Вівторок, 15 жовтня

Створити російськомовний телеканал для мешканців окупованих територій – таку ідею озвучили в Офісі Президента. Разом з експертами розповідаємо: чи потрібен нам такий канал, яку роль він відіграватиме в інформаційній війні, яким має бути його контент та як така ідея вплине на мовну політику.

Чи потрібен цей телеканал?

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, переконаний, що інформаційні канали під час війни необхідні для захисту інтересів держави. Однак експерт зауважує: порядок денний для Криму та Донбасу різний.

«Навряд чи одним каналом можна задовольнити інтереси України й в одній, й в іншій зоні окупації. На Донбасі взагалі немає проблем із розумінням української мови. Незначні проблеми є в Криму. Якщо ж говорити про зовнішнє мовлення, то є ще дві групи впливу: росіяни в РФ та російськомовна аудиторія у світі. Загалом має бути чотири різні канали. Щодо зони окупації – ще важливе питання: хто є цільовою аудиторією цього каналу? Умовно мешканців окупованих частин можна поділити на три категорії: проукраїнські, невизначені (аби не було війни) та антиукраїнські.

Для перших проблем з доступом інформації немає – є супутник, де можна ловити українські канали, та інтернет, де можна читати українські новини. А от щодо другої і третьої категорії: якщо канал буде просто перекладом контенту з української на російську – то його коефіцієнт корисної дії буде нульовим. Люди, уражені мовою ненависті до України, не сприйматимуть 100 % проукраїнський продукт, навіть якщо він буде надаватися російською мовою».

Ірина Сєдова, медіакоординаторка «Кримської правозахисної групи», вважає, що створення російськомовного телеканалу для мешканців необхідне, оскільки у такий спосіб можливо спробувати викорінити навіяні російською пропагандою міфи.

«На окупованих територіях уже п’ять років триває цілеспрямована інформаційна атака на мешканців цих територій із боку РФ. Вона включає й системний розпал ненависті до українців та української мови. За цей час у головах багатьох мешканців окупованих територій, котрі дивляться російське телебачення та вірять йому, закріпилася думка, що в Києві владу захопили “фашисти, нацисти, бандерівці”, і одна з їхніх головних цілей – позбавити українців можливості говорити російською. Ми з вами знаємо, що це не так. А ось ті, хто живуть на окупованих територіях, вірять у ці міфи. Тому створення російськомовного каналу, цільовою аудиторією якого будуть ті, хто проживає на окупованих територіях, на мою думку, потрібне».

Підтримав таку ініціативу й політолог Тимур Михайловський. Більше того, на його думку, подібний телеканал необхідний не лише для мешканців окупованих територій.

«Останні 20 років тематика російської мови є панівною у виборчих кампаніях. Вона, на жаль, використовується для поділу української нації за мовною ознакою. Тому дуже важливо показати, що російська мова є такою ж вільною мовою спілкування на території України й для українців, як і інші мови національних меншин та офіційна українська мова. Нею можна вільно спілкуватися, дивитися телевізор, і вона є такою ж доступною. Питання мови – одне з найпріоритетніших у російській пропаганді, яке використовується, щоб дискредитувати українську владу, налаштувати жителів окупованих територій проти офіційної влади України й жителів іншої частини України. Тому дуже важливо показати, що в цьому питанні, яке стосується кожного громадянина, немає ніякої проблеми, і російська мова є такою ж доступною та вільною».

Павло Сацький, доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, також наголошує на необхідності створення телеканалу. На думку експерта, він потрібен і громадянам РФ, і громадянам інших країн старшого покоління, котрі емігрували зі СРСР та володіють лише російською.

«На жаль, у російськомовному сегменті телебачення після укріплення путінського режиму домінує, фактично, єдина позиція зі створенням ілюзії плюралізму думок. А тому, за професійного підходу, Україна має змогу дати альтернативне джерело інформації російською мовою, яке порушить державну монополію РФ. Для України такий канал є важливим, з огляду на потреби наочно продемонструвати культурну відмінність українців та їх держави від Росії, а також заявити про наявність політичної позиції суспільства, а не влади щодо війни із РФ, окупації територій і державної належності цих територій. Із російського боку в інфопростір просувається чітка тенденція, що проблема протистояння з РФ, а, рівно, і культурної ідентичності українців є актуальним для політиків, а не для народу».

Дмитро Сінченко, голова громадської організації «Асоціація політичних наук», натомість наголошує, що такий канал для мешканців окупованих територій не потрібен, адже всі вони насправді розуміють українську. Тож, якщо вони зберегли свою відданість країні – воліють чути саме державну мову.

«Якщо ні, то вони навіть не намагатимуться дивитися будь-які українські телеканали, бо їм і так вистачає роспропаганди. Загалом така дискусія про створення російськомовного телеканалу для окупованих територій – це підігравання російській пропаганді, зокрема тезам про внутрішній конфлікт між українцями на мовному ґрунті, що насправді не відповідає дійсності. Ми воюємо не з російськомовними українцями та не через мову – ми воюємо з російськими окупантами. Російськомовний канал дійсно може бути нам потрібен, щоб вести пропаганду на території ворога. Він має бути орієнтований на підтримку національно-визвольних рухів на території РФ, на підтримку їх ідей, на протидію мілітаризації та мобілізації російського суспільства».

Не бачить необхідності в створенні каналу й Олеся Браташ, учителька та фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2018. За її словами, усі жителі окупованих територій чудово розуміють українську, інша справа – що вони не хочуть нею послуговуватися через тривалу відсутність правильної державної політики.

«Створення такого каналу, як на мене, буде ще одним підтвердженням того, що в Україні немає послідовного курсу на затвердження статусу української мови зокрема. Мова має об’єднувати – не навпаки, а створення такого каналу якраз і буде тим мостом роз’єднання. На мою думку, російськомовний телеканал для окупованих територій може стати аргументом того, що українську мову не треба вчити та нею послуговуватися, а це, відповідно, може негативно вплинути на мовну політику країни».

У чому переваги та недоліки створення такого каналу? 

Ірина Сєдова пояснює, що пропозиція команди президента має як переваги, так і недоліки. З одного боку – виникає можливість зменшити градус напруги між мешканцями окупованих та мирних територій, з іншого – це витратний проєкт, котрий, до того ж, може бути заблокований агресором.

«Якщо робота каналу буде побудована правильно, є ймовірність, що частина аудиторії почне дивитися його замість чи разом із російськими каналами. Завдяки такому мовленню виникне можливість знизити градус напруги між мешканцями окупованих територій та іншими українцями, котрий постійно підвищується окупаційними медіа. Знову ж, позитивний ефект у довгостроковій перспективі може дати роз’яснення про те, що насправді відбувається в Україні, яку політику веде влада, а також трансляція повідомлень про те, що “Україна вас не забула”.

Мінуси такої ідеї – це надто витратний проєкт, адже йому доведеться конкурувати з пропагандистськими телеканалми, на утримання яких щорічно витрачають мільйони. Також є можливість того, що телеканал буде повністю заблокований та його не зможуть дивитися. Як свідчать моніторинги “Кримської правозахисної групи” та інших медіаорганізацій, і в Криму, і на Донбасі зараз відбувається масштабне блокування ефірного українського мовлення та українських сайтів. Тому не можна виключати ймовірності, що й цей канал буде заблоковано, а бюджетні кошти будуть витрачені безрезультатно».

Над питанням фінансування телеканалу замислився й кандидат педагогічних наук, доцент Університету «КРОК», історик та політолог Андрій Хорошенюк. На його думку, держава сьогодні найімовірніше не має додаткової можливості для створення каналу без допомоги інвесторів. А інвестор натомість може захотіти впливати на продукт.

«Кошти, необхідні для запуску нового проєкту, будуть не зайвими при удосконаленні продуктів уже існуючих ЗМІ. Наприклад, UATV – створений після анексії Криму та окупації частини Донецької та Луганської областей у 2015 році. За задумом, програми каналу орієнтовані на Європу та світ.

