Середа, 19 червня

Попри всі судові перешкоди, нещодавно розділені податкова та митна служби отримають нових керівників. Але якщо в роботі податкової мало що зміниться після розформування Державної фіскальної служби України (ДФСУ), то митниці доведеться пройти довгий шлях перетворень, аби стати справді дієздатною. Попередня реформа, яка об’єднала відомства в один орган, тривала впродовж шести років, і весь цей час митниця лише втрачала: бази, структурні підрозділи, приміщення, функції, а головне – фахівців. «Податкова» частина ДФСУ систематично перетягувала на себе ковдру повноважень, а митниця, без перебільшень, роками не мала навіть профільного заступника голови ДФСУ з митних питань. І новообраному керманичу тепер доведеться не лише будувати центральний апарат відомства, фактично з нуля, а ще й повертати в структуру регіональні митниці, частина з яких за роки анархії перетворилася на містечкові центри «прикордонних поборів» і забула, що центральне управління відомства взагалі існує.

Враховуючи, що чергова реформа податкової та митної служб має на меті все ж таки повернути обом відомствам сервісні функції, певним дороговказом для нових керівників має бути думка бізнесу. І якщо податкова щільно співпрацює з усіма платниками без винятку, то фокус-група митників – це імпортери та експортери, які забезпечують надходження в країну так званого імпортного ПДВ та митних зборів, обсяг яких безпосередньо впливає на валютні резерви країни та стабільність гривні. Нещодавно в рамках проекту «Діалог зі сприяння торгівлі» Інститут економічних досліджень та політичних консультацій завершив четверту хвилю щорічного опитування українських експортерів та імпортерів. Дані цього аналітичного звіту не лише говорять про проблеми, із якими щоденно стикається бізнес на митниці, але й містять бачення того, як митниця має трансформуватися, аби справді допомагати бізнесу, надаючи сервісну допомогу при міжнародній торгівлі.

В українських реаліях навіть банальне зменшення бюрократії при перетині товарами кордону – вагомий внесок у покращення ділового клімату, створення умов для залучення інвестицій та зростання довіри бізнесу до держави. Попри загальні декларації про спрощення процедур та дерегуляцію, проблемних питань, на думку реального сектора, менше не стало. Причому невдоволені як експортери, так і імпортери.

Кількість скарг від експортерів у 2018-му, порівняно з попереднім роком, зросла з 19 до 24 %. Тобто майже кожна четверта компанія минулого року не могла нормально працювати. Позитивна динаміка помітна лише з відшкодуванням ПДВ та валютним регулюванням – там кількість скарг суттєво знижується два роки поспіль.

Скаржаться підприємці-експортери переважно на неякісну інфраструктуру, бюрократію та непередбачувану державну політику у сфері торгівлі. Попри дерегуляції, експортерам досі треба готувати значну кількість дозвільних документів, та й спрощення митних процедур вони не помітили. Очікувати митного оформлення доводиться дуже довго, спрощені правила проходження товару застосовуються далеко не до всіх. А коли всі кола митного пекла пройдені, то на бізнес ще чекають непрозорі та необґрунтовані перевірки податкової інспекції.

Але крім «стандартних» для експортерів проблем, минулого року додалися нові: складність дотримання технічних, санітарних та фітосанітарних вимог (12 % проти 8 % у 2017 та 9 % у 2016), корупція на митниці (11 % проти 9 % у 2017 та 5 % у 2016) та недосконалість судової системи (13 % проти 6 % у 2017 та 10 % у 2016). Простежуємо класичний причинно-наслідковий зв’язок – складні процедури створюють умови для росту корупції, а коли експортери намагаються відстояти свої права в судах, не знаходять там належного захисту, бо недореформована судова система далеко не кожному може гарантувати неупереджений розгляд скарги.

Що цікаво, серед імпортерів невдоволених ще більше – понад 28 % компаній стикалися впродовж минулого року з певними перепонами у своїй діяльності, хоча курсова стабільність останніх років мала б суттєво полегшити їм роботу.

Основні проблеми для імпортерів полягають у складності законодавства та непрозорості визначення митної вартості товарів. Приблизно кожне п’яте підприємство-імпортер (21 %) називає серед перешкод власної діяльності довгий час очікування на митниці при оформленні ввезеного товару. Майже однакові частки опитаних імпортерів перешкодами вважають недостатню якість транспортної інфраструктури (17 %), непрозорість процедур на митниці (16 %), значний рівень бюрократизації на митниці (15 %) та несприятливе валютне регулювання (15 %). А ще імпортери вперше як «перешкоду» під час опитування вказали присутність «сірого» імпорту на ринку (14 %), що також є показовим маркером проблем на митниці.

Відповідно, запит бізнесу на зміни в роботі митниці – величезний, про це говорить три чверті опитаних компаній. То якою ж бачить митницю бізнес?

Насамперед бізнес чекає на вдосконалення митного законодавства, про це говорить 46 % опитаних компаній. Неоднозначне тлумачення тих чи інших норм митного кодексу та підзаконних актів, з одного боку, не дають компаніям упевненості, що вони все роблять правильно й відповідно до букви закону, а з іншого – створюють умови для необґрунтованих претензій органів контролю та для корупції на місцях. А довести свою правоту в судах часто не може жодна зі сторін, бо одні норми законодавства суперечать іншим. Звісно, спорадичні зміни до митного кодексу вносяться постійно, але глобального перегляду відповідності його норм до реалій ведення бізнесу не було дуже давно. І ще гірше – таких ініціатив ми не чули ні від виконавчої, ні від законодавчої гілок влади.

Інша проблема митниці, із якою, на думку бізнесу, треба боротися насамперед – корупція й хабарництво. Частка підприємств, які скаржаться на корупцію в митних органах, росте три роки поспіль. Усі заходи щодо посилення контролю над співробітниками митниці та залучення правоохоронців до їхньої роботи не дали очікуваних результатів. На сьогодні кожне третє з опитаних підприємств впевнене, що для нормальної роботи йому необхідно мати «важливих друзів» або в податковій, або в митниці. Цих тенденцій не змогла зламати жодна з антикорупційних кампаній у ДФСУ. Сподіваємося, що в ході чергової реформи успіхи будуть.

Мінфін вирішив підійти до вирішення проблеми з іншого боку. Одне з головних завдань нового керівника митниці та його команди – оновити кадри відомства. І плани в них досить амбітні – кожних півроку залучати до п’яти сотень нових співробітників із незаплямованою репутацією. На жаль, досвід свідчить, що без належних стимулів у вигляді конкурентної заробітної плати та контролю керівництва нові працівники досить швидко освоять старі корупційні практики досвідчених митників. І тут усе залежатиме від того, наскільки вправно новий керівник митниці зможе організувати кадрову реформу у своєму відомстві.

До того ж, прихід нових працівників може вплинути й на загальний рівень професіоналізму інспекторів, який безпосередньо впливає на вирішення третьої «митної» проблеми – завищення вартості товарів.

Попри те, що компаніям для визначення митної вартості товару потрібно надавати значну кількість додаткових документів (разом із тими, що становлять комерційну таємницю), це не гарантує, що вартість буде визначена справедливо. Митники, свідомо чи випадково, не враховують знижки, які надають підприємцям постачальники, не зважають на зміни валютного курсу та інші ринкові фактори, що прямо впливають на ціну, навіть ціну ідентичних товарів на ринку не завжди беруть до уваги. Але можуть, наприклад, включити до митної вартості платежі, які компанія не здійснювала. І понад усе підприємцям хотілося б, аби база, за якою митниця визначає вартість товарів, стала публічною, щоб підприємці могли чітко розуміти, якими критеріями керується співробітник митниці при визначенні вартості, а головне – щоб мати підстави для оскарження його рішення у разі незгоди.

Нині бізнес переконаний, що завищення вартості при митному оформленні – це свідомий крок митників, зумовлений потребою держави в додаткових митних надходженнях, і ми не виключаємо, що в ряді випадків це твердження справедливе. Але нові співробітники можуть завищувати митну вартість через банальне невміння або страх помилитися.

Крім того, підприємці очікують, що реформована митниця візьме під контроль «сірі» експорт та імпорт, які наразі суттєво спотворюють конкурентне середовище на ринку, бо поки одні працюють чесно, довго, доки вони важко переправляють свої вантажі через державний кордон, інші роблять це без проблем і напівлегально. На думку бізнесу, спрощення та здешевлення митних процедур запобігатиме неофіційному імпорту, але без активніших дій правоохоронних та контролюючих органів успіху не досягти. Зокрема, можна врешті-решт запровадити систему контролю руху товарів із моменту імпорту до кінцевого внутрішнього продажу – заради цієї системи ми, власне, і об’єднували впродовж останніх шести років митну та податкову служби. Варто також почати контролювати діяльність так званих «карго»-компаній, що системно занижують митну вартість імпортованих товарів, спотворюючи ринок.

Звісно, цим побажання бізнесу не обмежуються. Підприємці чекають на оновлення матеріально-технічної бази митниці, усунення проблем із класифікацією товарів, прискорення процедури попереднього митного оформлення, зменшення кількості додаткових документів, необхідних для визначення митної вартості, вилучення з цього переліку документів, які становлять комерційну таємницю компаній тощо. Але зважаючи на попередній досвід багаторічного реформування ДФСУ за два-три роки, усі ці побажання виконати реформатори не зможуть. Навіть якщо їм вдасться принципово оновити митні кадри та посилити контроль над їхньою роботою на місцях – це буде лише відносна перемога. Українські підприємці зазначають, що їхні витрати на проходження митниці зростають щороку, які і їхні податкові та митні платежі до державної скарбниці. Відповідно, вони хотіли б, аби за ці гроші держава в особі Митної служби допомагала їм працювати, надаючи якісні послуги, а не встромляла палиці в колеса на кожному етапі проходження кордону.

Текст: Валентина Ющенко

Залишити коментар