Субота, 7 грудня

Скасування законів про мову та декомунізацію, припинення економічної блокади Донбасу, відновлення торгівлі з Росією, нейтральний статус України та вчорашні регіонали й друзі Януковича у першій «десятці». Все, що варто знати про партію «Опозиційна платформа – За життя», розповідаємо у рубриці «Вибори» на Opinion.

Ми створили цю рубрику, аби ви мали можливість прийняти усвідомлене, об’єктивне, а головне – власне рішення на парламентських виборах цього літа. Розповідаючи про кожну з партій, ми звертаємося до офіційних сайтів, відкритих джерел, без емоцій розбираємо програмні обіцянки та реальність їхніх виконань.

Що у програмі партії?

Партія з перших рядків обіцяє «повернути мир та стабільність», а ще запевняє, що текст програми нібито є «суспільним договором між партією та народом». Як саме домовлялись Медведчук і Ко з українцями – невідомо, а ось що пропонує «Опозиційна платформа» виборцям – давайте розбиратися разом.

«Мир. Єдність. Консолідація»

У цьому розділі команда «Опозиційної платформи – За життя» обрала доволі типову тактику: звинуватила попередню владу в порушенні прав та свобод українців, пожалілася на мовні заборони, утиски громадян та «розкіл» суспільства. Політична сила пропонує «припинити політику дискримінації, ксенофобії та радикалізму». Як саме?

– ввести мораторій на «створення та розвиток проблем, що розколюють країну» (що саме мають на увазі в партії – загадка);

– застосувати «формулу національного успіху», в основі якої лежать питання, які «об’єднують людей»;

– обрати політику «примирення та згоди» та завдяки цьому «зшити» країну.

«Мирне врегулювання конфлікту та реінтеграція Донбасу

Війну «Опозиційна платформа» війною, звісно, не називає. Спочатку це просто «конфлікт», а згодом – «бойові дії», без чіткої назви агресора. Поза тим, у політсилі все ж пропонують кроки задля «повернення людей Донбасу»:

– перемовини у форматі «Київ-Донецьк-Луганськ-Москва»;

– припинення економічної блокади Донбасу (детальніше про таку ініціативу – у нашому матеріалі);

– закріплення в Конституції автономного статусу Донбасу;

– прийняття законів про амністію, вибори та вільну економічну зону на Донбасі;

– реалізація «Плану-концепції врегулювання кризи на Південному Сході країни» (про яку кризу йдеться, якщо триває війна, та що це за план – так само невідомо).

«Україна – правова демократична держава»

«Опозиційна платформа» обіцяє забезпечити країні «реальне народовладдя», щоправда, чомусь у партії вважають, що це означає «повернення права говорити та спілкуватися російською» (цього права ніхто ні в кого не відбирав) та «припинення втручання держави у справи церкви». І це не все:

– скасувати закони про мову, освіту, перейменування церкви, декомунізацію та люстрацію;

– звільнити «усіх політичних в’язнів попереднього режиму»;

– зняти недоторканність із президента, нардепів, суддів;

– запровадити всеукраїнські та місцеві референдуми (тут партії було б доречно почитати українську Конституцію, де прямо написано, що референдум – прямий механізм демократії).

До слова, поки у команді Медведчука, Рабіновіча та Бойка пропонують все це скасувати, ми вже детально пояснили, чим загрожує скасування люстрації та що передбачає закон про українську мову.

«Ефективна влада»

Коротко, що розуміють у партії під «ефективною владою»:

– перехід до парламентської республіки (чи є така необхідність – вже розповідав Opinion) та розширення повноважень місцевого самоврядування;

– незалежність судової гілки влади;

– пропорційна виборча система з відкритими списками (тут партія прогадала, тому що парламент вже ухвалив новий виборчий кодекс);

– реформа правоохоронної системи;

– посилення кримінальної відповідальності за корупцію серед посадовців.

«Політика економічного прагматизму»

Вона, як запевняють в «Опозиційній платформі – За життя», має стати основою діяльності парламенту та уряду. Ось «першочергові кроки»:

– сприятливий інвестиційний клімат;

– податок на виведений капітал;

– підтримка малого і середнього бізнесу;

– відкриття ринку землі лише за результатами референдуму;

– боротьба з монополіями.

А ще у політичній силі обіцяють «боротися з деіндустріалізацією, деградацією та деінтелектуалізацією країни». Що мається на увазі під цими метафорами – схоже, величезна партійна таємниця.

«Ні політиці тарифного геноциду»

Якщо вам одразу згадалась Юлія Володимирівна, не хвилюйтесь, це нормально. Натомість партія обіцяє боротися з бідністю та працювати над покращенням соціального захисту. Власне, такими кроками:

– зниження тарифів на газ, ввести прямі поставки газу з Росії;

– підвищити прожитковий мінімум до 7000 грн;

– підвищити виплати при народженні дітей;

– нова система оподаткування фізичних осіб.

«Розбудова соціальної держави» та «Доступна медицина»

Просто перерахуємо:

– можливість навчатися рідною мовою;

– профільна спеціалізація в середній школі;

– страхова медицина за рахунок зменшення оподаткування роботодавців;

– відновлення доступної та невідкладної медичної допомоги.

«Зовнішня політика миру, партнерства та безпеки»

Партія виступає за повернення до «політики багатовекторності», щоправда, у дуже специфічний спосіб:

– нейтралітет України у військово-політичній сфері;

– неучасть країни у будь-яких військово-політичних союзах;
– припинення «політики обопільних санкцій» та відновлення торговельно-економічних зв’язків з Росією;

– перегляд умов участі у Світовій організації торгівлі та зоні вільної торгівлі з ЄС;

– створення «Тристороннього газотранспортного консорціуму».

Під фінал у політичній силі запевняють, що їхня команда складається з «досвідчених» та «високопрофесійних» фахівців, обіцяє «зупинити бойові дії» (слово «війна» так і не трапилось за весь текст програми), припинити «тарифний геноцид» та списати заборгованість за комунальні послуги. 

Хто в першій «десятці» партії?

До першої «десятки» «Опозиційної платформи» увійшли всі, хто так чи інакше пов’язаний із владою режиму Януковича та подальшою реінкарнацією «Партії регіонів». Це фігуранти антикорупційних розслідувань, нардепи, котрі підтримали диктаторські закони 16 січня 2014 року, власник проросійських українських телеканалів тощо. Детальніше давайте подивимось разом. 

Паралельно з короткою інформацією про кандидатів у нардепи ми додаємо інфографіку рівня відповідальності, розроблену порталом «Слово і діло». 

Юрій Бойко – співголова партії, колишній співголова фракції «Опозиційний блок», ексрегіонал. Двічі балотувався на посаду президента. Ексміністр енергетики в урядах Віктора Януковича та Миколи Азарова. Очільник «Нафтогазу» за президентства Леоніда Кучми. Фігурант антикорупційних розслідувань та кейсу «вишок Бойка». Детальніше про те, хто такий Юрій Бойко, та з чим він йшов на цьогорічні вибори президента України, ви можете прочитати у нашому матеріалі.

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Вадим Рабінович співголова партії, нардеп від «Опозиційного блоку», президент Всеукраїнського єврейського конгресу. Балотувався на посаду президента України у 2014 році. До політики працював із медійними проектами, був власником футбольного клубу «Арсенал». У Радянському Союзі був засуджений за розкрадання державних коштів. Фігурант антикорупційних розслідувань. 

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Віктор Медведчук кум російського президента Володимира Путіна, олігарх, голова політради партії «Опозиційна платформа – За життя». Кількаразовий народний депутат, перший віцеспікер парламенту (2000-2001), голова адміністрації президента Леоніда Кучми. Медведчук також був адвокатом поета-дисидента Василя Стуса, однак фактично відмовився від захисту письменника. Очолює ГО «Український вибір – Право народу», що виступає за зближення з РФ та федералізацію України. Віктору Медведчуку приписують контроль над низкою українських телеканалів – «112 Україна», NewsOne та віднедавна ZIK. Перебуває під санкціями США.

Наталя Королевська колишня міністерка соціальної політики в уряді Азарова, лідерка партії «Україна – Вперед» (у минулому – Українська соціал-демократична партія), народна депутатка. У минулому була депутаткою Луганської обласної ради. Королевську виключили з БЮТ за порушення депутатської етики та співпрацю з адміністрацією Януковича. 

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Сергій Льовочкін соратник Юрія Бойка, народний депутат за списками «Опозиційного блоку». Очільник адміністрації Віктора Януковича (2010-2014), у минулому також працював в АП Леоніда Кучми. У 2005-2006 був радником тодішнього голови ВР Володимира Литвина. Фігурант антикорупційних розслідувань. Співвласник телеканалу «Інтер» (20 %). 

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Василь Німченко – нардеп, заступник Медведчука у ГО «Український вибір – право народу». За часів СРСР працював суддею, у роки незалежності – суддя Верховного та Конституційного судів. Один з авторів подання про скасування статті про незаконне збагачення. Голосував проти визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Нестор Шуфрич – ще один нардеп від «Опозиційного блоку», колишній бізнесмен, багаторазовий народний депутат, ексрегіонал. Двічі міністр з питань надзвичайних ситуацій в урядах Віктора Януковича та Миколи Азарова. Заступник секретаря РНБО у 2010-2012 роках. Голосував за диктаторські закони режиму Януковича.

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Сергій Ларін – багаторазовий нардеп, уперше потрапив до Ради у 1998 році за списками Народно-демократичної ради. Працював в Управлінні у справах сім’ї, молоді та туризму Донецької ОДА, котру на той час очолював Віктор Янукович. Ексрегіонал, у минулому очолював виконавчий комітет «Партії розвитку України», яка згодом стала співзасновницею «Опозиційного блоку». Фігурант антикорупційних розслідувань. 

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Сергій Дунаєв нардеп, колишній член «Партії регіонів», ексголова міської адміністрації Лисичанська. Голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Генеральна прокуратура намагалась притягнути Дунаєва до кримінальної відповідальності за недостовірні дані в декларації, але парламент провалив подання ГПУ.

