Четвер, 22 серпня

Найбільшою проблемою української економіки лишається надто повільне економічне зростання. Попри макроекономічну стабілізацію, контроль над інфляцією та зростання доходів населення, економіка України досі росте надто повільно, аби таке зростання можна було б назвати сталим. За результатами двох кварталів цього року економіка прискорилася до дуже скромних 3 % у річному вимірі. Драйвери традиційні – споживчий попит і будівництво. За прогнозами Національного банку в наступні два роки економічних див також очікувати не варто: у 2020-му ріст економіки прискориться до 3,2 %, а у 2021-му – до 3,7 %. Темпи дуже стримані, якщо врахувати глибину нашого падіння у пік кризи і ризики, які будуть наявними у наступних роках. Часу на те, щоб створити «подушку безпеки» для української економіки – обмаль.

Ризики глобального масштабу

Світові торгові війни та поширення протекціоністських заходів суттєво позначаються на світовій торгівлі. Глобальні виробничі ланцюги ламаються, попит знижується, світова економіка стоїть на порозі стагнації. Наразі Україна виграє від цього, бо ситуація на сировинних ринках складається на нашу користь. Зокрема, світові ціни на залізну руду та зернові зростали на радість нашим експортерам. Але в середньостроковій та довгостроковій перспективах від торгових воєн не виграє ніхто, а особливо боляче глобальні рецесії б’ють по країнах, які розвиваються. І бажано до майбутньої кризи готуватися вже зараз, аби не втратити останнє, коли світову економіку почне лихоманити.

За прогнозами аналітиків Saxo Bank, найнижча точка в економічному циклі для Китаю припадає на третій квартал цього року, а для США, Британії та Європи – на перший-другий квартали 2020-го. Це – координати світової кризи. 

Усі 10 індексів PMI, що відображають економічні тренди у світовому виробництві, знизилися. Зниження виробництва уповільнює темпи глобальної торгівлі та знижує експорт, а найгірше – також падає попит. Тобто світ став менше виробляти через торговельні війни та порушення виробничих ланцюжків, але навіть те, що він примудряється виробити, купувати у звичних обсягах ніхто не хоче. Світовий банк знизив прогноз зростання світової економіки цього року до 2,9 % через зменшення темпів міжнародної торгівлі та промислового виробництва в розвинених країнах і тих, що розвиваються. У підсумку очікуване зростання глобальної економіки впритул наблизилося до найнижчих після кризи 2008 року показників. Якщо світова економічна криза таки настане, то розвиватиметься вона за давно відомим і добре відпрацьованим сценарієм: розвинуті країни, аби «врятуватися», вдаватимуться до емісії грошей, а країни, що розвиваються, в результаті не зможуть ані сплачувати, ані рефінансувати свої валютні позики та сповна відчуватимуть відтік капіталів зі своїх ринків.

Наявну сприятливу для нас ситуацію на зовнішніх ринках ми використовуємо, як можемо, але «запасу міцності» в нас не багато. За даними НБУ, експорт товарів у січні-травні 2019 року зростав сталими темпами, передусім, завдяки рекордному урожаю кукурудзи та соняшнику в 2018 році. Останнє зумовлювало високі темпи зростання фізичних обсягів експорту не лише олії, а й макухи з огляду на значний попит на органічні корми у країнах Азії. Також істотно прискорилося зростання експорту залізних руд завдяки стрімкому підвищенню світових цін. Однак загалом темпи зростання експорту в залишалися порівняно стриманими. Проте імпорт темпів не втрачає: збільшилися закупівлі окремих продовольчих та промислових товарів, товарів проміжного споживання, добрив, електричного обладнання тощо. За такого балансу сил витримати глобальну кризу буде дуже важко.

Виклики локального рівня

Нині наше економічне зростання спирається на хороший врожай, високі ціни на зовнішніх ринках і ріст споживчого попиту, який підігрівається зростанням зарплат. Але щороку врожай рекордним бути не може, та й зарплати не ростимуть стрімко з року в рік. Якщо подивитися на результати виконання нашого бюджету за півріччя – картина не буде однозначно оптимістичною. Загалом податкові надходження у порівнянні із минулим роком зросли майже на 11 %, але не досягли рівня, на який сподівався Мінфін, бо план по надходженнях не виконано майже на 9 %. 

Так, завдяки зростанню зарплат, на 21 % виросли надходження від податку на доходи фізичних осіб, перевищивши планові показники майже на 5 %. Більшим на 1,2 % був і внесок до Держбюджету від податку на прибуток підприємств, дякуючи стабілізації економіки. Але водночас Держбюджет отримав менше, ніж розраховував Мінфін: на 9,8 млрд грн від ПДВ із вироблених в Україні товарів, на 8,9 млрд грн – від акцизного податку з тютюнових виробів, на 2,1 млрд грн – від ренти, на 13 млрд грн – від дивідендів. Надходження від «імпортного» ПДВ Мінфін також розчарували, бо через нижчий, ніж враховано у бюджеті курс гривні, їх виконано лише на 97,6 % від плану. Отже, не все так стабільно, як здається на перший погляд. І це сильно впливає на видаткову частину нашого бюджету. За даними НБУ, значні темпи приросту капітальних видатків за січень-квітень змінилися їх різким зниженням у травні, а уповільнення витрат на використання товарів і послуг – падінням їхніх обсягів у травні. Такі зміни у травні та загалом помірне зростання витрат за січень-травень зумовлені значними потребами уряду на фінансування своїх боргових зобов’язань. Уряду потрібні гроші для фінансування боргів, і все, що він міг би витрачати на капітальні інвестиції, згорає у борговому багатті нашої держави.

Насправді ринок давно чекає на зниження ключової ставки НБУ, яке б зробило кредитні кошти дешевшими. Втім, НБУ не квапиться радикально пом’якшувати монетарну політику і знизив її лише до 17 %, бо висока ключова ставка не лише впливає на вартість кредитів для бізнесу, але й на дохідність державних облігацій, які щедро продає Мінфін. Дохідність наших державних цінних паперів нині є дуже привабливою, чи не найвищою серед країн, що розвиваються, і охочих вкласти гроші в Україну – багато. Але використовуються ці гроші знову ж таки не на капітальні інвестиції, а на погашення попередніх боргів. 

За даними НБУ, упродовж січня-травня значні обсяги ресурсів, які уряд залучав на внутрішньому та зовнішньому ринках, насамперед, були пов’язані зі щільним графіком погашення та значними обсягами витрат на обслуговування боргу. Незважаючи на розміщення ОЗДП та отримання позик під гарантії Світового банку, ключовим джерелом фінансування залишалися запозичення на внутрішньому ринку. При цьому уряд суттєво наростив обсяги ОВДП у гривні, тоді як зобов’язання за ОВДП в іноземній валюті суттєво скорочувалися. Фактично наявні гривневі ресурси уряд використовував, зокрема, для конвертації в іноземну валюту – далі ці кошти спрямовувалися на виплати за внутрішнім боргом у іноземній валюті та акумулювання валютних ресурсів для майбутніх виплат за зовнішніми зобов’язаннями. У результаті поступово покращувалася валютна структура боргу – зменшувалася його частка в іноземній валюті. Це правильна тактика, яка знижує наші боргові ризики у майбутньому. Але висока ставка, що приваблює «спекулянтів», які купують наші облігації та дає заробити нашим банкам на продажі облігацій, відлякує вітчизняних бізнесменів, які не готові брати настільки дорогі кредити.

Регулятор вперше почав регулярну публікацію прогнозу облікової ставки, що зробить його політику прозорішою та зрозумілішою, але не надто м’якою. На початок 2020 року регулятор планує знизити ключову ставку до 15 %, а до початку 2021-го – до 9,5 %. Тобто про реальне пом’якшення монетарної політики і відновлення корпоративного кредитування можна буде говорити не раніше ніж як через два роки.

Добре, якщо за ці два роки не трапиться нічого екстраординарного, але хто ж це візьметься гарантувати, тим паче тепер. Україна має зберегти співпрацю із МВФ, але наразі навіть не розуміє, який уряд вестиме переговори із фондом восени. Україна має демонструвати основним партнерам та донорам поступ реформ, але повне політичне перезавантаження не дає нам розуміння того, якими саме будуть ці реформи, і чи будуть взагалі. Україна має демонструвати потенційним інвесторам готовність захищати їхні права та інтереси, але кожне нове одіозне судове рішення на користь місцевих олігархів говорить їм про зворотне. До цього букету додається це один ризик – припинення транзиту газу з 2020 року, зі зниженням валютних надходжень та девальваційним тиском на гривню. Якщо хоча б один із цих ризиків справдиться, НБУ знов повернеться до жорсткої монетарної політики і економічне зростання України вкотре сповільниться.

Критикувати такий вибір безглуздо, регулятор робить все для того, щоб не допустити чергових шоків у економіці. Але все ж таки він має важелі, які могли б сприяти прискоренню економічних темпів, при збереженні жорсткої монетарної політики.

Наразі облікова ставка НБУ визначає як вартість наших ОВДП, на продажі яких непогано зараз заробляють банки, так і ставку по депозитним сертифікатам НБУ – які є ще одним безризиковим варіантом заробітку для банкірів. У результаті банки непогано заробляють на жорсткій монетарній політиці НБУ і не мають жодного апетиту до кредитування економіки. Якби регулятор погодився забрати з арсеналу банків хоча б один із цих «каналів заробітку», це вже стало б стимулом росту кредитування. Бо нинішній стан справ інакше як катастрофою назвати важко: рівень покриття ВВП банківськими кредитами за 2014-2018 роки упав з 57 до 29 %, а кількість грошей в економіці за останні п’ять років зменшилася майже удвічі. Цього замало для того, щоб прискорити зростання економіки, а для того, щоб пережити глобальну рецесію – і поготів.

Текст: Валентина Ющенко

Залишити коментар