Неділя, 16 червня

Український журналіст Денис Новіков уже п’ятий рік мешкає в Америці. Поїхав ще у 2014-му як спортивний журналіст – здобувати досвід проведення баскетбольних матчів. В Україні тоді планувався Чемпіонат світу з баскетболу, але на тлі війни все зупинилося. Для відвідання країни Денис оформив бізнес-туризм-візу. Каже, що думок лишитися спочатку не було. Проте, коли зіткнувся з побутовими законодавчими питаннями у США, йому дуже сподобалася система, люди, атмосфера, тож вирішив «кинути якір». Потім вибрав шлях легалізації за статтею «політичний притулок». Таким чином за п’ять років змінив купу робіт, відкрив нові таланти, розпочав нове життя, планує власний бізнес.

Перші кроки:

Приїхав відразу в Нью-Йорк, район Бруклін. До приїзду домовився із представницею одного із впливових блогерів, вона знайшла мені кімнату за 600 доларів у квартирі з українською родиною. Так у мене з’явилося перше житло. Для мене це було дико – жити з чужою родиною, я ж звик до комфортних умов у Южному, у своїй квартирі. Хоча сім’я дуже хороша, але було не комфортно. Ооскільки я не знав, чого очікувати від Америки, все сприймав нормально, без розчарувань.

Як адаптуватися морально до того, що в новій країні ти ніхто і потрібно все починати з нуля?

Якщо ти не володієш якоюсь екстраважливою для цієї країни професією, то ти можеш розраховувати тільки на прості спеціальності: офіціант, вантажник – з чого я й починав. Це дуже низькооплачувана робота. Працюєш на своїх, якщо ти українець, росіянин, білорус. Спочатку здебільшого це нелегальна робота, бо в тебе ще немає статусу. Зарплата 8 доларів на годину. Ти можеш підходити до роботодавця і говорити про те, що за штатом у вас 12 доларів зарплата, а тобі у відповідь: «Ну, йди, скаржся» – і куди ти підеш? І ти мовчки працюєш далі. Перша моя робота – вантажник, також два дні працював офіціантом, мив меблі, дивани чистив від крові, блювоти тощо. Працював у будинках багатих людей, іноді мені давали чайові 100 доларів. Це фізично дуже важко, але багато чому вчить, ти вчишся поважати себе, поважати те, що ти робиш. Усвідомлювати, що якщо не хочеш займатися такою роботою, повинен рости: закінчити курси, рухатися далі, шукати вихід. Хоча є в мене знайомі, які так живуть три-п’ять років, їм вистачає мінімальних грошей, і більшого вони не хочуть. Але більшість ідуть далі, і тут починається найважче: є документи, є різний досвід, знання, починається нове випробування – куди далі на новому рівні, кому я потрібен, що робити?

Ти витрачаєш час на розуміння того, в яку сферу хочеш себе спрямувати. Наприклад, я журналіст. Я, може, і хотів продовжити свій шлях у цьому напрямку, моя англійська дуже хороша зараз. Але все ж не ідеальна для того, щоб бути нарівні з американцями. Зі мною навіть зв’язувалися представники з видання ForumDaily (російськомовне видання для американців), хотіли, щоб я політичні теми взяв. Але в той момент я вже «поламав» себе, вирішив, що хочу щось нове спробувати: новий я – нова професія.

Про інший світ – Америку, український спортивний журналіст Денис Новіков

Я почав шукати себе у фотографії, але це дуже важко спочатку, тому що немає стабільних замовлень. Потрібна була основна робота. І випадково, через знайомих, мені запропонували роботу на фултайм (повний робочий день) асистентом офтальмолога. Навчався я тиждень, більше не потрібно, і я погодився. І ось уже третій рік я працюю в цій компанії. Я перевіряю зір на спеціальному обладнанні. У мене свій кабінет, я працюю в районі Даунтаун, біля Бруклінського мосту. У мене хороше робоче місце, непогана зарплата. У цій роботі мені допомогло те, що я говорю трьома мовами: російською, англійською, українською. У нас багато російськомовних пацієнтів, поляків, а для них українська як рідна. Я можу приймати будь-якого пацієнта, мені не потрібен перекладач.

Як обирати коло спілкування?

Із цим у мене дуже строго, раджу так діяти, як я! Перше, що я зрозумів, коли потрапив на Брайтон-Біч – це в жодному разі не шукати російськомовних і не спілкуватися з ними (мається на увазі звичне мовне коло спілкування). У підсумку я прийшов до того, що дивлюся тільки американські новини, тільки американські програми. Звичайно, у мене є й російськомовні друзі, і українці, але більше американців. Я дружу з колегами по роботі, мене знають їхні сім’ї – навіть бабусі-дідусі. Чим більше такого спілкування, тим швидше ти вчиш мову і вливаєшся в середовище. І якщо спочатку не налаштуєшся на ритм американців, то сенсу в переїзді я взагалі не бачу. Навіщо ви приїжджаєте сюди, живете в російському ком’юніті на Брайтоні, їсте російську їжу, слухаєте російське, говорите по-російськи – навіщо? Я всім розказую, що найкращий спосіб вивчити мову – бути в колі носіїв. Ти повинен слухати мову, намагатися порозумітися, старатися говорити.

Про інший світ – Америку, український спортивний журналіст Денис Новіков

Закони – чи важко з ними нашим?

Це величезний всесвіт, я його весь час вивчаю. Особливо для Нью-Йорка характерна фраза: «Незнання законів не звільняє від відповідальності».

Поліцейських тут багато, і вони ніколи нікого просто так не чіпають. Але до них можна в будь-який момент звернутися по допомогу. Наприклад, сусіди зверху стукають, пожежа, тебе намагаються вбити – служби, такі як поліція, пожежний департамент, приїжджають за лічені секунди. Найпізніше, що я бачив, – це дві хвилини. Наприклад, найбільш стандартна ситуація: машина таксі зачепила велосипедиста, хвилини не минуло – машина швидкої допомоги, дві машини поліцейські й одна пожежна були на місці. Будь-який виклик 911 – приїжджають відразу всі, бо невідомо, що сталося.

Поліцію викликають, якщо батьки залишили дитину 12-14 років у будинку саму (за законом це заборонено). Сусіди, наприклад, настукали, і все – приїхала поліція, вас позбавляють батьківських прав.

Що стосується злочинності, вона дуже знизилася. У 2016 році її рівень був найнижчим за свою історію, але райони небезпечні є, і в них краще не ходити. Взагалі, тут жити небезпечно, ми ніколи не застраховані від великих неприємностей, таких, як, наприклад, «11 вересня». За весь час, що я тут живу, уже були й вибухи, і вантажівка в’їхала у велосипедистів на Геловін, чоловік в’їхав у натовп на Таймс-сквер. Коли таке трапляється, наступного дня по всьому місту всюди поліція. І ти почуваєшся ніби захищеним, але все ж потрібно бути готовим до того, що життя тут може бути неприємним.

Менталітети: український та американський, чи є між нами прірва?

Між нами немає прірви, з американцями дуже теплі стосунки, для мене це дивно. Ось із будь-якою іншою національністю в американців жорсткіше, а з нами просто дуже теплі стосунки. У Нью-Йорку є велике українське ком’юніті, а за містом є гори, дуже схожі на Карпати, і називається це місце – Українське село. Там українські готелі з українськими господарями та кухнею. Ти просто немов у Карпатах. Там люди говорять українською, роблять українські весілля. У Нью-Йорку навіть є площа Тараса Шевченка, церква українська, там збирається вся українська діаспора. Такого немає в росіян, білорусів, як є в українців. Мабуть, уся Північна Америка досить українізована.

Але менталітет у американців зовсім інший. Вони дуже зациклені на роботі. Головні цінності: сім’я й робота – все, немає іншого світу. Щодо політики Трампа – можуть обурюватися, але це на 25-му місці. Для молодих – те ж саме. Причому неважливо, жінка ти чи чоловік – на першому місці робота. Якщо в житті робота займає багато часу і в тебе його немає на стосунки, значить у тебе немає стосунків.

Що мені подобається тут – це чітке розуміння того, що тобі треба. Не так, як у нас: скільки мені там – 25, а пора одружитися. Тут тобі ніхто не скаже, що тобі вже 35, а ти ще не одружений, не народила тощо. Якщо ти робиш кар’єру – це викликає повагу.

Немає моменту випадковості, раптовості ні в чому, навіть у спілкуванні. Практично нереально нічого зробити без запису. Наприклад, у мене на роботі на дверях є напис: walk-ins welcome (тим, хто проходять, – ласкаво просимо). Тобто ти можеш прийти й почекати в живій черзі, але це не означає, що ти потрапиш, бо в нас усе по запису. У всіх державних установах така ж ситуація – ти повинен записатися.

Американська медицина. Кажуть, що вона недосконала й нереально дорога…

Медицина Америки входить в топ-3 питань на президентських виборах, тому що це дуже важливе питання. Вартість страховки на людину – десь 400-500 доларів на місяць, це дуже багато. Є різні нюанси у страховок і умови: страховка може покривати все, частково, з невеликою доплатою. Тут близько 80 % людей мають страховки, які дають можливість звернутися в будь-який медичний заклад. Там тобі кажуть, що вона покриває, і визначають твій спектр можливостей. Після цього призначають лікаря. В екстрених ситуаціях, якщо потрібно викликати швидку допомогу, її обов’язково нададуть. Навіть якщо це буде коштувати тобі сотні тисяч доларів, але в підсумку надішлють рахунок про оплату, і потрібно буде заплатити. Якщо, наприклад, це буде, як у мого знайомого, операція на півмільйона доларів, нічого страшного – все гаразд. Є програма The care credit, по ній ви можете виплатити хоч до кінця життя всю суму маленькими частинами.

Про інший світ – Америку, український спортивний журналіст Денис Новіков

Великий американський спорт – який він?

Спочатку я ходив майже на всі матчі НБА, на бейсбол, але так його й не зрозумів, на хокей НХЛ. І зробив висновок – це не просто класно зроблено, красиво і яскраво. Річ у тім, що вони приходять на будь-які спортивні матчі й забивають стадіони десятками тисяч людей. І не приходять туди, як у нас мужики – з пивом, поматюкатися на гравців. Ні, вони приходять сім’ями, завжди з купою дітей, з бабусями, з дідусями. Я одного разу бачив, як одна бабуся сиділа на стадіоні та в’язала щось. Для американців спорт – це важлива частина життя, традиція. Наприклад, дітям під час матчів купується все, що пов’язано із символікою клубу: бейсболки, майки тощо. Для батьків похід із дітьми на баскетбол – це сотні доларів. У будь-якому барі висять телевізори, де показують тільки спорт – навіть гольф, крикет, але тільки спорт.

Найбільше мене вразила одна традиція, яку треба перейняти Україні. Під час перерв на будь-яких іграх американці шанують своїх військових. Наприклад, вибирають когось, хто присутній у залі, і під час перерви показують його на всіх екранах. Люди всі встають і стоячи аплодують. А на екрані йде про нього повна інформація, хто він, де служив, за що в нього медалі тощо. Буду намагатися достукатися до Федерації баскетболу України, щоб були внесені такі оновлення в нас.

Також коли проходить Кубок супербоулу, його транслюють на супутнику для астронавтів. На екранах матчу показують, як вони літають, дивляться матч і передають привіт усім. Показують, як у гарячих точках світу дивляться гру військові армії США. На спортивних матчах гімн США співає завжди тільки суперзірка, над стадіоном пролітають військові літаки ВПС США – це дуже підтримує дух патріотизму.

Різниця у спортивних підходах США та України:

Тут народжуються й виховуються в тому, що спорт – на першому місці. Батько дивиться баскетбол, бейсбол, водить на ігри сина. Американці розуміють, що якщо їхня дитина з двох-трьох років почала займатися спортом, то це її путівка в життя. Якщо вона потрапить у коледж (по спорту), її візьмуть, змусять учитися – і вона потрапить до НБА. А там отримає мільйони доларів. Що отримаєш ти як український спортсмен, якщо в дитинстві вибереш спорт, крім травм, я не знаю…

Тому не треба дивуватися, коли в пресі читаєте, що український спортсмен прийняв громадянство іншої країни. А що йому робити – він у себе вкладав, розвивався, він хоче до чогось прагнути, а в нас навіть неможливо тренуватися.

В Україні ж уже 10 років вирішують питання стадіонів та оренд, але не будують їх. У команди передусім беруть легіонерів, які показують шоу. Коли спонсори беруть їх, ніхто не думає про те, що ці гроші потрібно вкласти в розвиток і створення українських спортивних шкіл, дитячих тренерів, у зали, щоб у нас було майбутнє.

І ще кілька слів про Америку:

В Америці дуже приємно перебувати серед людей, тут є свобода слова, можливість росту, перспектива розвитку. Мені дуже подобається природа й географічні особливості. Тут легко подорожувати, навіть із невеликим бюджетом. Я багато мандрую – вже 13 штатів для себе відкрив.

Про інший світ – Америку, український спортивний журналіст Денис Новіков

Якщо ви хочете переїхати в Америку, треба чітко розуміти, що найважливіша моральна частина питання, навіть матеріальна не така важлива. Ось я приїхав сюди, у мене було 1650 доларів – це дуже мало. Більшу частину з них заплатив за кімнату в перший день. Але нічого страшного, я вже живу тут п’ятий рік, працюю на хорошій роботі, відкрив свою фірму, працюю з Fudjifilm – беру лінзи напрокат, беру участь у фотоконкурсах, розвиваюся. Головне – зрозуміти: щоб приїхати сюди, потрібно поміняти абсолютно все, і це не страшно, тому що тут кожен має шанс добитися всього, докладаючи зусиль.

Про інший світ – Америку, український спортивний журналіст Денис Новіков

Текст: Наталія Мізукіна

Фото надані героєм публікації

Залишити коментар