Вівторок, 15 жовтня

Знайти рівновагу в турбулентному житті

Мене закачує. Ще з дитинства, коли батьки-геологи возили Україною в пошуках нафти й газу. Історій із мого життя на цю тему можу назбирати на окрему книжку. І не тільки про транспортні пригоди, бо було й на черешні, яку розхитував вітер, і під парашутом, і… ой, краще не треба. Та зрозуміти це може тільки той, хто й сам потерпав…

Кажуть, Григорій Сковорода теж закачувався, тому й ходив світами пішки. І, начебто, мати його теж закачувалася навіть на возі. Мабуть, це генетичне – щось таке всередині, коли будь-які коливання буквально й фігурально вибивають тебе з рівноваги, і ти вже ні на що не годний, нічому не радий, і хочеться негайно це припинити, лягти на землю, притиснутися до неї, чи до чогось такого міцного й стабільного, і завмерти. Перетерпіти. Перечекати. Врівноважитися. Відновити свою стабільність, працездатність і оптимізм.

Події останнього часу в Україні теж нагадують хитавицю, у якій твій внутрішній світ втрачає опору: новини по кілька разів на день то дають надію, то кидають твій емоційний стан у прірву – і все це добряче виснажує.

Комусь удається просто зіскочити з цих гойдалок на ходу та зовсім відмежуватися від новин. Просто ходити на роботу, отримувати зарплату, обмінюватися рецептами в соцмережах та уникати в спілкуванні дратівливих тем. Щоб не розбалансуватися. Вдавати, що все ОК. Інші продовжують іти вперед, щось робити, боротися, рухатися, захищати й підіймати Україну, як би пафосно це не звучало. Дехто через силу – і вигорає на тому. Хтось робить важливе, не зважаючи на шторм навколо. А може, їх не закачує? Може, впливає рівень відповідальності у критичний момент? Власне, коли я кермую автівкою, мені зле не буває. Мабуть, зосередженість на результаті блокує ті відділи мозку, які «дозволяють собі» розслаблятися й мучити мене у спокійному стані.

Усі ми різні. Хтось сильніший, хтось не такий витривалий. Але ж є певні хитрі способи боротися якщо не з хитавицею, то хоча б із власною реакцією на неї. Наприклад, медикаментозні засоби, солоні огірки чи сушені анчоуси, сон чи концентрація погляду на чомусь стабільному…

Тож подумалося мені, що цей досвід цілком можна перенести на наше турбулентне та емоційно виснажливе сьогодення. Залишається тільки віднайти для себе те, що знівелює вплив хитавиці. Щось важливе, вивірене часом, стабільне, можливо, навіть медитативне, що стане якорем і антистресом, заспокоїть і додасть сил та віри в те, що все минає, що й не таке пережили, що все буде добре.

Мої поради (які ви можете доповнити власними) такі:

Співайте. Хоч і наодинці. І бажано українською. Наша пісня пройшла крізь віки; вона дуже енергетично потужна.

Читайте. Шукайте відповіді в книжках, в історії та сьогоденні. Читайте про сильних духом.

Пишіть самі. Навколо стільки цікавого відбувається. Хто знає… а раптом?..

Малюйте! Вихлюпуйте емоції на полотно. Не вмієте? То ніколи не пізно почати! А як же приємно дарувати свої картини!

Варіть борщ. Ооо, борщ – це супертерапія, перевірена століттями. Два в одному – процес-медитація й сакральна страва в результаті.

Ліпіть вареники. Ефект майже такий, як і від борщу.

Вирощуйте квіти, порайтеся в городі, навіть не заради результату та навіть якщо ви професор філології – у процесі ви заземляєтеся в буквальному сенсі слова. А раптом щось іще й виросте!

Опікуйтеся тваринами – своїми чи нічиїми. І вам, і їм стане краще.

Плетіть теплі шкарпетки. Вам не треба? Сплетіть друзям на подарунок чи бійцям на передовій – це зігріє і вас, і їх.

Допомагайте тим, кому гірше, ніж вам. Це дивним чином на користь обом сторонам. Коли я хвилююся за дитину, якій зле поруч зі мною в машині, мені не до закачування, правда.

Не жалійтеся, не нарікайте, не панікуйте. Шукайте рівноваги в хитавиці та створюйте цю рівновагу самі. Для себе й для тих, хто навколо.

І шторм, і дорога – це не назавжди. За великим рахунком, це епізод, шлях від пункту А до пункту Б. І якщо ви дасте собі раду з «морською хворобою», то з «баласту» перетворитеся на активного члена команди, зможете принести користь у спільній справі, а ще – адекватно сприймати те, що відбувається навколо й рухатися вперед.

Із чого почати? Зваріть борщ, співаючи українські пісні! На щастя, ці дві наші стабільності можна легко поєднати!

Міла Іванцова

Залишити коментар