Четвер, 22 серпня

Дівчина, в яку я міг закохатися

У Бухаресті я побачив дівчину, в яку я міг би закохатися. Або й уже закоханий, якщо взяти до уваги, що бачив я її всього раз і лише кілька хвилин, але й досі – та й досить часто – згадую. Є в ній щось від янгола й загадки. Від забороненого чару Лоліти і цинічного демона, що вміло продає свою красу. Неповнолітня, але вбрана в чорне, як удова. Губи великі й чутливі – палахкотять на білосніжному фоні її личка. Погляд такий, що водночас висловлює повну покору й усвідомлення власної влади над тобою.

Найкраща ілюстрація до енциклопедичної статті про «фам фаталь». Але, як усе ідеальне, вона недосяжна для мене. Можливо, тому так і запала в душу. Вона ніколи не буде моєю. 

Бо народилася за сто з гаком років до мене. 

Її портрет висить у Національному музеї мистецтв у Бухаресті. Є такий спосіб відвідування великих галерей і колекцій – просто йти й роздивлятися, не звертаючи уваги на підписи й прізвища. Бо зазвичай ми шукаємо ім’я якогось уславленого художника – хай це буде умовний Рембрандт, а потім із мудрим виглядом стоїмо перед картиною й насолоджуємося деталями роботи майстра. Але можна робити й навпаки: гуляти залами, поки якась одна картина не потягне до себе. Яка справді виявиться для вас магнетичною.

Дівчина, в яку я міг закохатися

Саме в такий спосіб я знайшов цю дівчинку, що дивиться на мене з темно-зеленого тла. Я не хочу писати про неї в минулому часі, хоч вона й померла давним-давно і хоч я бачив її портрет теж у минулому, якихось два тижні тому. Ні, її погляд був настільки заворожливим, що досі дивиться на мене. Я добре, до дрібниць його пам’ятаю – а значить, він досі зі мною. 

Що так чарувало в тій картині? Мабуть, поєднання прихованої сексуальної енергії та погляд Богородиці. Було щось від ікони в цьому портреті: як ця дівчина дивиться на тебе (бо картини такого рівня дивляться на тебе, а не навпаки!), як її лик перебуває в центрі композиції, як його біла безкровність бореться з темними кольорами фону. А водночас це було обличчя такої притягальної краси, що до нього хотілося доторкнутися. 

Я підійшов ближче і прочитав на табличці інформацію, яка не повідомила мені нічого: Ніколає Ґріґореску, «Портрет Марії Наку». Мої припущення, невловне відчуття гри святого з грішним, підтвердилися: Ніколає Ґріґореску свою кар’єру художника почав саме з іконопису. Він розмалював кілька монастирів, ікони йому замовляли багатії і знать. 

Прославившись, він переїхав до Франції та став більш світським художником. Але навики збереглися – і в його портретах звичайних осіб часто відчувається релігійний бекґраунд. На жаль, про Марію Наку не вдалося знайти жодної інформації, навіть точних років життя. Але її портрет продовжив життя і їй самій, і художнику: він вважається шедевром, критики називають його «румунською Джокондою».

Портрет цієї молодої дівчини намальовано 1885-го, за 112 років до мого народження. Коли дивишся на таку красу, виникає тільки одна думка: як ми могли розминутися в часі?!

Андрій Любка

Залишити коментар