Понеділок, 26 серпня

Після яскравої перемоги в проекті «Голос країни» Оксана Муха поринула у хвилю активної концертної діяльності. Багато років співачка гастролювала Україною та за кордоном, проте справжнє визнання отримала тільки після популярного телепроекту. Із безцінним скарбом пісень із репертуару Квітки Цісик Оксана Муха потрапила на топовий музичний проект «Голос країни» та перемогла. Ця подія стала знаковою не тільки для артистки, а й для всієї України. «Душа України» – так назвав виконавицю в одному з ефірів її зірковий тренер Дан Балан. За безцінний талант, душу, яку співачка вкладає у свої пісні, щирість та культурну спадщину 19 травня Оксана Муха отримала звання «Заслужена артистка України». За кілька днів до цього Opinion поспілкувався із нею.

Оксана Муха про «Голос країни», плани, зміни та українську культуру

На «Голос країни» я колись думала йти самостійно, боротися тільки за себе, але не складалися зорі та й не наважувалася. Минулого року ми прийняли рішення з командою, що я йду все-таки на цей проект, щоб розповісти про Квітку Цісик, і все вийшло дуже стрімко.

Не шкодуєте, що не зробили цього кроку раніше?

Абсолютно не шкодую. Усе в житті має відбуватися вчасно, і, мабуть, тому, що я вже зріла особа, моя мета вже викристалізована. Та мені вдалося втримати свій шлях, свої переконання від початку до кінця проекту: не змінитися, не змінити свою думку, не зійти зі своєї дороги, яка була прокладена на початку, – це українська пісня, популяризація Квітки Цісик від імені її пісень, які вона виконувала. Мабуть, якщо б я була юна, можливо, було б мені складніше. 

Які умови цього проекту, чи є якісь матеріальні внески для участі в «Голосі країни»?

Я щось не знаю про матеріальні внески. Умови проекту прості: людина повинна вміти співати, мати особливий звук, вокал, тембр, харизму, мрію, ідею, чому вона прийшла. Якщо людина харизматична, вона підкорює весь світ. Також треба пройти всі кастинги, які тривають довший період та відбуваються на сліпих прослуховуваннях. Насправді підготовка є значно довшою і скрупульознішою, і відбір конкурсантів, які братимуть участь на сліпих прослуховуваннях, є також досить тривалим процесом. У різних містах України відбувається попереднє прослуховування. Особисто я потрапила в Київ, щоби пройти на нього ще в серпні 2018 року.

Чому ви так хвилювалися перед кожним виступом, адже ваша професійність та музична розмаїтість давали вам всі 100 % гарантії на перемогу?

Люди з боку можуть вважати, що є 100 % на перемогу, а коли ж ти береш участь, то твій світ зовсім по-іншому виглядає. І кількість учасників, і час очікування, і відповідальність, і усвідомлення того, що ти можеш зовсім не вийти на сцену і не заспівати, тому що в кімнаті сидить дуже багато учасників. І звичайно, що кожен із них може зайняти місце в тренера, і все – для тебе може не вистачити місць. Перше, що доводило до такого хвилювання, – це усвідомлення того, що ти можеш навіть не вийти на сцену. По-друге, це втома. І найскладніше – те, що є 1 хвилина і 30 секунд, стільки пісня триває. Це надзвичайно короткий час, за який можна себе проявити якнайкраще. Це величезна відповідальність.

Людина жива, поки вона переживає, відчуває відповідальність і хвилюється. Якщо б я не хвилювалася – це означало б, що в мене зірка в лобі, що я відчуваю себе найкращою, і взагалі мені байдуже, що зараз відбувається, і я йду співати собі в кайф. Але я дійсно дуже хвилююся щоразу як виходжу на сцену. А тоді було особливе хвилювання, адже була особлива відповідальність та дуже короткий час сказати те, що ти хочеш.

Перед тим, як взяти участь у конкурсі, ви були з гастролями в Америці. Як вас зустріли там? Чи знали американські українці, вас як виконавицю та ваш репертуар?

Частина людей уже знає. Я співпрацюю з Іриною Ващук, головою та засновницею фонду Revived Soldiers Ukraine («Воскресаємо військових України»)– збираємо кошти для реабілітації поранених військових України. Вона організовує в різних містах Америки зустрічі, концерти з українськими виконавцями: запрошує мене, Олександра Божика, Павла Тобакова та інших для участі, і відповідно, у такий спосіб ми збираємо кошти для військових. Звичайно, що діаспора в Америці вже щось чула і на концертах, і просто на зустрічах із людьми, тому нас завжди дуже радо приймають.

Ваша перемога на «Голосі країни» – це місія, такий висновок я роблю з ваших попередніх інтерв’ю і виступів. Як тепер, коли ви нарешті в топі українських виконавців, виглядає співпраця із радіо- та телеплатформами? Чи є вже якісь пропозиції щодо ефірів? Чи хоч тепер нарешті ви стали форматом?

Попередні твори, які були записані, – це народні пісні, і справді вони були не форматом для наших радіостанцій. Мабуть, тому, що аранжування не відповідали стилю, який обирає радіохвиля. Адже кожна має свого редактора, а він підбирає на всій смак такі пісні, які вважає за потрібне. Отже, мої пісні не були форматними. На «Голосі країни» був час, коли я переосмислила дуже багато речей, – змінилася, отримала величезний досвід. І зараз ми працюємо над кількома піснями, які в роботі в аранжувальників. Це дуже скрупульозна робота, усе має бути виважене. І нині дуже мало часу минуло, щоб уже презентувати слухачеві нові пісні. Їх потрібно добре підготувати. Тому я думаю, що ближче до осені люди отримають від мене нові пісні, і тоді вже буду знати: стануть вони форматом чи ні.

Коли ми побачимо кліпи на ваші пісні, чи плануєте ви вводити у свій репертуар авторські твори?

Обов’язково кожен виконавець мусить мати свої пісні, які пов’язані винятково із ним, тому відповідно також має бути кліп. Таке бажання є, і я над ним працюю.

Оксана Муха про «Голос країни», плани, зміни та українську культуру

Перед тим, як виконувати пісні Квітки Цісик, ви отримали повну підтримку від її родини. Саме ці пісні вам відкрили дорогу на музичний Олімп. Чи відчували ви власне підтримку самої Квітки? Мабуть, вона снилася вам, адже це таке тонке поєднання у ваших голосах...

І снилася Квітка, і прекрасно розумію, що вона підтримувала мене. Адже душі людей, які відходять від нас, потребують, щоби про них пам’ятали. Якщо ми згадуємо про неї, то вона десь поруч із нами. У спілкуванні з родиною Квітки насамперед було бажання, щоб тобі довіряли, і відповідальність, щоб не зранити родину. Наша розмова щоразу була дуже спокійною та виваженою. Я ніколи не вимагала чогось надзвичайного від сім’ї. Це була просто тиха розмова в любові до Квітки. І ми робили все, щоб її пам’ятали, її пісні продовжували жити. Так уперше син Квітки  Едвард-Володимир – у ході програми дав коментар українським медіа. Завдяки проекту «Голос країни» ми ще більше зблизилися. 

Зараз ви на старті у своїй великій кар’єрі. Чи можливий такий стрибок без великої команди, яка працює над іміджем, образом вокаліста?

Один в полі – не воїн. Одна людина не може і співати, і писати музику, і робити продакшн, організовувати різні зустрічі. Це дуже складний процес, тому треба мати велику команду. Слава Богу, мені пощастило – я зустріла Галину Гузьо, моя промо-менеджерка, яка підтримує мене в кожній ідеї. У мене чудові музиканти, аранжувальники, компанія організаторів концертів, дизайнери, фотографи, візажисти… Над тим, як артиста чують і бачать люди, працює дуже багато професіоналів.

Чи можлива зміна вашого образу завдяки співпраці із Даном Баланом?

Абсолютно! Це новий досвід, абсолютно інша ментальність. Це людина, яка зовсім по-іншому мислить, ніж я. Мені дуже цікаво вчитися в нього. Цікаво те, що Дан відкриває в мені нові можливості, навіть вокальні, для мене це дуже цінно. Відкриває для мене речі, які для нього природні, а для мене – відкриття за відкриттям. У будь-якому разі все органічно й природно. Однак я буду по-іншому співати, мабуть і виглядати, – будемо бачити. 

Із ваших інтерв’ю відомо, що ви росли в родині, де музика була частиною життя. Про що мріяла маленька Оксанка, яка пісня була найкраща для вас, а також чому обрали скрипку своїм інструментом?

Скрипку мені обрала комісія в спеціалізованій музичній школі імені Соломії Крушельницької. Тобто спеціалісти відчули за моїми фізичними можливостями рук, що саме скрипка для мене буде хорошим інструментом. Мріяла я співати з дитинства. Відповідно, рано чи пізно ці мрії здійснюються, якщо це твоя дорога, то ти на неї рано чи пізно потрапиш. А от улюбленої пісні не було, пам’ятаю, що маленькою співала «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов». Насправді я любила співати все: і дорослі пісні, і популярні, і в іншому, не музичному, світі себе абсолютно не бачила. 

Що необхідно зробити в Україні, на вашу думку, щоб підвищити рівень культури: слухали свою музику, поважали своє – рідне?

Ну для початку потрібно, щоб мужі, які керують державою, теж були в культурі. Якщо це люди, які дбають про живіт, і дбають тільки про хліб насущний, то тоді до культури дуже далеко. Якщо при державі керують люди, які висококультурні, цікавляться культурою, мистецтвом, духовністю, вони будуть тягнути тих людей, які будують країну зсередини, – ментально, культурно. Щоб людям було цікаво дивитися і опери, і балети, і театральні вистави, і концерти, зокрема, класичної музики – те, із чого насправді починається музика, а не дискотеки лише. Самостійно люди роблять дуже повільні кроки, дуже слабенькі. Для цього обов’язково потрібна підтримка.

За вашими відчуттями, чи змінюється аудиторія останні роки?

Те, що зараз (після перемоги в «Голосі країни» – прим. ред.) в Інстаграмі створили п’ять фан-сторінок дівчатка, яким 14 – 15 років, свідчить про те, що пісні, які я співаю, дійшли і до юного покоління. Відповідно, це мене дуже тішить. Колись, я пам’ятаю у себе на концертах більше зрілих людей. Тепер приходять із сім’ями. Тому так, моя аудиторія змінюється.

Оксана Муха про «Голос країни», плани, зміни та українську культуру

Яка пісня з вашого репертуару об’єднує всю Україну, тобто, яка викликає у всіх однакові емоції?

У нас є кілька пісень, які дуже змістовні, тримають людей із покоління в покоління: «Рідна мати моя», «Два кольори». Останнім часом я думала, що пісня «Я піду в далекі гори» більш відома, а виявилося, що всі знають і співають хором «Черемшину». Вона більше відгукується в людей. Я вже не кажу про Гімн України, тому що це дуже пафосно; Гімн має включати людей. Зараз особлива пора, коли люди, співаючи «Пливе кача по Тисині», об’єднуються в біді та усвідомлюють, яка велика відповідальність у кожного з нас…

Текст: Наталя Мізюкіна

Фото: прес-служба «Голосу країни»

1 комментарий

  1. Як не був важкий шлях входження в народ, у всьому: успіху, зростанні і падінні, здобуде той визнання вінок, хто ближче всіх наблизиться до проблем населення. Спасибі Ксано за пам’ять Квітки, звичайно голос і тембр Кейсі неможливо повторити, але схожість є і в цьому твій хрест нести в народ її творчість. Багато хто не знайомі з її репертуаром і коли ввечері я включаю концерт квітки, бачу і чую як у дворі затихає шум і населення з увагою слухає її пісні. З увагою спостерігаю і переживаю за твоєю творчістю: і на конкурсі голосу, і зараз в турах по Україні. Я українець, але вже 40 років живу в Росії, дуже сумую за українською культурою і піснями. Російська естрада мало чим нагадує українські народні пісні, хіба іноді козачі пісні моїх сусідів жителів Дону і Тамані вносять свій особливий колорит у спогади моїх дитячих років, які я кожен рік влітку проводив в селах Хмельницької області, на батьківщині своїх батьків. Спасибі тобі за пам’ять. З повагою, вклоняюся…

Залишити коментар