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Тарас Козак – партнер кума президента РФ Віктора Медведчука, народний депутат від «Опозиційного блоку». Член координаційної ради ГО «Український вибір» того ж Медведчука. Очолював Західну регіональну та Одеську митниці, був заступником голови Державної митної служби. Володіє телеканалами «112 Україна», NewsOne та ZIK. 

Скріншот: аналітичний портал «Слово і діло» (slovoidilo.ua)

Що відомо про партію «Опозиційна платформа – За життя»?

Партія була зареєстрована ще у грудні 1999 року під назвою «Всеукраїнське об’єднання “Центр”». Перейменували політичну партію на «За життя» у 2016 році, лідером став Вадим Рабінович. 

Фактично, «ОПЗЖ» – це ще одна проросійська опозиційна партія, під час утворення якої стався розкол «нащадків» «Партії регіонів» – «Опозиційного блоку». Спочатку, у кінці липня 2018 року, громадська організація Віктора Медведчука «Український вибір» об’єдналася з партією Рабіновича. Згодом, восени того ж року, народні депутати від «Опоблоку» Юрій Бойко та Сергій Льовочкін підписали угоду про співпрацю та створення «Опозиційної платформи – За життя». 

В «Опозиційному блоці» на це відреагували різко негативно, розцінивши такі дії як зраду та виключили нардепів з фракції. Фактично, це і стало початком та причиною розколу. На президентських виборах обидві партії мали власних кандидатів: Бойко йшов від «ОПЗЖ», а «Опозиційний блок» висунув Олександра Вілкула. Поза тим, вважається, що конфлікт в «Опоблоці» назрівав давно, відколи Рабінович скоїв «демарш» та створив проект «За життя». Обидві політичні сили декларують явно проросійський вектор розвитку України та виступають за примирення з агресором.

У своєму статусі «Опозиційна платформа» визначає головними завданнями «розбудову суверенної, демократичної та незалежної держави», «забезпечення високих соціальних та економічних стандартів», «підвищення авторитету України на міжнародному рівні» та навіть «створення умов для втілення ідей державного патріотизму».

Хто фінансує партію?

Згідно зі звітом за перший квартал 2019 року, штаб партії «Опозиційна платформа – За життя!» отримав 768,5 тис. грн внесків від фізичних осіб. І практично всі ці кошти (701,6 тис.) переказав на рахунок політичної сили кум Володимира Путіна Віктор Медведчук. Варто додати, що офіційно Медведчук нині не володіє бізнесом в Україні, власницею компаній, котрі раніше належали йому, є дружина політика Оксана Марченко

Інші донори партії відзначилися доволі скромними пожертвами. На другому місці – керівник громадської організації «Київська обласна благодійна єврейська громада» Марк Тальянський, котрий перерахував політичній силі 28,9 тис. грн.

На третьому місці – очільник вінницького осередку партії Донатас Піскун, який поповнив казну «Опозиційної платформи» на 14 тис. грн. Рівно стільки ж перерахував і В’ячеслав Ушкевич, директор «Українсько-ізраїльської торгової палати». Набагато більше коштів політична партія отримала минулого року – 1,2 млн грн.

Чи пов’язана партія з якимись скандалами?

Так. Чимало скандалів пов’язано з телеканалами, котрі контролюються представниками партії – Тарасом Козаком та Віктором Медведчуком. Наприклад, нещодавно пропагандистський російський телеканал «Россия 24» анонсував проведення спільного телемосту з телеканалом NewsOne під назвою «Надо поговорить». Така ініціатива обурила громадськість і викликала шквал протестів та критиків, внаслідок чого контрольований Медведчуком канал відмовився від участі в проекті.

Окрім того, представники партії Віктор Медведчук та Юрій Бойко з певною регулярністю навідують Росію, де проводять переговори з прем’єр-міністром Дмитром Медведєвим та керівництвом російської компанії «Газпром». Однак, ніхто не наділяв політиків подібними повноваженнями. Тим часом Кремль сприймає такі візити більш ніж позитивно та розцінює їх як прагнення «відновити політичний діалог між українськими та російськими партіями».

Риторика партії зазвичай відверто проросійська, однак почалося це не з цих парламентських виборів. Тези про «громадянську війну», просто «конфлікт» та «кризу на Донбасі» – доволі типові для осіб у списку партії. Наприклад, Сергій Льовочкін ще у 2016 році заявив, що «громадянська братовбивча війна» – це як мінімум дуже близька до правди оцінка. А Віктор Медведчук і взагалі став разом із Путіним головним героєм пропагандистського фільму «Відкриваючи Україну», головним наративом якого є «державний заколот за підтримки ЦРУ» (мається на увазі Майдан) та «громадянський конфлікт на Донбасі (війна з Росією).

Також за результатами моніторингу онлайн-медіа, проведеного Інститутом масової інформації, партія «Опозиційна платформа – За життя» стала найбільшим замовником «джинси». На її частку припало більше половини всіх матеріалів з ознаками замовності.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар