Понеділок, 11 листопада

Від останнього оновлення правописних норм минуло сім років – й Україна вчергове отримала новий правопис. Хоч у цьому разі, кажуть мовознавці, ідеться радше про оновлений старий правопис. Українцям повернуто деякі норми «скрипниківки» – правопису, який було репресовано в 30-і роки минулого століття.

Сучасну редакцію, розроблену Українською національною комісією з питань правопису, Кабінет Міністрів схвалив 22 травня, а за кілька днів повний текст цього зводу правил, що встановлює способи передавання української літературної мови на письмі, був оприлюднений на офіційному сайті Інституту мовознавства імені Олександра Потебні. І хоч ставлення до нього в суспільстві вельми неоднозначне, відтепер усі ми повинні користуватися оновленим правописом.  

 

Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес»?Над новою редакцією українського правопису Національна комісія з питань правопису працювала чотири роки. Розробники переконують, що все зробили задля того, щоб ми тепер могли користуватися нормами, створеними на ґрунті давніх українських правописних традицій, але й водночас із урахуванням новітніх мовних явищ, що поширюються в різних сферах життя.

Фемінітиви й інші зміни

Зміни в правописі можна поділити на дві великі групи: перша – це зміни в написанні слів, і друга – варіантні доповнення до чинної норми. Основні новації згрупував відомий український мовознавець, член Національної комісії України з питань правопису, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук Олександр Пономарів, для якого впровадження цих норм – архіважлива справа.

Отже, зазначає професор Олександр Пономарів, відтепер іменники третьої відміни, що закінчуються на -ть із попереднім приголосним, а також іменники кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку однини можуть мати як звичне для нас закінчення , так й . Тобто, свіжості й свіжости, радості й радости, меншості й меншости тощо.

Про индика згадувати не варто, тому що про нього на просторах інтернету вже сказано чимало, проте в правописі затвердили тільки варіативність слів ірій / ирій, ірод / ирод.

Слово пів у розумінні половина, пояснює мовознавець, тепер писатимемо окремо: пів віку, пів дороги, пів яблука. Цим установлено одне правило написання замість трьох (разом, через дефіс і з апострофом).

В антропонімах літеру g передавати через ґ, а h через г. Тут маємо так само подвійне написання: Вергілій Гарсія, Гегель, Гете, Гуллівер / Ґарсія, Ґеґель, Ґете, Ґуллівер і подібні.

У словах грецького походження th у переважній більшості випадків передаємо літерою тантологія, бібліотека, естетика, математика, ритм, тромб, Прометей, Текля, Тесей, Бористен, Термопіли й подібні. Там, де під впливом російської мови цей звук позначений літерою ф, можна писати, використовуючи обидва варіанти: анафема й анатема, дифірамб і дитирамб, ефір й етер, кафедра й катедра, міф і міт, Афіни й Атени, Голгофа й Голгота тощо.

У запозиченнях із грецької та латинської мов відтепер маємо подвійне написання: аудиторія й авдиторія, аудієнція й авдієнція, лауреат і лавреат, пауза й павза, фауна й фавна. Та уникаючи подвійної йотації, пишемо фоє, Гоя, Мая замість фойє, Гойя, Майя.

І нарешті, відзначає Олександр Пономарів, виправлено помилку в написанні слова проєкт (із похідними), як об’єкт, суб’єкт, траєкторія замість теперішнього невмотивованого проект.

Водночас ім’я Ігор як іменник м’якої групи в кличному відмінку отримало закінчення Ігорю! (як кобзарю, лікарю), а не поширене досі неправильне Ігоре!

Слово священик тепер писатиметься з двома літерами н: священник.

І, що не менш важливо, новим українським правописом затверджено правила утворення фемінітивів – за допомогою суфіксів -иц(я), -ин(я) та -ес. Наприклад, авторка, дизайнерка, директорка, редакторка та інші.

Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес»?

Скільки коштуватиме перевидати підручники?

Зрозуміло, що дискусія довкола запровадження нового правопису розгорілася в соцмережах. Не переповідатиму все, що вдалося там прочитати (а серед її учасників не бракує як прихильників змін, так і категоричних противників), наведу лише частину коментаря киянина Володимира Бойка, який пояснив складні на перший погляд речі дуже просто. «Людям, які не є носіями української мови, важко зрозуміти, чому форма кличного відмінку “Ігоре” замінена на “Ігорю”. Річ у тім, що ім’я “Ігор” належить до іменників м’якої групи й у кличному відмінку може закінчуватися тільки на ю – подібно іменникам “кобзар” (“кобзарю”), “лікар” (“лікарю”), “бондар” (“бондарю”). Форма “Ігоре” потрапила в попередню редакцію правопису помилково, але тільки зараз ця очевидна й всім відома помилка була виправлена – пише він у своєму пості. – Що стосується написання “етер”, “анатема”, “катедра” тощо, то тут взагалі все дуже просто. Ці слова запозичені з грецької мови. А наріжним каменем українського правопису є фонетичний принцип, тобто “пишеться так, як чується”. Ці слова в грецькій мові пишуться через букву θ (“тета”), яка вимовляється близько до українського звуку, що позначається літерою т (до речі, у мовах країн, які використовують латинку, “тета” транскрибується як th). Тому в українській мові пишемо “теорема”, “теорія”, “теза”, “катедра”, “анатема” тощо».

Проте в декого виникло запитання: чому така повага тільки до грецької мови. «Якщо наші фахівці так несамовито прагнуть зберегти правила правопису грецької мови, то чому утискаються права інших мов? Наслідуючи правило, “пишемо, як чуємо”, треба зберегти звучання усіх іншомовних слів! – вважає киянка Наталія Терещенко. – Наприклад, німецького походження: “солдат” – “зольдат”, “галстук” – “хальстух”, “крейда” – “крайда”, “феєрверк” – “фойєрверк”. Адже тут наявні грубі порушення німецьких правил у транслітерації дифтонгів, у сполученні st / sp, а також s на початку слова тощо. Тож я бачу подвійні стандарти у правилах правопису – і це несправедлива тенденція».

А освітянин Григорій Науменко зазначає, що свого часу вдалося зупинити впровадження змін до українського правопису, навівши три аргументи. По-перше, те, що впровадження змін до правопису автоматично робить усіх мешканців України неграмотними або малограмотними. По-друге, не зовсім зрозуміло, хто навчатиме школярів новому правопису, якщо вчителі його не вивчали. А також, що не менш важливо, скільки коштуватиме запровадження нового правопису, адже потрібно перевидати всю навчальну літературу, довідники з різних галузей знань тощо.

«Лише в цьому році вже слід примусити авторів усіх шкільних підручників переписати свої книжки, а державі – знайти кошти платників податків, щоб ці підручники перевидати, – пояснює він. – Адже саме у шкільні роки людина засвоює правила правопису, причому не лише на уроках мови, а й математики, природничих та інших предметів».

Зрозуміло, що впровадження норм нового українського правопису в масштабах країни – це не просто видати одну-єдину книжечку, нехай і великим накладом, а величезна робота, яка потребує чималої фінансової підтримки. Знайдуть у бюджеті на це кошти чи ні, подивимося. Тому й виникає запитання: треба було саме зараз це робити та чи треба було це робити взагалі? Які норми справді на часі, а які за вуха притягнуто з минулого? Чи не краще було сконцентруватися на тому, щоб не відлякати тих громадян України, які тільки почали спілкуватися українською, – окремі слова, на кшталт радости і смерти, у родовому відмінку звучатимуть для них принаймні дивно? Тож, аби зрозуміти, як наші співвітчизники ставляться до запроваджених мовних новацій, сприймають чи не сприймають їх, Opinion поцікавився цим у відомих українців, які нам дали відповіді.

Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес»?

Юлія Нестеряк, викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

«Оновлення правопису – це свідчення того, що українська мова жива, вона розвивається та потребує змін. Із запропонованих новацій найбільше потішило повернення права букві “и” починати слова. Зізнаюся, я вдавалася до її використання у словах “ирій”, “индик” і раніше – люблю часом римувати друзям до особливих подій акровірші, і коли в імені чи прізвищі трапляється “и”, використовувала “несанкціоновані” слова.

Уніфікований правопис слів із “пів” (у значенні половини), уникнення подвійної йотації (Майя, Гойя), як на мене, спростять життя – не треба буде замислюватися. Закінчення в родовому відмінку деяких іменників третьої відміни, як зазначає професор Олександр Пономарів, дуже важливе, бо дасть змогу відрізняти родовий відмінок від давального й місцевого. Затвердження фемінітивів теж, вважаю, корисним – звикла до них у польській мові. Хоча, звісно, що на початках деякі слова звучатимуть смішно, як, наприклад, для мене – “науковиця”. Воно викликає в мене асоціацію зі словом “шовковиця”. Але я зараз маю групу студентів, які домовилися використовувати лише фемінітиви. Мені здається, що найдовше звикатиму до сучасного написання “проєкту”. Ну, і вже почну “вчити” комп’ютер правильно писати слова. Бо ось навіть у цьому невеличкому тексті він мені підкреслив червоним і слова “ирій”, “индик”, “науковицю”, і навіть слово “фемінітиви”».

Олександра Шутко, письменниця, кандидатка наук із мистецтвознавства, авторка досліджень про Роксолану та роману про Хатідже Турхан:

«Я вітаю такі новації щодо українського правопису, бо ж вони стосуються і запозичених слів із європейських та деяких східних мов, які містять звук [h], і фонетично близькі до нього звуки передавати пропонують буквою “х”, а не “г”, як це було раніше. Відтак оті всі османо-турецькі імена Хюррем, Хатідже, Хасан, які в нас перекладали як Гюррем, Гатідже та Гасан, різали вуха. Та й слово “Аллах”, яке турки вимовляють, ковтаючи останню літеру “х” та проспівуючи “а” (Аллааа), у нас писали, як “Аллаг”. Важко було із цим змиритися. На щастя, новий правопис дозволяє перекладати українською максимально наближено до вимови й правопису турецької мови.

Та головне, чи стануть ці нововведення в нагоді молоді? На мою думку, це залежить від школи й учителів. Якщо вони навчатимуть за правилами нового правопису, то це їм та їхніх учням – великий плюс. Щодо мене й моїх книг, то знаю, що в тернопільському видавництві “Навчальна книга – Богдан”, яке мене друкує, працюють першокласні філологи. Вони редагують мої рукописи. Тому не сумніваюся, що там все буде згідно з новим правописом».

Андрій Кокотюха, журналіст, письменник і сценарист, автор понад 70 книжок:

«Новації та інновації – це завжди добре. Але є винятки. Серед них – українська мова в Україні. Ще до введення нового правопису існувало щонайменше три його версії. Кожна група мовознавців обстоювала свою як правильну. Це шкодило розвитку, бо ефект новація має тоді, коли новатори рухаються єдиним шляхом.

Я прихильник того, аби громадяни України опанували українську мову взагалі. Бо норм старого правопису не дотримувалася половина населення. А частина тих, хто користується мовою в побуті, не знала про існування норм як таких. Я писатиму, як писав. Зрештою, у новому правописі передбачаються норми “і так можна, і так теж можна”. Якщо вже щось критичне, для того існують редактори, фахові мовники.

Насправді ж оці новації відштовхнуть тих, хто лише почав через різні обставини користуватися українською. А частина носіїв просто іронізуватиме, як оце я».

Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес»?

Зірка Мензатюк, дитяча письменниця, автор казок і книжок для найменших:

«Зміни в новому правописі мені подобаються. Власне, це не зміни, а унормування того, що є насправді, уже існує, визнання нормою тієї мови, якою писав Євген Маланюк та ще ціла когорта українських письменників. “Міт”, “етер” – це паралельні форми з “міфом” й “ефіром”, які є в нашій літературі, і ця наявність попросту фіксується. Водночас кожен може брати звичну для себе форму.

Деякими новими нормами я користуюся вже давно, із часів Незалежності. Це написання з великої літери релігійних понять: Син Божий, Трійця, Божа Мати та інших. Їх колись так і писали, і мала літера – це наслідок примусового атеїзму. Отже, і це “нововведення” – фактично фіксація того, що вже є. Окрім того, така собі мовна декомунізація, як на мене, дуже доречна.

Я не вважаю, що новий правопис повертає нас до норм столітньої давності. Ой ні, давности! Оце в закінченнях іменників третьої відміни мені безмежно подобається! Я так не писала, але саме так і зараз говорить моя мама, якій, Богу дякувати, 93 роки. І на початку слова, скажімо, “иній” – це теж мова моєї матері, жива народна мова, яка не піддалася нав’язаним силоміць впливам російської. Отож це й не нововведення, і не повернення до старосвітського. Це наша мова – така, як вона є.

Ще частина змін – це елементарні спрощення. Написання “пів” зі словами за моє життя змінюється втретє, і теперішнє – найпростіше: окремо, та й по справі. У нас колись на цей випадок було правило на пів сторінки (от і знову, за новим правописом). Якщо молодь лякається нових правил, то хай, голубчики, знайдуть оте довжелезне правило, про яке я щойно згадувала, та вчать його напам’ять для власного задоволення. Жартую, звичайно…

Та я переконана, що нікого ці новації не відлякають. А от лякати змінами будуть. І висміювати їх будуть. Ті, кому наша мова, закон про мову стоять поперек горла».

Тетяна Кондратьєва, вінницька журналістка (тижневик «33 канал»):

«Якщо казати про новий правопис, то, думаю, такі зміни не на часі. Нехай би громадяни України вивчили мову такою, як була, бо багато хто, зокрема й чинний президент, ставиться до нашої мови без належної поваги, що дуже прикро.

Тож передусім треба зробити так, щоб українську мову захотілося вивчити. А вже потім перейматися новими правилами граматики, орфографії тощо. У Вінниці – а це таке собі купецьке містечко з дуже європейськими амбіціями – багатьом абсолютно однаково, як писати: через дефіс чи без нього. Переважна більшість вінничан, на жаль, дуже мало читають. І дуже багато сидять у соцмережах, де набагато прикольніше спілкуватися суржиком, без дотримання будь-яких правил. “Патамушта всьо равно, на каком язикє…”. Тому я обома руками за те, щоб української мови було значно більше, щоб її сприймали на слух ті, кому “всьо равно”, і зрозуміли, що без знання мови перспектив у них не так багато. А тоді вже можна було б узятися й за правопис. Власне, те, що робиться в інших європейських країнах».

Костянтин Грубич, телеведучий, автор телепрограм, зокрема спецпроекту «Польова кухня»:

«Я не великий експерт у філології, проте поважаю професора Олександра Пономаріва, а для нього новий правопис – це справа життя. Отож до новацій ставлюся з розумінням. Мозок сприймає, душа – ні. Зі старим правописом щодня треба було звірятися, а тут нова плутанина. Насправді, якби була моя воля, то не чіпав би мову, а вдосконалював ті правила, що є. Тепер із написанням матимемо ще більше мороки, аніж було раніше.

Чи буду користуватися? Тим, що запам’ятаю, звісно, буду. Наприклад, легше буде із написанням окремо “пів”, а не у трьох варіаціях. Інколи, коли мені здаватиметься це милозвучним, використовуватиму фемінітиви. Словом, якщо правила запроваджені, намагатимуся їх дотримуватися та змінювати власні мовні звички.

Загалом же ці новації, як на мене, не актуальні. Це просто задоволення амбіцій науковців-філологів. Людям сьогодні насправді потрібні реальні позитивні економічні зміни. Але, знову ж таки, перед очима постає мій викладач Олександр Пономарів, і я терпляче сприймаю реформу правопису.

Сподіваюся, що молоде покоління сприйме ці зміни загалом нормально. Річ у тому, що молодь більш відкрита до трансформацій – вони можуть і не помітити змін, бо погано знали й старий правопис. А діти, починаючи вчити мову, сприйматимуть ці нововведення, як так і треба. А ось зі словниками складніше. Хто їх перевидаватиме, формуватиме тощо? Чи є на таке економічна змога? Сумніваюся. Тож не все так просто, як нас переконують».

Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес»?

Анатолій Матвійчук, поет, співак і композитор:

«Не знаю навіть, що й сказати про цю реформу… Якби це якось покращувало комунікацію між українцями чи робило їх культурнішими, освіченішими, а так це просто чергові ігри чиновників… Мені пізно міняти правила. Мова довгий час була та є тим матеріалом, який я використовую для творчості. Якщо зараз почну перейматися новим правописом, це відволікатиме мене від думки й від змісту того, про що я пишу. Як на мене, то краще розібратися з тим, як бути із власними іменами. Постійно чую в ефірі українського радіо такі форми звертання до людей, як наприклад: “Кірілл”, “Нікіта”, “Крістіна”. Так, ніби ці люди живуть не в Україні, а в Росії. Ось на що варто було б звернути увагу. Мова, як людина, має розвиватися природним чином, а ми – лише слідкувати за тим, щоб не сильно спотворювати її й не засмічувати іншомовними словами».

Ігор Лікарчук, експерт-освітянин, колишній директор Українського центру оцінювання якості освіти (2006 – 2011 та 2014 – 2015 років):

«У Фейсбуці тьма-тьмуща роз’яснень щодо нового правопису. Читаю усе це й думаю: а чи буду я особисто спілкуватися новітньо або, як казали Проня Прокопівна, “по-модньому”, на кшталт “міністерка”, “лікарка”, “етер”? Доходжу висновку, що навряд чи це вдасться. Бо вважаю, що повернення до норм правопису 1919 року не є достатньо обґрунтованим рішенням. І таким, що на часі. Мабуть, добре мати ретро-автомобіль 1919 року. Щоб на ньому один чи два рази упродовж року хизуватися на якомусь шоу. Але щодня їздити на такому ретро-автомобілі навряд чи доцільно…».

Текст: Лариса Вишинська

Ілюстрації: Наталія Стахнова

2 комментария

  1. Тетяна ВЕРБИЦЬКА on

    Мабуть, списи довкола нових правил української мови будуть ламатися ще довго. Когось смішитимуть зміни, когось біситимуть. Але знаю напевно, що найголовніше навчитися думати українською. Це первинне. А правила самі прийдуть. Мені дуже ріжуть слух русизми і боляче травмує безграмотність у чиновницьких документах.От хто-хто, а чиновники, держслужбовці мали б стати для усіх інших громадян зразком грамотності. Та немає цього у нас ще. Не культивується. А жаль

  2. Pingback: Новий український правопис: ретро-автомобіль чи сучасний «Мерседес» ?

Залишити коментар