Криму і віддалили б нас від мети».

Одне з головного, на чому наполягає політик, – це прийняття рішення про автономію якнайшвидше і бажано – нинішнім парламентом.

«Тому що будь-яке затягування вирішення цієї болючої проблеми є не на користь української держави. Російська окупація Криму триває вже п’ять років, п’ять років ми шукаємо нові інструменти для того, щоб відновити територіальну цілісність української держави, і не використати один із потужних пластів міжнародного права як права корінних народів для того, щоб відновити суверенітет держави, було б злочинно.

Крім того, ми маємо розуміти, що всі люди в Криму, зокрема кримські татари, які живуть в умовах російської окупації, щохвилинно знаходяться в процесі промивки їхньої свідомості. Там існує потужна російська пропаганда, а також присутні відчай та зневіра. Нам не треба додавати ще причин для цього відчаю.

Також я хочу, щоб це рішення про кримськотатарську автономію ухвалив саме цей парламент, тому що я боюся, що наступний склад українського парламенту буде з точки зору усвідомлення українських інтересів складніший, ніж той, який є зараз».

Хто такий Рефат Чубаров?

Фото: Karolina Pansevič / DELFI

Про Росію, окуповані території та розпад імперії

«Нахабні й агресивні дії Росії одного дня дадуть іскру, з якої розгориться полум’я. Маю на увазі порушення повітряних кордонів балтійських країн, обльоти натовських кораблів тощо. В якийсь момент у когось не витримають нерви або станеться випадковість. У нинішньої Росії немає майбутнього», – запевняє Рефат Чубаров.

Голова Меджлісу зізнається: точну дату повернення Криму назвати складно, оскільки статися це може будь-якої миті.

«Для Путіна це так само його політична, а може, навіть фізична смерть. Якщо Путін правитиме Росією, то для нього має створитися ситуація більш загрозлива, ніж здача, повернення Криму. Більш загрозливими умовами може бути вибух у самій Росії ‒ розпад, повстання. Сучасний світ, наші партнери разом з Україною в змозі підготувати ці умови. Необхідно максимально посилити санкції, ізолювати Росію та всіх її правителів від усіх процесів, які відбуваються у світі й життєво важливі для самої Росії.

​Ми, на жаль, як українська держава не робимо все можливе, щоб переконати й об’єднати наших партнерів. Ми самі не в змозі проводити таку політику, щоб, вибачте мене, поставити Путіна на коліна. Але об’єднаний світ може це зробити. Для цього нам треба постійно демонструвати свою жертовність, мобілізацію. Замість того щоб відволікатися на десятки дуже важливих питань внутрішньої життєдіяльності, треба рятувати саму державу. Цього усвідомлення, на жаль, немає в нашому політикумі».

Поза тим, ті, хто думає, що ми зможемо самостійно розвиватися, втративши Донбас та Крим, глибоко помиляються.

«Може бути, економічно щось і вийде, але в духовному плані буде такий надлом, який обов’язково прорветься новими потрясіннями для українського суспільства. Щоб цього надлому не сталося, зараз треба докласти всіх зусиль для того, щоб повернути ці території й об’єднатися з нашими співгромадянами, які там чекають нас, чекають Україну».

Про півострів страху

Попри всю любов до Криму та бажання повернутися, нардеп все ж констатує: і кримські люди, і зовнішні експерти характеризують Крим як півострів страху. Адже ніхто не знає, коли до нього прийдуть, якщо він не демонструє свою лояльність.

«Станом на 2018 рік, близько 25 тис. кримських татар виїхали з Криму, 67 осіб було заарештовано підконтрольними РФ силовиками, 19 осіб вважаються зниклими безвісти. Крім того, там регулярно проводять арешти та обшуки.

Російська окупаційна система не просто вимагає, щоб людина не була активною в політиці та не виступала проти окупації, вона вимагає, щоб людина підтверджувала свою лояльність.

Люди бояться втратити роботу, а вони її втрачають. Ким би людина не працювала – лікарем або вчителем – вона має дбати про те, щоб ніхто на неї не подумав, бо тоді до неї обов’язково прийдуть.

Відбувається цілеспрямоване витіснення через страх і репресії. Репресії – це спосіб, щоб вкоренити в людях страх, а страх – інструмент, який “вичавлює” людей з півострова.

Страх дуже різноманітний. Одні думають про своїх дітей – хлопців, яких будуть примусово забирати в російську армію. Вони не хочуть, щоб діти служили в російській армії, і шукають, як їх вивезти.

За даними Мінсоцполітики, кількість внутрішньо переміщених осіб з Криму та Севастополю становить майже 34 тис. осіб.

Інша група – молодь, яка навчається в кримських вишах. Ті документи, які вони отримають, – неякісні, бо визнаються лише на території Російської Федерації. Вони не можуть далі продовжувати своє навчання в іноземних вишах. Тому і студентство намагається виїхати».

Про те, що відбувається в Криму тепер

Нині агресор намагається максимально зміцнити Крим як власний форпост. Для Росії півострів – це територія, за допомогою якої можливо впливати на південному фланзі НАТО.

