Понеділок, 11 листопада

Попри боротьбу української делегації, Росія все ж таки повернулася до ПАРЄ. Звинувачувати один одного чи боротися, зважаючи вже на нові обставини, – вибір, здається, очевидний. Opinion дізнався, що призвело до підтримки агресора, якими будуть наслідки, як має діяти Україна та чи винен у цьому президент Зеленський.

Чому більшість депутатів все ж таки підтримали повернення Росії?

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук», переконаний, що причин повернення росіян до асамблеї Ради Європи декілька і поділити їх можна на «внутрішні» та «зовнішні».

«Почнемо із зовнішніх. По-перше, і це на поверхні, Росія перестала сплачувати внески в бюджет Ради Європи, тим самим створивши чималу “діру”, через яку робота організації суттєво ускладнилася. По-друге, Москва почала шантажувати європейців виходом з організації, тобто тим самим вона погрожувала зняти із себе будь-які зобов’язання дотримуватись рішень РЄ. Заради справедливості варто додати, що вона і так їх не виконувала, але про це європейці чомусь не дуже прагнуть говорити.

Тепер щодо внутрішніх – Україна не доклала достатніх зусиль на найвищому рівні, щоб спробувати і переломити ситуацію. Це стосується, передусім, шостого президента – Зеленського – та його адміністрації. Чим це викликано – чи то відсутністю бажання, чи компетенції, чи і того, і іншого одночасно – питання другорядне. Відсутність чіткої та відчутної реакції Зеленського на цю подію наводить на думку, що цей президент діє не в інтересах нашої держави».

Марія Гелетій, заступниця директора Українського незалежного центру політичних досліджень, зауважила, що повернення Росії свідчить про те, що Європа недооцінює загрозу з боку РФ та розцінює це здебільшого як проблему України.

«Багато країн ЄС мають прихильне ставлення до Росії, незважаючи на її агресивну політику у світі та в Україні зокрема, і це заслуга, насамперед, російської дипломатії. Більшість країн Європи економічну вигоду ставлять вище безпеки, не усвідомлюючи наслідків для самої Європи. Після того як Росія пішла з ПАРЄ, вона перестала сплачувати членські внески у розмірі 66 млн євро, і це досить значна сума для Ради Європи. Тому було прийнято рішення про її повернення, і тому Росія залишається в інших міжнародних організаціях, зокрема в ОБСЄ, і присутня в Моніторинговій місії ОБСЄ в Україні. 

Окрім того, кожна країна втрачає від санкцій щодо Росії, та конфлікт, який перетворився на перманентне явище, фактично впливає на втрату мотивації продовжувати тиск та санкції. Є інший аспект – це те, що частина країн вважають, що для вирішення проблеми необхідно Росію повернути до діалогу саме через повернення її до міжнародних інституцій. Хоча рішення це неефективне і лише посилить відчуття безкарності та може сприяти посиленню агресії з боку Росії».

Марина Багрова вбачає у поверненні Росії, зокрема, і провину української делегації, котра, на її думку, ще півтора роки тому мала б провести низку заходів, котрі б попередили допуск агресора до асамблеї.

«Такими заходами можуть бути присвоєння Росії Радою Безпеки ООН офіційного статусу країни-агресора – хоча щоб цього домогтися, необхідно докласти чималі інтелектуальні, інформаційні, правові, а головне вольові зусилля, оскільки Росія в Радбезі ООН ганебно має право вето. А також початок роботи зі зміни Статуту ПАРЄ із включення в нього пункту хоча б про автоматичне припинення членства в ПАРЄ країни-агресора. Для цього в української делегації є всі необхідні правові підстави.

Думається, що за півтора роки посиленої роботи української делегації в ПАРЄ вдалося б домогтися прийняття відповідних норм, що забезпечують призупинення членства Росії в ПАРЄ до повної деокупації тимчасово окупованих територій Криму і Донбасу. Важливо розуміти, що Росія піде зі світової арени тоді, коли в України з’явиться своя зовнішня і міжнародна політика, заснована на принципах і нормах міжнародного права.

