Четвер, 18 липня

Це інтерв’ю з відомою в Одесі патрульною поліцейською Зоєю Мельник було записано по телефону за кілька годин до того, як вона виклала у фейсбуці свій резонансний пост. Планували поговорити із Зоєю про захист прав дітей, але вийшла, передусім, розповідь про провал реформи поліції, що триває вже майже п’ять років. Показники – протоколи та плани по штрафам – і «візитівки» (хабарі), схоже, переважили цінність життя та здоров’я громадян, і поліція вже не поспішає на виклики. Іноді патруль доводиться чекати по три-чотири години. Тому ж, хто за показниками не женеться та публічно виявляє незгоду, створюють нестерпні умови роботи. До особливо норовливих, таких як Зоя Мельник, яка здаватися ніяк не бажає, підсилають провокаторів, погрожують «звернути увагу» на їхню сім’ю.

Відповідь на пост патрульної поліцейської не забарилася. Начальник департаменту патрульної поліції Євген Жуков (позивний «Маршал») розмістив на своїй сторінці у фейсбуці власну інтерпретацію історії, виклавши порівняльну табличку-«хронометраж» службової діяльності чотирьох поліцейських (серед яких і Зоя Мельник) за перше півріччя 2019-го, і заявивши: «За систематичні порушення службової дисципліни співробітник буде звільнений, і крапка». Згідно з таблицею, Мельник – прогульниця та недбайлива працівниця. Дивно, як їй при цьому вдалося отримати подяку від міністра МВС «за сумлінне ставлення до виконання посадових обов’язків, ініціативу й наполегливість».

Як би там не було, увагу привертають інші показники в таблиці – наприклад  424 адмінпротоколи за 69 змін Андрія Делігіоза. Про те, як саме вдається досягати таких показників, Зоя Мельник розповіла Opinion перед тим, як почала розгортатися брудна кампанія з її дискредитації.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Зоє, чим ви займалися до того, як прийшли в поліцію?

Був бізнес, трохи займалася громадською діяльністю. Було таке, що пляжі роздали в оренду та почали виганяти звідти людей. Мене обурила несправедливість, і я присвятила цьому якийсь час.

Що спонукало піти в поліцію?

Завжди приваблювала ця професія. Романтика, можна сказати. Зупиняло, що в міліції ніколи не було нормального забезпечення, і всі знали, що там беруть хабарі, бо інакше не вижити. Брати хабарі я не хотіла. Коли пообіцяли, що буде нормальне забезпечення, будемо реформувати систему, вирішила спробувати: якщо не буде так, як обіцяють, то звільнюся.

І що, як реформи? Успішно реалізували?

Ні. Усе виявилося обманом. Якби у 2015 – 2016 роках, коли ми з палаючими очима йшли щось змінювати та наводити порядок, хтось розповів мені, що буде так, як воно відбувається зараз, я б просто не повірила та розсміялася. Ми обговорювали тоді ймовірність повернення старої схеми ДАІ, і мої знайомі, колишні співробітники міліції, говорили: «Усе скоро повернеться. От побачиш». Я відповідала, що це неможливо. Якщо хтось прийде та скаже, що тепер ми будемо заносити гроші, то ми його просто порвемо. Але, на жаль, із часом чесним людям, які гідно несли службу, почали створювати нестерпні умови для роботи. Когось змусили піти. Хтось, побачивши всю несправедливість, пішов сам. На жаль, усе погане почало дуже активно повертатися.

Із чим особисто ви стикаєтеся?

Нині – із погрозами на свою адресу. Імовірно, нас і зараз прослуховують.

Коли ми тільки почали працювати, у нас не було ніяких планів. Як говорили наші реформатори, головні критерії успішності роботи поліції – це довіра суспільства. На цьому все будувалося. Більшість із нас були молодими. Через брак досвіду ми помилялися, але на всі виклики приїжджали, людям допомагали, намагалися наводити порядок у місті. Звісно, були різні люди. Але навіть колишні співробітники, що приходили, спочатку не брали хабарів та досить непогано працювали.

Як це відбувалося раніше. О сьомій годині ранку ми міняємо зміну. Усі знають про те, що на цей час накопичується якась кількість викликів. Ми намагалися якнайшвидше їх відпрацювати, аби вільних екіпажів було більше, і, якщо трапилося щось серйозне, ми мали змогу оперативно відреагувати. Коли виклики відпрацьовані, тоді вже можна зупиняти автомобіль, який порушує ПДР. Тобто в пріоритеті були виклики. На досить великий район (близько 10 тисяч людей) у нас було близько 10 машин, і на кожну – більше 10 викликів, а влітку – до 20. На 12-годинну зміну інколи навіть цих авто не вистачало.

