Четвер, 18 липня

Рішення про розпуск Верховної Ради прихильники нового президента біля будівлі парламенту зустріли з оплесками та радістю, однак експерти у своїй оцінці не такі одностайні. Opinion дізнався, навіщо Зеленському дострокові вибори в парламент, чи справді його указ порушує законодавство та чи варто очікувати на політичну чи економічну кризу.

Чому Зеленський поспішає з виборами до парламенту?

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, вважає, що рішення новообраного президента – це цілком логічний крок для політиків, котрі прийшли до влади на хвилі «месіанства».

«Чим більша відстань між президентськими та парламентськими виборами, тим сильніше розчарування в тих, кого обрали як “месію”. Для прикладу: усього через п’ять місяців у 2014 році результат “БПП” був значно нижчий, ніж результат Порошенка, більше того, його сила навіть не зайняла перше місце. Плюс до того, Зеленський застосовує технологію “проти”. Тобто, для покращення свого рейтингу, він протистоїть тому, хто має низький рейтинг. На президентських виборах це був Порошенко, зараз – парламент. Типова популістична позиція. Як виборча технологія вона – ефективна, але як технологія управління – веде до затяжних криз та зниження потенціалу держави».

Політтехнолог Павло Щербина також вбачає в рішенні Зеленського бажання та необхідність перевести свій рейтинг у площину успіху власної партії на майбутніх виборах.

«Команда Зеленського як переможці президентських перегонів розуміє та усвідомлює, що саме новообраний президент стане об’єктом критики більшості політичних сил, падіння рейтингу, яке зумовлене піком електорального підйому Зеленського. У цих умовах їм було вкрай необхідно в найкоротші терміни встигнути конвертувати президентський рейтинг Зеленського в рейтинг партії “Слуга народу”. Тому під час прийняття рішення про розпуск парламенту та оголошення виборів до Верховної ради в президентській команді ніхто не думав про конституційність чи законність, вони діяли за принципом – “переможців не судять”».

Натомість Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», переконана, що такими діями президент намагається задовольнити попит українців на оновлення владу. Однак із думкою про конвертацію рейтингів експертка також погоджується.

«Зеленський поспішає з виборами у Верховну Раду, для того, щоб виконати свої передвиборчі обіцянки та завдяки “стисненню часу”, не чекаючи чергових виборів, здійснити в країні реальні зміни. У такий спосіб новообраний Президент України намагається задовольнити суспільний запит на фундаментальне оновлення влади та водночас капіталізувати свій високий електоральний капітал у близьку до себе політичну партію для того, щоб вона отримала більшість місць в оновленому парламенті».

Політолог Владислав Сердюк не виключає, що, розпустивши парламент, Володимир Зеленський може не тільки збільшити кількість представників «Слуги народу» в парламенті, але й неабияк послабити опонентів.

«Рішення Зеленського можна пояснити тим, що зараз на тлі високої підтримки з боку громадян, новий президент хоче отримати стабільну підтримку у Верховній Раді, щоб системно просувати свою політику, а, як відомо, саме із цим скликанням ВР доброї історії в Зеленського б не було, бо депутати почали критикувати й тиснути на Зеленського ще навіть до інавгурацї. Ба більше, якщо вірити соціологічним дослідженням, то Зеленський мав нагоду розпустити ВР абсолютно легітимно в очах населення, яке очікувало цього рішення від нового президента одним із перших. Також його партія “Слуга народу” на сьогодні є безумовним лідером усіх соціологічних досліджень, тож мотивація нового президента абсолютно зрозуміла. Він може позбутися таких гравців, як “Народний фронт” і послабити своїх опонентів, таких як “Солідарність”, а також масово впровадити в ВР свою політичну силу».

Олексій Буряченко, політичний експерт і голова правління Регіональної експертно-юридичної асоціації впливу, наголосив, що насправді існує декілька причин розпуску Верховної Ради. Зокрема, бажання Зеленського реалізувати власні обіцянки та отримати максимальну повноту влади.

«Перша причина. Зеленський, ще будучи в статусі кандидата в Президенти України, обіцяв цілу низку невідкладних законодавчих ініціатив (скасування недоторканності, закон “Про референдум”, новий виборчий кодекс тощо). Реалізувати свої передвиборчі обіцянки в тому вигляді, у якому бачить їх Володимир Зеленський, можливо, виключно маючи “свою” фракцію у ВРУ.

Якщо такої фракції не мати, прийняття будь-якої ініціативи президента (навіть невідкладної) з великою вірогідністю завершиться провалом або текст законопроекту зміниться до невпізнаваності внесенням у нього великої кількості депутатських правок.

Друга причина. Прогнозую, що до закінчення 2019 року може відбутися взагалі повне перезавантаження влади. Тобто, окрім дострокових виборів до ВРУ, відбудуться ще й дострокові місцеві вибори.

Алгоритм приблизно такий: після обрання нового складу ВРУ створення коаліції та призначення нового прем’єр-міністра України ВРУ прийме ЗУ “Про загальнодержавний та місцеві референдуми”, на якому буде винесення питання, приблизно: “про шляхи подальших взаємовідносин із РФ” (про таку ініціативу не раз говорив сам Зеленський та його оточення). Наступним кроком буде прийнято новий адміністративно-територіальний устрій у державі (логічне завершення реформи децентралізації), що за собою автоматично та логічно потягне необхідність проведення дострокових місцевих виборів.

І не виключаю, що референдум може бути проведено одночасно з достроковими місцевими виборами. Такий крок значно підвищить явку та дозволить додатково мобілізувати електорат Зеленського та партії “Слуга Народу”.

І третя причина – це, звичайно, бажання Зеленського та його команди на тлі високих рейтингів, як самого Володимира, так і партії “Слуга Народу” отримати максимальне представництво та повноту влади від Президента України та потужної фракції у ВРУ до своїх депутатів у міських та сільських ОТГ».

Низку причин виділив і Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук». Однією з них, експерт вважає, є необхідність створення образу ворога у вигляді «старої системи».

«Зеленський переміг на виборах не завдяки підтримці виборців, а завдяки протестному голосуванню проти свого попередника, тому його популярність не буде довготривалою. Із кожним днем він втрачатиме підтримку, незалежно від того, які рішення він прийматиме та які дії робитиме. Його виборці часто-густо мають абсолютно протилежні очікування, тому що б Зеленський не робив – це обов’язково комусь не сподобається. У цій ситуації йому потрібно якнайшвидше конвертувати свою підтримку в голоси на парламентських виборах. Це є першою очевидною причиною.

Другою, технічною, причиною варто вважати потребу в банальній економії коштів Коломойського та Фірташа: швидка кампанія обійдеться значно дешевше, ніж планова, і не потрібно буде утримувати боєздатну штабну структуру – зайві місяці. До того ж, наявність готової розгорнутої структури – це значна конкурентна перевага, яку наразі мають лише 3-4 партії. Решта елементарно не встигнуть організуватися. Чим менша конкуренція – тим вищий результат.

Третьою, найменш очевидною, причиною поспіху, проте найбільш важливою для Зеленського, є потреба в створенні образу ворога. Це улюблена технологія Путіна, яка вже понад 20 років безвідмовно забезпечує йому перемогу в Росії. А ще це – невід’ємна частина “образу Голобородька”, за який голосували його виборці та якому тепер необхідно відповідати. Тільки боротьбою зі “старою” системою в образі “старого” парламенту та “старого” уряду він зможе виправдовувати свої невдачі на посаді. Тільки шоу на основі такої “боротьби” здатне утримувати прихильність більшості його виборців».

Чи справді указ про розпуск – неконституційний?

Владислав Сердюк у коментарі Opinion запевнив, що указ Зеленського цілком відповідає чинному законодавству, оскільки на той момент у ВР, на думку спікера, коаліції не існувало.

«Дивно, що рішення Зеленського називають неконституційним, бо, як відомо, коаліції в Україні немає ще із 2016 року, бо, щоб це зрозуміти, достатньо лише порахувати кількість мандатів, яку мав союз “БПП” і “НФ”. Там не було 226 депутатів, а тому рішення Зеленського є абсолютно легітимним».

На противагу цій думці Богдан Петренко зауважує, що не все так однозначно: з одного боку, не зрозуміло, що саме вважається відсутністю коаліції, з іншого – немає документів, котрі б її існування підтверджували.

«Щодо підстав до розпуску, то відповідь про юридичні підстави має міститися в Конституції та Регламенті. На жаль, жоден із цих документів не говорить, що можна вважати датою припинення коаліції. Але, з огляду на те, що документів, які підтверджували існування коаліції до розпуску (персонального списку депутатів) не було оприлюднено, це може бути використано як мотивація в наступних судових розборах. Тим більше, із точки зору легітимності, 73 %, які отримав Зеленський, дають йому карт-бланш, особливо проти 8 % довіри до парламенту (це трохи вище, ніж довіра до російських ЗМІ). Тобто масового незадоволення і протестів, пов’язаних із розпуском парламенту, очікувати не варто».

Натомість Дмитро Сінченко наголошує на тому, що новий президент не дотримався умов розпуску, передбачених українським законодавством, а відтак рішення перебуває виключно в політичній площині.

«Команда Зеленського керувалася не Конституцією, а соціологією, яка демонструє низький рівень довіри до народних депутатів. Проте такий рівень довіри до політиків в Україні був завжди, і це ніколи не було приводом для розпуску. Більше того, нинішній склад Верховної Ради був значно продуктивнішим за всі попередні скликання, проте народові це важко пояснити – вони керуються створеними стереотипами про депутатів-трутнів. Звісно, такий стереотип не позбавлений сенсу, проте все ж несправедливий».

Олексій Буряченко у своєму коментарі наголосив, що визначати конституційність рішення має виключно Конституційний суд України. Поза тим, фахівець не виключає нових позовів та звернень, оскільки для низки осіб дострокові вибори можуть бути вкрай невигідними.

«Наразі в публічному просторі є багато абсолютно полярних думок: починаючи від народних депутатів та закінчуючи позицією окремих суддів, і причини для цього дійсно є, оскільки українське законодавство недосконале та містить дуже багато “білих плям”, якими досить вдало користуються як досвідчені політики, так і судді усіх рівнів.

Законодавчі підстави у, на жаль, не правовій державі звучить досить цинічно, адже давайте пригадаємо скільки первинно незаконних рішень прийняв навіть цей склад ВРУ, які потім визнавалися незаконними й неконституційними судами. Формальна причина розпуску ВРУ – відсутність коаліції ще з 2016 року, водночас таку правову позицію потрібно буде обґрунтовувати та обстоювати як у Конституційному, так й у Верховному суді України (Касаційний адміністративний суд, Велика палата). Адже усі ми розуміємо, що цілій низці як політичних партій, так й окремо взятим народним депутатам такі дострокові вибори абсолютно не вигідні з різних причин, тому прогнозую, що звернення (індивідуальне чи колективне) буде й до Верховного суду України (у порядку адміністративного судочинства), і до Конституційного суду України».

Указ оскаржили в суді, але на що це може вплинути?

Петро Щербина наголошує на тому, що оскарження указу Зеленського в жодному разі не зможе призвести до зупинки виборчого процесу.

«Прикладом цього є рішення Верховного суду України 2016 року про незаконність постанови ВРУ про призначення виборів депутатів Коцюбинської селищної ради, яке після оголошення ЦВК про початок виборчого процесу не зупинило вибори. Справа в тому, що суд може навіть визнавати указ таким, що не відповідає Конституції, але, швидше за все, судді не підуть на виписування в резулятивній частині норми про зупинення виборчого процесу».

Водночас Владислав Сердюк називає спроби оскаржити указ цілком очікуваними та прогнозованими.

«Оскарження в суді було абсолютно прогнозованим, тому що ніхто з нерейтингових кандидатів не хотів би втратити своїх позицій, не підготувавшись до осінніх виборів. Звичайно, що суд у нас працює достатньо довго, тому з рішенням вони можуть не встигнути до 21 липня».

У тому, що оскарження розпуску парламенту не вплине на хід виборів, переконаний і Олексій Буряченко. Та водночас експерт не виключає «удару» по рейтингах новообраного гаранта та його партії у випадку, якщо суд задовільнить скаргу.

«У будь-якому випадку дострокові вибори до ВРУ уже не спинити, адже жодне рішення суду не може призупинити чи скасувати вибори, якщо вони вже призначені (про це є відповідне роз’яснення КСУ). Водночас можливе визнання КСУ указу Президента України неконституційним, може значно “вдарити” по рейтингах як самого Зеленського, так і партії “Слуга Народу”, а процесуально це рішення можуть винести саме напередодні уже призначених виборів».

Однак Дмитро Сінченко упевнений, що зупинити розпуск усе ж можливо. Як приклад фахівець наводить спроби Віктора Ющенка влаштувати позачергові парламентські вибори. Тодішньому президентові це вдалося лише з третьої спроби, а вибори відбулися на чотири місяці пізніше.

«Парламент і Уряд за бажанням можуть просто не виконувати неконститційний указ, і вибори не відбудуться. Нинішня влада може опиратися діям новообраного президента значно ефективніше, ніж у 2007-му році, адже нинішній президент ще навіть не встиг сформувати свою команду та зробити необхідні кадрові призначення. Питання тут виключно в мотивації: чи варта боротьба за чотири місяці повноважень витрачених ресурсів та зусиль? Чи не переважають ризики для держави, пов’язані з безвладдям та війною, можливого результату? Очевидно, сьогодні мотивація депутатів та Уряду до опору суттєво нижча, ніж 12 років тому. Відтак будь-які судові рішення, якими б вони не були, не вплинуть на розвиток подій кардинально, і просто будуть використовуватися в агітації тими чи іншими політиками».

На які наслідки очікувати, та чи можлива політична чи економічна криза?

Олексій Буряченко припускає, що оновлення влади дійсно може вплинути, приміром, на стан інвестиційного клімату, однак наразі експерт закликає не робити категоричних прогнозів.

«Якщо новий президент дійсно зможе якісно перезапустити ВРУ та КМУ, то є великі шанси на те, що вдасться уникнути як політичної, так і економічної кризи. Основний чинник один – зробити це перезавантаження максимально швидко та якісно.

Довіра – це основний критерій легітимності влади, і, поки Зеленський має такий кредит довіри, він може собі дозволити приймати багато саме політичних рішень. Тенденції щодо змін електоральних настроїв будуть зрозумілі уже на початку 2020 року, адже “комунальні платіжки” ніхто не скасовував, і, скоріш за все, суттєво вони не зміняться. Тому діалог і довіра мають стати основними символами новообраного президента».

Владислав Сердюк вважає, що підстав до політичної кризи сьогодні не існує.

«Виникає питання: а чи не мала б Україна політичної кризи, якщо б президент не мав абсолютно ніякої підтримки в ВР для своїх ініціатив? Не Зеленський почав цей конфлікт, як вважає більшість політичних оглядачів та політиків, а саме ВР, коли почала блокувати його інавгурацію. Сьогодні немає підстав до політичної кризи в країні, хоча вона, звичайно, буде навмисно формуватись опонентами Зеленського».

Зі свого боку, Дмитро Сінченко переконаний, що політична криза вже настала, і почалася з моменту інавгураційної промови та відставки, на думку експерта, найкращого за історію Кабінету Міністрів.

«Чи буде погіршуватись економічна ситуація? На жаль, так. Чи буде розкручуватись інфляція? Цілком можливо. Чи буде загострення бойових дій на фронті? Дуже ймовірно. Уже сьогодні ми бачимо передумови до цього всього – це і заяви МВФ, і тенденція до зниження курсу гривні, і нові загиблі на Донбасі… Це все реакції на неадекватні кадрові рішення нового господаря приміщення на Банковій, на його конфронтаційні заяви, на відставки. Проте, чи варто готуватися? Думаю, за п’ять років війни ми вже давно до всього готові».

Марина Багрова наголошує на тому, що політична та економічна кризи існують невід’ємно одна від одної.

«Затяжна політична криза та взагалі усілякі відступи від законності, наприклад: призначення на вищі державні посади в порушенні чинного законодавства, здатні призвести до відмови від фінансової підтримки української економіки з боку МВФ, скорочення різних фінансових програм, відтік закордонних інвестицій з України. Отже, політична криза здатна призвести до настання затяжної економічної кризи».

А ось Богдан Петренко прогнозує можливий початок певних загострень чи навіть кризи на момент, коли Зеленський почне втрачати рейтинг довіри з боку суспільства.

«Після перевиборів, у нього є великі шанси сформувати більшість у парламенті, а його політичній силі очолити Кабмін. І тоді все від чого намагалися відкараскатись у чинного президента: зарплати, комунальні, пенсії, стануть зоною його відповідальності. Більше того, тоді виникне питання: кому протистояти, бо класична схема “перемогти дракона” передбачає, що переможець сам стає драконом».

Текст: Дмитро Журавель