П'ятниця, 6 грудня

Вона – це страх російських пропагандистів та політиків, котрі не готові до незручних питань. Після тотально російськомовного оточення вона перейшла на українську та закликає всіх не сподіватися на владу, а самостійно змінювати країну. Сьогодні ж ми дізналися, що вона перемогла рак. Про хайп та «Рандеву», відмову від російського, пропаганду, медіаграмотність і перемогу над страшною хворобою – зі слів Яніни Соколової у рубриці «Хто це» на Opinion.

Про власний перехід на українську мову

Для когось це може здатися новиною, але телеведуча почала розмовляти українською в 19 років. До цього вона жила в Запоріжжі, спілкувалася російською, слухала російську музику та дивилася російські телеканали. Нині вона зізнається: це все впливало на неї, адже мозок думав лише про одне: до Москви.

«Я, вже будучи студенткою третього курсу акторського факультету інституту імені Карпенка-Карого, відчула, що мені шалено бракує українського словникового запасу. Тоді працювала в ранкових шоу на провідних каналах і зрозуміла, що люди, які мене дивилися, а це без перебільшень були мільйонні аудиторії, перестануть мені довіряти, якщо я не вивчу українську досконало. Я почала читати українську літературу.

І це працює. Я щодня читала саме класичну українську літературу. Потім перемкнулася на сучасну українську літературу, але там мова трохи інша. А потім сталася подія, яка мене остаточно переконала в тому, що я мушу розмовляти винятково українською. Це народження дітей. Моєму молодшому синові два з половиною роки. І нещодавно він прийшов із садочка, де більшість дітей російськомовні, й запитав у мене: “Мамо, а що значить слово ‘спасибо’?” Тут я зрозуміла, що всі мої зусилля щодо виховання дітей не даремні. Я не хочу, щоб вони спілкувалися суржиком. Хочу, щоб вони розмовляли літературною українською. Так і сталося. Микола й Мирон навіть своїх вихователів у дитсадку виправляють«.

Про мову загалом та мовний закон

«Мова – фактор національної безпеки та ідентичності. Ніколи в житті не зробимо примусове використання української. Вдома кожен користується якою завгодно мовою, як звикли. Але дозвольте решті, хто хоче спілкуватися українською, думати нею, виховувати дітей, мати це право. Поважайте його.

Бажання стверджувати мову – це нормально. Мова не є лакмусовим папірцем і не впливає на ставлення до людей. Але я дуже хочу щоб мова стала до мене більш доступною. Давайте закличемо депутатів до виборів проголосувати за мовний закон. Якщо вони це зроблять, то увійдуть в історію», – переконана телеведуча.

Позитивно оцінює Яніна і мовний закон, на який всі ми так довго чекали. Ба більше, вона була однією з ініціаторок своєрідного флешмобу, записувала відео на цю тему.

«Якщо ми оточимо себе всім максимально українським, якщо, зайшовши в кафе чи літак, ми будемо мати право чути українську мову від персоналу, від державних чиновників…

Усе має бути українізовано настільки, наскільки це можливо в розвиненій країні. Тим паче, що закон зовсім не утискає права нацменшин. Я знаю, що під час його підготовки радилися з представниками Венеційської комісії. Я хочу заспокоїти російськомовне населення, яке зараз страшно страждає від того, що цей закон був прийнятий, і сказати, що якщо російська мова є надважливою в їхньому особистому житті, то права не будуть порушені.

Мені дуже сумно, що є українські патріоти, які допомагають військовим на фронті й одночасно говорять із дітьми російською, бо так звикли. Цей закон змінить звичку чути російську повсюдно. Я як ніхто інший це розумію, бо виросла на російськомовному контенті: книжки, телебачення, бажання кращого лише в Москві. Тому цей закон має можливість змінити спрямовану тенденцію русифікації нашого суспільства».

Про «Рандеву» з Яніною Соколовою

Проект особистісних інтерв’ю журналістки з топ-політиками, бізнесменами, митцями тощо вже давно став своєрідним еталоном «зняття масок» з тих, кого ми звикли бачити у певному сталому образі. Кожна розмова – це нова хвиля обговорень у мережі, сотні репостів і тисячі переглядів, неймовірна кількість коментарів. То як виник цей проект?

«Ініціатива була моя. Елементи ідеї “Рандеву” я підгледіла в Америці, коли побачила Гілларі Клінтон напередодні президентських виборів в одному зі стендап-шоу. Вона сиділа у студії-барі, приречено пила віскі (можливо, то був чай, але в кадрі впевнено виглядало як віскі), сміялася й іронічно згадувала про подружню зраду Білла. Гілларі з гумором аналізувала варіанти виграшу чи програшу у президентських виборах. І це було дуже чесно. Наприкінці програми вона згадала про своїх батьків, про їхні стосунки, які навчили її любити і пробачати… Я закохалася в ідею створити щось подібне в Україні. І тоді, спираючись на свої здобуті за допомогою психологічної освіти навички, я зрозуміла, що зможу робити подібну програму з українськими політиками.

