Четвер, 18 липня

Давайте сковородувати

Оповідання The Ukraine починається з того, що герої майже кожні вихідні кудись їдуть Україною – «А за вихідні в Україні можна далеко заїхати. І повернутися». Звичайно, «кожні вихідні» – трішки моя фантазія: наприклад, сам я можу це робити лише поки діти у бабусь. У інших людей – інші зобов’язання, та й більшість не можуть собі дозволити часті поїздки. Та все ж дивує, чому так мало людей це роблять. Складається враження, що скейтбордистів або паркурщиків більше. А так, то більше по шашликах, сидять і бухають.

Я для себе самого давно вигадав слово «сковородувати» – блукати випадковими (нетуристичними) містами, селами й полями. Якщо комусь потрібен більш хіпстерський неймінг, можна казати slow travel. Письменник Джуліан Барнс розповідає про свої walking holidays – але воно й не обов’язково винятково ходити пішки. Раз мене підвозила між селами розвозка «Укргазвидобування», удруге – шкільний автобус, утретє – повний автобус винятково молодих жінок, здається, із птахоферми. Нема нічого поганого й в попутках, якщо опиняєшся на занадто жвавій дорозі – бо, взагалі-то, іти тим приємніше, чим дорога спокійніша. В ідеалі ґрунтова – тільки вони, на жаль, далеко не ведуть, тому часом будуть неминучі й асфальтовані.

Ти можеш, залежно від характеру та настрою, обрати місця більш або менш людні. Шукати за сферою інтересів: ну там, не знаю, віддалений монастир або маловідомий природний заповідник. (Я часом іду просто на назву: Хряцька, Крижопіль, Цюрупинськ-якого-більше-нема – або Горішні Плавні-які-тепер-є). Залежно від здоров’я, можна пройти за день лише 10 кілометрів чи всі 60. Залежно від доходів – поїхати в область подалі чи погуляти своєю. Поїхати на довгі вихідні чи тільки на один день. Не обов’язково цілий рік збирати на Марокко, правда? І в самій Україні – на Карпатах світ клином не зійшовся. Та й то. Пам’ятаю, ідеш хребтом Чорногора як трасою й тільки: «Добрий день. Здравствуйте. Добрий день. Чешьчь. Добрий день, чешьчь, чешьчь, добрий день».

У нетуристичних місцях буває не менш красиво і вже точно більш медитативно. Наприклад, український степ напровесні виявився несамовитим. І за кілька днів блукань на довгі вихідні я не зустрів там жодного іншого «туриста». Схоже, і місцеві до «туристів» – на відміну від Карпат – не звикли. Доходить до того, що тебе запитують:

– Слухай, а ти случайно не вєрующий? Ну там, баптіст ілі свідєтєль Єгови… Нє, воно, канєшно, твоє лічне діло.

А я просто релігійно люблю цю землю. Або, поки я ще не плюнув на фотоапарат і паперові карти, було, перевіриш маршрут, сфоткаєш гарні ворота, а виявляється, що за тобою хтось спостерігав:

– Ви якийсь провіряющий, да?

Ага. Як «провіряющий» України, дозвольте доповісти: Україна ще не вмерла – квіти квітнуть, колосся колоситься, «газвидобування» газ видобуває.

Але ви можете поїхати самі, і самі для себе робити висновки: чи занепадає село – чи відроджується; вимирають містечка – чи оживають; домінує поза великими містами українська – чи російська (спойлер: суржик); чи люди в тому або іншому регіоні похмурі – чи з гумором і підколкою. Воно, знаєте, не завадить, аби побільше людей жили за принципом «люби і знай свій рідний край». Особливо «знай».

Скачуєш офлайн карту, приїжджаєш хоч електричкою, хоч блаблакаром у початкову точку, обов’язково вимикаєш інтернет – і вперед, у дзен. Медитуй. І про життя країни, і про своє життя, і про філософські проблеми. Воно ще старий Ніцше казав, що довіряє лише думці, яка прийшла, коли був на ногах.

А втомився – під’їдь на сільському автобусі чи на попутці-жигулях. Або зустрінь свого молодшого тезку на бусику, повному гусенят і каченят: твій тезка розвозить птицю селами, а недавно з’їздив із жінкою в Єгипет, і найбільше йому там сподобалися базари.

Не хочеш ночувати в наметі (як я не хочу) й маєш трохи грошей? У кожному райцентрі від 20 тис. населення мусить бути якийсь готель (але погуглити все ж варто). Переживаєш за безпеку (зі мною ніколи нічого не ставалось, але я чоловік)? Тоді знайди попутника, заодно «пізнаєш друга в біді», бо, канєшно, ситуація «ліворуч іти чи праворуч» хоч раз та трапиться. Хоча, звісно, у наш час із офлайн-картами та GPS заблукати треба вміти. Навіть якщо вибираєш, де саме в Україні у твої вихідні не буде дощу (чи, навпаки, не буде пекла) – у наш час просто й це: відкриваєш метеорологічну карту та обираєш регіон, у який поїдеш. Сюрпризи та враження гарантовано. Розумовий відпочинок теж. (Нагадую: не забудь вимкнути інтернет, GPS працює без нього). А! Ледь не забув! Постійно мати три літри води із собою на людину! Більше, власне, нічого важкого в теплі пори року й не треба. Я ще книжку беру, але потоншу.

Пам’ятаєте, може, як Джек Керуак мріяв, аби його країну заповнили люди з рюкзаками? Ну, а у нас навіть був Григорій Сковорода, нам сама історія веліла швендяти країною. То давайте сковородувати разом – але, звісно, кожен окремо.

***

(На фотографіях, частина з яких зроблені на телефон, – південь Чернівецької області в листопаді; степ Миколаївщини у квітні; краї Сковороди й Гоголя влітку. Я впевнений, ви знаєте або знайдете гарніші місця).

Артем Чапай

Залишити коментар