Вівторок, 15 жовтня

Чи дасть українська школа очікуваний ефект, побачимо ще не скоро. Проте школярі по всій Україні за новою системою свій перший рік уже відучилися. Водночас наприкінці весни ухвалили в першому читанні закон про повну загальну середню освіту. Натомість система вищої освіти хоч і має з 2014 року свій новий закон, в очікуванні чергових пертурбацій – у парламенті лежить законопроект № 8385, автори якого пропонують змінити систему управління сучасними українськими університетами. Тож Opinion поцікавився, чи справді такі новації на часі та що саме варто було б зробити, щоб наші виші надавали більш якісну освіту.

У Комітеті Верховної Ради з питань науки і освіти переконані: ухвалення законопроекту про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо зміни системи управління закладами вищої освіти – це саме те, без чого система вищої освіти в Україні розвиватися не зможе, буксуючи на одному місці. Це означає, що якість вищої освіти, яку отримує в наших університетах молодь, як не йшла в жодне порівняння з якістю освіти в закордонних вищих навчальних закладах, так і далі не витримуватиме з нею конкуренції. Як наслідок, молодь як виїжджала за кордон усілякими правдами й неправдами, так і виїжджатиме – щоб не тільки отримати там освіту, а й за змоги залишитися працювати. А тому, переконують автори законопроекту, без модернізації системи вітчизняної вищої освіти рухатися вперед неможливо.

«Якщо ми розглядаємо сферу вищої освіти як частину економічної політики держави, то мусимо розуміти, що тут також діють закони ринку й має значення розумне, стримане державне регулювання. У наших обставинах, на жаль, досі ще важко відійти від командно-адміністративних та авторитарних моделей управління у сфері вищої освіти, але відхід від них необхідний, якщо ми хочемо розвитку цієї сфери, як і економіки загалом, – пояснюють автори документу. – Цей законопроект пропонує зміни підходу до управління закладом вищої освіти, зокрема перехід до моделі з елементами корпоративного управління: наглядові ради матимуть більший обсяг повноважень і, відповідно, мотивації сприяти діяльності закладу вищої освіти; ректор буде звільнений від господарських функцій та паперової роботи і зможе присвятити основні час і сили реалізації стратегічних завдань університету, а фінансовий директор буде фактично помічником ректора і призначатиметься ним за погодженням із наглядовою та вченою радою закладу вищої освіти».

Тобто головних новацій, запропонованих цим законопроектом, насправді дві: це обмеження влади ректора, який, до речі, за законодавством, одноосібно відповідає за все, що відбувається в університеті, і запровадження посади фінансового директора, до якого, за задумом, повинна відійти вся фінансово-господарська діяльність вишу. А попутно ще й дати змогу державним вишам, які нині є бюджетними організаціями, змінити свій статус.

Головне – не нашкодити

Коли якусь налагоджену роками систему, зокрема й вищої освіти, починають реформувати, головне – не нашкодити. Тож у цьому разі, якщо вже вирішили, що є потреба вносити у чинний закон зміни, важливо з’ясувати, якими вони мусять бути, аби від тих змін потім була реальна користь. «Насправді це досить складне питання, тому що зробити потрібно багато чого, а ось можливості для цього дуже обмежені, – пояснює Opinion експерт із питань освіти Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин. – Рухатися потрібно кількома напрямками. Насамперед, справді йдеться про зміну системи управління закладами вищої освіти. Вони повинні стати більш самостійними у фінансовому сенсі. З іншого боку, до ухвалення рішень повинні ширше залучалися і студенти, і викладачі, як це прописано в європейських стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості освіти».

Експерт зазначив, що, змінюючи систему управління університетами, варто проаналізувати європейські практики: «За кордоном є багато різних варіантів, і вони всі працюють. Головна проблема – повинні бути збалансованими і повноваження того, хто ухвалює рішення, і його відповідальність за результати цих рішень». Щодо зміни статусу закладів вищої освіти, які наразі є бюджетними установами, то сьогодні обговорюють три варіанти. «Якщо університет захоче, він зможе залишитися бюджетною організацією, – відзначає Володимир Бахрушин. – Інший варіант – стати неприбутковою організацією, а для недержавних це може бути статус прибуткової організації. Усі ці варіанти прописувалися під статуси, передбачені чинним Господарським кодексом».

Повернути освіті роль соціального ліфта

У Київському ж національному університеті імені Тараса Шевченка вважають, що нині в Україні найбільша проблема реформування вищої освіти – це відсутність розуміння потреб і траєкторій у реформуванні. «Річ у тім, що на сьогодні освіту в світі не розглядають як щось ізольоване, самостійне, а як підсистему суспільства», – вважає проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров.

Натомість у громадян нашої країни, переконує він, за роки незалежності склалося враження, що освіта – це щось другорядне, що не є самостійною ланкою суспільного розвитку. «Це не так, – вважає Володимир Бугров, – тому реформування вищої освіти, насамперед, треба починати з усвідомлення того, яка саме освіта потрібна нашому суспільству, а яка – нашій державі, бо це не тотожні речі. Поясню. Державі, передусім, потрібна освіта для задоволення її потреб: це військові, поліція, судді, лікарі, вчителі. Тоді як суспільству потрібна набагато ширша освіта, яка сьогодні державою може бути й не затребувана. Скажімо, класична музика чи класичне мистецтво. І тільки тоді, коли суспільство й держава визначаться, які спеціальності їм потрібні, можна буде починати реформування».

В університеті Шевченка вважають, що навіть у такому разі варто, передовсім, визначити цілі й напрямки реформування, а також повернути освіті роль соціального ліфта. «Років 30 тому людина, яка закінчувала університет чи інститут, отримувала більшу зарплатню, ніж та людина, яка не мала вищої чи спеціальної освіти, – пояснює проректор КНУ Opinion. – Сьогодні ж часто можна почути, що вчитися не потрібно взагалі: мовляв, он Білл Гейтс не вчився і створив бізнес. То Білл Гейтс такий один, а в нього працюють десятки тисяч людей, які здобули освіту і створюють продукт, що потребує високого рівня інтелектуального потенціалу. Тому освіта має знову виконувати роль соціального ліфта й тим самим забезпечувати людині, яка здобула якісну освіту, гідне працевлаштування й гідну заробітну плату».

І третій аспект, на який вважають за потрібне звернути увагу в КНУ імені Тараса Шевченка: треба докорінно переглядати ставлення до освіти з боку всіх, хто в ній залучений: і студентів, і викладачів, і адміністративних структур, і батьків, і роботодавців, і державних органів. «Що ж до зміни моделі, то, як на мене, робити щось поспіхом передчасно, – переконаний проректор КНУ. – Прикро, що в нас тепер, на думку окремих “експертів”, ректори є чи не найбільшими ворогами освіти. Як їх тільки не називають: феодали, корупціонери тощо. Насправді ж будь-який ректор чи представник адміністрації теж зацікавлений у позитивних результатах діяльності закладу вищої освіти. А щоб не було оцих тлумачень, треба не шукати, як обійти чинний закон, а дотримуватися тих умов і вимог, які на сьогодні зафіксовані в законодавстві. Закон про вищу освіту ухвалено 2014 року. Потім як компроміс у нього внесли величезну кількість змін. Тепер кажуть, що знову без змін не обійтися. А я кажу, що треба трохи попрацювати за цим законом, а проблема насправді полягає в забезпеченні якості освіти, а не в системі управління».

Щодо ідеї змінити статус ЗВО з бюджетних установ на неприбуткові, то, на думку Володимира Бугрова, у цьому був би сенс, якби було змінено величезну кількість нормативних актів, що стосуються фінансування, оподаткування тощо. «Якщо ухвалити цей законопроект, але залишити такими, як є зараз, Бюджетний кодекс, інші закони, ця ідея може призвести тільки до того, що державні навчальні заклади повністю втратять свою самостійність. Тобто сама ідея хороша й перспективна, але вона може бути реалізована тільки в пакеті з великою кількістю змін до бюджетного й фінансового законодавства».

Не треба вигадувати нового велосипеда

Що слід попрацювати за чинним законом про вищу освіту, вважає і виконувач обов’язків ректора Таврійського національного університету імені В .І. Вернадського Володимир Казарін, який дуже обережно ставиться до ідеї зміни системи управління вишами. «Останнім часом ми втрачаємо позиції, яких досягли в попередній період, – пояснює він у коментарі Opinіon. – У 2014 році в нас ухвалили чудовий закон про вищу освіту, в якому прописані життєво важливі принципи для існування системи вищої освіти. Передусім, це автономія університетів, права фінансово-економічної діяльності. Як на мене, потрібно жити за цим законом, а не шукати, як відмовитися від справді прогресивних змін, ним запроваджених. Треба завершити те, що ми вже розпочали, а поспішати з новими умовами й посадами, зокрема й фіндиректора, не варто».

Найголовніше, на думку очільника Таврійського університету, віддати вишам реальні повноваження, зістикувавши їх із потребами практики. «У такому разі реальний досвід сам покаже дорогу й виведе на реальні результати, – каже він. – Повна автономія університетів Америки та Європи зробила Америку та Європу успішним полем для пулу освіти – туди всі їдуть навчатися, зокрема й з України, а потім намагаються залишитися там працювати. Скільки наших айтішників зараз працюють у європейських країнах, бо тут не знаходять собі застосування. І про це потрібно думати передусім, а не про те, як ще раз викрутити руки ректорам».

А щоб підготувати якісних фахівців, які знайдуть собі місце на ринку праці, університети повинні мати відповідну матеріально-технічну базу, яка в багатьох вишах не оновлюється не те що роками – десятиліттями. У Таврійському університеті вважають, що за нинішніх умов і нинішнього ставлення до вишів це питання в рамках чинної системи ми не вирішимо. «У держави грошей немає, і в найближчому майбутньому в достатній кількості вони навряд чи будуть, – зазначає Володимир Казарін. – Ми у своєму університеті давно перестали розраховувати на допомогу держави – хіба що з листопада 2015 року отримали близько 430 тис. грн на заміну вікон і за цей же час домоглися повернення собі своїх власних 16 млн грн, які за нами залишалися на момент окупації Криму. А так здебільшого отримуємо допомогу від міжнародних партнерів. Тому ще раз повторюю: розв’яжіть руки університетам – і вони все зроблять самі. А ті, які в умовах наданих повноважень не зуміють ними скористатися, просто припинять своє існування».

Повноваження без відповідальності?

Не сприймають запропонованих новацій і в Національному університеті біотехнологій і природокористування. Мовляв, перш ніж змінювати чинну систему управління університетами, потрібно її добре проаналізувати. «Профільний парламентський комітет чомусь вважає, що нинішня система є командно-адміністративною, та погодитися з цим важко, – пояснює Opinion ректор НУБіП, екс-міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. – Завідувача кафедри сьогодні обирають і затверджують колективним рішенням вченої ради. Декана обирають на факультеті вченою радою. Ректора – колективом усього університету».

На думку Станіслава Ніколаєнка, якщо запровадити в нас наглядову раду, як це пропонується в законопроекті, навряд чи матимемо очікуваний позитив. «Якщо якомусь органу надаються майже необмежені повноваження, то точно такою мусить бути й відповідальність, – пояснює він. – А де в законопроекті йдеться про відповідальність наглядової ради? Казати, що ми хочемо запровадити наглядову раду за тією моделлю, яка працює в Америці – це певною мірою вдаватися до маніпуляцій. НУБіП має партнерські зв’язки майже зі 150 університетами світу, тож як у них усе відбувається, мені відомо. Візьмемо американський університет, в якого дев’ять засновників. Ці засновники його фінансують, у наглядову раду можуть входити або вони самі, або їхні представники. І вже вони призначають ректора. Ректор призначає всіх деканів, завідувачів кафедр. Декани беруть на роботу викладачів, і всі працюють, а не граються у вибори».

Щодо посади фінансового директора, то в НУБіП вважають, що проблема не в тому, хто в університеті розпоряджається грошами, а в тому, що бюджет усіх українських університетів разом узятих менший, аніж бюджет звичайного американського університету. «Бюджет одного Пенсільванського університету, з яким у нас дружні стосунки, складає 2,2 млрд доларів. Бюджет університету в штаті Айова, який серед американських вишів посідає 50-е місце, – 1,44 млрд, – пояснює Станіслав Ніколаєнко, – а всі наші (причому якщо взяти й те, що виділяється через бюджет, і те, що самі заробляють) мають менше половини цієї суми. То кого за таких умов врятує посада фінансового директора? Тут аби якось оту куценьку зарплату викладачам заплатити й комунальні послуги. Якщо зарплата американського професора сьогодні – до 10 тис. доларів, німецького – 5 тис., польського – 2-3 тис., а ми маємо сьогодні 300-400 доларів, то про що мова?»

У НУБіП не розуміють, як може наглядова рада контролювати фінанси, якщо вона їх університетові не дає. «Контролерів сьогодні й так не бракує, – переконаний екс-міністр освіти і науки, – це і МОН, і Рахункова палата, і Аудиторська служба, і правоохоронні органи. Тому університетам допомагати потрібно, а не створювати ще один орган контролю, який за такого фінансування навряд чи щось змінить».

Потрібен новий український університет

Як і багато інших наших законодавчих актів, законопроект № 8385 компромісний, а те, що компромісне, у результаті не дає сталості, –зазначає в коментарі нашому виданню експерт з питань освіти аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Микола Скиба. «Окремі запропоновані положення виглядають добре, але у зв’язці з іншими елементами вони не працюватимуть, – пояснює він. – А щоб усе це реалізувати в комплексі, насправді треба наважитися на новий закон про вищу освіту. Навіть більше – на нову концепцію вищої освіти, і створити своєрідний аналог нової української школи – новий український університет. Але спершу треба дати відповідь на запитання – а яку роль відіграє університет у сучасних українських реаліях, тобто в нашій економіці? У суспільних відносинах? На міжнародній арені? Який і навіщо нам потрібен університет? Кого він має готувати й куди потім підуть ці люди тощо. І тільки коли будуть відповіді на всі ці запитання, можна говорити про те, за чий кошт цей університет має існувати, яка в нього економічна основа, навіть бізнес-модель, і як він тоді має управлятися. Це взаємопов’язані речі».

На думку Миколи Скиби, треба говорити про виш не як про щось на кшталт соціальної камери схову, яка просто дає змогу молодим людям ще провести якийсь час в аудиторіях. А про те, чи ми бачимо український університет частиною екосистеми інновацій, коли готують не просто спеціалістів для конкретної галузі, а спроможних людей, які зможуть розв’язувати складні проблеми методом міждисциплінарного підходу. «Щоб усього цього досягти, владу ректора має бути врівноважено, наприклад, наглядовою радою, в якій паритетно мають бути представлені інтереси держави, роботодавців того регіону, де виш розташований, громадських організацій, студентського самоврядування, – вважає експерт. – По-друге, це має бути справді інтелектуальна автономія. А наглядова рада може виступати і як арбітр, і здійснювати функції стратегічного управління».

На питання, чи потрібна у вишах посада фінансового директора, експерт Українського інституту майбутнього зазначає, що відповісти можна, лише побачивши економічну модель. «Тут треба зважати на те, – каже Микола Скиба, – що за законодавством персональну відповідальність за фінансово-економічну діяльність вишу все одно несе ректор. Тому питання фіндиректора відкрите. А щоб на нього відповісти, необхідно вивчати моделі й українські економічні реалії».

За словами експерта, щоб систему вищої освіти перевести на сучасніші рейки, потрібна форма державно-приватного партнерства, куди університет входитиме, скажімо, частиною свого майна (будівлями, земельними ділянками, навіть правами інтелектуальної власності тощо). «Для цього вищі навчальні заклади мають стати неприбутковими організаціями – замість бюджетних закладів, як вони є сьогодні, – вважають в аналітичному центрі «Український інститут майбутнього». – Тому черговими змінами до закону про вищу освіту не обійтися – потрібен новий закон, в якому буде й корпоративне управління, і державно-приватне партнерство, і дуже потужно виписана академічна автономія, і зміни до бюджетного й податкового кодексів, які, зокрема, дають змогу нашим університетам залучати закордонних викладачів не на трудовий контракт, на що вони не підуть, а на короткочасні угоди – і університети матимуть змогу оплачувати їхню працю, і багато інших сучасних речей, без яких українська вища освіта не зможе стати конкурентною».

Отже, питання навіть не в тому, обмежувати чи ні владу ректора й запроваджувати чи не треба посаду фінансового директора, а радше в тому, вносити зміни до чинного закону про вищу освіту чи краще відразу готувати новий, щоб не робити зайвої роботи. Але при цьому взявши до уваги позицію всіх зацікавлених сторін. Та найімовірніше, що відповіді на це запитання шукатиме вже парламент наступного скликання.

Текст: Лариса Вишинська

1 комментарий

Залишити коментар