Із часом нас розділили. Деякі патрулі почали працювати тільки на дорозі, і таких ставало все більше. Почали ставити плани, скільки потрібно оформити штрафів. Звичайно, виписувати їх легше людям на дорозі – встановити особу водія простіше, ніж просто перехожого або вуличного хулігана. І всі почали працювати на дорозі, аби виконати план. Однак нікуди не поділися величезні обсяги роботи, щодо якої не поставиш галочку. Наприклад, вилучення дитини.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Я приїхала на виклик до квартири, де було троє маленьких хлопчиків – півтора, два і чотири роки. Із ними – якась жінка. Мама – невідомо де. Помешкання – справжній притон: сморід, бруд, алко- і наркозалежні люди. На підлозі – калюжа крові. Уранці там намагався покінчити життя самогубством п’яний чоловік. Старші діти бігають босоніж. На матраці, прямо на підлозі відгородженої дошкою кухні лежав півторарічний хлопчик – зневоднений і знесилений. У  іншої дитини на нозі загнила рана. З їжі – прокислі макарони. Ніякого одягу, жодної іграшки. Діти-«мауглі», брудні й обпісяні… Шок. Було зрозуміло, що цих дітей потрібно вилучати.

Я витратила на це понад дві години. Вилучення дітей відбувається співробітниками ювенальної превенції спільно з медиками та службою у справах дітей. Звісно, усіх потрібно дочекатися, транспорту в них нема. На жаль, ювенальна превенція – мабуть, найменш забезпечений підрозділ поліції: без автомобілів, із нижчими зарплатами. «Ювеналів» дуже мало. Це, на мою думку, відображає ставлення країни загалом до дітей, і, звісно, це позначається на злочинах проти дітей.

Коли «ювенал» приїхав, у квартирі була купа підозрілих людей. Як можна було залишити його з ними? І як він доставить дітей? Я вирішила допомогти. Ми покликали волонтерів, які допомогли взути, одягти дітей. Весь цей час мені постійно телефонували командири, вимагали, щоб я все кинула та негайно поверталася; казали, що я займаюся не своєю справою, і мала б лише викликати «ювенала». Однак, неправильно було б залишити його одного. До того ж, будь-який підрозділ має захищати громадян, зокрема й дітей.

У результаті в мене просто відібрали службовий автомобіль. Хоча я пояснила ситуацію комбату, мені залишили піші наряди або роботу на базі – піднімати / опускати шлагбаум. Це було дуже прикро, адже я далеко не найгірший співробітник, проходила навчання, можу надати медичну допомогу, виїжджала на всі виклики, жодного «зальоту» в мене не було. Навіть горезвісні показники були в  порядку, хоча я за ними не ганялася.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Тоді, користуючись своєю публічністю, вирішила розповідати все, що я бачу. Якось нас поставили охороняти поліцейську станцію. Там була аптечка, а в ній – лише два хрестики та мильні бульбашки. Ми посміялися, сфотографували. Я виклала фото в соцмережу. Після публікації в нашому управлінні почався переполох. А потім – і в департаменті, куди зателефонували з Києва. Комбат вимагав, щоб я негайно видалила пост. Я відмовилася – інформація не службова, поліція відкрита до людей.

Через певний час аптечки з’явилися. Ми поговорили з начальником. Вирішили, що мене не будуть чіпати. Як і раніше, я відпрацьовувала 100 відсотків викликів, які до мене надходили. За показниками я не женуся. Мені важливо відпрацювати на совість – довести справу до кінця. Звісно, при цьому показники в мене не будуть такими, як у тих, хто просто стоїть під знаком цілий день та більше нічого не робить.

На жаль, чим далі, тим більше доходило до маразму – комбати вже влаштовували між собою змагання, хто дасть більше показників. Це призводить до того, що матеріали виписуються з великою кількістю порушень, які  потім  оскаржують у суді. Уся поліція в нас бореться з курінням, але виписані штрафи мало хто сплачує. Це неефективна порожня паперова робота для смітника.

У пріоритеті має бути здоров’я та життя людей, а насправді дійшло до того, що якщо раніше ми не встигали відпрацювати виклики на районі з 10 машинами, то десь з 2018 року на них їздять одна-дві машини. Із них також вимагають виконати план. А оформити це не завжди можливо. Вилучення дитини, наприклад, не дає показників. Хоча Аваков обіцяв, що ніяких показників не буде, і весь світ від цього відійшов, а від нас їх досі вимагають.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Дуже часто бувало так: на районі маса викликів, деякі «висять» по дві–чотири години, тоді як поліція стоїть біля знаків, інколи кілька екіпажів, бо командир сказав, що поки йому не принесуть 130-ту (керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. – прим. авт.), додому не відпустить. Звісно, коли у такий спосіб вимагають показників, то це відбувається як завгодно. Результат – велика кількість протоколів та скарг.

Тоді як люди, що чекають три-чотири години, розчаровуються та більше не довіряють поліції. Якщо людина 10 разів зателефонувала щодо домашнього насильства, а ніхто не приїхав, зрозуміло, що вона більше не буде звертатись у поліцію. І скінчиться це може сумно. Я вважаю, що зростання кількості побутових вбивств на ґрунті домашнього насильства закономірне, бо цьому потрібно приділяти увагу. Про це я неодноразово говорила з начальником відділу моніторингу, зі своїм керівником. Жодної реакції не було.

Стався гучний випадок – на камеру зняли, як пасажир передає якісь папірці поліцейському. Провели службове розслідування, і прес-служба сказала, що це були не хабарі, а візитівки. Із того часу ми так і називаємо – «візитівки».

До певного часу мене не чіпали. Я почала писати про те, що накопичилося. Про те, що є корупція, що в нас є плани, а люди чекають, бо це нікому нецікаво. Навіть не знаю, чия була команда, але почалося гоніння, на мене почали заводити службові розслідування, фабрикувати догани. Дійшло до того, що комбат просив інших співробітників, навіть моїх напарників, писати на мене рапорт. Потім я оскаржувала все це в суді. Неодноразово приїжджали перевірки з Києва, тому що про корупцію в Одесі чутки ходили по всій Україні. Нічого не знаходили, нічого не змінювалося.

Мене знову відправили в піший патруль – то на парковку, то охороняти кораблі НАТО в порту. Намагалися створити такі умови, щоб я звільнилася. Піший патруль – це 12 годин на вулиці. Зима, немає ніяких місць обігріву. Щоб хоч якось погрітися, мені доводилося брати на роботу особистий автомобіль. Якщо інших ставили на скорочений день по 8 – 10 годин, то мене не знімали по 14 при тому, що необхідності в цьому не було. Мене це обурило, і, зателефонувавши на «102», я заявила про те, що моє керівництво порушує кодекс про працю. Почалася війна. Я виявила, що мій підпис у документах підроблено. І також зафіксувала це на «102». Після цього зрозуміла, що щось буде у відповідь.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Коли я приїхала на службу, у напарники мені поставили людину, яка ніколи не ходила в піший, одну з тих, що виконують плани та якій завжди дають автомобілі. І покликали на Єкатерининську площу, не пояснюючи навіщо та чому так терміново. Я розуміла, що відбувається щось дивне, але поки не було зрозуміло, що саме. Напарник поставив запитання: чи не збираюсь я звільнятися, чи беру хабарі. Він взяв собі коктейль; я сіла на лавку, щоб відправити смс. У цей час якась людина знімає мене зі спини, підходить, починає кричати, ображати, імовірно, провокуючи на якісь незаконні дії. Чіпляється до форми мого посвідчення. Про те, що його потрібно поміняти: мене не повідомили, а от активіст про це знав. З інформації, яку він видавав, я зрозуміла, що це – провокатор. Але я на провокацію не піддалася.

Потім виявила, що цей активіст постійно знаходиться на ваговому контролі на трасі. Те, що там панує корупція, не говорить лише лінивий. Управління патрульної поліції воює з «Укртрансбезпекою»: звинувачують один одного в корупції. На співробітників «Укртрансбезпеки» навіть було скоєно озброєний напад. У цей час на поліцейському посту погасло світло. От серед тих, хто воює з «Укртрансбезпекою», і був «мій» активіст. Тісно пов’язаний з поліцією та з ваговим контролем.

Я вийшла в прямий ефір на «1+1», розповіла про те, що відбувається в поліції та як насправді проходить реформа. Після цього керівництво запросило мене на перемовини. Я відмовилася. Наступного дня почалися дзвінки з невідомих номерів із погрозами. Людина, яка телефонувала, говорила, що я лізу не у свої справи, що перейшла дорогу «певним людям» і якщо я продовжуватиму, то це може позначитися на моїх батьках та моїй дитині. Тому мені дуже рекомендують заспокоїтися. Записи цих розмов я зберегла.

Телефонували вони вночі, щоб неможливо було запеленгувати. Люди – грамотні, знали, що роблять. Моєю першою реакцією був страх. Потім я подумала й заспокоїлася: нічого аж такого серйозного не було, щоб погрожувати моїй дитині. Знову щось написала – після цього були дзвінки. Я пишу про поліцію та про дітей. У того, хто телефонував, я запитала: «Це через дітей?» Відповідь була: «Ні». Так я зрозуміла, хто саме мені погрожує.

Зоє, а чи не легше здатися?

Я не звикла здаватися. Я сама себе зраджу – і не зможу з цим жити, якщо залишу все так, як є. Я буду продовжувати відкрито про це писати. Мій захист – публічність. Щоб вони були не зацікавлені в тому, аби зі мною щось трапилося.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Як у фейсбуці з’явилася група «Захист прав дітей»?

Ще в 2012 році мене дуже сколихнув випадок, коли в моєму районі викинули з вікна дев’ятимісячну дитину. Стільки ж було і моїй доньці. Я почала з’ясовувати подробиці. Знаєте, коли мама вбиває новонароджену дитину внаслідок післяродової депресії – це одне. А коли в дев’ятимісячної дівчинки, яка не може ходити, говорити, не може попросити про захист, уже дві черепно-мозкові травми… Мене це дуже сильно вразило. Сусіди бачили, як в п’яної мами дитина падала на асфальт, але ніхто навіть не почухався, щоб її забрати. Почала читати жахливу статистику – і зрозуміла, що це велика проблема.

Коли прийшла в поліцію, то виявила, що раніше не знала про це нічого. У нас дуже багато дискримінації дітей. Можна сказати, за віком. Здавалося б, за Конституцією всі громадяни – рівні. Але діти – безправні. Особливо сироти. Не важливо, у якому стані дорослий та якою мірою він винен, якщо його битимуть на вулиці, хтось обов’язково зателефонує в поліцію. Але якщо на вулиці дитину битиме дорослий, не зателефонує ніхто. За чотири роки я можу на пальцях перерахувати випадки, коли телефонували з приводу насильства над дитиною. Бо так прийнято, не наша справа, дитина – власність батьків.

Я почала про це писати. Добре, що є фейсбук, де можна знайти людей, які думають так само, як і ти. Поступово навколо мене з’являлися люди, які пов’язані з темою або задумуються над цими проблемами. Я познайомилась із співробітником ювенальної превенції в Одеській області Дмитром Ревуном, який виявися дуже грамотним та досвідченим фахівцем. Ми почали працювати разом, я багато чому в нього навчилася. Створити групу «Захист прав дітей» було спільною ідеєю.

Я дійшла до висновку, що нам необхідна система західного зразка – ювенальна юстиція, щоб були ювенальні суди, прокурори тощо. Щоб були вузькі фахівці, які б знали як розслідувати справи щодо захисту дітей та їхніх прав. Ми пишемо, привертаємо увагу до проблеми. Мета групи – ділитися інформацією та об’єднувати зусилля. У нас є психологи й волонтери, які на чолі з моєю подругою Катею Ножевніковою дуже часто допомагають нам у важких ситуаціях.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

У вас було достатньо тісне співробітництво з радником голови ОДА з питань захисту прав дітей Артемом Поланським, яке згодом переросло в конфлікт. У чому його суть?

Так, було співробітництво. У мене викликало симпатію те, що він всиновив дітей, проводив величезну волонтерську роботу, досить добре знав про проблеми інтернатів та дитбудинків. Мені здавалося, що це ідейна людина. Можливо, так і було, не знаю. Поланський допомагав дітям, зокрема фінансово. У нього були конфлікти зі службою у справах дітей. І для цього були підстави. Але потім я стикнулася з подвійними стандартами. Керівниця обласної служби звільнилася. Аналогічні претензії були й до міської служби, однак Артем цього вже не бачить. Через це в нас почався конфлікт.

Тато страшно бив восьмирічну доньку, знущався над нею. Було звернення зі школи. Ми тиснули на службу в справах дітей, добилися, щоб дитину забрали. Але справу в суді закрили – дівчинка сказала, що впала з гойдалки. Сказала вона так тому, що ще до рішення суду її повернули татові, який її залякав. Потім дитина знову зверталася, але служба все заперечувала – мовляв, це складна дівчинка, вона бреше. Хвороба будь-якої державної структури – здаватися, а не бути, не розібратися в причинах, а показати, що в нас все добре, проблем нема. Чи то школа, чи то служба, чи то поліція, чи якийсь чиновник – усім важливіше здаватися.

Тоді Поланський уперше не підтримав нас. Далі – більше. Він почав захищати ЦСПР. А я знаю, що там дуже погано поводяться з дітьми, над ними знущаються, там тюремні порядки. Не знаю, чому так сталося. Можливо, Поланський – наївна людина, яка більше вірить чиновникам, а не дітям.

Можливо, його більше турбувала не проблема, а те, як прибрати якусь конкретну людину?

Не знаю. Виглядає саме так. Як тільки пішла та людина, виявилося, що проблема для Поланського існувати перестала. Представник Уповноваженої з прав людини у ВР по правах дітей їде в ЦСПР, виявляє там купу порушень. Служба у справах дітей відписує, що все це неправда. А Одеська обладміністрація підтверджує – порушень нема. Вони просто покривають один одного.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

У своїх постах ви часто критикуєте служби у справах дітей. За що?

За бездіяльність, покривання, брехню. За те, що роблять вигляд, що нічого не відбувається. Приклади я наводила та наводжу постійно.

Закони про домашнє насильство і про булінг не працюють для таких дитячих центрів як ЦСПРД, тому що їх у закон забули вписати законодавці.

Коли я бачу якусь побутову трагедію, завжди думаю, як цьому можна було запобігти, на якому етапі. І дуже часто виявляється, що трагедії передували виклики, повідомлення, але чомусь ніхто не звертав на це увагу. Зараз двох співробітників притягують до кримінальної відповідальності за те, що ніяк не реагували на неодноразові звернення бабусі про побиття чотирічної дитини, яку мама врешті-решт вбила. У розвинених країнах ніхто не чекає та не ризикує життям і здоров’ям дитини. У нас же ніхто не звертає уваги, аж поки наслідки стають незворотними.

Експерти у сфері захисту прав дитини вважають, що часом ви своєрідно трактуєте закони. Пам’ятаєте історію із вбивством п’ятирічної дівчинки та батьком після того, як за допомогою активістів її було повернуто в біологічну родину?

Із моральної точки зору, неправильно добитися повернення дитини в сім’ю та не відвідувати її, аби дізнатися, що відбувається. Але з точки зору права, обов’язки щодо цього є тільки у поліції і служб.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

У цій історії невинних нема. Однак після Революції Гідності активізм у нас – дуже поширене явище. На жаль, іноді люди не відчувають меж своєї компетенції, і замість приносити користь шкодять. Наскільки ви відчуваєте себе компетентною? Чи радитесь із фахівцями щодо суперечливих моментів?

Перед тим, як висловити свою думку, я читаю, шукаю відповідні закони та постанови, намагаюся зрозуміти. Активізм справді іноді на благо, а іноді – на шкоду. Залежить від того, яка в людей мета. Дуже розумію тих, ким рухає бажання досягти відновлення справедливості. Моєю метою є сприятливі умови для розвитку та психічного здоров’я суспільства, аби моїм дітям було з ким спілкуватися. Але іноді єдиним інструментом, щоб достукатися, є публічність.

Буває, що людьми володіє ненависть. До поліції, певної служби, до будь-якої влади. І щоб не змінювалося, у них завжди все буде погано.

Є люди, для яких активізм – спосіб життя. А є ті, хто робить це за гроші. Дійсно, слово «активіст» дещо дискредитоване. Але я б не узагальнювала, бо ми всі різні. І серед співробітників поліції або служб у справах дітей є такі, що віддадуть останнє та обов’язково допоможуть. А є і такі, що на біді ще й спробують заробити.

Патрульна поліцейська Зоя Мельник: «Усе виявилося обманом»

Де межі вашої компетенції на цей момент?

Я не говоритиму про те, чого не знаю. Я не берусь розмірковувати про закони, з якими не працювала. Хоча є багато випадків, коли закони суперечать один одному. Аби про щось говорити впевнено – це потрібно вивчати роками.

Тобто ви – практик?

Так. У мене юридична освіта. Однак, це не означає, що я можу говорити про доцільність або недоцільність того чи іншого закону. Треба вникати та розбиратися в кожному реченні, у кожній комі.

Відчувається, що ви людина амбітна. У чому ваші амбіції?

Навіть не знаю (сміється – прим авт.). Змінити весь світ? Та хоча б ювенальну юстицію в Україні. Цього б хотілося досягнути. Наскільки це реально зробити – інша справа.

Розмовляла Ганна Дрозд

Фото: Марина Банделюк

1 комментарий

  1. Головне, що міністр тримається зубами за своє крісло і зарплатню бере таку, начебто провів гарну реформу, а не тільки назву змінив! Поки були грузини — все працювало… Треба було Згуладзе міністром савити, а не замом. Але Яйценюх, зрозуміло, так би ніколи не вчинив. Ось і маємо…

Залишити коментар