Спроба повернення Росії в ПАРЄ – це сигнал президенту Володимиру Зеленському про необхідність вироблення суверенної зовнішньої та міжнародної політики України».

Які наслідки повернення РФ для України?

Дмитро Сінченко наголошує, що у короткостроковій перспективі ми навряд чи зможемо відчути наслідки від повернення росіян. На думку експерта, попри неприємність рішення, особливої шкоди за собою воно не несе. Утім небезпека і справді існує.

«Це може стати прецедентом, першим кроком до скасування інших санкцій, економічних, тих, які стримують розвиток російської економіки, які накладені Євросоюзом та іншими союзними країнами. Аргументація може бути тією ж самою. А скасування санкцій призведе до зростання російської економіки, а отже, до збільшення витрат на армію, а отже, до масштабніших військових дій вже не тільки на території Донбасу, а й усієї України, а далі – і на території інших європейських країн. А це вже не тисячі, а мільйони загиблих та постраждалих… І це той випадок, коли я хотів би помилятись».

Натомість Марія Гелетій не унеможливлює того, що повернення представників країни-агресора до ПАРЄ може свідчити про подальше зменшення тиску на Росію та нові поступки з боку Європейського Союзу.

«Рішення ПАРЄ щодо повернення Росії – це провал нашої дипломатії та, на мою думку, насамперед, чинного президента, а також свідчить про його слабкість саме у міжнародних питаннях. Оскільки це рішення було прийнято після візитів пана Зеленського до європейських столиць, можна припустити, що він не зумів переконати щодо необхідності продовжувати чинити тиск на Росію. Для України це має стати сигналом про початок зменшення тиску на Росію, і нам треба готуватися до наступних послаблень із боку ЄС. Зокрема, вже сьогодні нам треба готуватися до того, що наступним може стати скасування або послаблення санкцій щодо Росії з боку ЄС». 

Якими мають бути подальші дії України?

Дмитро Сінченко наполягає на тому, що Україна має вдатися до демаршу. Щоправда, його формат може обговорюватися, оскільки виходити з Ради Європи та припиняти будь-яку співпрацю, на думку експерта, все ж не варто.

«Я би пропонував, передусім, припинити сплачувати внески, якщо це для європейців так важливо, припинити приймати спостерігачів від ПАРЄ на виборах, припинити співпрацю з іншими місіями дискредитованої організації. Відтепер для нас не повинні бути обов’язковими майбутні рекомендації органів РЄ, адже невідомо, чи не прийматимуться вони під тиском Кремля. І найголовніше – ми повинні спробувати зробити демарш спільно з нашими союзниками. Якщо такі дії підтримають ще якісь країни – вони стануть відчутним ударом. Однак, нам варто зберегти свій вплив на прийняття рішень, передусім тих, які стосуються нашої країни».

Марія Гелетій впевнена, що один із головних кроків має фокусуватися на покращенні та посиленні української дипломатії.

«Україні необхідно посилювати свою дипломатію і роботу з партнерами, зокрема ЄС та США. Окрім того, надзвичайно важливо зміцнювати команду президента якісними дипломатичними кадрами і вести більш агресивну дипломатію для посилення тиску на Росію та пошук рішення з урегулювання війни на Сході України».

Натомість патентний повірений та тренер команд народних депутатів програми USAID РАДА Юрій Трачук наголошує на необхідності призупинити членство України в ПАРЄ.

«Зупинення членства – то не є припиненням членства, ми не розриваємо остаточно зв’язки між парламентами ЄС. Ба більше, ми маємо право контактувати напряму з парламентськими органами європейських країн також у межах партійної співпраці. 

Зважте, у ПАРЄ є комісії за напрямками діяльності. Найважливіші з них: Комісія з політичних питань, Комісія з правових питань та прав людини, Комісія з виконання державами своїх зобов’язань. Слід визнати, що всі ці комісії провалили свої місії (головне призначення), адже ПАРЄ визнало, що фінансовий внесок Росії важливіший за європейські та парламентські цінності – політичної етики та недоторканності територій (АРК, ОРДЛО); верховенства права та захисту прав людини (політичні в’язні Кремля – громадяни і громадянки України); нехтування міжнародним морським арбітражем та рішенням ЄСПЛ)».

Чи справді у поверненні Росії є провина Зеленського?

Дмитро Сінченко запевнив Opinion, що причетність Володимира Зеленського до саме такого рішення очевидна. Одна із причин – слабкість у зовнішній політиці.

«Володимир Зеленський не доклав відчутних зусиль для того, щоб запобігти скасуванню санкційного механізму. Але це не єдина причина ухвалення даного рішення, як я вже вище пояснював. Шостий президент достатньо слабкий у зовнішній політиці, це було очевидно ще до того, як він подав свою кандидатуру на президентських виборах, але виборців цей факт чомусь не зупинив, тож доведеться певний час із цим миритися. Німці та французи разом з іншими ще лояльнішими до Москви країнами вже давно хотіли розпочати процес “замирення” із Кремлем, і зміна влади в Україні – це для них найзручніше вікно можливостей, щоб зробити це максимально безболісно для себе. Чи змогли б вони зробити це, якби Порошенко залишився при владі? Невідомо. Вони би точно спробували, але досі українській дипломатії якось вдавалося щоразу відбивати всі атаки. Ймовірно, що і цього разу це могло би вийти».

Погоджується з тим, що ця теза частково справедлива і Марія Гелетій, адже, як нагадує експертка, зовнішня політика – це прерогатива та відповідальність саме президента.

«Як ми бачимо, наразі в його команді не так багато фахівців з міжнародних відносин, і, скоріше за все, під час візиту до європейських столиць не було подано достатньо сильного сигналу про неприпустимість зменшення тиску на Росію. Тут очевидний брак досвіду ведення таких переговорів. Проте, варто пам’ятати про прагматичність європейців, які готові жертвувати багатьма питаннями через економічний інтерес (приклад – “Північний потік-2”)». 

Відкликаємо спостерігачів ПАРЄ з парламентських виборів?

Міністр закордонних справ Павло Клімкін запропонував відкликати запрошення для спостерігачів ПАРЄ на парламентські вибори в Україні. 

«Якщо ПАРЄ підтвердить повноваження російської делегації, то я б на місці Верховної Ради відкликав запрошення ПАРЄ брати участь у спостереженні за нашими парламентськими виборами. Адже ПАРЄ з російськими депутатами та ПАРЄ без них – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

І зрештою, хто ці люди, щоб навчати нас демократії після того, як вони дозволили РФ повернутися в ПАРЄ? Хто дуже хоче, нехай бере участь у складі двосторонніх місій спостереження. Але довіри до цієї Асамблеї у нас більше немає. Маємо на це повне право».

Марія Гелетій позитивно оцінила пропозицію Клімкіна, адже, попри рішення ПАРЄ, Україна не може просто з ним змиритися, а отже, має продовжувати свою боротьбу на дипломатичному рівні.

«Тому рішення про відкликання запрошення для спостерігачів ПАРЄ на парламентські вибори показує наші позиції щодо несприйняття рішення ПАРЄ по поверненню Росії. Аналогічно важливим з точки зору дипломатії було рішення парламенту не допускати спостерігачів від Росії на президентські вибори і свідчило про нашу позицію щодо Росії та показувало, що ми не толеруємо те, що вони роблять в Україні».

Дмитро Сінченко також переконаний, що такий крок був би цілком логічним.

«Навіщо нам спостерігачі від організації, що себе дискредитувала? Як ми можемо бути впевнені в її незаангажованості? Так, це разом з набором низки інших дій щодо демаршу України може спрацювати. Ми маємо показати, наскільки дії цієї організації є неприйнятними. Нам не можна з ними миритися, тож Україна має продемонструвати своє обурення якомога гучніше. А краще, аби подібні дії синхронно з нами здійснили і наші союзники».

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар