Вівторок, 20 серпня

Він вірить у те, що імперії не вічні, і точно знає, що новий світ будується вже сьогодні. Російська «влада» називає його терористом, але до бриднів імперії нам не звикати. Про «обвинувачення», життя в колонії, кінець системи РФ та зміни протягом п’яти років за ґратами – зі слів Олександра Кольченка в рубриці «Хто це» на Opinion.

Про обвинувачення та кінець режиму

У своєму останньому слові в «суді» Кольченко одразу запевнив: зі звинуваченнями в тероризмі він не згоден. Адже ця справа сфабрикована та політично вмотивована. Про це тоді сказав Сашко, про це й досі говорить увесь світ. Окрім, звісно, Росії.

«Що стосується формулювання слідства та звинувачення, то тут взагалі прекрасно: “Здійснив участь у підпалі для дестабілізації органів влади республіки Крим із метою впливу на ухвалення рішення органами влади Російської Федерації про вихід республіки Крим з її складу”. Якщо слідувати цій логіці обвинувачення, виходить: якщо користуватися контрацептивами, то це заради дестабілізації демографічної ситуації у країні, обороноздатності країни загалом; якщо критикуєш чиновника, то з метою підірвати імідж своєї країни на міжнародній арені. І перелік таких формулювань можна продовжувати довго».

Водночас Олександр наголосив: його та інших політв’язнів звинувачують у тероризмі люди, котрі погрожують і катують задля того, аби отримати свідчення.

Хто такий Олександр Кольченко?

«Кидаючи нас за ґрати, цей режим наближує власний кінець, і ті люди, котрі ще вчора вірили в закон та порядок, сьогодні, спостерігаючи за подібними процесами, втрачають цю віру. А завтра чи післязавтра ті люди, котрі входять у ті самі 86 %, знесуть цей авторитарний режим».

Свої дії під час судових засідань Кольченко назвав символічним жестом, оскільки інакше висловити свою позицію проти введення військ та порушення прав громадян у Крим він не міг.

«Я був проти війни, проти насильства. Мої дії спрямовані проти партії “Єдина Росія”, яка голосувала за введення військ».

Після затримання Сашка били і по обличчю, і по тулубу. Та про це він офіційно не заявляв, адже знав, що комусь зараз ще гірше.

«Про насильство не заявляв, тому що коли дізнався, які тортури застосовувалися до Олега Сенцова, подумав, що тиск на мене був незначним, та вирішив негідним заявляти про тиск».

Про голодування

Сашко почав голодувати на підтримку Сенцова. Єдиною його вимогою було звільнити Олега, тоді як режисер голодував із метою звільнення інших політв’язнів. Та згодом Кольченко написав листа, наголосивши, що переоцінив свої сили, тож припиняє голодування, аби не підірвати невиправдано здоров’я.

«Голодування з висунутими державі вимогами розраховане на те, що держава прагне мінімізувати ризики для репутації, втрати. Репутацію сучасної РФ навряд чи можна чимось зіпсувати після анексії Криму, розв’язання війни на південному сході України, публікації результатів розслідування про збитий малайзійський Боїнг тощо.  

Попри все, уже зараз, після публікації результатів розслідування, Еммануель Макрон усе ж поїхав до Росії з візитом, підписував контракти, але про Олега Сенцова запитав, як між іншим. Отже, лідери європейських країн, які беруть участь у “нормандському форматі”, не зацікавлені в посиленні тиску на Росію.

І від цього стає страшно, тим паче, що мені ще перебувати в цій країні шість років (якщо Путіна не звільнять раніше). Але ще страшніше після прочитаних публікацій в “Новой газете” про російські табори: у Клинці Брянської області та про легендарну “Омську семерку” (хоч про це я чув і раніше). Дуже хочеться сподіватися, що я помиляюся в оцінці ситуації навколо Олега Сенцова. І сподіваюся, що він не буде на мене сердитися через те, що я так швидко здався».

Хто такий Олександр Кольченко?

Лист Сенцову

Окрім того, Сашко написав листа Олегу, коли той також припинив голодування. Звертаючись до Сенцова, Кольченко наголошує: імперії не вічні, головне – не втрачати надії.

«Привіт, Олег! Мені дуже шкода, що заявлена тобою мета так і не досягнута навіть частково. Мені вже наприкінці тижневого голодування здавалося, що всі наші зусилля марні, хоча я десь у глибині душі сподівався, що помиляюся. Увесь період твого голодування за можливості намагався слідкувати за новинами про тебе; дуже хвилююся за тебе. Дуже складно змиритися з думкою, що, перебуваючи тут, ти ніби частинка: безсилий, не можеш вплинути ні на що. Мені дуже складно уявити ступінь того, наскільки ти уявляєш себе втомленим та розчарованим. Не втрачай надії та пам´ятай, що імперії не вічні, тирана скинуть. Із кожним днем впевненість у цьому лише зростає. Бережи себе».

Про перебування в колонії

Весною журналістам через адвоката вдалося поспілкуватись із політв’язнем. Тоді в запитанні вони пригадали, що російська Громадянська наглядова комісія підсумувала: Сашко живе мало не в санаторії. Сам Кольченко зізнається: почувши про це, мало не оглух від нахабства.

«До обіду встигаю почитати, після – гуляю, ходжу до спортивної зали. У мене все гаразд, але не настільки, як хотілося б показати цим правозахисникам із низькою соціальною відповідальністю. Їх, напевно, можна віднести до тієї ж категорії правозахисників, які голодний страйк порівнюють із лікувальним голодуванням.

Звісно, я не можу заперечувати факт порушення правил внутрішнього розпорядку, за яке мене закрили в ШІЗО, – це очевидна річ. Але це не означає, що я вважаю їх покарання справедливим. І взагалі мені невідомо, за яким принципом обирається покарання, догана, 3, 7, 10 або 15 діб. Адже самі ж “правозахисники” написали, що за те ж саме порушення, за яке мене закрили на Новий рік, наступного разу адміністрація обмежилась усною доганою. І це свавілля вони, напевно, вважають чимось нормальним і справедливим».

А ще Тундра (прізвисько Кольченка) багато читає. За його словами, фонд книг тюремної бібліотеки дійсно великий, але більшість книг видано ще за радянських часів. Утім, більш-менш сучасні книжки інколи знайти вдається, але вкрай рідко.

«Через це мені вкрай незрозуміло, чому адміністрація заважає мені отримати нову літературу, а ці “правозахисники” їм потакають. А те, хто надсилає посилки й передачі та скільки разів, їх взагалі не повинно хвилювати».

Хто такий Олександр Кольченко?

Про стосунки з іншими ув’язненими

Олександр розповідає, що здебільшого ніяких конфліктів не виникає. Щоправда, часом хтось усе ж виступає в ролі «експерта з питання Криму».

«Бувають іноді суперечки щодо “Кримнашу” з особливо твердолобими. Коли таке відбувається й у співрозмовника не залишається аргументів, люблять говорити, що нас українську молодь учили історії за іншими підручниками, “промивали мізки”.

Але це, мабуть, виняток. Бо тут у нас багатонаціональний колектив (певний час у нашій секції з восьми осіб перебували представники шести національностей: росіяни, башкір, татарин, азербайджанець, українець (я) та китаєць), і тут не заведено ділити людей на раси, нації».

Про минуле крізь призму п’яти років ув’язнення

Нині ув’язнений активіст переконаний: за ці п’ять років практично не змінився, мовби законсервувався у бляшанці. Каже, що себе судити важко, але про минуле все ж розповідає. І наголошує: ставлення до всіх подій не змінилося – він уже тоді знав, що таке Росія.

«Під час Майдану ми зустрічались у пабі: обговорювали події та те, як можемо проявити солідарність, іноді дивилися прямі включення. На жаль, у Криму майже нічого не можна було зробити. Із початком анексії ми продовжили збиратися уже на вулиці, але на зустрічах були вже інші люди. На них обговорювалися події в Криму.

Я був присутній далеко не на всіх зустрічах: було не дуже цікаво, бо там пропонували розмальовувати стіни в жовто-блакитні кольори, вивішувати прапори; хтось пропонував створити проукраїнську політичну партію за російським законодавством. Усе, що ми могли зробити, – брати участь у антивоєнних заходах, де ми були напоготові до захисту інших протестувальників від тітушок. Але коли на мітинги почало приходити тітушок набагато більше, ніж мітингарів, легальні засоби боротьби себе вичерпали.

Ні, за ці п’ять років моє ставлення до тих подій не змінилося. Я знав, що таке сучасна Росія. Бо нам доводилося проводити акції пам’яті наших товаришів із антифашистського руху, убитих за свої переконання нацистськими шльондрами; брати участь в акціях солідарності з ув’язненими в РФ товаришами.

Те, що відбувається в Криму останні п’ять років, не йде в жодне порівняння із будь-яким іншим регіоном Росії – гірше, мабуть, тільки в Чечні. Пам’ятаю, одразу після так званого “референдуму” пара товаришів із Криму запропонували мені поїхати з ними до Львова на постійне місце проживання, але я відмовився від пропозиції, бо в Криму залишилася родина, дівчина, у яку я був тоді закоханий, друзі та подруги, яких я дуже сильно любив. Зараз, напевно, я би скористався запрошенням, адже на волі від мене було б більше користі і для родини, і для руху».

Про те, за чим намагається слідкувати в Україні

Тундра запевняє: зараз його чи не найбільше турбує зростання в Україні кількості ультраправих, котрі називають себе бандерівцями.

«Мене цікавить усе, що відбувається в Україні, але, на жаль, виходить відслідковувати тільки через “Новую газету”, та й вона останнім часом не надходить – кажуть, закінчився термін передплати.

Найбільше мене непокоїть зростання ультраправих, які через якесь непорозуміння називають себе “бандерівцями”. Проблему ультраправого насильства неможливо вирішити за допомогою правоохоронних органів. Як показує історичний досвід багатьох країн, дуже часто лягаві та ультраправі стоять по один бік барикад. І це не дивно – бо й ті, й інші обстоюють інтереси правлячого класу. Суспільство повинно навчитися самостійно захищати себе так, як на Майдані».

Хто такий Олександр Кольченко?

Звернення до політв’язнів

Маючи нагоду звернутися до інших бранців Кремля, Сашко наголошує: із питанням визволення може затягнутися на роки – можливо, до того часу, коли скинуть «Путлєра». Однак, усе це не даремно.

«Можливо, декому з нас доведеться відсидіти весь свій термін. Але все, що сталося та відбувається – не дарма. Із того боку паркана боротьба триває, саме в цей час будується новий світ де не буде ані пана, ані холопа, ані жодних в’язнів. Нам треба бути готовими до того, щоб поповнити лави цих будівельників вільного світу.

Треба час у в’язницях використовувати із максимальною користю. Та й узагалі, намагатися жити більш повним та яскравим життям, хоча б на зло ворогам. А українцям привіт від Тараса Григоровича: “Борітеся поборете!”».

Пам’ятайте, що ви можете написати Сашкові та підтримати його.

Адреса для листів:

456612, Челябинская обл., г. Копейск, ул. Кемеровская, 20, ФКУ ИК-6 УФСИН России по Челябинской обл.

Нагадаємо, що в листах краще не торкатися теми політики, писати необхідно російською.

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації. 

Залишити коментар