Четвер, 22 серпня

ОМКФ: жанрові ігри та ігри ґвалтівників

У вівторок на фестивалі нарешті пожвавився до того млявий Міжнародний конкурс. Засобом порятунку став жанр.

Так, «Сиротинець» (Parwareshghah, Шахрбану Садат, Афганістан-Данія-Німеччина-Франція-Люксембург-Катар) починається як типова соціальна драма. Афганістан, Кабул, останній рік радянської окупації. 15-річний Кодрат живе на вулиці, заробляє перепродажем брелоків для ключів і квитків до кінотеатру. Сам він при цьому пристрасний фанат Боллівуду, настільки ж яскравого, наскільки злиденним є життя довкола. Міліція ловить малого й запроторює до радянського сиротинцю – а там наглядачі, люта дідівщина й уроки російської. 

ОМКФ: жанрові ігри та ігри ґвалтівників

Кадр із фільму «Сиротинець»

Видно, що режисер прагнув максимальної автеничності, добирав дійсно правдиві типажі, та все ж найцікавішим є контраст, що створюється на екрані наочно, коли Кодрат переноситься у своїх мріях у чергову боллівудську пісню разом із частиною оточення. Шкода, втім, що саме цим прийомом все й обмежується – подальшого розвитку сюжету практично немає.

ОМКФ: жанрові ігри та ігри ґвалтівників

Кадр із фільму «На посту!»

У франко-бельгійській картині «На посту!» (Au Poste!, Кантен Дюпйо) жанрові вправи іншого роду – між двома на перший погляд близькими, а насправді майже антагоністичними видовищами: кінематографом і театром. Весь фільм – історія одного допиту. Цілком мирний громадянин Фюґен знаходить труп біля свого будинку, все робить правильно і одразу ж звертається до поліції. Але обставини цієї знахідки настільки дивні, що бідолаха застрягає на ніч у відділку в компанії дивакуватих і жорстких поліцейських. Втім, поліцейські відділки – зовсім не те, чим вони здаються. Фінал, який перевертає все догори дриґом, надає фільму несподіваної та гіркої глибини: є люди, для яких не весь світ – театр, а навпаки, театр – весь світ, і в цьому є і висота, і приреченість водночас.

У позаконкурсному «Бакурау» (Клебер Мендонса Фільйо, Жуліано Дорнель, Бразилія-Франція, секція «Фестиваль фестивалів»), відзначеного Призом журі цьогорічних Канн, жанровий коктейль взагалі перетворюється на вибухову суміш: тут одразу і соціальна драма, і вельми кривавий трилер, і навіть комедія.

ОМКФ: жанрові ігри та ігри ґвалтівників

Кадр із фільму «Бакурау»

У маленькому бразильському містечку Бакурау помирає 94-річна матріархиня Кармеліта. А потім починаються дивні речі. Хтось обстрілює автомобілі. Потім виявляється, що містечко зникло з мап і в ньому відсутнє покриття. Поступово все переростає у криваве протистояння із заїжджими «туристами», які розважаються стріляниною по живих людях. Фільйо та Дорнель зібрали розкішну акторську трупу: всі типажі – зі стовідсотковим «влучанням», при цьому північноамериканські виконавці, серед яких виділяється цинічний і втомлений життям ватажок убивць у виконанні Удо Кіра, не менш органічні, аніж бразильські. Оця акторська органіка укупі з бездоганно прописаною драматургією робить фільм захопливим аж до заклякання у кріслі – і для пересічного глядача, і для критика.

ОМКФ: жанрові ігри та ігри ґвалтівників

Кадр із фільму «Вайнштейн»

Вечірній показ нашумілої документальної стрічки «Вайнштейн» (оригінальна назва «Недоторканний, Untouchable, Урсула Макфарлен, Велика Британія) – це фактично українська прем’єра кінорозслідування про те, наскільки безконтрольна влада (у повній відповідності до тези англійського історика Джона Актона «Абсолютна влада розбещує абсолютно») може зруйнувати навіть найталановитішу людину. Макфарлен показує, як протягом 40 років Гарві Вайнштейн здобув величезний авторитет у кінопродюсерстві. І користувався цим соціальним капіталом, аби фактично ґвалтувати залежних від нього жінок. Колишні співробітники, однокурсники та журналісти розмірковують про цей злет і падіння, і дивитися на це настільки є нестерпно, наскільки й важливо. Про такі зразки кіножурналістики нам лишається тільки мріяти.

Мабуть, головна подія середи – показ у Зеленому театрі шедевру німецького кіноекспресіонізму — трилеру «Кабінет доктора Каліґарі» Роберта ВІНЕ (1920) у супроводі культового британського панк-кабаре The Tiger Lilies. 

Далі буде.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар