Четвер, 14 листопада

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Останній зірковий спалах фестивалю відбувся в суботу, перед закриттям: до Одеси вперше приїхала Катрін Деньов.

На зустрічі з публікою знаменитість була лапідарною, стриманою, терплячою (останній факт важливий з огляду на рівень деяких запитань). Зізналася в любові до вирощування помідорів узагалі та до українських зокрема. Рух #MeToo й секс-скандали в Голлівуді не коментує, бо медіа все одно все перекрутять. Найважливіші режисери в її житті – Андре Тешине й Франсуа Трюффо, а роль в «Останньому метро» стала для акторки переломною. Працюючи над персонажами, Катрін віддає героїням частину себе, але в акторській кар’єрі, на її думку, надто велику роль відіграє випадок. Чекаючи на черговий дубль на знімальному майданчику, вона не почувається самотньою. Любить театр, але не грала та не гратиме на сцені, бо надто хвилюється – навіть із теперішнім досвідом, навіть перед дружньо налаштованою аудиторією. І завжди при виборі ролі головне – гарний сценарій. Хороша життєва історія. Тому погоджується грати й у невідомих авторів – якщо вони можуть таку історію запропонувати.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Фото з офіційної сторінки ОМКФ

Уже ввечері Деньов вийшла до фестивальної публіки вдруге за день – на сцену Одеського театру опери та балету, аби отримати почесного «Золотого Дюка». Компанію в почестях їй склала настільки ж несподівана, наскільки й глибоко очікувана персона – Михайло Жванецький. Людина-гумор, людина-символ. Михайло Михайлович не пропустив нагоди прочитати кілька як завжди влучних сентенцій про «світлу безвихідь старості» та вікові зміни «від відчуття щастя до чудового опису його».

Звісно, головною змістовною частиною вечора стало оголошення призерів трьох конкурсів.

Почали з Конкурсу європейської документалістики. Найкращим фільмом (із премією 2 тис. євро) журі визнало норвезьку докудраму «Бо ми мужики» (режисери – Петтер Соммер, Ю Вемуд Свендсен) про компанію суворих татуйованих чолов’яг, які, будучи аматорським хором, вирішують скласти й заспівати пісню для одного з них – приреченого на швидке згасання через рак.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Кадр із фільму «Бо ми мужики»

Журі Національного конкурсу мало розподілити чотири призи. Першим же рішенням воно, скажімо так, здивувало всіх, хто дивився змагання короткометражних стрічок: статуетка Дюка та 50 тис. гривень відійшли Оксані Казьміній за замальовку «Секрет, Дівчинка та Хлопчик». Причина подиву полягала в тому, що ця робота – не фільм, а швидше зразок чисто галерейного відеоарту – без сюжету чи акторської гри – голий вислів про умовність гендерних ролей. Мотиви цього вердикту при наявності в категорії дійсно професійних картин залишаються туманними.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

На фото кадр із фільму «Секрет, Дівчинка та Хлопчик». Джерело: rubryka.com

Не обійшлося без сюрпризів у номінації національних повних метрів. А втім, цілком передбачувано найкращою акторкою («Дюк» та 50 тис. гривень) назвали Ірму Вітовську за роль авторитарної й турботливої матері у комедії Антоніо Лукіча «Думки мої тихі». А ось подвійний тріумф режисерського дебюту Вадима Ількова «Тато – мамин брат» – найкраща режисура (60 тис. гривень) і найкращий фільм (100 тис. гривень) Національного конкурсу – був теж дещо несподіваним. Ільков знайшов родину, де дядько змушений взяти на себе роль батька через психічну хворобу своєї сестри, і цікаво показав будні маленької нестандартної спільноти, проте по співвідношенню форми подачі та якості виконання явно лідирували «Думки мої тихі». Та, зрештою, Лукіч отримав не менш важливу відзнаку – Гран-прі, який присуджується за підсумками глядацького голосування – причому ця нагорода в конкурсі вручалася вперше.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Кадр із фільму «Тато – мамин брат»

Перед оголошенням вердиктів у Міжнародному конкурсі головне журі сказало добрі слова про кожен із 12 фільмів-учасників програми. Проте й тут був однозначний лідер: «найкраща акторська робота» (Леван Гелбахіані, премія 2 тис. євро), «найкращий фільм» (5 тис. євро) та Гран-Прі (визначається глядацьким голосуванням, 10 тис. євро) опинилися в грузино-шведської драми «А потім ми танцювали» (Леван Акін). Цей фільм уже встиг спричинити скандал у Грузії, адже серед іншого торкається теми життя геїв у наскрізь гомофобному суспільстві, ще й у свята святих цього суспільства – місцевому балеті. Але соціальні мотиви тут ні до чого – фільм зіграно та знято винятково.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Кадр із фільму «А потім ми танцювали»

Висока візуальна якість притаманна й доволі фантасмагоричному твору «Монос» (Алехандро Ландес, Колумбія – Аргентина – Нідерланди – Уругвай – Німеччина – Данія – Швеція), нагородженому «Дюком» за найкращу режисуру (винагорода 3 тис. євро). Своєрідна антиутопія про підлітків, що живуть озброєною комуною в джунглях, сподобалася багатьом синефілам.

ОМКФ: Катрін, Жванецький і призери

Кадр із фільму «Монос»

Особливо ж приємно те, що Гран-прі з «А потім ми танцювали» розділив український фільм Нарімана Алієва «Додому».

Отже, Одеський кінофестиваль завершився. Безумовно, став найкращим за всю історію його проведення. І ще підтвердив, що тепер ми дійсно маємо українське кіно.

Дмитро Десятерик, «День» – спеціально для opinionua.com

Залишити коментар