Середа, 21 серпня

ОМКФ: німі кошмари, The Tiger Lillies та російське кіно здорової людини

Можливо, це прозвучить занадто суб’єктивно, але інколи на великих кінофестивалях трапляються дні, наче організовані за власним внутрішнім сюжетом.

Ось, наприклад, у середу, 17-го липня, події розвивалися точнісінько по діалектичній спіралі: теза – антитеза – синтез.

ОМКФ: німі кошмари, "Тигрові Лілії" та російське кіно здорової людини

Кадр із фільму «Чоловік, який купив Місяць»

Зранку глядачів намагалися смішити режисери-учасники Міжнародного конкурсу. У «Чоловікові, який купив Місяць» (Паоло Дзукка, Італія – Аргентина – Албанія) таємний агент із півночі Італії має розслідувати дивну справу: хтось на Сардинії заволодів правами на… Місяць. Хлопець проходить вишкіл «на справжнього сардинця»: приїздить на острів здійснювати розслідування, але викриває себе в найпершому барі. Від розлючених місцевих його рятує рибалка, який власне й купив Місяць. Отже, зіткнення культур, протистояння простого народу й корумпованого уряду – матеріал розкішний. Але всі жарти, геги й репризи передбачувані, тому й влучнісь їхня дуже сумнівна.

ОМКФ: німі кошмари, "Тигрові Лілії" та російське кіно здорової людини

Кадр із фільму «Шлях згоди»

Китайський автор Луо Ханьсін у «Шляху згоди» намагався діяти тонше: прописав сюжет про персонажа, що вивчився за кордоном на психолога, але після повернення додому став бандитом. Паралельно розвивається ще кілька ліній. Усе – із претензією на іронічну міську комедію, але не складається, не тримається до купи, не тішить.

Не вийшло посміятися – пощастило посумувати. Удень у позаконкурсному «Фестивалі фестивалів» у повній залі показали російську драму «Дилда». Фільм кабардино-балкарця Кантєміра Балаґова, спродюсований колишнім киянином Олександром Роднянським, має нагороду за найкращу режисуру програми «Особливий погляд» Каннського фестивалю.

Російське кіно – тема, як відомо, контроверсійна. Тим паче, вихідні дані не давали багато приводів до оптимізму, адже діється тут у 1945-1946 роках, у повоєнному Лєнінґраді, у військовому шпиталі.

ОМКФ: німі кошмари, "Тигрові Лілії" та російське кіно здорової людини

Кадр із фільму «Дилда»

Але, усупереч побоюванням, обійшлося без пафосу й пропаганди. Якимось дивом Балаґову вдалося видобути із заїждженого матеріалу цілком загальнолюдський сюжет. Двоє молодих жінок, колишні однополчанки Ія та Маша, намагаються знайти сенс, аби жити далі; дітонародження здається найкращим виходом, але Маша через поранення не може мати дітей. Небезпеку мелодрами режисер усуває, повертаючи історію в несподіване річище, цілковито ламаючи те, що нині називається «гендерні ролі». Виходить кіно про рядових людей, які не просто виживають, – живуть повним життям, і оця прекрасна сваволя сама по собі стає викликом.

І, нарешті, антитеза – феєричне завершення дня.

Тріо The Tiger Lillies – легенди британської музичної сцени. Грають вони суміш берлінського кабаре часів Веймарської республіки, анархічної опери та ромської музики. Візитівкою гурту стали їхні сценічні костюми та грим – такі собі страшнуваті й цинічні блазні. Творчість групи описують як «сюрреалістичну порнографію». Тексти їхніх пісень охоплюють темні аспекти життя: від проституції й наркоманії до насильства й відчаю. Одним словом, ніхто так весело не вміє співати про Апокаліпсис та кінець усіх сподівань.

ОМКФ: німі кошмари, "Тигрові Лілії" та російське кіно здорової людини

Кадр із фільму «Кабінет доктора Каліґарі»

Чорно-біла стрічка «Кабінет доктора Каліґарі» Роберта Віне (1920 рік) – базовий твір німецького кіноекспресіонізму, а також чи не найперший у світі трилер. Цілковито божевільна історія про зловісного лікаря й сомнабуліяного вбивцю – обов’язкова для вивчення у всіх унівреситетах.

І ось ці два найцінніших культурних артефакти – «Лілеї» та «Каліґарі» – зустрілися ввечері 17 липня в Одеському зеленому театрі. The Tiger Lillies виступили як тапери. Потім ще виконали кілька своїх найвідоміших пісень. Дотепні, саркастичні, гірко-солодкі. Ідеальний саундтрек саме для експресіоністичного твору. У якому, нагадаю, головним мотивом є глибокий розлад психіки.

Візьму на себе сміливість сказати, що цей кіносеанс увійде в історію українського фестивального руху.

Далі буде.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар