Четвер, 18 липня

Останніми роками Крим і Донбас перетворилися на больові точки України. Прикута увага до цих проблемних регіонів і в політичному житті світу. Без припинення російської агресії, без відновлення територіальної цілісності України говорити про безпеку в Європі не доводиться. Підтримку повернення Криму й Донбасу під український контроль учергове продемонстрували очільники провідних європейських країн на зустрічах із Президентом України під час його першого закордонного візиту. Зокрема, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що санкції проти Росії не будуть відмінені до відновлення українського суверенітету в Криму. Натомість Володимир Зеленський закликав тих, хто виступає за зняття санкцій із РФ, відвідати Донбас та подивитися на зміни в анексованому Криму. На думку українського президента, півострів із туристичного краю і природної перлини, яким був ще донедавна, перетворився в «реальний військовий табір».                                                 

Про зміни в реаліях сучасного Криму, зокрема в житті кримськотатарського народу, які відбулися після російської окупації, Оpinion поговорив із Тамілою Ташевою, координаторкою громадської організації «Крим-SOS».

Крим після окупації перетворився у військовий форпост. І мілітаризація півострова лишень нарощується. Відбуваються перманентні військові навчання, заявлені й не заявлені, ракетні стрільбища, висадки десанту. За останні 18 місяців Росія, як свідчать зокрема й дані американських супутникових зйомок, значно наростила сили, системи С-400, збільшила кількість військ, вдосконалила бази радянських часів. Зараз у Криму понад 80 літаків і вертольотів, Чорноморський флот поповнився 10 кораблями, надводними й підводними, які можуть нести крилату ракету «Калібр». Отже, це розширює військовий вплив Росії далеко за межі Криму та всього Чорноморського регіону. Збільшуються і структури ФСБ, і нового органу – Центру протидії екстремізму. Зрештою, мілітаризується свідомість кримчан, створюються купа воєнізованих «козачих» формувань, різних «юнмармєйскіх атрядав» тощо. Будь-яке свято перетворюється на мілітаристську виставу, у якій задіюють навіть дітей. Постають пам’ятники, які увіковічнюють приєднання Криму до Росії, прославляють «зелених чоловічків», плекається культ зовнішнього ворога – насамперед України. Кримським татарам, як найменш лояльній групі населення в Криму, яка від початку не визнала російської окупації, намагаються створити образ екстремістів, терористів.

З’явилася інформація в ЗМІ, що в Криму відроджується практика доносів. Наприклад, силовики примушують деяких кримчан складати списки татар, із якими вони спілкуються. Тобто, відроджуються традиції 1937-го року?

Можливо, це перебільшення. Але образ таких собі «пособніков фашистов», які зустрічали німецьких окупантів із хлібом-сіллю, тягнеться ще з радянських часів. І навіть актуалізується російською пропагандою. Посилилися спроби максимально маргіналізувати кримських татар в очах усього кримського суспільства. Тому всі оті так звані «кримінальні справи» нібито з «екстремізму» та «тероризму», усі ті методи залякування і мають на меті виокремлення кримських татар в особливу «неблагонадійну» групу. Створюється ілюзія, що коли ти не є киримли, із тобою все добре та з тобою нічого не станеться. Але це ілюзія. Останнім часом у Криму почали переслідувати й тих людей, які були апологетами «кримської весни».

Кримські татари і українці мають спільного ворога

Невже можна говорити про зміну поглядів у цього прошарку населення?

Імовірніше, про певне розчарування. Невдоволеність економічними труднощами, соціальними проблемами, екологічними. І це при тому, що Росія вже який рік «вбухує» в Крим мільярди. Люди починають виходити на вулиці, висловлюють незадоволення в соціальних мережах. Їх теж починають «пресувати». Тому те, до чого прагнула проросійськи налаштована частина кримців у 2014, обираючи РФ, тепер починає грати проти всього населення. Яке аж ніяк не було одностайним у проросійських симпатіях. А тепер навіть не має змоги вільно висловити протест щодо дій так званої кримської та загалом російської влади.

У середовищі кримських татар перманентно тривають обшуки, арешти, загалом, репресії з боку російських силових структур.

Із початку анексії Криму було порушено понад 200 політичних кримінальних справ. Більша частина з них – проти кримських татар. Половина фігурантів перебуває в місцях позбавлення волі, більшість із них, знову ж, – кримські татари. Звинувачуються вони в буцімто екстремізмі чи терористичній діяльності. До речі, міжнародне право забороняє вводити на окупованій території законодавство держави-окупанта. А для придушення інакомислення серед татар використовується антитерористичне законодавство РФ, за яким до кримінальної відповідальності можна притягнути будь-кого. Інструментарій у російської репресивної машини відпрацьований – і на Північному Кавказі, і в Татарстані.

Зараз у Криму більшість кримінальних справ пов’язані з діяльністю «Хізб ут-Тахрір» – організацією, забороненою на території РФ. Нагадаю, що в Україні ця організація не заборонена та за нею не було жодного факту не те, щоб теракту, а навіть протиправної діяльності. А ще триває тиск і в позасудовому полі: згідно з даними ООН, із 2014 до 2018 роки в Криму жертвами викрадень стали 42 людини, 12 із них зникли безвісти, один знайдений мертвим.

Певна річ, ніхто з винних у репресіях не покараний?

Звичайно. Важливо сказати, що РФ та її правоохоронні органи навіть не намагаються довести якусь причетність до екстремізму чи тероризму. Навіть до членства в тому ж таки «Хізб ут-Тахрір». У багатьох справах фігурують люди, які взагалі не мають жодного відношення до цієї організації. Але це байдуже. Можна навести приклад затримання чотирьох кримських татар у листопаді 2017 року. Їх, ветеранів національного руху ще із часів СРСР, які мали пряме відношення до Меджлісу, звинуватили у буцімто вимаганні грошей у громадянина Турецької Республіки. Зараз усі обвинувачення розвалилися. Ба більше, громадянин Туреччини засвідчив, що він дійсно був винен гроші Віджіє Кашка, шанованій жінці, яка була соратницею Андрія Сахарова та Мустафи Джемілєва, яка 40 років після депортації вимагала повернення свого народу на Батьківщину. Тим не менше, активістів російські силовики арештували, а Віджіє-ханум під час цієї спецоперації померла. Можна навести приклад Енвера Бекірова. Це інвалід, хворий на цукровий діабет, без однієї ноги, який їхав узимку 2018 року до своєї літньої матері в Крим…

Він ще й переніс операцію на серці…

Так. Був безпідставно затриманий і звинувачений у зберіганні та розповсюдженні боєприпасів. А він просто фізично не міг перенести на собі ті 12 кілограмів тротилу, які йому приписують. Справа дійсно шита білими нитками. Зараз цю людину фактично доводять до смерті, бо з такими діагнозами, як у нього, не можна перебувати в місцях позбавлення волі. Можна навести багато інших прикладів. Зокрема, як затримують кримськотатарських правозахисників за, власне, правозахисну діяльність. Але звинувачують, знову ж, в екстремізмі, тероризмі, причетності до забороненої «Хізб ут-Тахрір» тощо.

Наприклад, Сервер Мустафаєв, дуже відомий громадський діяч, засновник руху «Кримська солідарність». Останній, напевно, найбільш кричущий факт у цій низці був 27 березня цього року. Тоді більше, ніж у 30 будинках у Сімферопольському районі проводилися обшуки, після яких було затримано 23 особи, звинувачених у причетності до партії «Хізб ут-тахрір». Це наймасовіші обшуки, що супроводжувалися звичними порушеннями: не допускали адвокатів до затриманих, понятими виявилися якісь студенти, котрі з незрозумілих причин перебували о п’ятій годин ранку в татарському мікрорайоні. Одну частину кримських татар російська окупаційна влада намагається позбавити будь-яких можливостей політичного спротиву. Іншу ж просто витискають із Криму. Ми це називаємо гібридною депортацією, коли киримли не саджають у товарні вагони, а шляхом різних провокацій намагаються витиснути з одвічної території.

А натомість заселити лояльним населенням із Російської Федерації?

Так, процеси зміни демографічного складу Кримського півострова після анексії у 2014 році стають усе активнішими. Це приблизно та ж стратегія, що була при Катерині ІІ, за часів першої окупації. Лідери кримськотатарського народу, зокрема Мустафа Джемілєв, уже давно б’ють на сполох із цього приводу. Лише за приблизними підрахунками, ідеться про півмільйона осіб, завезених із 2014 року з Росії. Це докорінно змінює демографічну ситуацію.

І це при тому, що фахівці доводять: Крим катастрофічно перенаселений. Півострів може витримати максимум 1, 5 млн жителів, а вже нині неофіційна цифра наближується до 2,5 млн.

Насправді, інформація про переселення тримається в ретельній таємниці. Примусова зміна демографічного складу на окупованій території, згідно з Женевською конвенцією 1949 року, належить до розряду воєнних злочинів. Тому дані ретельно приховуються. Я уже згадувала про півмільйона завезених росіян, про що говорив Мустафа Джемілєв та інші політики й громадські діячі. Наші співвітчизники, які приїздять із Криму, кажуть, що насправді цифра більша. За припущеннями, може йтися про 850 тисяч і до мільйона переселенців. У такій ситуації будь-який повторний референдум про долю Криму буде незаконним. Саме тому ми говоримо про створення національно- територіальної автономії у складі Української Держави. І робоча група при попередньому Президентові України вже розробляла зміни до статті 10-ої Конституції України.

Ми згадали про перенаселення Криму, за яким тягнуться великі екологічні проблеми: насамперед дефіцит води, засолення ґрунтів. Але чи не найгострішою, найбільш болісною проблемою саме для кримських татар ще за часів перебування Криму в складі України був дефіцит землі. Як тепер?

Зараз із цим ще складніше, ніж було. Узагалі є тенденція, коли землю в кримських татар просто відбирають. Скажімо, сільські ради в 2013-му, на початку 2014-го років виділяли офіційно ділянки під будівництво, але в 2015 році вже тодішня окупаційна влада почала скасовувати попередні рішення. Кримські татари зіткнулися з відбиранням не лише землі, але й майна, нерухомості. Людей виселяли з їхніх будинків, відбирали вже законно набуту землю, яку просто не встигли приватизувати уже за новими, російськими законами. Були випадки, коли російською окупаційною владою не приймалися українські документи на приватизацію землі. Зараз російська влада насамперед намагається видавати землю громадянам, які прибувають із РФ. І це дійсно величезна проблема, як на неї не дивись: і з політичної сторони, і з екологічної. Земля не є невичерпним ресурсом.

Кримські татари і українці мають спільного ворога

Відомо, що в Криму зараз відбуваються великі скорочення, зокрема серед викладачів. Певно, ці процеси не оминають і кримських татар?

Якщо говорити про сферу бюджетну, то багато кримських татар у 2014 році пішли звідти. Певна частина залишилася, бо не було куди йти. На вищих керівних посадах залишилися, або навпаки – прийшли працювати люди, яких ми називаємо колаборантами. Що ж стосується працівників бюджетної сфери, особливо вчителів, лікарів, то вони ще залишаються працювати, але певну частину нелояльних російська влада витісняє. Ми фіксували й відхід директорів шкіл, учителів. Особливо це часто відбувалося після різного штибу так званих «виборів». Учителів змушували бути фактично агітаторами. Люди, які не виконували цих злочинних наказів, змушені були йти. Бюджетна сфера загалом, якщо не брати працівників правоохоронної системи, військових або лояльних до влади журналістів, дуже бідна. І медики, і вчителі йдуть із професії просто тому, що в ній неможливо заробити на життя. І якщо в 2014 році, наприклад, у медицині було багато надбавок, то із січня 2015-го – усі вони були скорочені, зарплатня стала меншою, ніж за часів України.

Таміло, ви прохопилися про колаборацію. Це питання для кримськотатарського суспільства дуже актуальне? Великий відсоток людей, які пішли на співпрацю із окупаційним режимом?

Якщо говорити про високі посади, які обіймали деякі кримські татари, – я маю на увазі посаду віце-прем’єра, працівників міністерського рівня, – то їх було всього кілька. Зараз більшість із них у відставці або звільнені. Тобто, на найвищих посадах татар фактично не лишилося. І ми, насправді, цього очікували, що це буде «відпрацьований матеріал». Це такі люди, як Ремзі Ільясов (віце-спікер кримського «парламенту», у відставці з 2018 року – прим. ред.), Заур Смірнов (керівник Держкомнацу Криму, у відставці з осені 2017 року прим. ред.), Едіп Ґафаров (із 2018 року – заступник Голови Державної ради Республіки Крим прим. ред.), і ще буквально 5-6 осіб, які після 2014 року перейшли працювати на бік російської окупаційної влади в Криму. Там ще залишається виконувати функції буцімто духовного лідера мусульман Криму, фактично не визнаний муфтій, Еміралі Аблаєв (голова окупаційного «Духовного управління мусульман Криму» з 18 березня 2014 прим. ред.). Але це дійсно поодинокі випадки для 300-тисячного народу. Окрім того, варто сказати, що кримські татари дуже неприхильно до них ставляться. Ці люди «нерукостискальні». Навіть на побутовому рівні несприйняття дуже серйозне. Коли хтось із таких людей приходить, скажімо, на похорони – що є священним для кримських татар, або на весілля – то з ними навіть не спілкуються. Навіть із їхніми родичами намагаються спілкуватися якомога менше.

Який стан справ із збереженням кримськотатарської мови в умовах окупації? Узагалі – із розвитком кримськотатарської культури. Як киримли дивляться у своє національне майбутнє?

Вивчення мови зараз – велика проблема. Фактично кримськотатарська мова на тому рівні, на якому вона вивчалася до 2014 року, зараз не вивчається. До дев’ятого класу мову вивчають у національних школах, але в факультативному форматі. У 10-11 класах її навіть не вписують у програми навчання. Варто сказати, що погіршилася якість освіти. Раніше всі предмети вивчалися кримськотатарською мовою, а зараз такої можливості немає через брак національних підручників – скажімо, із фізики, хімії. За часів українського урядування такі програми були розроблені, підручники надруковано. Але після 2014 року ці підручники були вилучені, а нових не з’явилося. Тому навчання проходить російською мовою. Окрім того, коли киримли просять відкрити клас із кримськотатарською мовою навчання (потрібно 10 заяв від батьків), директори шкіл часто тиснуть на батьків, щоб вони забирали заяви. Тому з мовою величезна проблема. Весь радянський період вичавлювали нашу самобутність, не було можливості для розвитку мови. Після 2014 року почали згортатися й ті здобутки, що з’явилися після повернення з депортації. Покоління, скажімо, моїх батьків за часів Союзу не мало можливості навчати дітей – наприклад, вдома говорити рідною мовою. Я, скажімо, не говорила. Певний сегмент мови на побутовому рівні був утрачений, тому відродження шкільної та вищої освіти є дуже важливим.

Останнє запитання. Безпека всього Чорноморського регіону та перспективи киримли як нації, пов’язані із припиненням російської агресії та звільненням Криму. Що далі?

Так історично склалося – весь період існування Кримського ханства, нашої державності, яка була зруйнована Катериною ІІ в 1773 році, кримські татари й українці жили пліч-о-пліч. Десь воювали між собою, десь були спільні походи, але це все було добросусідське життя із спільною історією. І в нас були спільні величні перемоги. Після зруйнування Кримського ханства тією ж самою людиною, яка зруйнувала й Запорізьку Січ, й Українську державність, ми дійсно маємо спільного ворога. Це з одного боку. Плюс, дуже багато чого ми маємо спільно будувати. Ще під час Радянського Союзу, коли був рух за повернення з депортації, кримські татари мали з українським дисидентським рухом дуже тісні зв’язки. Кримські татари давно обрали для себе європейський цивілізаційний напрям розвитку. І вибрали розвиток спільно з Україною, як зі своєю рідною державою. Саме тому кримські татари в 2014 році сказали чітке «ні» російській владі. Кримські татари обирають для себе Україну – європейську, євроатлантичну, із розумінням, що тільки в сильній Україні ми можемо повернути свою землю, можемо мати можливість розвитку своєї мови, культури і, взагалі, запоруку власного збереження.

Розмовляв Павло Вольвач

Фото: Павло Вольвач

Залишити коментар