Субота, 7 грудня

ОМКФ: великий Майк, героїчні кіномеханіки та розгублені персонажі

Безумовно, центральною персоною третього фестивального дня став видатний британський режисер Майк Лі. Він відповів на запитання глядачів і журналістів на півторагодинній творчій зустрічі в кінотеатрі «Родіна», після чого представив свій найуспішніший фільм – «Таємниці й брехня», відзначений «Золотою пальмовою гілкою» в Каннах у 1996 році.

Цей сивий, старий, але гострий, зосереджений і доволі жорсткий чоловік дивиться на кіно та на життя тверезо, саркастично, але не впадаючи в непотрібну меланхолію. У цьому сенсі він сам схожий на власні фільми – часто зроблені, як серйозні драми, але із проблисками іронії та надії. Лі не подобається голлівудський підхід до кіна, але ріс він саме на голлівудських фільмах; у великих бюджетах він не бачить нічого поганого, якщо за те не треба платити натхненням; Брекзіт та підйом ультраправих партій вважає наслідком соціальної нерівності – з одного боку, і відвертих маніпуляцій – з іншого; акторів обирає не так за зовнішністю, як за характером і рівнем інтелекту – тут, до речі, спадає на думку «інтелектуальний Арлекін» Леся Курбаса.

ОМКФ: великий Майк, героїчні кіномеханіки та розгублені персонажі

Кадр із фільму «Таємниці й брехня»

Якщо ж говорити про недільні програмні покази, то, здається, головним мотивом стала людина, що втратила себе в житті.

Так, довгоочікуваний Національний повнометражний конкурс відкрився фільмом «Панорама» (Україна – Польща). Англійська назва стрічки – Projectionist, тобто «Кіномеханік» – здається, більш точною. Спочатку режисер Юрій Шилов, один зі співзасновників групи «СУК» («Сучасне українське кіно») зробив документальну короткометражку «Панорама» про кіномеханіка Валентина, який 44 роки працює в однойменному київському кінотеатрі, та його кума й колегу Володю, що пропрацював там же не набагато менше. Поки Шилов шукав гроші на повнометражну версію, у «Панорамі» трапилася пожежа, Валентин втратив роботу й захворів, а потім перший у СРСР панорамний кінотеатр взагалі закрився.

ОМКФ: великий Майк, героїчні кіномеханіки та розгублені персонажі

Кадр із фільму «Панорама»

Перша половина картини майже цілковито розгортається в кінотеатрі та у Валентина вдома, де кіномеханік доглядає за немічною бабусею. Проекційна та суміжні виробничі приміщення – це наочна ілюстрація тези про роботу як життя: тут стрижуться, танцюють, випивають, святкують дні народження й Новий рік, бігають напівоголені дівчата та літають міцні слівця. Валентин, якого всі чомусь звуть Вітею, – веселун і дотепник, не втрачає бадьорості духу навіть у найскрутніших ситуаціях. Знайти такого героя – мрія будь-якого документаліста, але Юрію ще вдалося правильно опрацювати матеріал, розділивши картину на дві частини – до й після звільнення – цілковито різні за ритмом і настроєм.

У підсумку вийшов щемкий подвійний портрет – кінотеатру й кіномеханіка, приреченого будинку й розгубленої людини. У фіналі, коли Володя несподівано починає танцювати під стрімку кітчеву мелодію, Шилов осягає практично муратівського рівня трагікомізму.

ОМКФ: великий Майк, героїчні кіномеханіки та розгублені персонажі

Кадр із фільму «»Ініціали С.Ґ.»

Протагоністові «Ініціалів С.Ґ.» (Initials S.G., режисери Раніа Аттьє, Деніел Ґарсія, Аргентина – США – Ліван) Серхіо Ґарсесу вже за 50, але він продовжує пиячити, курити маріхуану та ганятися за спідницями. Друзі називають його Французиком, бо замолоду він записав альбом іспаномовних каверів на пісні Сержа Ґенсбура – та зрештою повірив у власну «французськість». Ще він мріяв про великі ролі, про акторську славу – натомість знімається в масовках та порно. Життя його поступово розвалюється; йому на голову сиплються все більш абсурдні халепи, аж поки він просто не пускає собі кулю в голову. І саме в ту мить здобуває довгоочікувану славу. Точно за висловом: «Жив грішно – і помер смішно»; блискуча гра Дієго Перетті робить цей фільм майже зразковим утіленням жанру чорної комедії.

Режисер «Синонімів» (Synonymes, Франція – Ізраїль – Німеччина, секція «Фестиваль фестивалів») Надав Лапід вчинки героя свого фільму списав із власної біографії. Так само, як і молодий ізраїльтянин Йоав (Том Мерсьє), Надав колись вирішив порвати всі зв’язки не тільки із власною родиною, але й з Ізраїлем; утік до Парижу, відмовився розмовляти на івриті та почав будувати для себе французьку ідентичність.

ОМКФ: великий Майк, героїчні кіномеханіки та розгублені персонажі

Кадр із фільму «Синоніми»

Власне, оця боротьба за персональне самовизначення показана через низку блискуче віднайдених режисерських прийомів. Синоніми – це словник французької, словами з якого Йоав сипле наліво й направо, інколи геть недоречно. Камера мчить разом із героєм, часто будучи спрямованою просто в асфальт, бо хлопець відмовляється дивитися на міські красоти, поки не розшукає «серце міста». Він – дивак; він – щирий до розриву аорти; його душить лицемірство що в Ізраїлі, що у Франції, – і тому він приречений на самотність, на відчайдушне гепання в зачинені двері. У Надава вийшов фільм настільки ж смішний, наскільки й пронизливий, драматичний. Саме це вражаюче сполучення принесло 44-річному режисерові «Золотий ведмідь» за найкращий фільм Берлінале-2019.

У понеділок Національний конкурс продовжиться показом фронтової драми «Східняк» із Богданом Бенюком у головній ролі, а в програмі «Спеціальні покази» пройде прем’єра, яка дуже не сподобається шанувальникам «русского міра» – «Свідки Путіна» Віталія Манського.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар