Четвер, 14 листопада

Асоціальні мережі

Домінантна потреба в груповому спілкуванні – либонь, одна з найдавніших, які роблять людину власне тим, ким вона є. Визначення людини Аристотелем як «політичної» або «суспільної тварини» (в залежності від перекладу терміна «zoon politikon» із твору «Політика») відображає той факт, що людина може відбутися як особистість лише в людському суспільстві.

Романтична казка про Мауглі завжди розбивається об реальність рикаючих і бігаючих навкарачки близнят Амалу й Камалу, справді вихованих вовками.

Ми б не знали про висловлення Аристотеля, якби його не вжив у своїх «Перських листах» філософ і публіцист Шарль Монтеск’є. Якого, кажучи сучасною мовою, цілком можна було б назвати топовим блогером ХVІІІ століття.

Новинки соціальної комунікації завжди були становим привілеєм, оскільки сприяли підвищенню рівня безпеки користувачів (згадаємо розвиток інтернету з військової мережі Advanced Research Projects Agency Network у 1969 році).

По мірі того, як вони переставали бути новинками, маси перетворювали відібрані (різними шляхами) в еліти інструменти на власні іграшки. Прикладом може служити відомий мем про дружин червоних командирів, які після 17 вересня 1939 року хизувалися в окупованому СРСР Львові нічними сорочками, вважаючи їх вишуканими сукнями.

Основним конфліктом у комунікаційній сфері є те, що людина дуже слабко змінюється впродовж останніх кількох тисяч років. А сучасне інформаційне середовище взагалі не має аналогій в історії. Воно щось на кшталт падіння астероїда або «ядерної зими».

Незначний період у декілька десятків років дозволяє спостерігати динаміку розвитку, зльоту й деградації цифрових соціальних комунікацій. Власне, мова про поточну деградацію.

Дорослі, можливо, ще пам’ятають період, коли наявність інтернету була так само рідкісною і престижною, як і мобільний телефон у стандарті NMT-450. Можливо, пам’ятають суворих модераторів та таке явище, як «нетикет», 10 правил пристойної поведінки в мережі, що з’явилися в 1994 році. Доки інтернет разом із модемами та «дзвінком» по дайал-апу був, по суті справи, становим явищем, домовитися про взаємну етику поведінки ще видавалося можливим.

Фахівці з інформаційних операцій використовують термін «Information-Related Capabilities (IRC)». Це приблизно дюжина факторів, щільно взаємопов’язаних між собою в процесі соціальної комунікації. Сучасна соціальна мережа – явище складніше; воно постійно зазнає мутацій. Не тільки з боку розробників. Адже в кожному злочині є частка провини жертви, як учить нас наука віктимологія.

Суспільство, якщо дивитися на нього не крізь рожеві окуляри лібералізму, – це не що інше, як Уроборос, змій, який пожирає сам себе. І в процесі самопожирання суспільство робить усе можливе, щоб нагуляти максимальний апетит.

Кожен текст – нісенітниця, якщо читач не витягує з нього практичної користі. У чому наразі практична користь, від знання про те, що (аааа!) інтернет виїдає ваші мізки? У тому, що:

а) ви можете виїсти їх комусь першими;

б) ви вважаєте свої мізки якоюсь невиліковною вічною цінністю та готові їх захищати від будь-яких змін на віки вічні?

Що саме відбувається в українських соціальних мережах? По-перше, вони не українські, а американські. Марк Цукерберг не прагнув перенести свій бізнес у сприятливіші умови, як це не дивно. По-друге, із точки зору IRC, Фейсбук – досить незначна частина цього процесу комунікації, що відображає здебільшого наші недоліки, а не переваги.

Залежності розподіляються в цьому сегменті приблизно так: Інстаграм – це гординя, Фейсбук – заздрість, Твіттер – гнів, Нетфлікс – лінь, Лінкедін – жадібність, Тіндер – хіть.

Зосередимося на Фейсбуці, оскільки саме в цьому інформаційному міхурі – многобуквіє минулих часів та амбіції часів прийдешніх. Така концентрація робить саме цю соціальну мережу квазіконкурентом соціології та найбільш ефективним стимулятором марнославства користувачів.

Він не завжди був таким. Згадайте, що ФБ починався прагматично – зі зручності комунікації у студентському гуртожитку. Можна вже було не лазити у вікна навмання. Попередньо – у віртуальне вікно, а потім уже зразу в реальне ліжко.

В українській його історії Фейсбук був у свій час такою собі нейромережею для інтелектуалів, послідовником Живого Журналу та модерованих форумів, і дуже цим пишався.

Але війна внесла свої корективи. Бан Однокласників і Вконтакте безумовно мав свої оперативно-тактичні переваги з точки зору поточної інформаційної (і не тільки) війни з Росією. Про це багато писали. Як і про те, що українські користувачі Однокласників і Вконтакте в результаті перетекли у Фейсбук.

Проблема в тому, що групова діяльність завжди оптимізується за рівнем найдурнішого члена групи. А не навпаки – усупереч параноїдальним політичним баченням. Поясню для нетямущих: у поході, якщо ви хочете, щоб уся група дійшла до місця призначення цілою, наперед пускають найслабших і повільних. І за їхньою швидкістю та наявністю сил вибудовують рух решти. Так і в соціальній комунікації, із тією лише різницею, що це відбувається несвідомо. Ви не знайдете в мережі активних акаунтів заможних або просто дуже зайнятих своєю справою людей.

Загальний комунікативний дискурс Фейсбука почав у результаті вибудовуватися за рівнем «одноглазніков». Тут немає якогось усвідомленого шкідливого впливу. Якщо ви приймаєте до себе масу людей, яким ви не подобаєтеся за визначенням, то це неприйняття й задаватиме рівень несвідомої конфліктності. А він визначається вже як норма.

Інший важливий момент – соціальна мережа поспіль соціалістична, навіть якщо вона пише про щось украй праве.

Головна особливість соціалізму – відмова не тільки від приватної власності, але й від особистої, від приватного життя як принципу.

Соціальна мережа заохочує до ексгібіціонізму. Вимагає від користувача максимальної відмови від меж приватності. Чим більш відкритий користувач, тим повніше йому надають за допомогою лайків ілюзію успіху та особистісного зростання.

Згадайте роман Джорджа Оруелла «1984». Двохвилинки ненависті – Two Minutes Hate – форма промивання мізків у спробі викликати в них безумство ненависті та відрази до ворожої супердержави. (До речі, була деякий час така щорічна «Премія Великого Брата» за найбрутальніше порушення свободи громадян державою або компанією (1984) .Можливо, є сенс відновити в нас).

Хайпофілія Фейсбуку так само цілком генерована й керована. Тема ненависті особливого значення не має. Три центри управління: політичний, військовий, культурницький, зламають усе і всіх, але лише в рамках цього соціального симулятора.

Основою такого хейтерства є схильність маси користувачів до конспірологічного мислення. Показники такої схильності досить пересічні.

Користувач повинен перебувати в стані постійного стресу. Його інтелект – середній і нижче. Рівень доходів – низький. Соціальний статус – нестабільний. Сім’ї немає. Зруйнована або неповна. Майбутнє дітей (якщо є) під загрозою.

У конспірологічному просторі існує щонайменше 90 різних шизофренічних тем, які пояснюють таємний сенс усього, що відбувається довкруж. Це таке піаніно, на клавіші якого безпомилково натискають фахівці з управління масовою поведінкою, щоб отримати потрібний ефект.

Але колективний сморід зовсім не означає єдність духу. Класичним прикладом ідіотизму є так званий «піццагейт». За кілька днів до виборів у США WikiLeaks опублікував пакет із близько 357 досьє ФБР, зміст листів глави штабу Білла та Хілларі Клінтонів Джона Подести, який був радником Барака Обами до лютого 2015 року.

Потім ресурс 4chan запропонував параноїдальне прочитання цих текстів. Типу, насправді це були кодові слова, раніше закріплені ФБР як жаргон педофілів. Піца – дівчинка, хот-дог – хлопчик, сир – маленька дівчинка, паста – маленький хлопчик, соус – оргії тощо.

У наш час навіть найхимерніші й найдивніші ідеї можуть бути взяті з соціального болота. «Вимиті» та представлені законодавчому органу. Стаючи у такий спосіб офіційною політикою.

Американський «піццагейт» закінчився трагікомічно. 4 грудня 2016 року Едгар Медісон Уелч, найпалкіший із ідіотів соцмереж, який насправді шукав педофілів, прийшов у піцерію «Comet Ping Pong» (вважалося, що це лігво педофілів) і стрельнув там тричі з гвинтівки AR-15 у стіну, стіл і двері.  Він планував провести власне розслідування причетності піцерії та її працівників до педофілії, і здався поліції після того, як переконався, що в піцерії не тримали дітей під замком.

Аналогічна історія з відповідним масовим психозом сталася в Литві. Тут випадок пікантніший, бо в російськомовному контенті ви виявите лише одну антилитовську версію подій.

У реальності сутенер Драсюс Кедас, за намовою своєї подруги, убив у 2009 році з корисливих мотивів суддю Каунаського окружного суду та його колегу. Литовські спецслужби в процесі розслідування (і прослуховувань) встановили, що змовники інструктували і тренували малолітню дочку Кедаса, як розповідати про нібито скоєне над нею насильство.

Характерно, що на цю вудку клюнули навіть Грібаускате і Ландсбергіс. Але після того, як оперативна інформація стала їм доступна, політичний пафос кудись зник.

Литовці виявилися технічно неспроможними конкурувати з російською пропагандистською машиною, яка безпомилково використовує чутливі західні струни й місцеві клавіші.

Це (із технічної точки зору) одна з багатьох блискучих операцій російських спецслужб. Ми дуже недооцінюємо їхній рівень кваліфікації, взагалі неправильно розуміємо мотиви та зовсім не зважаємо на стратегією.

Колись широко обговорювана «доктрина Герасимова» – це дозволений витік інформації для інтелектуалів, щоб жували й боялися. У реальності соціальні мережі вже давно є частиною нейромереж, що визначають не тільки ваші купівельні й сексуальні, а й політичні вподобання.

Що ми отримуємо в результаті? Керування психозом оцифрованих убогих користувачів – така сама легка справа, як керування дитячою залізницею.

Ваш особистий успіх або невдачі жодним чином не залежать від вашої присутності в соціальних мережах. Полеміка відточує ваш стиль, але краде час. Соціальна мережа не має відношення до соціуму – доведено результатами виборів.

Займіться собою.

Олег Покальчук

1 комментарий

  1. Георгій Столяров on

    Цікаво! Але викникають деякі зауваження. Зокрема. 1. Соціальна мережа має відношення до соціуму,бо вона впливає на комунікації, отже на соціальні процеси і його розвиток. 2. В мережі присутні і заможні і зайняті справами та ін. верстви. Безхатченки — не знаю. Інша справа — яка частка з кожного прошарку. Але це потребує дослідження. А так — безпідставні заяви. Усього доброго!

Залишити коментар