Субота, 19 вересня

ОМКФ: зомбі атакують, козаки гарцюють

Якщо уявити собі певну рамку для другого дня фестивалю, то майже ідеально для цього підходять два діаметрально протилежних фільми.

Отже, субота для мене почалася з американської картини «Мертві не вмирають». А закінчився так само американським екранним витвором «Козаки». 

Перший знято цього року культовим і обожнюваним усіма фестивалями Джимом Джармушом. Другий, чорно-білу німу історичну драму, зняли Джордж В. Гілл і Клеренс Браун у далекому 1928-му.

«Мертві не вмирають» – це насправді пісня кантрі-співака Стерджіла Сімпсона, котра весь час крутиться по радіо в сонному маленькому містечку Сентервіль. З нею пов’язаний один із найсмішніших жартів фільму: «Чому ця пісня така знайома?» – питає полісмен у виконанні Адама Драйвера. «Це основний саундтрек», – відповідає йому напарник з обличчям Білла Мюрея.

Кадр із фільму «Мертві не вмирають»

Новина – Джармуш зняв фільм про зомбі – коригується в бік зменшення сенсаційності вже в перші півгодини. Бо це типово джармушевський фільм. І, звісно, ніякий не хорор, а чорна комедія. Окрім Драйвера й Мюрея, там ще є Тільда Свінтон у ролі власниці похоронного бюро, яка – тобто власниця – бездоганно володіє самурайським мечем. Том Вейтс, замаскований під божевільного партизана Відлюдника Боба, провінційний расист у виконанні Стіва Бушемі з написом Keep America White Again на кепочці і надзвичайно органічний Іггі Поп у ролі кровожерливого мерця.

Тут є все, за що любимо Джармуша: вищезгаданий гумор (на перерахування словесних і візуальних жартів пішов би не один абзац), плавна й іронічна режисура, заворожуюча операторська робота (Фредерик Елмс), уповільнено-флегматична акторська гра, котра лишається такою ж самою навіть після початку м’ясорубки. І насправді ті, хто шпетить Джармуша за невдалу спробу вписатися в історію зомбі-хорору, пригадають, що найкращі фільми засновника жанру – Джорджа Ромеро – так само були, насамперед, дуже дошкульною сатирою і вже потім «жахами». Дуже хотілося б, аби «Мертві не вмирають» вийшли в наш прокат.

The Cossacks – один зі зразків раннього голлівудського блокбастеру. В Одесі його показали з відповідним розмахом: просто неба, на Потьомкінських сходах у супроводі симфонічного оркестру та хору. Свого часу для цих зйомок студія MGM збудувала в Лос-Анджелесі ціле козацьке село та привезла понад 100 справжніх козаків – емігрантів із царської / радянської імперії.

Кадр із фільму «Козаки»

 Для створення саундтреку був запрошений композитор Роберт Ісраель, дід якого колись емігрував саме з Одеси. Ісраель спеціалізується на музичному супроводі німих стрічок; готуючи партитуру до «Козаків», композитор адаптував і аранжував класичну українську музику, зокрема твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Семена Гулака-Артемовського, Петра Чайковського, традиційні народні пісні й навіть гімн України.

Сюжет ґрунтується на оповіданні Льва Толстого та являє собою свого роду роман виховання. Головний герой Лукашка – син лютого козацького отамана. Проте хлопець уникає вічної війни з турками, натомість студіює книжки, вправляється в мистецтві верхової їзди та залицяється до красуні Мар’яни. Але від батальної долі не втечеш, і незабаром Лукашка стає неабияким звитяжником, а поки він воює, до села приїздить царський син із Москви, що значно ускладнює ситуацію. Багато батальних сцен, багато танців. 

Звісно, кітчу й помилок тут хоч греблю гати – починаючи від козаків, що грають на балалайках (!) до україно-турецької сутички у Великому Каньйоні. Але зрештою спрацьовує магія великого американського кіна – блискуча акторська гра, трюки на конях, від яких і зараз перехоплює подих, стрімкий, мов козацька шабля, сюжет – це все робить будь-які ляпи й неоковирності неважливими. Передусім – це чудове кіно, а зусиллями Ісраеля фільм народився вдруге.

Десь між цими контрастними полюсами зачаївся початок Міжнародного конкурсу. Відкрила його дансько-шведська драма «Королева сердець» (Dronningen, режисер Май ель-Тухі). Головна героїня – жінка середньо-старшого віку на ім’я Анне (Тріне Дірхольм) – очолює успішну правничу фірму, яка спеціалізується на справах за участю дітей та підлітків, причому бере найскладніші випадки – зґвалтування, інші злочини із застосуванням насильства. Вона щасливо одружена з Петером та має дівчат-двійнят. Гармонія починає сипатися, коли до них переїздить син Петера від попереднього шлюбу Ґустав. Петерові складно відновити стосунки із фактично втраченим сином, а ось Анне прагне будь-що достукатися до озлобленого підлітка. І робить це аж занадто успішно, починаючи з ним роман. 

Кадр із фільму «Королева сердець»

Цей фільм отримав приз глядацьких симпатій на фестивалі «Санденс», і зрозуміло чому: режисура тут прямолінійна, сюжет у другій половині та у фіналі лускається від лобових сильних емоцій. Це явна мелодрама, дещо обтяжена натяком на інцест, але назагал вона відповідає формату саме фестивального «проблемного» кіна. Проте, у перемозі фільму в своїй секції є серйозні сумніви.

Третій день ОМКФ – неділя, 14 липня – пройде в затінку великого імені – британського режисера Майка Лі: відбудуться покази двох його картин і творча зустріч майстра з фестивальною публікою.

Далі буде.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар