П'ятниця, 18 жовтня

Нещодавно президент підписав указ про створення єдиного порталу електронних послуг. Разом з експертами розповідаємо, чи існує необхідність у таких змінах, чи готова держава й самі українці та які небезпеки можуть очікувати на «електронну країну».

Чи існує необхідність, так які переваги / недоліки таких змін?

Сергій Рачинський, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, переконаний, що існує реальна потреба спрощення процесів спілкування населення з державними установами. Однак фахівець наголошує: передусім слід навести лад у базах даних, які вже існують у різних відомствах та поєднати їх.

«Зараз люди змушені виступати посередниками між відомствами, передаючи інформацію від одного іншому, де вона часто вже є. Дуже важливо зробити електронну пошту головним каналом для будь-якого обміну інформацією – жодних паперів, тільки мейли. По-друге, необхідно радикально скоротити перелік того, що держава може вимагати від людей та кількість різних дозволів і формулярів. Тільки після скорочення можна переводити решту в електронну форму. По-третє, спілкування з державою має відбуватися не в інтернеті, а через окрему мережу терміналів на зразок банкоматів. Користування інтернетом для багатьох українців все ще складна задача, особливо для літніх людей.

Використання терміналів, які мають стояти в багатьох місцях, має бути максимально простим і інтуїтивно зрозумілим. Інтернет-портал є занадто складним і непотрібним, а також його користування залежить від наявності доступу до інтернету, можливих проблем у провайдера, несправностей комп’ютера у користувача тощо».

Дмитро Снопченко, фахівець з інформаційної безпеки, наголошує, що необхідність у створенні порталу електронних послуг справді є, оскільки це корисно як для громадян, так і для влади.

«Для людини це, насамперед, доступність послуг, економія часу та засобів з отримання інформації та якихось попередніх послуг, котрі не потребують особистої присутності. Мається на увазі запис до нотаріуса, автоматичне створення документів за шаблоном, перевірка даних тощо».

Однак, за словами експерта, «юридично значущі» операції виконувати онлайн не вийде, через наявність одразу двох проблем.

«Перше – це аутентифікація користувачів. Сьогодні не існує якогось масового та доступного способу аутентифікації користувачів в електронній системі. Так, можна говорити про аутентифікацію за допомогою sms чи електронного цифрового підпису (ЕЦП), але sms не підійде для юридично значущих операцій, оскільки сім-карти поки що у вільному продажі, та й повідомлення легко перехопити. ЕЦП – так, надійний спосіб, але потрібно “кудись піти та щось зробити”, аби отримати його в наших АЦСК, а робити це наші ліниві користувачі не дуже хочуть.

Друге – це довірливість системи, вона має пройти безліч перевірок, передусім – часом, аби користувачі почали їй довіряти».

Поза тим, експерт з інформаційної безпеки називає низку переваг впровадження порталу електронних послуг для держави.

«Перше – розвантаження різних органів та людей “на місцях”, від умовного “я тільки запитати” до тих, хто по декілька разів приходить перероблювати ті чи інші документи. Людині буде достатньо прийти один раз, підписати вже готові та перевірені документи в чітко встановлений час.

Друге – централізована статистика. Не тільки щодо наданих послуг, але й щодо запиту, навантаженню на ті чи інші органи. Зараз окремі відомства, звісно ж, подають усе це, однак цю інформацію потрібно якось й опрацювати.

Третє – усілякі політичні “плюшки” у вигляді підвищення рейтингу як серед своїх громадян, так і серед світової спільноти».

Про проблеми з ідентифікацією особи в режимі онлайн розповідає і доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Павло Сацький 

«Нинішні технічні засоби не дають змогу на 100 % ідентифікувати особу із якою є контакт у віртуальній формі, а тим більше її мотивацію до вчинення дій у віртуальному просторі. Тому, при спробі запровадження електронного голосування є ризик масового підкупу виборців за місцем їх перебування й можливості для контролю тим, хто підкупає за вчинення акту голосування, у той час як явка на дільниці створює доволі потужні перепони для контролю за волевиявленням виборців.

Простіше кажучи, коли виборець голосує вдома зі смартфону чи планшету, той хто його підкупає може вільно бачити, як цей виборець проголосував. У кабінці на виборчій дільниці у виборця є шанс проголосувати як він бажає, навіть узявши плату за свій голос. Інші правочини, де є потреба ідентифікації особистості, також під загрозою зовнішнього втручання із-за неможливості 100 % ідентифікації особи. Скажімо, неможливо ідентифікувати коли особа складає віртуально екзамен, чи вона сама складає, чи за неї це хтось робить, чи хтось підказує, а вона вводить результат. Над цією проблемою слід працювати і її вирішення буде реально новим словом у технологічному прогресі людства».

Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», наголошує, що питання про створення єдиного порталу назріло давно, і ключові переваги ідеї полягають насамперед у зручності користування державними послугами.

«Усі надані державою послуги, починаючи від отримання паспорта громадянина й до реорганізації юридичної особи, можна буде замовити через єдиний портал. Громадянам не треба буде ламати голову над тим, куди і в які відомства їм потрібно бігти за отриманням тих, чи інших документів, якими порталами для всього цього потрібно користуватися.

Однак, хотілося б зазначити, що наявність єдиного порталу не завжди призводить до поліпшення ефективності роботи органів державної влади та місцевого самоврядування».

Наскільки це все реально та чи готові держвідомства до змін?

Сергій Пойда, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри управління та адміністрування КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти», наголошує, що законодавче рішення цілком реально втілити в реальність.

«Це чудово розуміють чиновники та чинять спротив введенню такої системи. Зараз у органах управління державою немає людей, які не вміють працювати з комп’ютером чи телефоном і не користуються інтернетом. То які причини, окрім корупційних схем, не впровадити державний електронний портал?».

Олексій Захаров, керівний партнер адвокатського об’єднання «Правнича фірма Захарова», зі свого боку вважає інакше: на його думку, державні відомства абсолютно не готові до таких змін.

«Насамперед тому, що це дуже дорога ідея. Поки що Офіс Президента не представив дорожню карту такого роду реформ, і тому ми бачимо, як одні закликають замінити суддів і слідчих на роботів, а інші від цієї ідеї впадають у шок, оскільки не те, що судити, але банально придбати пляшку вина на роботизованій касі часто є проблемою.

Для роботизації адміністративної послуги необхідно не просто “виключити людський фактор” (це – мантра прибічників штучного інтелекту). Необхідно настільки детально розробити алгоритм послуги й контролі, щоб у реальному житті звичайні людські держслужбовці не мали можливостей зловживання. Інакше, замість масштабування масових операцій, бот-програма стане масштабувати людський фактор (чиновники будуть робити свої “оборудки” й далі, прикриваючись тим, що формально документи готує програма)».

Натомість Марина Багрова переконана, що державні відомства робитимуть зміни більш повільними, адже чинитиметься опір переходам до електронного режиму роботи.

«Державні відомства в Україні будуть чинити опір об’єднанню інформації про надання електронних державних послуг в один портал. Чого тільки вартий опір чиновників проти об’єднання баз даних митної та прикордонної служб в одну».

Коментує реальність запровадження анонсованих президентом змін і Василь Гулай, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації НУ «Львівська політехніка».

«Ідея “країни у смартфоні” в Україні не є вже такою новою, а радше потребує свого вдосконалення як у частині спектру адміністративних послуг на районному рівні та рівні органів місцевого самоврядування, так й особливо забезпечення технічних можливостей для реалізації по всій Україні».

Які ризики та наскільки безпечна така ініціатива?

Сергій Рачинський у коментарі для Opinion погоджується: єдиний портал електронних послуг дійсно передбачає наявність чималої кількості загроз.

«Насамперед, це небезпека отримати неякісний продукт, який буде постійно допрацьовуватися розробниками. Замовлення такого порталу стане привабливим для присвоєння грошей чиновниками. Мережа терміналів значно дешевша й надійніша в експлуатації».

Сергій Пойда натомість наголошує: усі ризики та небезпеки мають бути наперед передбачені фахівцями з кібербезпеки, котрі перебувають на державній службі, насамперед – СБУ.

«Інші ризики потрапити в халепу з шахраями не більші, ніж у реальному житті. Хто не захоче користуватися порталом самостійно, повинен мати можливість отримати такі послуги у прозорих офісах, чиї працівники зможуть допомогти всім бажаючим швидко, без черги отримати необхідні послуги».

Олексій Захаров називає найбільшим ризиком невідповідність функціоналу програм тим права громадян, котрі передбачені в Конституції України та інших законах.

«Наприклад, за законом, громадянин має право подати звернення у будь-якій формі до органу влади, а, уявімо, комп’ютерна програма вимагатиме якось класифікувати кожне звернення або віднести його до певного виду, згідно з наявними у програмі каталогами. І якщо ваше звернення в такий каталог не вписується, ви його не подасте. Саме таким, де речі, недоліком страждає Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Отже, бачення держави того, як має поводитися громадянин у відносинах із нею, із якими скаргами звертатися до неї, визначить те, як громадянин зможе це робити».

Анастасія Казанкіна, адвокатка компанії «Дубинський і Ошарова», натомість переконана, що нині можна говорити лише про загальні ризики впровадження такої ініціативи: доступ сторонніх осіб до кабінету користувача, відсутність гарантії конфіденційності, можливість втручання в систему тощо.

«Показовим є поточне розслідування СБУ щодо втручання в комп’ютерну систему ДП “Інформаційні судові системи”, за допомогою якого, починаючи з 01 січня 2018 року на базі потужностей і електроенергії ДСА України функціонувала криптоферма. Більше того, СБУ стверджує, що на окремих ноутбуках ДП “ІСС” містився інсталяційний файл із функцією аудіозапису розмов оточення.

Зрозуміло, що використовуючи смартфони, криптоферму не побудуєш. Проте, чи зможе держава гарантувати, що в систему електронного кабінету не буде жодних втручань, зокрема й під час електронних виборів? Та чи будуть дійсно збережені персональні дані користувачів?

Що ж стосується потенційних хакерських атак, то приклад вірусу PETYA підтверджує, що такі спроби можуть бути. Проте чи готова Україна відбивати такі атаки – нині питання без чіткої відповіді. У жодному разі це не говорить про те, що впровадження таких змін не потрібно. Проте увага має бути зосереджена передусім на питанні безпеки. І тільки за умови можливості її дотримання, впровадження електронної системи може бути розпочато».

Дмитро Снопченко прогнозує, що з перших днів роботи порталу або ж навіть на етапі його розробки почнуться атаки на сервери розробників та тестові майданчики. Щодо тих, хто буде атакувати, експерт перераховує: звичайні шахраї, шахраї, котрі намагаються заволодіти персональними даними, хакери – як ті, хто атакуватимуть бази з якоюсь конкретною ціллю, так і просто “ідейні” люди, у котрих це просто викликає інтерес. Ще дві групи ризиків, котрі називає експерт з інформаційної безпеки, – адміністратори системи та… її розробники й тестувальники.

«Так, це також ризики. Наприклад, якщо найняти низькокваліфікованих адміністраторів системи, вона постійно буде давати збій, або ж самі співробітники почнуть “торгувати” даними.

Щодо розробників та тестувальників – тут усе залежить від бюджету та того, наскільки сильно його “розпилять”. Така система – не дешева, і буде чимало бажаючих отримати бюджетні кошти. Може виникнути ситуація, коли, зважаючи на політичні міркування, замовлення піде крупній компаній, котра найматиме виконавців роботи в 10 разів дешевше, ніж варто було б.

Тестування, особливо на безпеку та стійкість системи, має проводити третя компанія, котра не має особистої зацікавленості в тому чи іншому результаті. У цьому випадку це має бути компанія не з України, котра має хорошу світову репутацію у галузі кібербезпеки. Це також не дешево, і залишається питання, чи виділятимуть на це кошти».

Не виключає ризиків і Василь Гулай, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації НУ «Львівська політехніка». Та водночас експерт додає: це типово для всіх країн, і українські фахівці цілком зможуть цьому протистояти.

«Безумовно, що існують та існуватимуть ризики несанкціонованого доступу до відповідних ресурсів органів державного управління та місцевого самоврядування, спроби викрадення персональних даних громадян, але із таким проблемами зустрічаються й успішно борються інші держави та й, зрештою, в Україні створена своя система технічного захисту інфокомунікаційної інфраструктури, є фахівці, котрі здатні протистояти тим же хакерам».

Чи готові українці до таких змін?

Сергій Рачинський переконаний: люди готові до того, що держава спростить бюрократичні процедури, але наївно думати, що всі однаково здатні користуватися онлайновими сервісами.

«Також зайвим є нав’язування всім електронного підпису. Із ними буде багато проблем та зайвих витрат. Важливо розуміти: якщо держава щось вимагає від громадянина, отримання дозволу, реєстрацію, довідку тощо, то люди не мають за це платити. Це все має оплачуватися з бюджету. Такий порядок має мобілізувати державне начальство до оптимізації та мінімізації цих витрат. У іншому випадку – держава буде “плодити” все більше “послуг” за які людям доведеться платити».

Сергій Пойда натомість вважає, що анонсований портал стане актуальним, як тільки люди почнуть відчувати від нього реальну користь. Однак існують і перепони: наприклад, низька інформаційна культура громадян.

«Із цим можна буде впоратися шляхом проведення відповідних навчальних курсів. Можливо, питання використання таких послуг стане гострим для людей поважного віку. Однак, має бути створена служба, яка дасть можливість отримувати відповідні послуги. Якщо старенькі можуть дістатися до прозорого офісу – їм нададуть послуги там. Якщо ні – це можна доручити працівникам служби опіки. Як державним, так і приватним, за умови нотаріально завіреного контракту».

На думку Дмитра Снопченка, готовою може бути хіба що молодь 18-25 років, оскільки навіть у дещо старшого покоління (25-35 років) уже сформувалася перша недовіра до держави та всіляким покращенням.

«А ще більш старше покоління і взагалі не довіряє глобальним комп’ютерним системами, – їм простіше “як раніше”: вирішувати все це через знайомих, ЖЕКи тощо. Усе залежить від того, наскільки якісно та зручно буде розроблена система та чи зможе вона завоювати довіру користувачів. На це може піти щонайменше 5-7 років, а то й більше».

Павло Сацький зі свого боку переконаний, що наше суспільство вже достатньо озброєне технічними засобами та вміннями ними оперувати, а відтак готове до того, аби перенести відносини людини й держави в електронну форму.

«Частка суспільства, котра не має достатніх навичок користуватися електронною формою відносин із державою, повинна здобувати ці навички або завдяки програмам навчань, або у спеціальних консультаційних центрах. Такий досвід вже активно застосовується, як курси навчання роботі зі смартфоном для будь-яких вікових категорій тощо».

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

Залишити коментар