П'ятниця, 18 жовтня

Автентичні речі – це скарбниця пам’яті народу та передумова розвитку національної культури. Саме тому вони зберігаються в музеях, приватних колекціях, а не використовуються в повсякденні. Але чи завжди під гаслами відродження українських традицій справді вшановують стародавні речі? Чи може мода на вишиванки бути руйнівною? Над цими питаннями розмірковуємо з українською етнологинею Оксаною Косміною. Пані Оксана подорожує областями України, досліджуючи традиційне вбрання українців кінця XIX – початку XX століття, проводить майстер-класи з виготовлення очіпків (головного убору українок), читає публічні лекції, захищає цінність автентики.

Який регіон України можна назвати найбільшою скарбницею традиційного вбрання українців?

Мене цікавлять експозиції колекцій. Найбільш цікавими вважаю тематичні колекції, особливо з довоєнними або післявоєнними речами, яких немає в музеях. У селах зараз уже практично не залишилося старовинного одягу – його перепродали, повіддавали або знищили.

Українські регіони різняться залежно від збереження традицій. Так, на Західній Україні є багато сіл, де збереглася неперервність одягових традицій – люди досі їх відтворюють. Існують регіони, де традиція була перервана. Люди зараз намагаються її відновити, ґрунтуючися на збірках музейних та приватних колекцій. Також багато знахідок є в регіонах Полтавщини, Черкащини, Полісся. Найбільш проблемним є Південь України та регіони Донбасу, оскільки тут традиції не збереглися.

Оксана Косміна. Сучасна гуцульська тобівка. Робота Ірини Соляр. Фото: Ольга Стрельцова

Із яких матеріалів виготовляли одяг в Україні наприкінці XIX – на початку XX століття?

Вибір тканини залежав від статків господаря та від його віку. Чим старшою була людина, тим більше вона трималася за давні традиції й домоткані тканини, бо вони грубіші, надійніші, цупкі. Таку тканину могло носити кілька поколінь. Молодь швидко сприймала модні течії – їй хотілося нового, цікавого, легшого, тому вони обирали інші тканини.

Одяг шили з матеріалів як доморобного, так і фабричного виготовлення. Удома робили полотно, нитки, валяне грубе сукно. Фабричні тканини – переважно імпортного виробництва, доступні лише заможним людям.

Сучасна блуза з ручною вишивкою зі збереженням техніки виконання та орнаментики традиційних сорочок Житомирщини. Дизайн та виконання Юлії Можайської. Фото: Ірина Кудря

У традиційному вбранні українців більше язичницьких чи все ж християнських символів?

Усе дуже відносно. Хрест – це християнський чи язичницький символ? З’ясуймо це питання. Хрест став символом християнської традиції лише в V столітті нашої ери. До того він був знаком – йому не поклонялися. Ми не можемо вважати його язичницьким або християнським символом. Це так само, як зараз свастику асоціюють винятково з нацистською Німеччиною. Насправді свастика – давній символ, який зустрічається практично в усіх народів. Це позитивний і життєстверджуючий знак.

А от традиційний жіночий головний убір – намітка – прийшов до нас із християнства. Саме з прийняттям християнства жінки почали ховати волосся, як це було у Візантії.

Твердження про наявність язичницьких або християнських символів у традиційному вбранні українців – припущення, яке не має наукового підґрунтя, особливо, коли ми говоримо про селянський одяг.

Етнологиня Оксана Косміна: #янеріжуавтентики #яненошуавтентики

Тобто у традиційному вбранні українців немає символів? Ви вважаєте, що непотрібно шукати сенс у цих символах?

У тому стані, у якому зараз знаходяться музейні артефакти й джерела, неможливо знайти сенси символів у традиційному вбранні українців. Основними символами вишивки є хрест, коло, квадрат, ромб. Це християнські символи чи язичницькі? Це символи, які існують в усьому світі, та кожний народ по-своєму їх трактує.

Окрім символів, необхідно враховувати вплив моди на звичай одягання простих людей, селян. У минулі століття вищі щаблі населення поширювали модні тренди, які через певний час спускалися на рівень села, ставали частиною культури. Саме тому ці елементи одягу сприймаються як українські, хоча їхнє коріння європейське або східне.

Магічний, ритуальний зміст одягу також не зберігся?

Кожен ритуал має свої атрибути та комплекти одягу. Життєвий цикл людини – це народження, одруження і смерть. Ці стани позначалися певними маркерами, знаками. Як приклад можна навести дзеркальні ритуали весілля та поховання. Поховальний обряд більш древній – це перехід людини в інший світ. На весільному ритуалі завжди є головний убір, найкраща та найбагатша сорочка, прикраси. Обов`язково, незважаючи на пору року, на молоду надягали кожух – символ достатку й багатства. Жінка зберігала свою весільну сорочку – вона лежала в неї на смерть. Тому ритуальний зміст одягу ще не повністю втрачений у сучасних умовах.

Весільний вінок із вовняних помпонів та штучних квітів. Зберігається у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», м. Переяслав-Хмельницький. Фото: Віктор Хмара

Зараз вінок – модна прикраса. Як його правильно традиційно носити?

Вінок – це символ ритуалу переходу. Нині вінки є на похоронах, а на весіллі майже не використовується. Раніше весільний вінок зберігали. Він не мав зів’яти, щоб життя молодої було довге і квітуче, а всі живі квіти моментально в’януть. Тому весільні вінки робили зі штучних матеріалів. Єдиною живою квіткою у вінку був барвінок, оскільки він довго зберігав свою форму й колір. Навіть зараз у музеях можна побачити багато вінків із барвінком.

Дівчата збирали квіти, робили вінки, які носили пів дня, бо квіти швидко в’януть. Тепер такі вінки носять усі. Вінок не треба носити постійно.

Вінок як атрибут жіночого і чоловічого весільного вбрання Східного Поділля та Закарпаття. Авторка реконструкції Тамара Косміна, художниця Зінаїда Васіна

У традиційному розумінні вишиванка – це?..

Слово «вишиванка» – радянське, правильно казати «вишита сорочка». Це елемент українського сільського вбрання, який увійшов у міську моду та вийшов за межі України. Багато людей помилково думає, що будь-який декорований вишивкою одяг можна назвати вишиванкою. Це абсолютно неправильно. Апофеоз цього неправильного бачення відбувся на дефіле від дизайнерки Юлії Магдич у Києві 16 травня 2019 році. Уся колекція, окрім кількох речей, не має жодного стосунку до вишиванки.

Існують інші приклади, коли дизайнери вшановують українську культуру. Дизайнерка Віта Кін стилізувала й модернізувала один із кроїв сорочки й показала своє бачення вишивки, яке перегукується з традиційною вишивкою. Дизайнерка зробила дуже багато для того, щоб люди дізналися про Україну. Її роботи не викликають незадоволення. Зараз багато виробників шиють сукні, схожі на сукні Віти Кін. Носити вишиванку стало модним, і тому всі хочуть її купувати та одягати.

Як правильно носити вишиванку?

Головне, щоб сорочка пасувала людині. Усе залежить від смаку, багато людей вдягається неестетично. Сорочку можна носити з джинсами, спідницями, сарафанами, будь із чим.

Сучасна стилізація полтавського народного вбрання з кубового ситцю. Дизайн Оксани Косміної. Фото: Юрій Романов

Які стереотипи, міфи, вигадки поширюють ЗМІ про традиційне вбрання українців? Може, у вас є власний рейтинг таких помилок?

Усіх міфів я, звісно, не пригадаю, назву тільки ті, що частіше з’являються.

Перший міф про походження вишиванки з давніх часів, навіть із Трипілля або від сарматів. У ранні періоди розвитку цих культур не було вишиванок – були вишиті речі. Українську сільську вишиту сорочку та вишиванку не можна ототожнювати – це різні речі. Сорочка з’явилася значно пізніше – і це варто пам’ятати, щоб не повторювати цей міф.

Другий міф розповідає про заснування дружиною князя вишивальної школи в час Київської русі. Це вигадка, нічого такого не було. І на жаль, деякі мистецтвознавці цей міф поширюють. Люди повинні читати історичні джерела. Першим джерелом є літопис, який легко знайти в інтернеті та перевірити все. У літописі нічого не написано про школи та вишивку. Там розповідається про життя дружини князя в монастирі за чернечим чином. Люди мислять сучасними категоріями – якщо зараз є школи, гуртки, то й раніше були. Знову ж, перевірка фактів та знання історії допоможуть людям не потрапити під вплив міфів, які поширюють засоби масової інформації.

Сучасна варіація на тему жіночої чимериської сорочки, відомої під назвою «сорочка Полуботка». До особистих речей гетьмана Полуботка цей артефакт не має жодного стосунку

Третій міф про «сорочку Полуботка». Про цю історію писали ще в 30-х роках ХХ ст. Описав Стефан Таранушенко. Нібито в колекції Гетьмана Полуботка була сорочка, але це не доведено. Насправді ця сорочка не є чоловічою або жіночою, вона не українська, а належить до чемерисів (марійців). Існують відшиті речі, схожі на ці сорочки. Наприклад, відшита чоловіча сорочка з таким візерунком є в Полтавському краєзнавчому музеї, де написано «сорочка Полуботка XVIII століття». Усі, хто приходить до музею, вірять, що була така сорочка. Також багато продавців продають, як вони вважають, «сорочку Полуботка». Так поширюється цей міф.

Ви запропонували хештеги #янеріжуавтентики #яненошуавтентики. Що ви хочете ними донести?

Я хочу звернути увагу хоча би фейсбучної спільноти на ставлення до автентики. Люди повинні схаменутися й перестали носити речі, які потрібно зберігати в музейних або приватних колекціях. Зараз такі речі продаються на ринках, є попит, їх колекціонують, перепродують. Це бізнес. Справжній колекціонер не тільки купує, а й формує колекцію, описує її та зберігає. Наприклад, жоден колекціонер, який колекціонує сукні ХVIII століття, не носитиме їх. Це нонсенс! В Україні багато людей вважає, що автентику можна одягати. Така практика почалася за часів президентства Віктора Ющенка, який має велику колекцію автентики. Він і його дружина носили її на публічні заходи.
Чому не можна носити автентику, чому це виглядає по-варварськи на тлі всього цивілізованого світу? Старі тканини не вічні – вони зношуються, на відміну від золота і срібла. Пригадайте, як швидко зношується нова річ, якщо її постійно прати. Текстиль одягу, якому більше 100 років, після прання розповзається. Річ руйнується. Так знищується цей артефакт для культури.

Етнологиня Оксана Косміна: #янеріжуавтентики #яненошуавтентики

Як ви ставитеся до того, що деякі дизайнери використовують старий одяг для створення нових колекцій?

Існує дуже багато прикладів використання дизайнерами старого одягу для створення нових колекцій. Це робить, зокрема, Оксана Караванська, Вікторія Гресь. Це бізнес.

Найстрашніше, що дизайнери ріжуть автентичні речі. Порізана річ для культури втрачена. Багато новомодних дизайнерів розповідає: «Я дарую друге життя речам». Я кажу: «Ні, ви їх просто вбиваєте!». Автентику треба зберігати, а ці порізані, перешиті речі носяться один-два сезони. Потім вони викидаються – ніхто їх не зберігає. Так вони втрачають цінність.

Порізані та пофарбовані автентинтичні сорочки з Буковини. Дизайн Вікторії Гресь

Чи підтримують люди ваші ідеї?

Мені всі постійно радять не витрачати стільки своїх зусиль на захист автентики. Я так не вважаю. Я бачу результат. Раніше багато моїх знайомих, у яких є колекції сорочок, носили їх. Тепер вони цього не роблять. Люди мені дякують та кажуть: «Ми усвідомили, що цього робити не треба. Ми будемо їх зберігати». У мене також є декілька старих сорочок. Я їх приношу на майстер-класи, щоб люди бачили крій, вишивку, щоб люди бачили артефакти.

Етнологиня Оксана Косміна: #янеріжуавтентики #яненошуавтентики

Порізані автентичні сорочки різних етнографічних регіонів (зокрема Покуття, Західного Поділля та Буковини). Колекція дизайнерки Оксани Караванської

Що можна зробити для того, аби з’явилася культура поваги до автентики?

Це повинна бути державна політика. Пафосно звучить, але це так. Державна політика починається з усіх навчальних закладів. Було б краще, якби повагу до автентики виховували ще в родині. Але в багатьох сучасних сім’ях не знають, що таке автентика. Було б добре, якби ЗМІ не піарили носіння автентики. Популяризацію ідеї треба проводити через виставки, публікації, каталоги, книжки, брошури. Будь-який шлях буде результативним. Я вважаю, що збільшення кількості моїх однодумців, які здатні вести роз’яснювальну роботу, спростить просування ідеї збереження та поваги до автентики.

Розмовляла Олена Скалацька

Залишити коментар