Показати їх людьми, а не фігурами. І на даному етапі нам це вдалося. 60 % людей, які приходять у “Рандеву”, в якусь мить перестають бути селебриті і стають людьми. Багато хто з них плаче… Незалежно від того, яку посаду обіймають. Мені інколи здається, що ми вже перетворилися на шоу якихось мильних історій (сміється). Чому це відбувається? З різних причин. Але що можу сказати однозначно: для нас це стало лакмусом. Є речі, які змушують вийти із футляра, який герої щоденно носять на екрані й поза ним».

Та не все так просто. Соколова зізнається, що часто гості програми не хочуть знімати свої маски, покидати зону комфорту.

«Їдучи в машині після запису або прокинувшись уранці наступного дня, герой або його прес-секретар починають судорожно телефонувати або мені, або нашому гостьовому редакторові. Просять переглянути матеріал перед ефіром, боячись своєї відвертості, яка, на їхню думку, чинить абсолютну дискредитацію. Люди бояться опинитися оголеними. Зі своїми слабкостями і, найстрашніше, правдою… Українські зірки не люблять правди. Комфортніше вдавати, ніж бути. І тоді починається найцікавіше. Коли автори програми відмовляються цензурувати матеріал на вимогу героя, з’являються серйозні дяді й тьоті із псевдо-, а інколи й справді ліцензійних компаній, які, уважно проаналізувавши ефір, наприклад, із музикантом, починають шантажувати. І якби не артисти, які мені глибоко симпатичні, а шантаж належить до справи рук прес-секретарів, то я би чесно назвала зараз імена трьох із них».

«Майже ніхто з гостей не дивиться програму “Рандеву” перед записом. Бо не дивиться, за їхніми словами, “5 канал”. Відтоді як власник каналу став президентом, довіра до “провладного” мовника згасла. Позаяк “5 канал” уже втратив рейтингові позиції, навіть якщо порівнювати з такими каналами, як «112” чи ZIK. Не кажучи вже про загальнонаціональні телеканали. Тобто щоби запопасти гостя в “Рандеву”, доводиться залучати суто особисті зв’язки. І це насправді години, місяці, а з деякими гостями й рік перемовин», – додає Соколова.

Про хайп та його королеву

Яніна переконана: сьогодні простір засобів масової інформації заповнений тим, що приносить хайп. Інакше кажучи, всі прагнуть хайпу для того, аби зробити свій продукт більш популярним.

«Навіть мій колега Роман Скрипін називає мене “королевою хайпу”. Я сміюся, бо ми ніколи не ставили собі за мету зробити хайп, але емоційна складова, яка часто присутня в наших інтерв’ю та програмах, – це можливість донести до глядача емоцію, через яку він прийде.

У проекті “Вечір з Яніною Соколовою” я говорю російською, використовую нецензурну лексику й роблю це свідомо для того, щоб якомога ширша аудиторія нас зрозуміла не лише в Україні, а й за межами та на окупованих територіях. Це – наша цільова аудиторія. Російська мова для них інколи є кращою для розуміння, ніж українська, нею ми привертаємо увагу, і це багато хто називає хайпом».

Про можливий похід у політику

Журналісти, котрі йдуть у політику, – цим вже складно здивувати. Вони балотуються до парламенту та навіть висувають свої кандидатури на президентських виборах. Однак Яніна у цьому питанні одностайна: вона не збирається йти на вибори, ані у складі БПП, ані у складі будь-яких інших політичних сил.

«Дві політичні партії вже пропонували мені місце в їхньому списку. Я журналіст. Нині я відчуваю в собі силу, і в мене є команда людей, котрі можуть робити щось корисне для цієї країни та показувати події такими, які вони насправді. Показувати політиків такими, якими вони є. Критикуючи, роблячи некомфортною у плані питань життя наших чиновників. Ми і надалі будемо рецензентами тієї ситуації, котра відбувається у країні.

Я вважаю, що кожен українець на своєму місці має робити локально щось корисне – тоді держава буде міцною. І жити за принципами правди та справедливості, що ми і будемо робити й надалі. Якщо раптом протягом наступних п’яти років я зрозумію, що в мене буде команда та буде ідея, сформований план чи програма, з котрою я зрозумію, що варто йти на вибори, ви про це дізнаєтесь першими».

Про медіаграмотність і критичне мислення

Замислюючись над цим, журналістка наголошує: в Україні не існує медіаграмотності взагалі з точки зору сприйняття глядачами та читачами ЗМІ. Адже тривалий час телебачення ставило перед собою мету не навчати, а розважати. І аудиторія до цього звикла.

«Поодинокі випадки, які ми мали в 90-х роках, коли були освітні програми для дітей і для дорослих, народжували бажання в людей сумніватися. Тепер цього бажання немає, бо це радше швидкий попкорн, який потрібно швидко ковтнути й отримати від цього задоволення.

На мою думку, медіаграмотність, із точки зору держави, – це створення проектів, які би навчили людей критично мислити. Ці проекти мусять мати розважальний характер, а не повчальний. Але в цьому розважальному контенті має бути щось таке, що спонукатиме людей зрозуміти, яким чином застосовувати мозок, переглядаючи телевізор, читаючи газети, соцмережі, де поширення фейкової інформації просто зашкалює. Я інколи дивуюся, коли самі журналісти поширюють фейки. Відповідно, чим більше буде створено такого контенту, які в розважальній манері дадуть зрозуміти, як навчитися критично мислити, тим кращою буде обізнаність.

Частково це й місія Міністерства інформаційної політики, але це, насамперед, місія ЗМІ. Через те що левова частка ЗМІ належить приватним власникам, мета яких – заробити гроші, а не виховати покоління, ніхто таких цілей серед телеканалів не переслідує».

Про владу та переклад відповідальності

Акторка наголошує: одна з наших найгірших звичок – це перекладати всі можливості та сподівання на владу, залишаючись осторонь. Хоча насправді зміни під силу саме нам, українцям.

«У цій країні є достатня кількість людей для того, щоб її підняти на ноги. Інше питання, що робить левова частка інших людей і чи здатні вони жити так, щоб цій країні приносити користь, розвивати її, а не просто чесати язиками, як це часто відбувається. І в нашій ментальності є така штука – передавати відповідальність за країну комусь. Це у росіян є їм потрібен цар, щоб передавати. І вони почуваються комфортно. Українці інші, ми не відчуваємо себе комфортно за царя

Якщо ми когось обираємо, то вважаємо, що він повинен усе вирішити. А якщо він не вирішить хоча б 70 % з того, що він намітив, то нафіг його виганяємо. Ось це бажання віддати всі бразди правління і можливість змін владі – це величезна ментальна погана звичка. І мені б хотілося, щоб усі розуміли, що на локальному рівні ми можемо всі зміни в цій країні здійснити. Будьте людьми, які не дозволяють себе використовувати! Повірте, кожен із вас на локальному рівні може це зробити! Піти посадити дерево в парку, в якому на*рано, валяються урни і хтось потоптав траву. Це вже ваш внесок у те, щоб ця країна була кращою».

Хто така Яніна Соколова?

Про пропаганду та контрпропаганду

На думку телеведучої, сьогодні нашій країні не вистачає пропаганди у доброму ключі, антипропаганди на думки і бачення росіян про війну на Сході та загальну ситуацію в Україні.

«Російське телебачення дивляться не тільки на окупованих територіях, а й навіть у Києві. Мені би хотілося, щоб з’являлися ютуб-канали, блогери. У нас абсолютно не заповнена ніша. Існує умовно три блогери, які роблять антипропаганду, але через недостатню кількість телевізійного досвіду все це здебільшого зводиться до певних форматів. Я сподіваюся, що новообраний президент створить максимум умов для того, щоби спонукати і вкладати кошти в антипропаганду.

Наразі на цьому полі серед зрозумілих проектів є тільки ми (“Вечір з Яніною Соколовою”). Це не скромно, але так воно і є. Ми знайшли собі інструмент, форму, й ми бачимо фідбек від своєї роботи. Є ще кілька блогерів, серед яких Роман Цимбалюк, Андрій Полтава, які роблять щось подібне. Мені все це дуже до душі. Це дозволяє людям переоцінити».

Про вплив «русско-радянського міра» та його викорінення

Кажучи про «русскій мір», телеведуча ототожнює його з Радянським Союзом та констатує: цей вплив залишатиметься доти, доки його покоління не відійде в інший світ.

«Це звучить цинічно, але це правда. Навряд чи ви переконаєте мою російськомовну сусідку, що їй слід думати про європейську стратегію, а не про подальшу кооперацію з росіянами. Бабуся бачить силу в Росії, бо вона все життя прожила в Радянському Союзі. Їй здається, що все російське якісніше, ніж наше.

І поки це покоління не зникне, ми будемо мати ностальгійно-георгіївсько-стрічковських людей, які тягнутимуть нас на Схід. До речі, часто зустрічаю молодь, виховану на цих стандартах. Це дуже добре видно по музиці. В топ-100 українського чарту немає жодної української пісні десь до 80 рядка. Макс Корж, Скріптоніт, російський репер, і Артур Пірожков тощо. Весь цей русскій мір продовжує і далі жити в Україні. Тільки законодавчо і тільки виховуючи власних дітей вже за іншими стандартами, ми зможемо мінімізувати його вплив на молодь».

Соколова переконана, викорінювати «русскій мір» (чи все ж радянський?) слід силою та жорстокістю, і ніяк інакше.

«У стратегічних речах у нашій країні не можна влаштовувати лайт-реформи. Це корупція, тема мови, освітня реформа, штрафи МВС, реформа Кримінального кодексу. Чим жорсткішим буде покарання тим кращими будуть результати реформ«.

Про Крим, його повернення та козир Путіна

Журналістка впевнена, що президент РФ навряд чи погодиться просто так віддати півострів, оскільки саме він – найбільший козир імперської Росії у внутрішній політиці.

«Я нагадаю вам, що Володимир Путін – це людина, яка багато своїх речей робить винятково для внутрішньої аудиторії, для росіян. Які живуть дуже бідно, які ізольовані від усього світу, завдяки діям Путіна, які не мають розвитку, які мають досить низький ВВП, які живуть у злиднях

Крим, “повернення у рідну гавань” – це великий козир. Як ви думаєте, чи захоче Путін позбутися одного з головних козирів, з огляду на те, що його рейтинг не дуже високий у Росії? Це 86 % було рік тому, зараз ця цифра знизилася значно з огляду на війни, скрутне становище і багато інших речей. Я думаю, що навряд чи він від Криму відмовиться«.

А ось звертаючись до самих кримчан, Соколова справедливо зауважує: а чому на півострові не працюють російські банки? Можливо, варто послати окупантів куди подалі?

«Гроші не хочуть отримувати, або російська банківська система не визнає Крим російським? Ну, це ж взагалі не тому, що не бояться санкцій. Всім відомо, що санкції – це дуже навіть корисно для економіки. Хочу звернутися до кримчан: дорогі кримчани, якщо Росія вас не визнає, то якого х*я ви понабирали цих му*аків, папахоносців і стрічкових георгіїв? Шліть їх на хр*н!

І тоді на завтра у вас будуть працювати українські світові банки, буде безвіз, за допомогою якого ви можете вільно літати в Європу, і до вас щорічно будуть приїжджати як раніше 6 млн туристів. І найголовніше – нарешті закінчиться цей *учий метеоритний дощ із неба. Тому що Україна вас визнає і завжди визнавала. Повертайтеся!».

Про перемогу над раком

Про це Україна дізналася сьогодні зранку. Яніна Соколова, котра невтомно тролить росіян, їдко критикує владу агресора, розкладає усе по поличкам та робить усе це з незмінною усмішкою, виявляється, сім місяців боролася з раком.

«Поки суспільство обсмоктувало скандальний ефір з Приходько у листопаді, який ми записали заздалегідь, я лежала в реанімаціі, під’єднана до апаратів, нашпигана катетарами по всьому тілу і з дірками у животі. За цей час я пережила 30 променевих терапій і чотири курси хіміотерапії, як наслідок я втратила волосся, брови, вії, у мені мінус пару органів, але величезна любов у серці.

За цей же час я створила 30 ефірів “Рандеву з Яніною Соколовою” та “КІНО з Яніною Соколовою”, 20 випусків “Вечер с Яниной Соколовой”, здобула дві срібні кнопки Youtube, провела п’ять конференцій, випустила два телевізійні курси в нашій з Олесею Корженевською Screen School, видала книгу “Шевченко на кожен день”, зіграла у театрі і у кіно та спродюсувала фільм про армію WE ARE SOLDIERS, який от-от вийде у прокат у Парижі.

За ці сім місяців я зрозуміла, що таке справжня дружба, любов і жертовність. І те, що наше суспільство НЕ ГОТОВЕ співіснувати, а держава не завжди готова надати прийнятні умови життя і лікування для таких, як я.

Для середньостатистичного українця лиса людина з ознаками ослабленого організму – живий труп. Зіпсваний матеріал. Сміття, яке не варто прибирати, бо все одно згниє. Рак не обирає. Він нищить всіх. Незалежно від того, слюсар ти чи відома телеведуча. Суспільство йому допомагає нищити. Я все це пережила на собі».

Перемігши хворобу, журналістка вирішила наступну частину свого життя присвятити саме цій темі. Темі, що поглинула її зсередини.

«Я хочу допомогти українцям, хворим на рак, полегшити життя і бути… щасливими. Навіть у цей кепський період. Саме з цією метою ми з командою вирішили створити мультимедійний проект «Я, Ніна. Ви не побачите там стомленої приреченості і жалю. Ми зробимо фільм, випустимо книгу і пісню, яка буде гімном любові. Так, саме любові. Бо порятунок від раку – це любов«.

Підтримати новий проект Яніни можна тут.

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героїні публікації. 

Залишити коментар