«Цей вплив охоплює не тільки басейн Чорного моря, але й Середземного моря. По-друге, їй на цій території не потрібні люди, які не погоджуються з окупацією. Такі люди мають бути витіснені з Криму. І це відбувається шляхом систематичних репресій. Це не тільки залякування, обшуки й арешти, це і неможливість розвитку, коли Крим залишають підприємці.

Одночасно Росія заселяє Крим своїми громадянами, і не стільки тому, що вона без них там не може обійтися. Це як додатковий фактор, який дозволить їй утримувати Крим у разі деокупації, а її навіть у Кремлі вже давно не виключають. Крім сучасних зенітно-ракетних комплексів, необхідні ще сотні тисяч людей, своїх громадян, значення яких не менше, ніж уся ця зброя. Тому що зброю можна знищити або вивезти, а ось із людьми, які перебувають на цій території, дуже важко щось зробити».

Про стратегію Росії щодо кримських татар

Чубаров розповідає, що Росія продовжує застосовувати практику радянських часів, декларуючи права народів задля заспокоєння, а на практиці вчиняючи зовсім інакше.

«Наприклад, окупаційна влада ввела у Криму три державні мови: російську, українську і кримськотатарську, а буквально за кілька місяців повністю ліквідувала українські школи. Або розмиття кримськотатарських класів у школах. Там батькам наполегливо рекомендують у графі “Чи бажаєте ви, аби були класи з кримськотатарською мовою навчання?” поставити прочерк, тому що, мовляв, не вистачає вчителів.

До того ж Росія завжди допомагає людям не обманюватися. Наприклад, нещодавній кримський підручник історії, в якому були повторені всі звинувачення НКВС часів Другої світової війни до кримських татар про колаборацію. Дуже важко було б уявити більш протверезну для кримських татар дію, ніж цей підручник».

Про тих, хто залишає власну землю

Якось нардеп зізнався: він не любить людей, котрі залишають свою землю. Але важливо розуміти: йдеться не про тих, хто змушений покинути домівку, а про тих, хто воліє шукати кращої долі.

«Я їх не розумію. Я знаю дуже багато людей, які були змушені покинути свої землі. Я в Україні допомагаю політичним емігрантам, вони різних національностей: узбеки, таджики, чеченці… Я намагаюся їм допомогти, тому що їх ситуація викинула зі своїх земель. Але я не розумію людей, які залишають свою землю в пошуках кращої долі тоді, коли вони могли б докласти свої зусилля на своїй землі. Моя впевненість у тому, що ми повернемося ‒ це наш народ у Криму, який ми не хочемо залишати. Ми хотіли б, щоб усі інші нас сприймали саме такими, якими ми є, щоб не шукали якихось інших пояснень нашій поведінці. Ми просто не любимо людей, які залишають свою землю, тим більше, ми ненавидимо людей, які приходять на нашу землю зі злом».

Про власні недоліки та переваги

Так, зазвичай Чубаров говорить здебільшого про Крим, російську агресію, окупацію – про те, що болить найбільше. Та іноді все ж може розповісти і трохи про себе. Наприклад, про те, що вважає власними перевагами та недоліками.

«Я лише минулого року зважився кинути палити, а до цього палив неймовірну кількість років. Зараз я розумію, що робив величезну дурницю, але палити я кинув після дуже суворого дзвінка. Людина завжди повинна намагатися бути здоровою, адже й уявити не може, які випробування можуть випасти упродовж життя. А ще слід бути готовими ці випробування подолати».

Хто такий Рефат Чубаров?

Фото: Аліна Смутко / Galinfo

Про життя та активність у фейсбуці

З-поміж усього Чубаров сьогодні ще й активний користувач соціальної мережі фейсбук. Воно й не дивно: зараз це один із головних каналів комунікації для більшості політиків.

«Це був 2012 рік. За характером я консерватор, і аби долучитися до чогось кардинально нового, мені потрібно відчути необхідність. Я кілька років придивлявся до фейсбуку, мені здавалося, що це щось несерйозне. Але в якусь мить я зрозумів: це низка можливостей, які ти не можеш реалізувати в інших формах. Тут напряму можна говорити з людьми, яким ти цікавий або які тебе ненавидять. Є можливість казати їм в обличчя те, що хочеш. Коли я це зрозумів, то буквально за кілька місяців увірвався у фейсбук».

За певних умов Чубаров може дозволити собі посидіти у мережі й під час обговорення якихось питань у парламенті, але тільки якщо вже визначився з позицією.

«Може скластися враження, що я у фейсбуці постійно. Але, скажімо так, зала Верховної Ради… Сидіти і тупо слухати обговорення того чи іншого питання, коли ти вже визначився зі своїм рішенням, – це завелика розкіш. Але й піти не можна, потрібно ж проголосувати. Тому в мене, як правило, навушники в лівому вусі, аби все ж контролювати, про що дискусія. А переді мною – або планшет, або телефон, там я або дивлюся кореспонденцію, або відповідаю на листи, реагую на повідомлення у фейсбуці».

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації. 

Залишити коментар