Трансляція ведеться кількома мовами: українською, кримськотатарською, російською, англійською та арабською. На запитання: чи присутній цей канал в shortlist каналів споживача, відповідь скоріше “ні”, ніж “так”. Додаткове фінансування вже існуючих каналів дозволить провести якісну ревізію ефірних продуктів із залученням фахівців протидії гібридній війні, захисту інформації, дослідників медійного простору тощо. Нові обличчя в якості ведучих можуть стати додатковою перевагою для споживача інформаційного контенту. І, головне – додаткове фінансування дозволить підвищити якість самого продукту, дозволить змінити форму продукту».

Богдан Петренко переконаний, що канал може стати одним із джерел зміни настроїв на окупованих територіях серед тих, хто ще не визначився, на проукраїнські. У тих, хто має антиукраїнські погляди, – мовлення може зламати цілісність їхньої проросійської системи цінностей. Однак існують і недоліки такої ідеї.

«У нас триває війна. І повернення територій неможливе без докорінної зміни настроїв там – до формування негативу, а в кращому випадку й повного неприйняття окупаційної влади. Щодо недоліків, то до них можна віднести анонсований державний статус такого каналу. Це призведе до його неприйняття в тих, хто уже має негативне ставлення до України. Ми живемо в період війни. А приклади англійського BBC, і навіть російського RT говорять про успішність лише в мирний час. Якщо йде війна, то канали мають прикриватися “незалежним статусом”, як це роблять проросійські телеканали в Україні. Такий статус дає можливість обходити фільтри сприйняття. Другий недолік – це відсутність розуміння, як буде діяти канал, який інформаційний контент він буде нести».

Яка роль такого каналу в інформаційній війні?

Ірина Сєдова наголошує, що в цьому питанні все залежить виключно від контенту, наповнення та професійності ведучих.

«Якщо телеканал буде, хоча й російською, але розпалювати ненависть до мешканців окупованих територій, транслювати повідомлення, котрі дискримінують цих людей, дискримінувати їх та не приділяти належної уваги соціальним проблемам тощо, він не дасть належного ефекту. Але якщо контент буде мати інше наповнення, орієнтоване саме на мешканців окупованих Донбасу та Криму як на українців, давати відповіді на важливі питання – це однозначно буде чинити опір російській пропаганді та допомагати реінтеграції цих територій».

Богдан Петренко радить одразу бути готовими до критики з боку російських пропагандистів, адже такий канал може нести ризик для їхнього впливу. 

«І зворотня залежність – чим більше його критикуватимуть із боку РФ, тим більший уплив він має. Більше того, критика завжди привертає увагу, а тому може сприйматися й як реклама. Водночас, якщо канал буде зроблено непрофесійно, то справжньою загрозою низької якості інформаційного контенту є відторгнення змісту інформації. Тобто, людина не сприймає інформацію не тому, що вона неправдива, а тому, що вона погано показана. А, відповідно, і перенесення цього негативу на Україну. Тому ланцюжок зрозумілий: низька якість продукту – негативне ставлення з боку населення – посилення антиукраїнських поглядів – збільшення легітимації для російського окупаційного режиму».

Василь Гулай, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації Національного університету «Львівська політехніка», наголошує, що запуск телеканалу протидіятиме російській інформаційній інтервенції, як на окупованих територіях, так і на решті територіях.

«Цілком очевидно, що частина, а, може, найбільша його аудиторія буде в суміжних із ними областях Сходу та Півдня України. І ще щодо масштабів впливу – важливо знати у яких форматах буде транслювати свої програми, і у цьому звʼязку, на мою думку, оптимальним буде поєднання аналогового та супутникового мовлення з відповідним YouTube-каналом».

Як канал може вплинути на мовну політику?

Ірина Сєдова переконана, що на мовну політику анонсований телеканал впливати не буде. Ба більше, він може навпаки – підтримувати та розвивати українську культуру попри мову трансляції.

«Створення російськомовного каналу, основною цільовою аудиторією якого будуть мешканці окупованих територія, ніяк не завадить мовній політиці. Багато людей у Криму та на Донбасі розуміють українську, але ненависть до всього українського, котру розпалює РФ, нині настільки сильна, що люди не дивляться україномовні телеканали принципово. Більше того, цей канал можна попри російськомовність спрямувати на підтримку української культури, наприклад, розповідаючи про нашу історію, висвітлюючи культурні події, поступово інтегруючи в контент й українську мову».

Дмитро Сінченко впевнений, що такий канал існуватиме всупереч чинному мовному законодавству та знову відновить розмови про двомовність й офіційний статус для мови окупанта.

«Це викличе вмотивовані протести проукраїнської патріотичної спільноти та знову поділить українців за мовною ознакою. Необхідно розуміти, що єдина державна мова завжди об’єднує націю, цементує її, робить її унікальною та цікавою для світу. Це наша конкурентна перевага».

Богдан Петренко припускає, що закид ідеї про такий канал може бути лише тригером, покликаним постійно тримати населення в мобілізаційному стані підвищеної уваги. Поза тим, канал справді може призвести до легітимізації російського мовлення.

«Провідні канали можуть запускати свої міжнародні версії російською мовою, але “крутити” їх в Україні. Ба більше, для того, щоби штучно нівелювати вплив українських версій, російськомовні канали можуть спеціально робити професійнішими й цікавішими. Другий ризик пов’язаний із першим. Позитивне сприйняття суспільством ідеї про російськомовний канал для міжнародного мовлення відкриває вікно можливостей для повернення засилля російської мови на внутрішніх каналах».

 Яким має бути контент телеканалу?

Богдан Петренко: «Найкращим варіантом для подолання пропагандистської прірви між українцями сьогодні, як це не дивно, є не новинні канали. А канали, які через продукти масової медійної культури – художні, короткі документальні фільми, ток-шоу (причому неполітичні) –  проводять думки про неприпустимість “руського міра”, і про позитиви, які є в Україні. Це викликано тим, що під час перегляду неполітичного контенту відключаються фільтри політичного несприйняття аудиторії.

Ірина Сєдова: «Основним пріоритетом має стати конфліктно-сенситивна журналістика, без розпалювання ненависті, дискримінації, згадок переселенців та мешканців окупованих Донбасу та Криму в принизливому контексті чи кримінальній хроніці».

 

Василь Гулай: «Оптимальним був би певний симбіоз, умовно кажучи, модернізованого “совка” (наприклад, той же серіал “Свати”) та нових форматів (ті ж “Крим Реалії” чи “Схеми”), котрі б піднімали актуальні питання та розкривали справжню сутність, насамперед клептократичну, кланову, кримінальну, влади на окупованій частині Донбасу та в анексованому Криму.

Тимур Михайловський: «Контент повинен бути соціально-економічним, зачіпати політичну, культурну тематику. Дуже важливо показати, що Україна розвивається, не забуває своїх жителів, які залишилися на окупованих територіях, що культура України – різноманітна та в ній є місце для всіх національностей, що населяють нашу країну. Показати, що немає ніякої “хунти”, що всі процеси, які відбуваються в країні – законні, легітимні. Важливо позначити позицію та термінологію. Окупант – це окупант. Пособник окупанта – це пособник окупанта. Мирний житель – це мирний житель».

Павло Сацький: «Є змога відкрити для російськомовної аудиторії численні імена українських культурних діячів, володарів суспільної думки. Не слід забувати, що в Україні є потужний суспільний пласт російськомовних громадян, які є патріотами України та складають особливий культурний прошарок. Тому його представлення матиме на меті розбити міф російської пропаганди, що російськомовне автоматично означає путінське, імперське, “русскій мір”. Телеканал повинен у своєму контенті мати не лише науково-популярні та інформаційні передачі, а й показувати життя України в режимі онлайн із ухилом на культурну ідентичність українського суспільства. Можливо, демонструвати спільні культурологічних, гуманітарні програми Сходу України та інших регіонів із акцентом на спілкування, здебільшого повсякденне, особливості побуту і спілкування, які підкреслюють спільні ментальні риси українського суспільства, незалежно від регіону, і водночас ментальну відмінність українського суспільства від російського».

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Жодна людина, в якої питали про доцільність створення каналу, не є фахівцем у філології. Вони не спроможні реально оцінити усі переваги цього проекту. Тому наразі Україна і програває в інформаційній війні.

Залишити коментар